Вступ Польщі до Європейського Союзу був не лише політичною, а й емоційною подією. Я чудово пам’ятаю 1 травня 2004 року. Ми з дружиною дивилися по телевізору урочистості вступу. І паралельно я знімав на відеокамеру, як їх дивиться мій п’ятирічний син. На наших очах творилася історія: Польща поверталася в європейську спільноту. З того дня в мене залишилася відеопам’ятка — наче з важливих родинних подій.
Тоді до Європейського Союзу, крім Польщі, прийняли ще дев’ять країн Центральної та Південної Європи — Кіпр, Чехію, Естонію, Литву, Латвію, Мальту, Словаччину, Словенію та Угорщину. При владі в Польщі були посткомуністи,За часів ПНР — члени Польської об’єднаної робітничої партії, після 1989 року — Союзу демократичних лівих. і саме їхні підписи стоять на багатьох важливих міжнародних угодах, зокрема щодо вступу в ЄС. Тож велику заслугу долучення Польщі до Євросоюзу можуть собі приписувати тодішні президент Алєксандер Кваснєвський, прем’єр-міністр Лєшек Міллер, міністр закордонних справ Влодзімєж Цімошевич та міністерка у справах Європи Данута Гюбнер. Однак їхні політичні опоненти були іншої думки: мовляв, ЄС прийняв Польщу, заплющивши очі на те, що країною керували посткомуністи.
Та насправді вступ до Євросоюзу — заслуга політичних сил майже всіх таборів, хоч найбільше йому посприяла зміна політичної системи 1989 року.
Довга дорога до ЄС
До вступу в Євросоюз Польща перебувала у двох залежних від Москви європейських організаціях. Перша, цивільна, — Рада економічної взаємодопомоги, що діяла з 1949 року й стала конкурентом Європейського економічного співтовариства (попередника ЄС). А друга, військова, — Варшавський договір, назва якого походить від назви польської столиці, позаяк саме там 1955 року підписано військову угоду на противагу НАТО.
Крах совєтської комуністичної системи поставив край діяльності обох східноєвропейських організацій. Вже на початку 90-х років Польща почала налагоджувати тісні зв’язки з країнами Західної Європи, зокрема 1991-го підписала угоду про асоціацію з європейськими співтовариствами.
Початок Євросоюзу поклав Маастрихтський договір 1992-го, якому передувало кілька десятиліть інтеграції Західної Європи. А вже через рік країни Центрально-Східної Європи запевнили, що їх приймуть до Європейського Союзу. 8 квітня 1994 року Польща подала заявку на вступ до ЄС. Це й стало початком непростого шляху тривалістю понад 10 років.
Перш ніж вступити до ЄС, Польща мусила переконати в доцільності цього дві сторони. По-перше, звичайно, — країни євроспільноти. А по-друге (що може видатися дивним) — самих поляків.
У польських консерваторів вступ до Євросоюзу асоціювався з частковою втратою державного суверенітету, а після закінчення Другої світової війни Польща добре на собі відчула, що це означає. Найбільше побоювань викликало те, що в ЄС доведеться підпорядковуватися законодавству, прийнятому у Брюсселі, а не Варшаві.
1995 року вийшло 70 томів «Білої книги Польща-ЄС», в яких чітко окреслювався стан підготовки й адаптації польського законодавства до стандартів ЄС. Вони охоплювали 23 сфери державної діяльності, в тому числі економіку, культуру, науку, і містили кількасот правових актів. У процесі перемовин встановили обмеження сільськогосподарського виробництва, а також принципи держпідтримки на вільному ринку, що для польської влади було важливо бодай з огляду на реструктуризацію сталеливарної промисловості, — тоді вона саме йшла повним ходом. І таких питань було тисячі.
Від Люблінської унії — до ЄС
7-8 червня 2003 року в Польщі відбувся референдум щодо вступу в ЄС. Думки поляків розділилися, проте політичні еліти в цьому питанні були майже одностайні. Прихильників інтеграції з Європою підтримав також папа Іван Павло ІІ, який для більшості поляків був беззаперечним авторитетом. Вагому роль відіграли і Слова Папи Римського: «Від Люблінської унії — до Європейського Союзу». Явка на референдумі щодо вступу Польщі до ЄС становила 58 %. За приєднання до Євросоюзу проголосувало 77 %.
Захід хвилювався за свій ринок праці, щоб його не переповнила дешева робоча сила. Проте Велика Британія, Ірландія та Швеція відразу, ще 2004 року, відкрили свій ринок праці для поляків, згодом це зробила ще низка країн.
До того поляки часто їздили працювати на Захід, та це зазвичай були нелегальні заробітки. Коли перед Польщею відкрився ширший європейський ринок праці, її громадяни масово хлинули у Велику Британію, Німеччину, Нідерланди та Ірландію. 2016 року в Європейському Союзі налічувалося понад два мільйони польських емігрантів.
