Покинутий собор неподалік Льєжа, Бельгія. Фото: Пйотр Дурак
06 жовтня 2020

Світ, що зникає

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Історія польського фотографа, який подорожує закинутими місцями у різних куточках світу.

Часом здається, що все вже відкрито і важко знайти недосліджені місця. Ще десяток років тому я думав так само, але потім пригадав дитинство — коли цікавість приводила в незвичні, здавалося б, близькі, але невідомі місця, коли ми з друзями пробиралися у мережу підземних каналізацій чи шукали покинуті будинки і заводи. Моя пристрасть до опустілих місцин ожила з новою силою, коли мені було ледь за двадцять.

Покинутий газовий завод, Варшава. Фото: Пйотр Дурак

Спочатку була Прип’ять

Пригадую незвичний сон: снилося покинуте місто та висотні опустілі будинки. Сон був настільки виразний, що я не міг про нього забути й почав шукати інформацію про покинуті міста. Так я знайшов відомості про Чорнобильську катастрофу та зону відчуження. То був 2006 рік. Дістатися туди з Польщі можна було тільки через одну фірму. Регулярні наукові та туристичні поїздки в зону тільки починалися. За свою університетську стипендію я вирішив поїхати на тиждень до Прип’яті.

Ми жили у Славутичі, кілька днів їздили поїздом із працівниками Чорнобильської електростанції, відвідували переважно Прип’ять. Ми були одними з перших поляків там. Уже тоді місто справляло враження дуже спустошеного, але все ж було в набагато кращому стані, ніж сьогодні. Ніхто нас не пильнував, ми могли скрізь пересуватися, заходити у будь-яку будівлю, і я цим користувався.

Музична школа в Прип’яті. Фото: Пйотр Дурак

З одного боку, приголомшували розміри покинутого міста, а з іншого — зачаровувала німа тиша будівель. У дитячих садках і школах залишилися напівзогнилі іграшки, майже все обладнання, книжки, у музичній школі — різноманітні інструменти, перекинуте фортепіано, яке за кілька років спалили вандали...

Цей кількаденний візит і самотнє мандрування зарослими вулицями занедбаного міста залишились у пам’яті назавжди. Так я почав шукати інші покинуті й забуті місця. До Прип’яті я знову повернувся 2018 року.

78 покинутих храмів

Розпочинаючи свою пригоду з покинутими місцинами, я почав із короткочасних поїздок відносно недалекими теренами, зокрема Підкарпатським воєводством. Там збереглася тьма-тьмуща спустошілих будинків, розкинулися руїни заводу-велета Сяркополь у Тарнобжезі й фабрики Gesty в Жешові. Пізніше я виїжджав все далі й далі — по всій Польщі. Серед місць, які я міг би порекомендувати, — колишній Залізничний ремонтний завод у Познані, велика теплоелектростанція у Лодзі, церква євангелістів у Желішові, що вабить фотографів з усієї Європи.

Церква євангелістів у Желішові. Фото: Пйотр Дурак

Коли я прочитав книжку Анджея Стасюка «Білий крук», почав цікавитися ще й покинутими та зруйнованими церквами в ПольщіФабула повісті розгортається довкола мандрівки гурту тридцятилітніх молодиків Бещадами, в одному з фрагментів вони ночують у покинутій церкві. Сам автор кілька років в горах опікувався старою лемківською церквою. — наслідки пересування кордонів після Другої світової війни та виселення в рамках операції «Вісла». Під час своїх велосипедних поїздок Розточчям та Бещадами я шукав церкви, де вже давно не проводились богослужіння, які після війни перетворили на склади, майстерні, стайні, туалети, а подекуди й на костели, які люди покидали, тільки-но поставала нова будівля.

У цих церквах я відчував божественну присутність набагато сильніше, ніж у сучасних священних будівлях із бетону, переповнених людьми.

Покинута церква, Бабіце, Люблінське воєводство. Фото: Пйотр Дурак

Я в них ночував у походах, робив перші світлини, ще дуже любительські, документуючи все без огляду на мистецьку майстерність. Пізніше це захоплення почало змінюватися під впливом товаришів, зокрема Бартоша Ґайдка і Рафала Новака, які ввели мене у світ фотографії. Впродовж 2010-2015 років ми багато їздили автівкою маршрутами покинутих церков. Знімки час від часу я публікував на фейсбуку. Коли 2016 року мені несподівано запропонували видати двотомний фотоальбом Świątynie wygnane, присвячений покинутим церквам у Польщі, я ще раз об’їздив знайомі місця в пошуках гарного світла й цікавих, свіжих кадрів. Тоді я вже мав власну автівку і споглядав ті місцини більш професійно: відповідне фотообладнання, штатив, напівпрофесійна дзеркальна камера, різні об’єктиви, ліхтарики... За кілька років досліджень у Польщі я віднайшов 78 занедбаних та зруйнованих церков. Відтак їх фотографії та описи вмістив у альбомах. Відкривалися мої фотовиставки у Польщі, а також у Червонограді та у Винниках під Львовом. Зараз уже чимало церков, які я фотографував, відремонтовані. Можливо, я теж зробив свій невеличкий вклад у це, бо був одним із перших, хто оприлюднив на всю Польщу проблему таких храмів.

Зруйнований храм. Фото: Пйотр Дурак

Як знайти покинуті місця?

Чим більше я знимкував, тим вибагливішим ставав. З часом мене перестали влаштовувати опустілі напівзруйновані місця, тож я поїхав на інший кінець Європи у пошуках об’єктів, де залишились сліди людської діяльності. Часто це були покинуті рештки автомобілів або величезні заводи з недіючими машинами. Так я наодинці та з друзями об’їздив 15 європейських країн. Найбільше фантастичних місць ми знайшли у Бельгії, Франції та Італії.

