З формально-юридичної точки зору, родинні фірми нічим не відрізняються від будь-якого іншого бізнесу: вони не мають жодних податкових пільг чи привілейованого статусу. Ці компанії вирізняються лише тим, що їхній капітал повністю або значною мірою зосереджений у руках членів однієї родини; при цьому щонайменше один із них керує фірмою (або суттєво впливає на керівництво) і планує її утримувати в колі сім’ї. Як вважають експерти, такі компанії вельми цінні для економіки та суспільства завдяки кільком особливостям.

Одна з них — соціальна відповідальність. Фірми, які належать родинам, зазвичай міцно пов’язані з населеними пунктами, в яких постали, тому власники підтримують свою малу батьківщину, створюють навколо своїх фірм сприятливі умови для життя і піклуються про розвиток місцевої громади. Яскравий приклад — компанія JMP Flowers, найбільший у Польщі постачальник квітів. Вона колись була заснована в селі Стенжиця в Люблінському воєводстві й тепер стала тут головним роботодавцем. Власники компанії підтримують місцеві громадські організації, профінансували будівництво школи й сучасного спортивного центру. Подібних прикладів багато; малі фірми теж намагаються бути соціально відповідальними, але такі можливості має передусім середній та великий бізнес.

Теплиця компанії JMP Flowers, де вирощуються орхідеї. Джерело: пресматеріали

Адже до родинних фірм належать не тільки (як часто помилково вважають) мікро-, малі та середні компанії, а й великий бізнес і навіть міжнародні корпорації. Такі відомі американські гіганти, як Walmart, Ford Motor Company або Dell Technologies, і європейські Volkswagen, Roche, IKEA, Schwarz Group (Kaufland і Lidl), Nike, Auchan — приклади родинних компаній.

Як свідчить аналіз ринку, такого роду бізнес становить дві третини усіх компаній у світі; сімейні фірми створюють 70 % світового ВВП та майже половину всіх робочих місць.

За даними European Family Businesses, в Євросоюзі родинні фірми становлять 65–80 % усіх компаній, створюють 50–80 % європейського ВВП і дають роботу 40–50 % людей, працевлаштованих у приватному секторі. І що цікаво: згідно зі статистикою, понад 85 % стартапів у ЄС виникають завдяки сімейним інвестиціям.

Трохи історії

У Польщі можна віднайти родинні фірми, історія яких починається у XIX столітті: наприклад, кондитерська A. Blikle, заснована 1869 року, або взуттєва майстерня Яна Кєльмана («Pracowniа Obuwia Jana Kielmana»), що працює у Варшаві з 1883-го.

Ян та Лєокадія Кєльмани, власники взуттєвої майстерні, 1983. Джерело: пресматеріали

Одна з найстаріших і найбільш незвичайних фірм такого роду — майстерня з лиття дзвонів, що належить родині Фельчинських («Ludwisarnia Felczyńskich Taciszów»), яка існує понад 200 років. Їхні перші дзвони були відлиті 1808-го, коли ливарник Міхал Фельчинський заснував у місті Калуш (сучасна Івано-Франківська область в Україні) невелику майстерню. Наступні покоління продовжували його справу, відточували професійну майстерність — аж до Другої світової війни. Останнім калуським власником майстерні був Ян Фельчинський, який із синами утік від війни в Перемишль. Після закінчення війни син Яна, Тадеуш, разом із братами відновив лиття дзвонів у селі Тацішув у Сілезії, відтоді майстерня, яка розташувалася під 400-річним дубом, успішно працює, поширивши свою діяльністю теж на центральну і західну Польщу.

Збіґнєв Фельчинський (ліворуч). Джерело: пресматеріали

Зараз власник фірми — Збіґнєв Фельчинський, син Яна і прапраправнук засновника сімейного бізнесу. Серед дзвонів, виготовлених ними — «Серце Лодзі» та «Коперник». Дзвони створюються за ренесансною технологією, і єдиний їхній «недолік», як жартують самі власники майстерні, — це те, що вони надто якісні та довговічні, через що клієнти зазвичай не повертаються. 2015 року ливарна майстерня Фельчинських була занесена до національного списку нематеріальної спадщини.

