Якось професор Войцєх Моравський, історик економіки, розповів мені про свої юнацькі плани: він хотів стати авіаінженером, як його батько, який працював у Інституті авіації.
Польща успішно розвивала ракетні системи. 1953 року батько працював над протитанковою ракетою «Діамант». Разом з іншими конструкторами він поїхав до Радянського Союзу, щоб представити проєкт. Спершу вони довго чекали, але нічого не відбувалося. Аж одного дня росіяни їх нарешті запросили, поклали на стіл своє креслення і сказали: ось на це ви отримаєте ліцензію і це будете робити. Про польський «Діамант» узагалі не згадали.
З розповіді батька Войцєх Моравський зрозумів, що краще обрати професію, яка унезалежнить його від економічної політики країн соцтабору. Пишучи про неї як історик, він утвердився в переконанні, що конструктори в Народній Польщі іноді були змушені відмовлятися від своїх винаходів, бо ті не пасували до політики Москви.
Сталін уявляв комуністичну економіку як автаркію, тобто абсолютну самодостатність. І цю модель Москва нав’язала своїм сателітам після Другої світової війни. На перший погляд, вона сприяла винахідництву, але на практиці відрізала Польщу від сучасних західних технологій.
Невдовзі після війни — зрештою, як і до неї — поляки хотіли виробляти автомобілі за ліцензією італійського «Фіата». Однак переговори зірвалися перед самим підписанням контракту. Ось як згодом про це згадував прем’єр Юзеф Циранкевич у приватній розмові з головним редактором тижневика Polityka Мєчиславом Раковським (той наприкінці існування ПНР теж очолив уряд):
Протистояти Сталіну було нелегко. Ліцензію на «Фіат» купили наприкінці 40-х років. Знаєш, що тоді Сталін сказав Мінцу? «Ага, купуєте італійську ліцензію, хочете впустити в країну італійських шпигунів». Італійці геть збараніли. Ми вже було погодились, а потім усе скасували.
Тож на початку 50-х років у Польщі запустили виробництво автівок «Варшава» за ліцензією совєтської «Побєди».
Автомобіль «Варшава». Джерело: Вікіпедія1957 року польські конструктори спроєктували авто «Мікрус», великою мірою взороване на Goggomobil німецької фірми Glas. Заводи транспортного обладнання Мелець і Ряшів спільними зусиллями випустили майже дві тисячі моделей. «Мікрусом» проїхалися прем’єр Юзеф Циранкевич і віцепрем’єр Пйотр Ярошевич. Циранкевич похвалив автівку, тільки закинув: модель надто шумна.
«Мікрус» наче сподобався прем’єру. Але незабаром Радянський Союз наклав вето, очевидно, побоюючись конкуренції совєтському автомобілебудуванню. Від виробництва «Мікруса» відмовилися.
Автомобіль «Мікрус». Джерело: Вікіпедія Микита Хрущов із автаркією покінчив. Але для Польщі це було як із вогню та в полум’я: на зміну самодостатності прийшла економічна залежність від Радянського Союзу, особливо в рамках заснованої ще 1949 року Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ).
На зламі 50–60-х років польські авіаконструктори працювали над проєктом надзвукового літака TS-16 «Ґрот» із крилами у формі двох трапецій. Одним із його розробників був знаменитий інженер Тадеуш Солтик, творець першого повоєнного польського літака «Шпак» Експериментальних авіаційних майстерень Lotnicze Warsztaty Doświadczalne — перше повоєнне польське конструкторське бюро в царині літакобудування.. Саме його ініціалами позначали нові моделі — TS.
Вихідний проєкт TS-16 «Ґрот» був доволі сучасний і передбачав, що вся конструкція від самих основ буде створюватися в Польщі. Але 1963 року роботи припинили. Конструктори були переконані, що будівництво «Ґрота» заморозив Радянський Союз. Фанерний макет літака в масштабі 1:1 спалили на летовищі Окєнце.