Покинуті автомобілі 1930-х років, які французи сховали від німецьких військ 1940 року в старій кам’яній шахті в центральній Франції. Фото: Пйотр Дурак
Замок Саммеццано у мавританському стилі, Італія. Покинутий у 90-х роках. Фото: Пйотр Дурак

Високий рівень життя в цих країнах сприяє тому, що покинуті місця не розкрадають місцеві жителі і вони часто довгі роки залишаються незмінними, навіть коли околиці вже обезлюдніли. Тільки час та природа творять свою руйнівну роботу. Такі місця — найкрасивіші, найцікавіші, ще неторкані вандалами, тільки плином часу.

Оранжерея в покинутому бельгійському господарстві. Фото: Пйотр Дурак
Один із покинутих будинків поблизу Брюсселя, Бельгія. Фото: Пйотр Дурак

Зазвичай ми дізнавалися про покинуті місцини від ентузіастів із інших країн. Таких людей уже багато по всій Європі, і я намагаюся підтримувати зв’язок з понад десятком найкращих, найвідоміших. Ділюся з ними своїми знахідками і майже завжди отримую щось взамін. Співпраця з людьми з-за кордону, як правило, безпроблемна, набагато простіша, ніж знайомство з польським середовищем, де, на жаль, переважають безглузді змагання: бути першим та єдиним у цьому місці. Я не хочу змагатися, особливо в цій царині фотографії, коли йдеться про фіксацію світу, який минає, цивілізації, яка повільно відходить у забуття.

Покинута психіатрична лікарня в Італії. Фото: Пйотр Дурак
Кладовище паровозів, Краків. Фото: Пйотр Дурак

Під землею

Мабуть, найскладнішими були експедиції до закритих шахт. Ми відвідали більш ніж 80 нечинних підземних шахт у понад десяти країнах. Часто їх важко знайти, треба спершу розвідати у місцевих жителів, перевірити старі гірничі карти, іноді щось розкопувати. Але тільки-но ми потрапляємо всередину, відчуваємо себе первинними дослідниками. Зникають усі наземні проблеми.

Покинуте будівництво підземної насосної електростанції в місті Млоти в Нижній Сілезії, Польща. Фото: Пйотр Дурак
Покинута кам’яна шахта поблизу Люксембурга. Фото: Пйотр Дурак

Часто ми проводимо в блуканнях підземними коридорами кілька днів і ночей, там спимо, їмо, розмовляємо. Без інтернету, медіа — така собі детоксикація організму та чудовий відпочинок у поєднанні з великими зусиллями — ми часто продираємося через величезні звалища чи затоплені коридори. Ми стикаємося з дефіцитом кисню, з метаном чи вуглекислим газом. Це найекстремальніша форма відвідування занедбаних місць, яку досі практикує небагато осіб. Але з іншого боку, також дуже приємно, коли ми виносимо на поверхню фотографії, яких ніхто ніколи не бачив.

Шахта з видобутку золота та мідної руди поблизу міста Бая-Маре, Румунія. Фото: Пйотр Дурак
Шахта з видобутку золота та мідної руди поблизу міста Бая-Маре, Румунія. Фото: Пйотр Дурак

Фотографування шахт та підземель — цілком відмінне мистецтво, яке я називаю малюванням світлом. У місці, де немає джерела світла, ми використовуємо ліхтарики, камера на штативі все записує з видовженим часом витримки, і ми «малюємо». Залежно від сили світла та кута падіння іноді ми отримуємо абсолютно різні картини.

Я прагну досконалості, фотографія повинна бути ідеально освітленою, тому іноді я повторюю той самий кадр понад десяток разів. Роблю це також почасти з лінощів (я вчитель польської мови, вдома я не маю часу займатися фотографією: є книги, приватне життя, робота), тому світлина має бути чудовою на етапі експозиції в камері.

Тунель вузькоколійної залізниці взимку, Підкарпатське воєводство, Польща. Фото: Пйотр Дурак

По той бік Бугу

Після занедбаних та зруйнованих церков у Польщі прийшов час також відвідати колишні польські костели в Україні та Білорусі, тобто у довоєнних польських кордонах. Разом із подругою Надією Цимбалюк ми тільки в Україні знайшли понад 250 костелів, які після війни та вигнання поляків використовувалися з різною метою, а тепер зруйновані й забуті. Чимало з них — повні руїни, без дахів, порослі всередині.

Покинутий костел, Жабінці, Хмельницька область, Україна. Фото: Пйотр Дурак

Багато інших костелів можна було б відродити, врятувати, от тільки немає для кого. Я проїхав десятки тисяч кілометрів Україною, відвідавши майже 200 таких храмів. Так народився проєкт «По обидва боки Бугу», а також пов’язані з ним чергові виставки та книга. Місця, які я відвідував, часто були сильно зруйновані: там не лише не поважали культурну спадщину, а й людські останки та склепи у костелах. Я допоміг подбати про кілька таких місць.

Покинутий костел, Ґжималкув, Польща. Фото: Пйотр Дурак
Зруйнований костел, Турильче, Україна. Фото: Пйотр Дурак

Подорож у такі місцини насамперед дає мені можливість пережити історію, часто трагічну, сумну та забуту. Дарує гаму емоцій та вражень, зокрема й пригоду, тому що багато місць, які я відвідую, охороняються або ж охоплені промисловою чи військовою таємницею. Також завдяки цьому в мене з’явилося багато друзів у Польщі та усьому світі. Це дивовижна пристрасть, якої неможливо позбутися.

Переклала Катерина Новікова

arrow

arrow
  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Пйотр Дурак

За фахом — полоніст, викладач. За захопленнями — письменник, фотограф і мандрівник. Автор дев’яти книжок, зокрема двох романів, трьох…