Утім, родинні фірми з такою довгою історією — радше рідкість у Польщі. У роки Польської Народної Республіки, коли країна «будувала комунізм» за зразком і під контролем Радянського Союзу, збереження і створення будь-яких приватних фірм було справою не з легких. Правда, в Польщі, на відміну від СРСР, приватне підприємництво не було повністю заборонено.

У ПНР було чимало ремісників, яких зараз назвали б індивідуальними підприємцями. Але їхня діяльність була обмежена.

Справжня свобода підприємництва настала в країні лише 1989 року. Тоді бізнес почав розвиватися в усій Польщі, хоча частково цей процес гальмував стереотип підприємця як аморального ділка, який підступно наживається на наївності клієнтів та експлуатує працівників. Подолання цих упереджень, що були родом із ПНР, зайняло багато часу.

Однак незважаючи на всі ці труднощі, після 1989 року все більше поляків наважувалося відкрити власний бізнес: цьому сприяла поява нових ніш і придатні ринкові умови. Крім того, знайти стабільну роботу з гідною зарплатою у ті часи було справжнім дивом, тому багато хто просто брав справу в свої руки. Як свідчать дослідження, фірми, засновані у 1980–1990-ті роки загалом були досить успішними: понад 60 % із них діють досі. Для порівняння: зараз 30 % підприємств малого і середнього бізнесу закриваються протягом першого року діяльності, 70 % — протягом перших п’яти років. Річ у тому, що у порівнянні з початком 1990-х зараз нових фірм виникає суттєво більше, конкуренція на ринку величезна, а рентабельність набагато нижча.

Родинний бізнес у сучасній Польщі

Найповніше комплексне дослідження, що стосується сімейних фірм, 2016 року провів Інститут сімейного бізнесу (IBR). Воно показало, що 36 % польських фірм (близько 830 тисяч компаній) є сімейними й так себе ідентифікують; вони виробляють 18 % польського ВВП (322 мільярди злотих, тобто близько 72 мільярди євро). При цьому відповідно до дослідницької моделі, яку пропонує IBR, близько 92 % фірм (2 мільйони 116 тисяч компаній!) можна вважати потенційно сімейними, тобто їхня власність перебуває в руках однієї родини. Вони приносять 67 % ВВП, тобто 1,2 трильйона злотих (264,7 мільярда євро).

Ця статистика чітко демонструє, що в Польщі тенденція така ж, як у світі загалом: національна економіка значною мірою спирається на родинний бізнес. Цікава розбіжність між числом фірм, чиї власники називають їх родинними, і тими, які можна вважати такими. На думку експертів, необхідно збільшувати ступінь усвідомлення самими підприємцями того факту, що їхній бізнес належить до цієї категорії.

Серед сімейних фірм чимало крамничок і майстерень, які ведуть традиційну діяльність, але є серед них і сучасні, інноваційні міжнародні фірми, які складають конкуренцію світовим гігантам.

Серед сімейних фірм, відомих не тільки в Польщі, а й за кордоном — такі марки, як, наприклад, виробник морозива Grycan, фармацевтична компанія Hasco-Lek, інвестиційне підприємство TDJ, меблевий бренд Black Red White, Trefl (пазли та настільні ігри), Komputronik (електроніка), Ochnik (сумки та інші шкіряні вироби), Adamed Pharma (фармацевтика та біотехнології), Kross (велосипеди) і багато інших.

Ельжбєта, Збіґнєв та Малґожата Ґрицани — власники компанії Grycan. Джерело: пресматеріали

Для багатьох із цих фірм родинний характер — не просто гарний рекламний слоган, а й важливий елемент стратегії фірми, планів розвитку та засобів управління, вважає Марек Пєхоцький, засновник і голова правління найбільшої в Польщі сімейної фірми LPP, виробника одягу, що об’єднує марки Reserved, House, Cropp, Mohito і Sinsay.

