«Концерт відкриття філармонії розпочнеться о 8-й вечора — перед запрошеними гістьми, при переповненій залі. У другій частині Ян Падеревський виконає твори Шопена. Квитки давно розпродано».
Таке оголошення з’явилося на шпальтах газети Kurier Warszawski 1 листопада 1901 року, а через чотири дні відбувся урочистий концерт. Відтоді Варшавська філармонія стала головним музичним осередком — спершу на підросійській частині Польщі, а згодом у Другій Речі Посполиті. Та відкриттю провідного культурного закладу передували далеко не музичні події.
Варшавська філармонія, 2018. Фото: Рафал КудибаАкціонерне товариство шанувальників музики
Ідея створення філармонії зародилася у варшавських музичних колах ще в середині XIX століття. Спершу 1861-го постав Варшавський музичний інститут, а через десять років — Варшавське музичне товариство. Та ці інституції не могли забезпечити належний розвиток музичного життя, яке набувало дедалі більших обертів. Скажімо, Варшавське музичне товариство не мало свого залу й займало кілька приміщень у будівлі Великого театру.
Варто теж пам’ятати, що тоді Польщі як держави не існувало — вона була поділена між трьома імперіями. Варшава перебувала під російською окупацією і, звісно, годі було сподіватися, що цар профінансує нову польську культурну інституцію. Водночас місто щораз нагальніше потребувало симфонічного оркестру та великого концертного залу.
Будівництво філармонії ініціював Алєксандер Райхман — музичний видавець, редактор часопису Echo Muzyczne, Teatralne i Artystyczne («Музичне, театральне та художнє відлуння»). Він із низкою меценатів та культурних діячів 1899 року заснував спершу спілку, а згодом — акціонерне товариство «Варшавська філармонія». Кошти, вилучені від продажу акцій, ішли на будову філармонії.
Серед акціонерів був відомий музикант і політик Іґнацій Ян Падеревський, композитори і диригенти Людвік Ґроссман та Еміль Млинарський, банкір Лєопольд Юліан Кроненберґ (згодом став головою правління Варшавської філармонії), граф Владислав Тишкевич, політик і дипломат Маурицій Замойський. Головою товариства обрали відомого банкіра та інвестора Лєопольда Кроненберґа.
За зразком Паризької опери
26 травня 1900 року в середмісті Варшави на перехресті вулиць Ясної, Новосєнної (сьогодні — Сенкевича) та Монюшка урочисто освятили фундамент майбутньої філармонії. На заході зібралися акціонери, представники міської влади, музиканти та письменники. Як писала преса, у фундамент під головним входом замурували металеву банку з планом, детальним описом споруди та актом будівництва.
Урочисте освячення фундаменту майбутньої філармонії. Джерело: whitemad.plПоказну будівлю філармонії в неоренесансно-необароковому стилі звели та облаштували всього за 17 місяців. Її спроєктував архітектор Кароль Козловський — за зразком Паризької опери.
На фасаді красувалися скульптури Шопена, Монюшка, Бетховена, Моцарта та інших видатних композиторів.
Дослідник Пйотр Міка зазначає, що зал філармонії вміщував близько двох тисяч людей (на партері — 1236 місць, на балконі — 510, на гальорці — 168) і був розкішно оздоблений. Згадати хоча б орнамент на стелі довкола люстри, намальований художником Генриком Сємірадзьким. У залі були оргáни, виконані найкращою в ті часи фірмою Еберхарда Валькера — дар філармонії від Лєопольда Кроненберґа.
Польська письменниця Кароліна Бейлін у нарисі «Повсякдення Варшави. 1900–1914» так описувала філармонію:
Тi, кому пощастило потрапити всередину, захоплювалися стелею, розписаною фресками на музичну тему Яна Стшалецького в концертному залі та художнім плафоном Здзіслава Ясінського у фоє: на ньому зображено сцену з лірником та ангелами, які грають на арфах. Та найбільше милувало око намальоване над сценою панно Генрика Сємірадзького.
На другому поверсі філармонії розташовувався камерний зал на 500 слухачів, курильня, два кабінети дирекції, чотири кімнати музикантів оркестру, художня майстерня та помешкання для приїжджих митців.
Директором філармонії став Алєксандер Райхман, а художнім керівником — Еміль Млинарський.
Варшавська філармонія, 1901. Джерело: Архів Варшавської філармоніїЦентр музичного життя
5 листопада 1901 року єпископ та 18 священнослужителів урочисто освятили будівлю, після чого розпочався концерт. Зал був настільки переповнений, що довелося доставити ще 300 крісел. Як пише преса, на відкриття філармонії з’їхалися гості з Відня, Берліна, Парижа, Москви, Кракова, Львова, Вільна та інших міст.
