Голосування в Польщі відбувається в рамах виборів у всьому Євросоюзі, коли 6‒9 червня 27 держав обиратимуть наднаціональний парламент. Поляки обиратимуть 53 депутатів у 705-місний Європарламент. Ці вибори важливі для Польщі, зокрема тому, що вони стануть серйозною перевіркою для коаліції, яка перебуває при владі з кінця 2023 року і до складу якої входять Громадянська коаліція Дональда Туска, «Третій шлях» — союз «Польщі 2050» Шимона Головні й «Польської селянської партії» Владислава Косіняка-Камиша, та «Ліві».
Перший такий тест, себто квітневі вибори до місцевих органів влади, показав відносно задовільні результати. Партія «Право і справедливість» (ПіС) Ярослава Качинського перемогла у відсотковому співвідношенні. Партія Туска розширила свою владу у воєводствах і зберегла її в містах.
Однак ставки в європейських виборах інші. Вони важливі для ПіС, тому що Ярослав Качинський урешті має можливість показати своєму електорату та партії, що він зберігає авторитет і здатен повернути собі владу. Особисто для Туска вони важливі, оскільки він ідентифікує себе з європейським проєктом, а також бореться за збереження влади в Європарламенті фракції «Європейська народна партія», себто коаліції християнсько-демократичних і центристсько-ліберальних партій, до складу якої, зокрема, входить Громадянська коаліція Туска.
Однак це буде далеко не просте завдання, адже прогнозується низька явка. А при низькій явці на вибори зазвичай іде найбільш затятий, мобілізований і відданий електорат. Тобто в поточній виборчій кампанії польські політики мобілізують своїх «яструбів» та поширюють негативні повідомлення про конкурентів.
Непопулярність виборів до Європарламенту
Для Польщі це п’яті європейські вибори. Поляки вперше обирали євродепутатів 2004 року, трохи більше ніж через місяць після вступу до ЄС.
Варто зазначити, що явка на виборах до Європарламенту ніколи не була вражаючою: під час перших, 2004-го, вона ледь перевищила 20 %, 2009-го становила 24,5 %, а 2014-го — 23,8 %. Рекордно висока була лише явка на останніх виборах до Європарламенту 2019 року: понад 45 %.
Останні вибори до Європарламенту, однак, були особливі: вони відбулися на піку поляризації польської політичної сцени, коли наростало протистояння між тодішнім правлячим табором ПіС та ліберально-демократичною і лівою опозицією. Травневі вибори 2019 року також стали випробуванням перед виборами до польських Сейму та Сенату, які відбудуться восени. Громадянська коаліція сподівалася зруйнувати монополію ПіС на владу. Тоді це не принесло бажаних результатів, і партія ПіС виграла ці вибори до Європарламенту.
Сьогодні ж ситуація змінилася. Після перемоги ліберально-демократичного табору на осінніх виборах до Сейму та Сенату мобілізація електорату «анти-ПіС» поступово зменшувалася. Своєю чергою електорат ПіС теж не є максимально мобілізований, оскільки не сприймає європейські вибори як боротьбу «за все».
Зазвичай вибори до Європейського парламенту не привертають такої уваги, як національні. Для багатьох поляків парламент у Брюсселі та Страсбурзі — далека абстракція. Людям просто не вистачає знань про реальні можливості Європейського парламенту, вони вважають, що він практично не впливає на їхнє життя.
Крім того, вибори до Європарламенту — чергові в довгій низці. У багатьох поляків складається враження, що в Польщі вже рік триває марафон передвиборчих кампаній і невизначеності, тому що політики замість того, щоб зосередитися на державному управлінні (або боротьбі з урядом, якщо йдеться про опозицію), займаються виборами і власними справами. Звісно ж, це викликає в суспільстві втому від політики.