Марек Пєхоцький, засновник фірми LPP

У нинішній час бути родинною фірмою — не просто питання успадкування, передачі бізнесу наступним поколінням. Перед лицем глобальних викликів, із якими нам доводиться стикатися щодня, це ще і розвиток фірми з думкою про ці покоління і світ, в якому їм доведеться жити. Родинний характер LPP — для мене передусім довгостроковий погляд на розвиток фірми, заснованої на міцному фундаменті організаційної культури та відповідальності за людей і навколишній світ.

Найбільша польська сімейна фірма

Приклад LPP заслуговує на особливу увагу. Протягом 30 років вона перетворилася на найбільшу в Центрально-Східній Європі компанію з виробництва одягу. Зараз фірма володіє п’ятьма відомими брендами, чиї товари продаються в чотирьох десятках країн Європи, Африки та Азії. Мережа компанії охоплює більше ніж 1,7 тисячі салонів, а працює в ній понад 24 тисячі людей. Щоб яскравіше показати масштаб діяльності LPP, додамо, що тільки за 2019 рік вона продала понад 265 мільйонів предметів одягу та аксесуарів, а загальний дохід її склав 2,3 мільярда євро.

Історія компанії почалася 1991 року, коли двоє друзів, Марек Пєхоцький та Єжи Любянець, заснували фірму, яка займалася гуртовою торгівлею одягом.

Кілька років по тому вона перетворилася на акціонерне товариство LPP, за першими літерами прізвищ засновників: Любянець, Пєхоцький і партнери. Спочатку фірма просто доставляла в гіпермаркети одяг, який шили в Азії. 1997 року власники відкрили перший офіс у Шанхаї, а через рік зважилися створити власну марку (Reserved) і роздрібну мережу. У наступні роки фірма динамічно розвивається: дебют на варшавській фондовій біржі, експансія на ринки сусідніх держав, створення двох нових марок (Cropp і Sinsay), а також покупка ще двох (House і Mohito).

LPP робить ставку на ще активніше завоювання нових ринків: салони Reserved відкриваються в країнах Західної Європи та Близького Сходу. Важливі віхи її історії — відкриття тисячного магазину 2016 року і поява салону Reserved на лондонській Оксфорд-стріт 2017-го.

Щоб постачати товар у таку велику кількість магазинів, фірма створила кілька центрів дистрибуції. Один із них розташований у Прущ-Ґданському — це один із найбільших і найсучасніших об’єктів такого роду в Центрально-Східній Європі. Що цікаво, власних фабрик фірма не має. Чимало одягу виробляється в Азії, решта — в Польщі та інших європейських країнах.

Хоча засновники фірми — не родичі, вони вважають фірму родинною, а для цього є всі підстави: в LPP працює щонайменше кілька членів обох родин, в тому числі — на керівних посадах. Важливим етапом в історії компанії стало рішення засновників створити фонд, який би виключав можливість роздроблення капіталу LPP у майбутньому. Оскільки польське законодавство поки що не дає таких можливостей, фонд відкрили за кордоном. Проте, засновники компанії вже багато років поспіль наголошують: LPP — це соціально відповідальна польська родинна компанія, яка завжди залишиться в Польщі.

Головні труднощі родинних компаній

Більшість труднощів, з якими стикаються сімейні фірми, без сумніву, типові для будь-якого бізнесу, але існують й такі, що характерні тільки їм. Зосередьмося на головних.

По-перше, це, звичайно, спадкоємність. Польське підприємництво розвивається останні 30 років, тому в багатьох родинних фірмах саме зараз настає момент, коли треба передати кермо влади молодому поколінню. Як випливає з уже згадуваного звіту IBR, 57 % власників компаній планують передати справи наступникам протягом найближчих п’яти років.

