Чимало поляків 10 квітня пригадують, що вони робили цього дня у 2010 році, — де були і що відчували, коли ЗМІ о 8.41 сповістили перші новини зі Смоленська. Саме тоді стало відомо, що на російському летовищі зазнав краху президентський літак Ту-154M. Цим бортом польська державна делегація летіла на жалобні урочистості з нагоди 70-х роковин Катинського злочину — розстрілу польських офіцерів під час Другої світової війни.
Літак упав у порослу лісом балку. У катастрофі загинув екіпаж і всі пасажири — 96 людей. Зокрема президент Лєх Качинський із дружиною Мар’єю Качинською, останній президент Польщі у вигнанні Ришард Качоровський, віцеспікери Сейму й Сенату, працівники канцелярії президента, депутати й сенатори, генерали й офіцери Війська Польського, охорона й обслуговуючий персонал делегації.
Згуртованість і розкол
Похорон президентської пари відбувся 18 квітня на Вавелі у Кракові. Лєха і Мар’ю Качинських поховали у склепі катедрального собору. Жалобна церемонія перетворилася на велетенську маніфестацію. Це був один із поодиноких моментів у історії Польщі, коли суспільство по-справжньому згуртувалося, а політичні емоції й чвари притихли.
2010 року Польща стояла на порозі президентських виборів, довкола яких вирували емоції, — і все ж перед обличчям Смоленської катастрофи поляки на якусь мить об’єдналися незалежно від політичних поглядів. Тоді всі усвідомлювали важливість історичного моменту і відчували, що держава зазнала величезної втрати.
Однак незабаром ця атмосфера розвіялася, а точніше — трансформувалася в запеклу політичну боротьбу, яка супроводжувалася вуличними протестами. Важливе значення мав політичний контекст. Тоді (як і тепер) при владі був прем’єр Дональд Туск і його партія «Громадянська платформа» (ГП). Виконувачем обов’язків президента після смерті діючого глави держави став (згідно з конституцією) спікер Сейму Броніслав Коморовський, політик ГП. У червні 2020 року Коморовський переміг Ярослава Качинського на виборах і став президентом.
Беззастережна перевага табору Дональда Туска підлила масла у вогонь політичних емоцій, які розпалювалися на ґрунті Смоленської катастрофи. Ще у травні 2010 року в центрі Варшави та інших міст почалися демонстрації на честь пам’яті жертв авіакатастрофи. Невдовзі вони перетворилися на сеанси ненависті до правлячої ГП, уряду Туска та Коморовського. Ця ненависть підігрівалася блискавично поширюваним мітом про смоленське вбивство і смоленську зраду, себто про підготовлену змову і замах на життя Лєха Качинського.
Невдовзі прихильники правого політичного крила вирішили, що Туск вчинив державну зраду, дозволивши росіянам розслідувати причини катастрофи і зберігати в себе уламки розбитого літака. На Краківському передмісті навпроти президентського палацу почалися масові демонстрації прихильників теорії вбивства. Відбувалися вони точно в тому ж місці, де й маніфестації у перші дні після катастрофи. Хрест на Краківському передмісті, який встановили через п’ять днів після катастрофи в Смоленську на вшанування пам’яті жертв і який на певний час став символом поєднання, через кілька тижнів уже перетворився на символ глибокого розколу польського суспільства. Прихильники правих сил збиралися під хрестом, щоб виразити протест проти влади Туска і Коморовського. Влада хотіла перенести хрест в інше місце, однак біля нього збиралися і противники «Права і справедливости» (ПіС). Доходило до рукоприкладства, штовханини й бійок. Польща розділилася.
Розслідування катастрофи
Того ж таки дня, коли розбився президентський ТУ-154, польська військова прокуратура, комісія з розслідування авіатрощ та комісії цивільної авіації почали слідство. Через рік після катастрофи створена міністерством оборони комісія на чолі з Єжи Міллєром опублікувала свій рапорт. Згідно з ним, причиною катастрофи стало зниження літака нижче за мінімальну висоту, надмірна швидкість зниження в атмосферних умовах, які унеможливлювали зоровий контакт із землею, а також затримка процедур заходу на друге коло, що призвело до зіткнення з перешкодою. У рапорті Міллєра перелічено чинники й обставини, які призвели до трагедії як із польського, так і з російського боку (зокрема грубі помилки російських диспетчерів смоленського летовища).
Окрім того, розпочалося слідство так званого Міждержавного авіаційного комітету (МАК), який попри свою назву є російською установою. Відразу після катастрофи тодішній президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв та прем’єр Путін створили урядову слідчу комісію при Слідчому комітеті та прокуратурі. Такий розподіл слідчих дій на польські та російські, а також нові проблеми, які створювала російська сторона (наприклад, приховування речових доказів і відмова видати уламки літака), невдовзі стало простором для численних маніпуляцій і посилення напруги, а також — приводом для розповсюдження теорій замаху. Їхні прихильники вважали, що росіяни напевно щось приховують і замітають сліди замаху, а польська прокуратура й урядові комісії їм у цьому потакають. Врешті Росія у своїх рапортах значну частину відповідальности за падіння літака переклала на польських пілотів, припускаючи, що вони діяли під тиском політиків із кабінету Лєха Качинського, які наполягали на приземленні за будь-яку ціну.