У програму першого концерту ввійшли тільки польські музичні твори. Під диригентством Еміля Млинарського оркестр та хори товариства «Лютня» (варшавський і лодзький) виконали «Урочисту кантату» композитора Владислава Желенського. Відтак звучали «Казка» Станіслава Монюшки, симфонія Зиґмунта Стойовського та «Степ» Зиґмунта Носковського. Соло баритоном співав оперний артист Віктор Ґромбчевський.
Справжній фурор викликав виступ Іґнація Яна Падеревського.
9 листопада 1901
Раптом більшість слухачів піднялася з крісел — на сцені з’явився Іґнацій Падеревський. Музиканти оркестру почали стукати смичками об інструменти, віддаючи шану тому, хто по всьому світу прославляє польське мистецтво. Оплески довго не вщухали. Відтак оркестр блискуче зіграв під диригуванням Падеревського, а як грав сам майстер — описувати зайве.
Філармонія відразу стала центром музичного життя Варшави. Частину її доходу забезпечували магазини, цукерня і ресторан, які теж містилися в будівлі. І все ж 1908 року закладу почало загрожувати банкрутство.
Незважаючи на те, що 1910 року у будівлі філармонії відкрили прибутковий кінотеатр «Уранія» і вводили в репертуар усе більше концертів популярної музики, заборгованість інституції 1912 року сягнула 700 000 рублів (тоді як вартість всієї нерухомості оцінювалася у 850 000).
Cитуацію врятували приватні меценати.
До 1939 року на сцені варшавської філармонії виступали найвидатніші польські диригенти (Ґжегож Фітельберґ, Мєчислав Карлович, Генрик Мельцер, Зиґмунт Носковський, Фелікс Нововєйський) та всесвітньо відомі композитори (Едвард Ґріґ, Сєрґєй Прокоф’єв, Сєрґєй Рахманінов, Моріс Равель, Каміль Сен-Санс, Ріхард Штраус та Ігор Стравінський).
З кінця 20-х років концерти філармонії транслювали польські радіостанції, а час від часу і закордонні — завдяки створеній 1927 року Спілці центральноєвропейських радіостанцій.
Великою подією в житті філармонії стало те, що 1927 року в ній відбувся Перший міжнародний конкурс піаністів імені Фридерика Шопена.
Найтрагічнішим періодом в історії філармонії стала Друга світова війна. Під час оборони Варшави у вересні 1939 року будівля згоріла, а 1944-го була зруйнована — внаслідок німецьких бомбардувань після придушення Варшавського повстання.
Філармонія, роки Другої світової війни. Джерело: Архів Варшавської філармоніїСоцреалізм — і в архітектурі, і в репертуарі
У перші післявоєнні роки, коли Варшава була майже повністю знищена, музичні концерти відбувалися в спортивних залах і театрі Roma — це була єдина в столиці вціліла професійна сцена.
1949 року з’явилося розпорядження міністра культури й мистецтва Польської Народної Республіки щодо відбудови філармонії. У документі йшлося, зокрема, про те, що провідний культурний заклад, який до війни був приватним, відтепер підпорядковуватиметься Міністерству культури й мистецтва, а його дирекцію призначатиме і звільнятиме міністр.
Відбудова філармонії. Джерело: Архів Варшавської філармоніїАрхітектори повоєнної будівлі філармонії — Еуґеніуш Шпарковський та Генрик Бялобжезький — спроєктували її у соцреалістичному стилі. Вони навіть не намагалися реконструювати довоєнний розкішний інтер’єр і тільки частково відтворили концертний зал, використавши вцілілі стіни. Тепер він може вмістити 1072 слухачів.
Від довоєнного будинку залишилися тільки оригінальні скульптури Шопена і Монюшка. Цікаво, що на фасаді їх встановили відносно недавно — 2001 року, з нагоди святкувань сторіччя філармонії. Ці чудом вцілілі під час війни, хоч і трішки пошкоджені скульптури майже пів століття зберігалися у варшавському Музеї землі.
Нову будівлю філармонії відкрили 21 лютого 1955 року й відразу надали їй статусу Національної. Того ж дня в її стінах розпочалася одна з найпрестижніших світових музичних подій: П’ятий міжнародний конкурс імені Фридерика Шопена.
На урочистість завітали члени ЦК Польської об’єднаної робітничої партії з першим секретарем Болєславом Бєрутом, члени державної ради, члени уряду, представники світу культури й мистецтва, передові робітники — будівники споруди філармонії, журналісти та молодь художніх шкіл.
Крім музикантів, на концерті також виступили з промовами письменник Ярослав Івашкевич та публіцист і політик Влодзімєж Сокорський.
