Усі польські політики переконують, що кампанія перед президентськими виборами ще попереду й розпочнеться приблизно в січні, а може, лютому 2025 року. Та насправді вона йде повним ходом і вже тепер зрозуміло, хто візьме участь у перегонах за президентське крісло.

Упродовж останніх тижнів поляки стежили за внутрішньопартійними кастингами кандидатів. У Громадянській коаліції (ГК), яка на чолі з Дональдом Туском перебуває при владі вже понад рік, ці кастинги називають передвиборами Йдеться про внутршньопартійне голосування, в якому обирається один кандидат від партії.— на кшталт американського «праймеризу». Внутрішнє вирішення в партії «Право і справедливість» (ПіС) мало геть інший характер: воно було закрите і ухвалювалося у вузькому колі лідера Ярослава Качинського та його найближчих партійних соратників. Проте і публічний процес усередині ГК, і камеральний у ПіС прикували увагу суспільства й, без сумніву, поклали початок серйозної передвиборчої кампанії.

Силами у президентських виборах поміряються Рафал Тшасковський із ГК та Кароль Навроцький, який формально безпартійний і громадянський кандидат, але фактично висунутий і підтримуваний партією ПіС.

Окрім цієї двійки із головних політичних таборів, є й інші, зокрема чинний маршалок (голова) Сейму Шимон Головня (його партія «Польща 2050» входить у склад владної коаліції разом із ГК та «Лівими») та лідер «Конфедерації» Славомір Менцен.

Мер столиці

У польській політиці існує один міт: посада мера столиці — чудовий трамплін до посади президента країни. Цей міф ґрунтується на прикладі Лєха Качинського: перш ніж стати президентом Польщі, він був мером Варшави.

Про Рафала Тшасковського віддавна говорять, що він готовий до ролі кандидата в президенти, адже пройшов непогану політичну школу. У Тшасковського є досвід роботи в європейських структурах і органах місцевого самоуправління, за його спиною кілька виборчих кампаній, причім він брав у них участь і в ролі кандидата, і в ролі голови виборчого штабу (Ганни Ґронкєвич-Вальц на виборах мера Варшави 2010 року).

Рафал Тшасковський. Джерело: Platforma Obywatelska RP

Свою політичну кар’єру Тшасковський починав у Європейському парламенті. Спочатку, відразу після вступу Польщі до Європейського Союзу, він працював у Брюсселі помічником і радником депутатів «Громадянської платформи» (ГП). «Дуже здібний, чудово знає іноземні мови, але не надто працьовитий», — так про Тшасковського тоді говорило багато політиків і високопосадовців, які з ним співпрацювали і, зрештою, були прихильно до нього налаштовані.

2009 року Тшасковський уже був депутатом Європейського парламенту. Коли через чотири роки він перейшов в уряд Дональда Туска (себто перший уряд ГП) на посаду міністра адміністрації й цифровізації, він уже вважався відомим політиком, належав до вузького кола молодшого покоління ГП, якому пророкували велику блискучу кар’єру. Серед них свого часу були Павел Піскорський і Славомір Новак, проте вони погрузли в корупційних скандалах. Зате Тшасковський не просто збудував кар’єру — перед ним відкрилася перспектива обійняти найпрестижнішу і найголовнішу посаду в Польщі.

2020 року він уже брав участь так званих пандемійних президентських виборах, програвши Анджею Дуді у другому турі. Для Тшасковського ця кампанія видалася надзвичайно напружена. По суті, він її розпочав у середині травня, а вибори відбулися вже 28 червня. До травня кандидаткою від опозиційної тоді ГК була Малґожата Кідава-Блонська. Однак через її низькі показники в опитуваннях і замішання, спричинене спробою влаштувати так звані вибори в конвертах (в умовах пандемії коронавірусу планували, що поляки відправлятимуть свої голоси поштою), ГК замінила свого кандидата на Тшасковського. Владна тоді партія ПіС вирішила не організовувати «виборів у конвертах» — голосування відбулося у звичному форматі, на виборчих дільницях. Після дуже короткої, але жорсткої кампанії Тшасковський програв Дуді в другому турі, поступившись лише на 2,06 % голосів. Якщо точніше, то він набрав на 422 385 голосів менше, ніж чинний президент.

Незважаючи на поразку, це була дуже добра школа ведення кампанії. Проти Тшасковського працював увесь адміністративний апарат владної тоді партії ПіС, чинний президент із непоганим рейтингом, ЗМІ (їх контролював і безжалісно використовував уряд ПіС), а ще брак часу й складний період пандемії.