Тоді ж розпочала роботу парламентська група розслідування причин катастрофи Ту-154M. Її очолив Антоній Мацєревич, політик партії ПіС, відомий своїми гострими, іноді радикальними висловлюваннями. Мацєревич виступав на засіданнях парламентських комітетів, запрошував контроверсійних закордонних експертів, чиєю метою було довести теорію про замах і вибух на борту літака. Група постійно обіцяла підготувати остаточний звіт, але здебільшого публікувала щось на кшталт газетних статей, які лише нагнітали атмосферу невизначеності і підживлювали теорії змови.
«Трабант» і береза
Після Смоленської катастрофи Ярослав Качинський, огорнутий жалобою, щомісяця 10-го числа брав участь у так званих смоленських місячниках. З часом вони набули характеру політичних заходів, на яких емоції зашкалювали. На цих місячниках Качинський звинувачував Туска у зраді та висував припущення (у цьому йому вторував Антоній Мацєревич), буцімто трагедія була спланованим злочином. Він запевняв, що перебуває за крок до істини і ось-ось поляки дізнаються про справжні причини авіатрощі. Поляки їх не дізналися досі.
Смоленський міт, вибудуваний на недомовках і теоріях змови, служив політичним інтересам. Місячники підігрівали емоції й допомагали мобілізувати електорат ПіС. Без сумніву, вони сприяли перемозі команди Качинського на виборах 2015 року. Коли партія ПіС прийшла до влади, щомісячні зібрання перетворилися на пафосні урочистості за участі представників влади, війська і правоохоронців.
Мацєревич став міністром оборони і таким чином отримав нові інструменти у веденні слідства. Він створив підкомісію з повторного розслідування Смоленської катастрофи. Тепер у нього був доступ до всіх воєнних документів і матеріалів прокуратури, і він мав у своєму розпорядженні державний апарат. У підкомісії народжувалися чудернацькі ідеї експериментів із моделями літаків: наприклад, так і не реалізований план прив’язати до старої автівки «Трабант» березу. Машина мала проїхати летовищем і вдарити березою об літак (про це розповідав сенатор Міхал Камінський). Адже однією з нав’язливих ідей експертів підкомісії Мацєревича було намагання довести, що літак не міг розбитися внаслідок удару крила об березу.
Підкомісію розпустив новий міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш у січні 2024 року. У Польщі очікують, що Мацєревич поверне пов’язані зі слідством документи, які він, судячи зі всього, забрав із міністерства. Зрештою, це не єдина проблема Мацєревича, пов’язана зі справою про Смоленську катастрофу. На початку лютого 2024 року суд зобов’язав його попросити вибачення в Дональда Туска та колишніх міністрів (Томаша Сємоняка й Радослава Сікорського) за твердження про те, буцімто вони приховували дані про справжніх винуватців авіатрощі у Смоленську. Так розпочалося розвінчування теорії замаху.
Чотирнадцять років по тому
Шквал емоцій довкола Смоленської катастрофи почав вщухати щойно пару років тому. Попри спроби табору ПіС роздмухати цю тему, смоленська авіатроща вже не була політичним двигуном під час другого терміну правління партії Качинського. На це вплинули різні чинники: плин часу, пандемія, втома поляків від цієї теми. Тим більше, що створені партією ПіС комісії, які мали б «встановити істину», так і не зуміли предметно роз’яснити, що ж трапилося у Смоленську. Загалом електорат ПіС залишився переконаний у тому, що відбувся замах, ліберальний електорат — що було скоєне вбивство, а ліберальний електорат — що відбулася катастрофа, спричинена низкою помилок і збігом трагічних обставин.
За результатами опитувань IPSOS, проведених для порталу OKO.press, у травні 2022 року 36 % громадян Польщі вірили у теорію замаху, а 52 % — у версію про нещасний випадок. В теорію про замах вірили 78 % електорату ПіС.
Опитування, яке 2023 року провела лабораторія досліджень громадської думки Social Changes для правого порталу Wpolityce.pl, показало, що 38 % респондентів вірять у замах і 39 % — у нещасний випадок. Із плином часу кількість прихильників теорії про нещасний випадок зменшувалася (2016 року їх було 60 %), а тих, хто вірив у замах, — зростала (2016-го їх було 27 %). Попри те, що змінилася оцінка власне авіатрощі, віра в різноманітні теорії, пов’язані з нею, вже не викликає шквалу політичних емоцій. Смоленська трагедія більше не привертає до себе уваги і не спричинює маніфестацій.
Завдяки тому, що робота слідчих комісій розтягнулася на багато років, емоції довкола падіння літака вщухли. А розкол у польському суспільстві та поділ поляків на прихильників ПіС та опозицію привнесли до політичного дискурсу нові гострі питання (наприклад, ставлення до Європи чи світоглядні проблеми). Сьогоднішня політична ситуація в Польщі нагадує час після 2010 року, коли зародилася так звана смоленська мітологія. Як і тоді, Дональд Туск перебуває при владі, а Ярослав Качинський — в опозиції. Тоді Смоленська катастрофа дала табору Качинського енергію для мобілізації електорату, яка підживлювалася болем, ба навіть ненавистю, і допомогла прийти до влади. Однак сьогодні, через багато років, смоленський міт себе вичерпав.
Переклав Андрій Савенець