Трудова еміграція зазвичай спричинює політичну напругу, так було і на Заході: євроскептики лякали «польським сантехніком», який відбере у місцевих робочі місця. Хоча насправді самі мігранти (і тоді, і зараз) не стільки забирають роботу в місцевих, скільки влаштовуються на вакансії, які місцевим уже не цікаві, позаяк фінансово не вигідні.
З самого початку свого членства в ЄС Польща отримує кошти, які суттєво перевищують її внески в євроказну: до кінця грудня 2023 року надійшло понад 245,5 мільярда євро, а внесків зроблено на близько 83,7 мільярда.
Для польської економіки це величезна дотація. Фінансову підтримку відчули й польські фермери, які побоювалися іноземної конкуренції.
Результати помітні неозброєним оком. Біля багатьох дороговартісних об’єктів — наприклад, доріг — розміщено таблички з інформацією про те, що вони зведені на кошти ЄС. Я згадую тут дороги, позаяк це те, що першим впадає у вічі. 90-ті роки і загалом перше десятиліття після політичних змін для польської дорожньої інфраструктури були змарнованим часом: тоді дешево і сердито ремонтували старі дороги — інколи щороку ті самі, бо не вистачало грошей на більші інвестиції.
Утім, Польща досі не прийняла валюту євро і, ймовірно, ще довго цього не робитиме, — надто великий ризик для все ще досить слабкої економіки. Спершу планувалося ввести євро до 2009 року, але згодом ці плани відклали на невизначене майбутнє.
Ще один плюс для Польщі в ЄС — відкриті кордони. Після підписання Шенгенської угоди 2007 року перетинання кордонів у межах Євросоюзу стало практично непомітним, особливо порівняно з клопітким проходженням пропускних пунктів, як це було раніше. Тільки той, хто пам’ятає часи правління комуністів, особливо жахливий «кордон дружби» між Польщею та Радянським Союзом, гідно оцінить такі нововведення.
Євроскептики й кривизна банана
Членство в ЄС — це теж низка зобов’язань, таких як необхідність підпорядковуватися законам та судовій системі ЄС. Польща відчула це 2017 року, коли Європейська комісія відкрила справу за порушення законодавства ЄС через внесення поправки до «Закону про загальні суди» в Польщі.
Після вступу Польщі в ЄС східні польські кордони стали теж рубежами Європейського Союзу. Останніми роками Путін з Лукашенком дестабілізують польсько-білоруський кордон — користуючись драматичною життєвою ситуацією емігрантів із Сирії, Афганістану та Африки.
Найвідоміший польський політик в апараті Євросоюзу — Дональд Туск, який у 2014–2019 роках очолював Європейську раду. А в 2009–2012 роках президентом Європарламенту був інший поляк — Єжи Бузек.
Проте в Польщі є чималий і дуже дієвий табір євроскептиків. Дехто з них вважає, що ЄС — євроколгосп зі столицею в Брюсселі.
Дехто порівнює ідею Європейського Союзу з ідеєю Радянського Союзу: ЄС поглинає все нові країни, щоб постало найбільше європейське утворення. До Другої світової війни таку стратегію передбачала й комуністична доктрина.
Євроскептики є й серед духовенства. Частина церковників ототожнює ЄС з ліволіберальною ідеологією, підтримкою ЛГБТ-рухів, абортів, евтаназії й відкритістю до ісламського світу. Чимало євроскептиків є і в колах партії «Право і справедливість», яка донедавна була при владі. Президент Анджей Дуда, вихідець із ПіС, називав Європейський Союз ілюзорною спільнотою. «Потрібно знищити ЄС, інакше він знищить нас», — це слова Януша Корвіна-Мікке, колишнього лідера ультраправої партії «Конфедерація».
Євросоюз зазвичай критикують за те, що брюссельські бюрократи намагаються надмірно регулювати життя громадян. Наприклад, нещодавно ухвалили план заборони реєструвати нові паливні автівки (він мав би бути втілений до 2035 року). Спротив викликає і впровадження «Європейського зеленого курсу».Головна мета цієї ініціативи — максимальне скорочення шкідливих викидів до 2050 року, що тягне за собою суворі обмеження для аграріїв. На знак протесту фермери 2024 року блокували польські вулиці, виступаючи, зокрема, проти зобов’язання залишати перелоги — себто не засіювати частину земель.
Найкращою ілюстрацією міфу про бюрократичне регулювання дійсності є жарт про те, що кривизна бананів має свої суворі принципи. Адже однією з постанов ЄС передбачено нормативні виміри банана: довжина — щонайменше 14 сантиметрів, кривизна — 27 міліметрів. Та насправді йшлося про виміри бананів саме вищого сорту. Звичайно, в ЄС можна продавати й банани інших розмірів, але завдяки прописаним нормам споживачу не підсунуть їх як товари преміум. Та навіщо людям і ЗМІ вдаватися в такі деталі? Кривизна банана — настільки ефектна тема, що шкода її виправляти.
Переклала Марія Шагурі