Внутрішні скандали
Крім загальної втоми, потрібно брати до уваги процеси, які протягом останніх місяців демобілізують електорат обох основних таборів. У випадку ПіС це безперервні скандали, пов’язані з періодом правління партії Ярослава Качинського.
Наприклад, нещодавно коронний свідок оприлюднив записи з офісу Міністерства юстиції. Міністром на той час був Збіґнєв Зьобро, впливовий політик з правого табору і лідер партії «Суверенна Польща», партнерки ПіС по коаліції. Згідно з цими записами, заступник міністра юстиції збирав кошти на виборчу кампанію своєї партії та для дружніх їм фондів. Крім того, чиновник називав тодішнього прем’єр-міністра Матеуша Моравецького «німецьким агентом, батьком якого був російський агент».
Такі ситуації негативно впливають на більш поміркований електорат — саме той, що забезпечує перевагу. Бо для затятих прихильників правого табору вони не мають великого значення — ці виборці підуть за Качинським, навіть якби скандали, пов’язані з періодом його правління, розкривалися щодня.
У Громадянської коаліції і її союзників також є клопоти з кампанією. Після перемоги на виборах до Сейму очікування щодо табору «анти-ПіС» були величезні. Електорат сподівався, що коаліція дуже швидко розв’яже всі проблеми і ще швидше розбереться з партією Ярослава Качинського. Натомість більшість поляків вважає, що реформування та порахунки відбуваються занадто повільно.
Це переконання лише зміцнилося після рішення висунути важливих міністрів уряду Туска кандидатами в депутати Європарламенту. Від Варшави балотується міністр внутрішніх справ Марцін Кєрвінський, від Сілезії — міністр державного майна Борис Будка. Балотуються й інші міністри — наприклад, міністр культури Бартломєй Сенкевич. Такі рішення викликають подив навіть у частини електорату партії Туска. «Як це, кілька місяців побули в уряді й уже втікають у Брюссель, щоби більше заробляти в євро?» — дивуються виборці.
Однак для політтехнологів обох політичних таборів справа видається досить простою. Оскільки явка буде низька, то потрібно поляризуватися, звертатися до найвідданіших виборців, залякувати суперником. У залякуванні зазвичай кращою була партія ПіС, однак цього разу, схоже, переважає партія Туска.
Звинувачення у зв’язках із РФ
Згідно з опитуванням дослідного агентства IBRIS, проведеним 23―24 травня на замовлення газети Rzeczpospolita, 32,1 % виборців заявляють про готовність голосувати за Громадянську коаліцію Дональда Туска, а 30,3 % — за ПіС. «Третій шлях» Шимона Головні підтримують 12,7 %, «Лівих» — 8,9 %, а «Конфедерацію» — 7 %.
Наприкінці кампанії стає відомо про нові скандали, пов’язані з періодом правління партії Ярослава Качинського. Масла у вогонь підливають й інциденти на польсько-білоруському кордоні (наприклад, нещодавній напад на польського солдата) і погрози Путіна й Лукашенка. Ситуацію ще більше розпалила нещодавня втеча судді Томаша Шмідта, який зробив кар’єру за часів правління ПіС і, найімовірніше, працював на російські та білоруські спецслужби. Тепер з’являються і непрямі докази того, що деякі політики ПіС були інфільтровані та оточені людьми з проросійськими поглядами: їхня дивна поведінка може свідчити про можливу співпрацю з Москвою.
Траплялися також інциденти, які дуже налякали поляків, зокрема серія підозрілих пожеж. Після затримання підозрюваних прем’єр-міністр зазначив, що деякі з цих подій могли бути актами російської диверсії. Уряд створив спеціальну комісію з розслідування російських впливів, а прем’єр заявив про запеклу боротьбу з російською агентурою.