Літак TS-16 «Іскра». Джерело: Національний цифровий архів Польщі Радянський Союз заганяв нас у жорсткі рамки. Коли там збудували перший пристойний винищувач МіГ-15, то дали нам ліцензію на нього. Потім був МіГ-19, ліцензія перепала чехам. Коли ж з’явився набагато сучасніший МіГ-21, ми сподівалися, що знову отримаємо ліцензію й розвиватимем цю технологію. Але ліцензія знов-таки дісталася чехам. А на нас вирішили спихнути виробництво сільськогосподарських літаків. Роботи над іншими машинами — реактивними літаками, гвинтокрилами — згорнули. Для польських конструкторів це стало справжньою життєвою драмою. Розчаровані інженери звільнялися, зокрема, відомий конструктор Тадеуш Солтик покинув авіапромисловість 1967 року.
Одним із найяскравіших прикладів поразки польського винахідництва, обумовленої, вочевидь, політичними причинами, була К-202 — електронна обчислювальна машина (ЕОМ), створена Яцеком Карпінським на початку 70-х років минулого сторіччя.
За тодішніми розрахунками, K-202 виконувала мільйон операцій на секунду і була однією з найшвидших у світі машин такого роду. Її створювали в співпраці з британським інвестором.
Виробництво Єдиної системи ЕОМ у НДР. Джерело: Вікіпедія Чорні хмари над K-202, імовірно, нависли через совєтську Єдину систему ЕОМ, прототипом якої був американський комп’ютер IBM System/360. Згідно з директивами РЕВу, країни так званої народної демократії повинні були спільно працювати над інформаційними технологіями. Угорці мали будувати невеликий ЄС-1010, поляки — ЄС-1030, НДР — ЄС-1040, а найбільший, ЄС-1050, мав виготовлятися, звичайно ж, у Радянському Союзі.
Оскільки Польщі, за совєтськими директивами, випала роль виробника ЕОМ системи «Ряд 3», то інші конструкції вирішили не розглядати. А отже, розвиток совєтських ЕОМ не тільки блокував виробництво машини Яцека Карпінського, а й сповільнював роботу над конкурентною моделлю «Одра».
Виготовлена в Польщі ЕОМ системи «Ряд 3». Джерело: Вікіпедія Багато років Яцека Карпінського підтримував Стефан Братковський, відомий польський журналіст, який дописував про економіку в Życie i Nowoczesność Щотижневий додаток до газети Życie Warszawy.. Однією з причин, чому відмовилися від K-202, на його думку, була якраз нехіть із боку совєтських товаришів. Звичайно ж, у газеті він не міг про це написати з огляду на цензуру, але приватно стверджував, що K-202 вносила плутанину в прийнятий у РЕВі розподіл праці. Польська модель не вписувалася в тодішні економічні ідеї, нав’язувані Радянським Союзом.
Тож творцеві К-202 заявили, буцім його винахід не відповідає Єдиній системі ЕОМ. Яцека Карпінського не просто звільнили, а ще й заборонили працювати в галузі конструювання комп’ютерів. І він взявся розводити свиней — такий собі громадянський протест.
* * *
А може, все було геть по-іншому? Може, польські конструктори просто виправдовували власну безпорадність втручанням Москви? Може, всі ці нібито заблоковані Радянським Союзом винаходи не були аж такими добрими? Цього ми, на жаль, так ніколи і не дізнаємося.
Іноді совіти, обговорюючи проєкт, натякали, що він кепський. Але частіше до такого висновку приходила чергова польська комісія, яка черпала натхнення від товаришів з-за східного кордону. Сьогодні вже важко з’ясувати, наскільки саме Москва вирішувала долю окремих польських винаходів. Адже на кожен відкинутий проєкт можна знайти масу польських документів із обґрунтуванням: запропонована конструкція невдала або надто дорога. І в жодному з них не говориться прямо, де саме було прийняте залаштункове рішення.
Суть тодішньої економіки влучно передає анекдот із тих часів: учителька запитує сина Владислава Ґомулки (багаторічного керівника Польської об’єднаної робітничої партії), ким працює його батько.
— Годинникарем, — відповідає хлопець.
— Як це? — дивується вчителька.
Малий пояснює:
— Він постійно їздить до Москви звіряти годинник.
Переклав Андрій Савенець