Репертуар Національної філармонії ПНР, звісно ж, містив пропагандистські твори. Скажімо, на концерті, який відбувся 30 листопада 1951 року (ще в стінах театру Roma), виконували кантату Альфреда Ґрадштейна «Слово про Сталіна» на слова однойменного вірша Владислава Бронєвського. Тогочасна критика була в захопленні:
«Слово про Сталіна» — перша польська кантата, присвячена постаті вождя пролетаріату. Вона зрощує в єдиний художній організм великі теми сьогодення та зрілу музичну концепцією. І в цьому полягає її вагоме значення для польської музики.
Але таких пропагандистських курйозів у репертуарі повоєнної філармонії було чимало, згадати хоча б «Поему про Сталіна» Арама Хачатуряна, соцреалістичну «Вроцлавську кантату» Казімєжа Вілкомірського чи комуністичні гасла в концертних програмах.
У Національній філармонії відбувалися також щорічні концерти з нагоди річниці Жовтневої революції 1917 року. Цікаво, що їх намагалися провести заздалегідь до річниці — ближче до дати 11 листопада. Так влада хотіла затінити річницю відновлення незалежності Польщі 1918 року.
Востаннє такий концерт, присвячений 72-й річниці Жовтневої революції, відбувся 6 листопада 1989 року. Переглядаючи програмні брошури, слухачі принагідно могли прочитати тези тодішнього міністра закордонних справ Кшиштофа Скубішевського та посла Радянського Союзу Владіміра Бровікова. Обидвоє запевняли шанувальників музики, що верхівка ПНР та СРСР невтомно співпрацюють. При цьому Скубішевський критикував «сталінське беззаконня», а Бровіков наголошував на «тягарі наслідків допущених помилок і провин».
Від «Гастрономії» до Grammy
До Другої Світової війни оркестр філармонії був доволі різнорідним у національному плані: крім поляків, у ньому грали євреї, німці, чехи, росіяни, італійці — загалом 72 людей. Під час війни частина з них роз’їхалася по країні. Музикантів єврейського походження запроторили в ґетто — більшість із них загинула. З довоєнного складу оркестру вціліло 40 людей.
Цікавою була й доля оркестрантів, які свій творчий шлях розпочали під час окупації. Мар’ян Ґолембйовський, директор Національної філармонії в 1959–1985 роках, так описував історію скрипаля оркестру Вєслава Бонковського:
Його навчання у Варшавській консерваторії 1939 року перервав початок війни. У перші окупаційні роки він грав у варшавській кав’ярні «Гастрономія», виконуючи легку й оперно-симфонічну музику. Так працювало чимало видатних польських митців, як-от Казімєж Філкомірський, Болєслав Войтович, Анджей Пануфнік. А ще вони грали у квазісимфонічних гуртах.
Майже відразу після закінчення війни Вєслав Бонковський був задіяний у новостворюваному симфонічному оркестрі філармонії.
Концерт у філармонії. Джерело: Національна філармонія у ВаршавіПеред новим оркестром філармонії постали нові завдання — грати не тільки симфонічний, а й оперний репертуар, себто виконувати функції сталого колективу Державної опери (сьогодні — Великий театр Національна опера). Згодом, коли створили окремий оркестр опери, багато музикантів філармонії перейшло туди.
Сьогодні в складі Національної філармонії — 112 видатних інструменталістів та 100 артистів хору. З 90-х років обидва колективи відбули майже 140 міжнародних турне, завдяки яким здобули міжнародну славу.
Відбулися зміни і в репертуарі філармонії: тепер тут усе частіше можна послухати сучасну музика. Національна філармонія теж популяризує музику, записуючи диски. Так альбом із творами Кшиштофа Пендерецького 2013 року відзначено нагородою Grammy.
З 1994 року у філармонії проходить «Форум Лютославського» — цикл концертів, на яких виконуються музичні шедеври ХХ століття. Востаннє форум відбувся у червні 2023-го, який оголосили роком Вітольда Лютославського — диригента, піаніста й одного з найвидатніших польських композиторів ХХ століття.
Викликом для роботи філармонії стала пандемія. Однак інституція продовжувала працювати, зокрема транслюючи концерти онлайн.
Коли 2022 року РФ розпочала повномасштабну агресію, дирекція філармонії заявила про повну солідарність з Україною. З репертуару зникла більшість творів російських композиторів, а з афіш — імена російських музикантів. Деякі ключові класицистичні та романтичні твори замінили музикою українських композиторів — Бориса Лятошинського, Валентина Сильвестрова та Євгена Станковича. А 21 квітня 2022 року в польській Національній філармонії виступив Київський симфонічний оркестр.
Історія Національної філармонії — непроста і, на жаль, типова для культурних інституцій столиці. Повне знищення під час Другої світової війни, специфіка репертуару в Польській Народній Республіці, відродження в 90-х роках, нові випробування під час пандемії.
Проте найстаріша польська філармонія, розвиваючись і крокуючи в ногу з часом, залишається музичним серцем Варшави.
Переклала Ірена Шевченко