Аж 87 % засновників фірм хочуть передати бізнес у руки своїх дітей і тільки 8 % спадкоємців мають намір продовжувати сімейну справу.

Крім родинних та психологічних аспектів, проблему спадкоємності ускладнюють правові та податкові питання.

Давід Реймер, віцеголова правління асоціації «Ініціатива родинних фірм», юридичний консультант

Процес передачі фірми вимагає особливого планування і часу. Потрібно щонайменше п’ять років на те, щоб засновник передав спадкоємцю знання, повноваження і врешті-решт, можливо, власність фірми. Важкою є вже сама розмова на цю тему.

Втім, передача спадкоємцям — не єдиний спосіб продовжити діяльність родинної компанії. Часто власники чинять інакше: управління фірмою передають зовнішнім менеджерам. Тоді вона залишається в руках родини, але її подальшим розвитком займаються професіонали. Ще одне з можливих рішень — продати бізнес або його долі. У цьому випадку родина отримує винагороду за роки важкої праці засновників, а фірма залишається на ринку.

Як приклад невдалого спадкоємства можна назвати кондитерську A. Blikle, яку продали закордонному інвестиційному фонду. Або ж Solaris — одного з найбільших в Європі виробника автобусів та трамваїв, який купила іспанська компанія CAF, також важливий гравець на цьому ринку. З точки зору польської економіки, безумовно, кращим рішенням було б зберегти вітчизняний бізнес і капітал у країні. І це підводить нас до ще однієї проблеми польських родинних компаній — правових та податкових умов.

Єжи Бліклє — власник компанії A. Blikle, онук засновника компанії Антонія Казімєжа, 1934. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Як і весь польський бізнес, родинні компанії відчувають труднощі у зв’язку з вельми мінливим законодавством, зокрема податковим. Власники таких компаній змушені шукати юридичні схеми, які допомагають м’яко й ефективно передати бізнес спадкоємцям. Великою мірою це завдання держави, адже інакше старання підприємців виявляться марними: фірма збанкрутує або буде продана, а накопичене майно розтрачено.

Пйотр Ґрабовський, юридичний консультант

Один із найбільших викликів — добре спланований і продуманий процес успадкування. При цьому варто віддати належне активності польських законодавців у цій царині, оскільки в правову систему успішно вносяться зміни, покликані сприяти спрощенню цього процесу.

Однак проблемою і викликом залишається відсутність стабільності в галузі податкового законодавства, в нього постійно вносяться занадто різкі й несподівані нововведення. В результаті багато підприємців замість того, щоб зосередитися на розвитку власного бізнесу, намагаються заздалегідь економити на випадок потенційно можливих витрат.

Правові нововведення, про які йдеться і які повинні полегшити процес успадкування, — це прийнятий 2018 року закон про спадкове управління індивідуальною підприємницькою діяльністю (він полегшує успадкування після смерті власника) і закон Міністерства економіки про сімейні фонди. Він дасть змогу власнику родинної компанії створити структуру, що акумулюватиме й охоронятиме його майно, а також забезпечуватиме управління ним. Уряд консультує підприємців у цих питаннях, але обидва закони далекі від ідеалу, тож робота в цьому напрямку буде тривалою.

Цінності родинних фірм і їхній підхід до ведення бізнесу (націленість на стійкість, а не на якнайшвидший прибуток, надійність і лояльність у стосунку до працівників, партнерів і клієнтів) значною мірою розвінчують стереотип капіталістичного підприємця-експлуататора. З кожним роком серед підприємців міцнішає усвідомлення того, що їхня фірма — сімейна, а місцеві спільноти все більше цінують те, що такі фірми роблять для них. Влада теж поступово доходить висновку, що без підтримки родинного бізнесу успіх національної економіки неможливий. Проте вона ще повинна навчитися більш грамотно і швидко розв’язувати проблеми формального характеру. Щоб сімейні фірми розвивалися і процвітали, необхідна співпраця самого бізнесу, суспільства і держави.

Переклала Ірена Шевченко