Сьогодні Тшасковський іде на вибори в кращій і, можливо, навіть комфортній ситуації, маючи чималий рейтинг. Крім того, його підтримує владна партія. Тшасковському також на руку сильна неприязнь значної частини суспільства до донедавна владної партії ПіС. За даними опитування для новинної програми «Факти» телеканалу TVN, проведеного 25 листопада центром Opinia24, сьогодні за Тшасковського проголосував би 41 % виборців. При цьому штаб кандидата від ПіС називає Тшасковського «паничем із Варшавки», наголошуючи, що мер столиці — людина з еліти, а не з простого народу. Без тіні сумніву, кампанія буде жорстка.

Під час «праймеризу» у ГК конкурент варшавського мера, міністр закордонних справ Радослав Сікорський, демонстрував свої компетенції та зосередженість на проблемах національної безпеки й зовнішньої політики. Він підкреслював, що ключовими для нього є питання російської загрози та повномасштабної російсько-української війни. У цій внутрішній кампанії рідко лунали прямі звинувачення на адресу Тшасковського в тому, що той нібито не знається на питаннях безпеки і оборонної політики, але з самовихвалянь Сікорського можна було зрозуміти, що Тшасковський зосереджуватиметься на цих сферах набагато менше, аніж він сам. А в польській політичній системі так уже склалася, що якщо щось і належить до компетенцій глави держави (вони не такі вже й широкі для такого серйозного мандата президента, обраного на загальних виборах), то це передовсім питання безпеки й зовнішньої політики. І зовсім не економіки чи системи охорони здоров’я: ці теми часто зринають у президентських виборчих кампаніях, однак згодом виявляється, що жоден польський президент не займався питаннями охорони здоров’я чи економіки. Адже, якщо не брати до уваги можливість накладати вето на законопроєкти, у нього немає для цього повноважень.

Під час першого зіткнення в передвиборах ГК Сікорський наголошував, що в Тшасковського надто вже ліві переконання. Сам міністр закордонних справ вибудовував свій імідж людини, яка краще знайде спільну мову з виборцями з центристськими й правими поглядами, а це мало б велике значення в другому турі проти кандидата ПіС. Проте опитування цього не підтверджували: всі дослідження показували, що в другому турі більше шансів саме у Тшасковського. Зрештою, важко собі уявити, щоб виборці ПіС голосували за будь-якого кандидата, якого підтримує прем’єр Туск.

Качинський і його кандидат

Перша інагураційна промова кандидата Кароля Навроцького була кепська. Неприродно менторський, дещо зверхній тон, багато пафосу. І це не кажучи про те, що промову він не виголошував, а зачитував з аркуша. Відразу було видно: Навроцький не готовий до інавгурації у статус кандидата. Та в цьому немає нічого дивного: всередині партії ПіС до останньої миті точилася запекла боротьба за звання кандидата в президенти від правого крила. На відміну від ГК, в ПіС не було передвиборів — лише кулуарна боротьба партійних угруповань і такий собі кастинг перед головою партії Ярославом Качинським. Серед кандидатів у кандидати був Пшемислав Чарнек (колишній міністр освіти в уряді ПіС), Тобіаш Бохенський (колишній кандидат від ПіС на місцевих виборах на мера Варшави). Обговорювали і кандидатуру Маріуша Блащака, заступника голови партії, колишнього міністра оборони й вірного товариша Качинського.

Кароль Навроцький. Джерело: Instytut Pamięci Narodowej

Голова партії обрав Навроцького. Чому? Бо, за результатами досліджень, більші шанси матиме той кандидат правих сил, який не буде прямо асоціюватися з правлінням ПіС. Через серію корупційних афер і скандалів прямий зв’язок із цією партією тепер вважається компрометуючим. Зокрема, тому Навроцького офіційно оголосили «громадянським», а не партійним кандидатом. Крім того, в оточенні Качинського й загалом серед прихильників правого крила, жива легенда Анджея Дуди. Бо 2015 року чинний президент також не був широко відомий. За цим самим принципом Навроцький — колишній директор Музею Другої світової війни в Ґданську й теперішній очільник Інституту національної пам’яті (ІНП), — мав би стати таким собі Дудою 2.0. От тільки Анджей Дуда 2015 року вже мав політичний досвід: він був євродепутатом, вів виборчі кампанії, працював у канцелярії президента Лєха Качинського. Одним словом, він, може, і перебував десь на третьому плані, та все ж брав участь у великій політиці.