Під час виборчої кампанії партію ПіС звинувачували в тому, що це «проросійська сила», позаяк, критикуючи ЄС, вона мала на меті вихід Польщі з Євросоюзу (Polexit), а це на руку Росії. «ПіС — це Росія»: таким є головне передвиборче гасло правлячої коаліції. З одного боку, це результат аналізу міжнародної ситуації: загроза з боку РФ реальна. Однак з іншого боку, це результат висновків, зроблених з аналізу суспільних настроїв. Поляки бояться війни й хочуть інвестицій у безпеку. Тому нещодавно Дональд Туск оголосив про запуск програми «Східний щит», яка, зокрема, передбачає зведення смуги укріплень на кордоні з Білоруссю та Росією.
Поляки також побоюються диверсійної діяльності в країні, а пошук «російських агентів» в окремих партіях, на жаль, став повсякденною справою польської політики. Зрештою, початок цьому поклала партія ПіС, коли була при владі. «На жаль», тому що це не зміцнює безпеку, ба навпаки внутрішньопольські чвари служать інтересам Москви.
Аналіз зв’язків між Росією та польськими політичним і діловим світом просто необхідний. Під час передвиборчої кампанії він навряд чи дасть якісь результати: це надто виснажлива робота для відповідних служб, яка, до всього, не терпить медійного розголосу. Зате під час кампанії вона сприятиме мобілізації базового електорату. Табір ПіС лякає Туском, стверджуючи, буцімто він — «агент» Німеччини та Росії й хоче позбавити Польщу суверенітету. Табір Туска лякає партією ПіС, заявляючи, що вона, мовляв, ставить собі за мету вивести Польщу з ЄС в ім’я інтересів Росії.
Після виборів
Ставки на цих виборах справді дуже високі. По-перше, новообраний Європейський парламент повинен буде провести Європейський Союз через, мабуть, один із найважчих, якщо не найважчий, період у його історії. Запровадження «Зеленого курсу» та нової енергетичної політики — це лише окремі виклики з перспективою на кілька найближчих років. Більш серйозна проблема — зростання російської загрози, зокрема для країн ЄС. Причому — загрози вторгнення.
Повномасштабна російсько-українська війна триватиме й надалі, але навіть якщо вона закінчиться, ЄС повинен буде взяти на себе тягар відбудови України та її інтеграції з Європою. Ще одним серйозним викликом стане можливе президентство Дональда Трампа в США та вплив на Європу американського ізоляціонізму та конкуренції з США. Варто пам’ятати і про технологічні перегони в галузях IT, ШІ, біотехнологій та енергетики, які Європа програє Сполученим Штатам та Азії (Китаю).
Крім усього, досі напружена ситуація на Близькому та Середньому Сході, а в найближчі роки можлива ескалація нелегальної міграції до Європи. Політичні явища в ЄС — результат цих негативних процесів, який з ними тісно пов’язаний. Передусім ідеться про зростання популярності радикально популістських, націоналістичних і навіть фашистських рухів, які підтримуються Росією або свідомо чи мимоволі діють в інтересах Москви.
Також неминучі конфлікти всередині ЄС, які стосуватимуться принципів і моделі розвитку союзу. Іти в напрямку федералізації й скасувати право вето окремих держав чи послабити інтеграцію ЄС? Це та гора проблем, яку на свої плечі має взяти новий Європарламент. Багато теж залежатиме від того, чи буде він внутрішньо злагодженим. Чи переважатимуть у ньому кмітливі та працьовиті депутати? А може, представництво популістів і націоналістів буде настільки великим, а сам парламент — настільки роздробленим на розсварені фракції, що замість того, щоб розв’язувати проблеми, він їх породжуватиме?
Відповіді на ці питання ми дізнаємося найближчим часом. Одне можна сказати напевно: польські депутати Європарламенту опиняться там у результаті тривалої запеклої боротьби між двома політичними таборами — ПіС і «анти-ПіС», а також внаслідок крайньої поляризації політичної сцени. Їхні мандати будуть досить слабкі. Рішення про їхнє обрання, ухвалюватиме не більше однієї п’ятої частини електорату.
Переклала Марія Шагурі
