Тамара Лемпіцька, 1930-ті. Джерело: delempicka.org

У Польщі знаходиться дуже мало робіт Тамари Лемпіцької (1898−1980) — як у музеях, так і в приватних колекціях, — а класичних портретів 20−30-х років взагалі годі знайти. Картини художниці загалом складно побачити: більшість знаходиться у приватних колекціях у США. Основою творчості Тамари Лемпіцької вважаються портрети, які люди в неї замовляли приватно. Тому, наприклад, на аукціонному ринку дуже мало полотен мисткині, та й коштують вони надзвичайно дорого.

На аукціоні Christie’s портрет Марджорі Феррі пензля Тамари Лемпіцької продали за 16,2 мільйона фунтів — це найдорожча картина, яку коли-небудь написав хтось із польських художників. Зокрема, тому полотна мисткині важко роздобути для виставок.

Дитинство Лемпіцької минуло у Варшаві, яка тоді входила до складу Російської імперії. Тамара вважала себе полькою, але її не можна назвати польською художницею: полотна Лемпіцької не мають якихось польських особливостей, тим паче що вона навчалася в Парижі. Тому найточніше буде назвати її французькою художницею — чи просто європейською.

Автопортрет Тамари Лемпіцької, 1929. Джерело: пресматеріали

Тамара Лемпіцька писала натюрморти, абстракції, малювала картини шпателем, але передусім була портретисткою. Золотий період її творчості — друга половина 1920-х та 1930-ті роки. Портрети, які мисткиня створила в той час, сьогодні вважаються еталоном артдеко. Загалом картин, які належать саме до цього стилю, не так багато — і, мабуть, з усіх художників того періоду Тамара Лемпіцька найбільше відповідає ідеальному образу артдеко.

Картина Тамари Лемпіцької «Кізетт на балконі», 1927. Джерело: пресматеріали

Серед найважливіших полотен Тамари Лемпіцької — два портрети доньки Кізетт, а також «Дівчина в зеленому» — неймовірно барвиста картина: напрочуд насичені, але водночас надзвичайно тонко підібрані кольори. На першому плані — матеріал сукні.

Ще одна широко відома картина — «Сан-Морітц», кабінетний портрет, перенесений у ландшафт. Недавнім відкриттям аукціонного ринку стала картина «Брілліанс», на якій зображено жінку з рудим волоссям, написаним незвичним чином: локони нагадують метал.

Картина Тамари Лемпіцької «Брілліанс», 1932. Джерело: пресматеріали

Варто згадати і ще одну знакову роботу пензля Тамари Лемпіцької — портрет чоловіка художниці. Це класична композиція портретів мисткині — манірне, трохи вигнуте положення тіла та місто як символ сучасності. У певному сенсі цю картину можна назвати пророчою, позаяк на ній зображено не тільки Париж, а й Нью-Йорк, куди художниця згодом переїхала.

Незважаючи на те, що портрет чоловіка так і залишився незавершеним, Тамара Лемпіцька дбайливо зберігала полотно, а в 1970-ті роки разом із кількома іншими роботами передала його до Нантського музею образотворчого мистецтва. Це перший музей, що придбав картини художниці.

Картина Тамари Лемпіцької «Портрет чоловіка», 1928. Джерело: пресматеріали

До речі, Тамара Лемпіцька сама займалася всією бюрократією, пов’язаною зі своєю творчістю, зокрема продажем картин та рекламою. У ті часи панувала тенденція, навіть мода на жіночу самостійність, але Лемпіцьку від інших відрізняло те, що їй попри моду справді все чудово вдавалося. До прикладу, інша відома полька епохи артдеко, Зоф’я Стриєнська, діяла приблизно так само, проте в неї не виходило управляти фінансами.

Тамара Лемпіцька була надзвичайно розумною, заповзятливою жінкою, і при цьому залишалася дуже чутливою людиною, небайдужою до того, що відбувалося у світі. Під час війни в Іспанії Лемпіцька щодня записувала у щоденнику роздуми про головні події, також її цікавили долі європейських художників під гітлерівським правлінням. Мисткиня неодноразово повторювала, що її дуже травмує обмеження свободи художників.

Картина Тамари Лемпіцької «Десь у Європі», 1937. Джерело: пресматеріали

Переживання й емпатія Лемпіцької особливо помітні на картинах 1930-х років. Зокрема, на двох полотнах зображено матерів із дітьми: одна називається «Десь у Європі», а друга — «Емігранти».

Тамара Лемпіцька і сама була емігранткою: проживши якийсь час у Петрограді, вона виїхала з Росії під час революції. Мисткиня стверджувала, що це був ніби відрізаний шматок життя, що їй довелося починати все заново. Лемпіцька постійно побоювалася, що їй не вистачатиме грошей на життя, що вона все втратить.

Картина Тамари Лемпіцької «Емігранти», 1931. Джерело: пресматеріали

Адже народилася Тамара Лемпіцька у доволі багатій родині. У дитинстві разом із бабусею Клементиною Деклер вона вирушила у подорож Європою. Тоді майбутня художниця відвідала безліч музеїв, побувала у вищому світі — ця подорож вплинула на все її подальше життя. У дитинстві вона навчалася грати на фортепіано, займалася у школах малювання, але повноцінна художня освіта Лемпіцької розпочалася у паризькій Академії де ла Ґранд Шом’єр. Там художницю навчав Андре Лот, який мав величезний вплив на її творчість.