У Навроцького натомість немає жодного досвіду участи в кампаніях. А в ПіС при цьому немає грошей: після нещодавніх рішень Державної виборчої комісії партія Качинського втратила понад 70 мільйонів злотих дотацій за фінансування попередніх кампаній із бюджетних коштів. Перед Каролем Навроцьким постане завдання не з легких. За результатами опитувань, проведених агентствами United Surveys та Opinia24, у першому турі Навроцький набере 24,5—26 % голосів. Але до виборів ще далеко, і вдала кампанія може багато чого змінити.

На посаді голови ІНП Навроцький займався історичною політикою, зокрема польсько-українськими проблемами. Під його керівництвом організація не могла знайти спільної мови з українським ІНП, а сам він проявив себе як затятий противник дослідження польських злочинів, вчинених проти українців під час Другої світової війни й відразу після неї.

2 грудня 2024 року Навроцький заявив, що хоче збудувати в Холмі Музей пам’яті жертв Волинської різанини. Під час виборчої кампанії від нього, найімовірніше, можна очікувати більш жорсткої риторики щодо України, зокрема, акценту на складних темах у польсько-українських відносинах. Серед таких тем не лише історична політика, й, наприклад, проблеми торгівлі українським зерном. Це пов’язано з тим, що Навроцький боротиметься за голоси виборців-націоналістів, себто за електорат «Конфедерації», який йому особливо буде потрібен у другому турі. Поки що схоже, що головна мета ПіС — мобілізувати й утримати електорат, а може, навіть розширити його за рахунок виборців «Конфедерації». Можливо, навіть не стільки для того, щоб перемогти в президентських виборах, скільки з думкою про наступні вибори до Сейму 2027 року.

Де голова Сейму?

Нещодавно тижневик Newsweek повідомив, що Шимон Головня здобував вищу освіту в Collegium Humanum. Це польський приватний заклад, навколо якого один за одним почали вибухати корупційні скандали. Арештовано колишнього ректора та низку працівників. Центральне антикорупційне бюро затримало, зокрема, колишніх депутатів Європарламенту Ришарда Чарнецького й Кароля Карського — для допиту в справі їхньої допомоги університету. Ішлося, зокрема, про студентів з Узбекистану, України та інших держав, які масово навчалися в Collegium Humanum. Та насправді це «навчання» було потрібне для отримання права легального перебування в Польщі. Затримано також мера Вроцлава Яцека Сутрика, якого підтримує сьогоднішня владна коаліція. Сутрика звинувачують у тому, що він за гроші «оформив» собі диплом MBA (Master Business and Administration) престижне звання, яке дає змогу, зокрема, бути членом наглядових рад державних підприємств. І таких політиків і чиновників було немало. Заклад нажив собі погану славу через оформлення в «пришвидшеному» порядку дипломів про отримання вищої освіти і MBA. Сьогодні прокуратура веде десятки розслідувань у цій справі.

Шимон Головня. Джерело: Szymon Hołownia / Facebook

Після гучної статті на шпальтах часопису Newsweek про Шимона Головню маршалок вийшов до ЗМІ і переконував, що він колись тільки записався на навчання в Collegium Humanum, але так ніколи його й не розпочав, тобто, по суті, не був студентом цього закладу. Так чи сяк, для Головні це велика репутаційна проблема, яка, ймовірно, сильно підкосить його шанси на виборах. За даними опитувань, за нього може проголосувати 8 % виборців, що суттєво менше, ніж на виборах 2020 року. Тоді Головня посів третє місце, здобувши підтримку 13,8 % виборців і ставши найбільшою несподіванкою тієї кампанії.

Колишній журналіст і шоумен гучно ввійшов у політику. У ЗМІ він набув популярності як публіцист тижневика Newsweek, пишучи про проблеми Церкви. Вибір теми не випадковий: замолоду Головня виконував функції послушника ордену домініканців. Згодом він тривалий час був відомий як католицький публіцист, щоправда, широкий загал дізнався про Головню як про… шоумена і ведучого популярної розважальної телепрограми «У мене талант» на каналі TVN.

Коли 2019 року він оголосив про участь у президентських виборах, це для всіх стало великою несподіванкою. Тим більше, що в штабі Головні зібралося кілька досвідчених фігур медійників та експертів, як-от Міхал Кобоско чи Катажина Пелчинська-Наленч (колишня посолка Польщі в Росії). Та президентська кампанія дала Головні основу для створення «Польщі 2050». Нова партія, збудована на популярності Головні, згодом увійшла в Сейм у коаліції з Польською селянською партією, набравши на виборах у жовтні 2023 року 14,4 % голосів.

Партія Головні стала частиною сьогоднішньої владної коаліції разом з ГК Дональда Туска та «Лівими», а сам Головня обійняв посаду маршалка Сейму, і саме вона мала б стати трампліном до президентства. Та, найімовірніше, не стане.

За рік керування роботою Сейму Головня погруз у партійних чварах. Всередині владної коаліції його партія веде неустанні ідеологічні суперечки з «Лівими». Адже вона зазвичай представляє більш консервативну позицію, наприклад, в питаннях абортів. Що ж стосується зовнішньої політики, то маршалок Сейму не наділений повноваженнями, щоб вести її самостійно, але має на цю сферу певний вплив, особливо іміджевий. Головня зустрічався з президентом Володимиром Зеленським і не раз висловлював підтримку Україні, а в червні 2024 року навіть виступив у Верховній Раді. Якщо в процесі кампанії зринуть теми, пов’язані з зовнішньою політикою чи безпекою, маршалок Головня, найімовірніше, не говоритиме нічого, що б суперечило політичній лінії уряду Дональда Туска.

Перевернути столик 2.0

Цілком інше бачення зовнішньої політики пропише на своїх знаменах кандидат у президенти від «Конфедерації», 38-річний підприємець і податковий консультант Славомір Менцен, якого можна вважати темною конячкою на майбутніх виборах. На минулі вибори праворадикальна й націоналістична «Конфедерація» йшла під гаслом «перевернемо столик», яке особливо наполегливо просував Славомір Менцен як лідер партії. Це мало означати відхід від попередньої лінії в багатьох царинах: від економіки до зовнішньої політики.

Перед тими виборами був момент, коли опитування навіть давали «Конфедерації» третє місце в Сеймі, а самі «конфедерати» вже бачили себе в новому уряді в коаліції з ПіС. Та нічого такого не сталося: партія Менцена здобула трохи більше ніж 7 % голосів, а її 18 депутатів Сейму належать сьогодні до опозиції.

Славомір Менцен. Джерело: Sławomir Mentzen / Facebook

Попри це надії на успіх Менцена знову розігрівають середовище «конфедератів». Зрештою, це дуже неоднорідна суміш і не всі в ній задоволені його кандидатурою. Там є крайні націоналісти й радикальні ліберали, навіть лібертаріанці, є й антивакцинатори-антисистемники, є проросійські групи і багато тих, кого політика взагалі не цікавить, — вони недолюблюють державу як таку і просто захоплюються нороливими лідерами, які вирізняються на тлі решти політиків. Найбільше Менцен імпонує цим останнім. Він —прихильник незалежної польської політики й противник глибокої інтеграції з ЄС, його партія також не раз критикувала владу Польщі за надто активну, на їхню думку, підтримку України. Хоча сам Менцен і відкидає звинувачення в проросійській позиції, він неодноразово публікував у соцмережах неправдиву інформацію, наприклад, про українців, які живуть у Польщі.

Очевидно, що Менцен — політик нового формату, який вписується в певну тенденцію сучасного популізму. Такого, як у Дональда Трампа чи Келіна Георгеску у Румунії, надихнутого нещодавнім успіхом у першому турі президентських виборів. На момент публікації статті стало відомо, що Конституційний суд Румунії скасував результати виборів. Менцен цілком активний у соцмережах і переважно саме там вестиме передвиборчу кампанію. Він звертається до цільової групи, яка найбільше сприйнятлива до послання «Конфедерації»: молодих чоловіків або молоді загалом. До тих, хто розчарований дійсністю й шукає легких розв’язків своїх проблем. До тих, кого дратують іммігранти, хто під час пандемії вважав себе жертвою репресій з боку держави, а тепер не вірить у війну в Україні, часто називаючи її «чужими розбірками». Менцен має великі шанси стати їхнім кандидатом у президенти. Сьогодні опитування дають йому 12 %. Однак із виборцями «Конфедерації» є одна проблема: чимало з них активні в мережі, їм подобаються інтернет-меми й радикальні гасла, але коли приходять вибори, вони дуже неохоче підводиться з-за комп’ютера й ідуть голосувати. В результаті велика підтримка (за опитуваннями) не перекладається на електоральний результат.

Свого кандидата (а, найімовірніше, кандидатку) ще не виставили «Ліві». Про своє бажання взяти участь у виборах заявив депутат і бізнесмен із правими поглядами Марек Якубяк, який уже балотувався в попередніх виборах і здобув мізерні результати. Напевно з’являться й інші маловпливові кандидати, але основна боротьба розіграється всередині цієї четвірки: Головня, Менцен, Навроцький, Тшасковський. А реальну битву за президентське крісло вестимуть двоє останніх кандидатів із цього короткого списку.

Перекладач Андрій Савенець, редакторка Наталя Ткачик