Спочатку, у 1920-ті роки, Тамара Лемпіцька захоплювалася витонченим м’яким кубізмом. Більшість художників того часу відтворювала роботи Сезанна, для них він був майстром. А Лемпіцька писала картини по-іншому, чистими кольорами, наголошуючи, що не наслідує Сезанна.

Картина Тамари Лемпіцької «Музикант», 1929. Джерело: пресматеріали

Також Тамара Лемпіцька часто повторювала, що її надихає мистецтво Ренесансу, особливо Вітторе Карпаччо, венеціанський художник XVI століття. Він був першим представником епохи, який запровадив динамічну композицію: наприклад, на деяких картинах робив опуклою тканину, одяг. У доробку Карпаччо є портрет жінки в помаранчевій сукні, а в Лемпіцької — у зеленій. На обох картинах саме сукня концентрує на собі увагу реципієнта.

У біографії Лемпіцької залишилося чимало білих плям. Місце її народження досі невідоме: сама мисткиня стверджувала, що з’явилася на світ у Варшаві, але є припущення, що насправді — у Москві. Художниця знищила всі свої архівні документи, тож неможливо встановити й точну дату її народження. Десь згадується, що майбутня мисткиня з’явилася на світ 1898 року, але її родина зберігає невеликий дівочий альбом, який зробили для Тамари її подруги з Петербурга. Судячи з цього альбому, Лемпіцька народилася 1895 року.

До Петрограда мисткиня переїхала через свого першого чоловіка Тадеуша Лемпіцького і через нього ж і поїхала звідти: під час Жовтневої революції його заарештували, потім удалося домогтися його звільнення, але в Тадеуша почалися розлади психіки. У Парижі вони загострилися, і незабаром подружжя розлучилося.

Початок життя на еміграції для Лемпіцької був досить важким. У Франції вона була одна, жила сама по собі. Ймовірно, це стало однією з причин, чому художниця почала писати портрети саме багатих людей — тих, хто платив чималі гроші. Звідси й такий перфекціонізм у її роботах, адже мисткиня повинна була вирізнятися на тлі інших портретистів того часу, показати набагато вищий рівень художньої майстерності.

Картина Тамари Лемпіцької «Дівчина в зеленому», 1932. Джерело: пресматеріали

Другим чоловіком Тамари Лемпіцької став єврей Рауль Куффнер, який володів землями в Австро-Угорщині, тому після початку Другої світової війни подружжя було змушене емігрувати до США. Тоді Тамара Лемпіцькій виповнилося 50, і вона організувала собі рекламну фотосесію, щоби сповістити публіку про те, що до Америки приїхала відома європейська художниця.

Тамара Лемпіцька та Рауль Куффнер. Джерело: delempicka.org

Мисткиня взагалі вміла себе представити належним чином: сама творила власну легенду і ховалася за цим образом, тому в її біографії так багато білих плям. Тамара Лемпіцька носила маску холодної жінки — як жінки на її картинах. Для самореклами вона влаштовувала фотосесії, і на знімках виглядала багатою, елегантною жінкою — такими хотіли бачити себе на картинах її майбутні моделі. Ці фотосесії мисткиня представляла у пресі й різноманітних каталогах. Ще один елемент просування творчості Лемпіцької — її художня студія в Парижі: вона розташовувалася в модерністській будівлі й була дуже сучасною.

Картина Тамари Лемпіцької «Етюд за мотивами Боттічеллі», 1945. Джерело: пресматеріали

Тамара Лемпіцька вміла експериментувати зі стилем — таке під силу далеко не кожному художнику, адже для цього потрібна безмежна фантазія. Своєю творчістю вона хотіла йти в ногу з тогочасними художніми тенденціями. Мисткиня наголошувала, що її роботи відповідають смакам публіки, і намагалася дотримуватися цього принципу все життя. У 1920-30-х у моді був артдеко, і Тамара Лемпіцька творила в цьому стилі, а пізніше в Америці вона почала писати натюрморти. Потім у 1950-х мисткиня зображала те, що було популярне в ті роки, зокрема геометричні абстракції й дуже динамічні композиції з насиченими кольорами, що загалом притаманні всій її творчості. У 1960-х роках Лемпіцька знову змінила свій стиль і взялася писати мастихіном, вводячи пісочні кольори, чого раніше ніколи не робила. І тут уже була важлива не композиція та контраст, а імпресія. Тож композиції тогочасних її натюрмортів, пейзажів, оголеної натури можна назвати туманними.

Тамара Лемпіцька на виставці, організованій Аланом Блонделем, 1972. Джерело: delempicka.org

На щастя, після війни мода на артдеко повернулася, і в 1970-х роках Тамару Лемпіцьку відкрили заново. Це сталося завдяки Алану Блонделю — колекціонеру та галеристу, який організував велику виставку її робіт у Парижі. Тож наприкінці життя до мисткині повернулася популярність, причому ще більша, ніж до війни, і тепер Тамара Лемпіцька —одна з найвідоміших художниць артдеко.

Записала Тетяна Кучинська

Переклала Марія Шагурі