Різдво Христове в Польщі не завжди було головним днем року , але поступово за два минулі століття саме воно стало найважливішим сімейним святом для більшості поляків. Як американці з’їжджаються навіть здалеку, щоб зустрітися в День подяки, так і поляки часто долають чималий шлях, щоб на Святвечір возз’єднатися з сім’єю.
Звичайно , рано чи пізно ця традиція мала відбитися і в кінематографі. Й не випадково це сталося після Другої світової війни, коли людям особливо було потрібне умиротворення і святковий настрій. Уже в першому повоєнному фільмі «Заборонені пісні» (Zakazane piosenki, 1946) Лєонарда Бучковського ми бачимо, як зустрічі за святковим столом під час війни заспокоюють і зближують варшав’ян , яких переслідують гітлерівці.
У перші роки свого правління комуністи намагались витіснити Різдво з життя поляків й замінити його , як це було в СРСР, Новим роком. Сім’ї, звісно, продовжували зустрічатися на Святвечір, але згадки про свято майже зникли з популярної культури. Тільки коли було покінчено зі сталінізмом і прийшли часи «малої стабілізації», різдвяні традиції повернулися і на газетні шпальти , і на екрани.
Кадр із фільму «Передсвятковий вечір». Джерело: пресматеріали1966 року грузинська кінематографістка Гелена Аміраджібі , яка переїхала в Польщу, та її чоловік Єжи Стефан Ставінський знімають «Передсвятковий вечір» (Wieczór przedświateczny) — стрічку, в якій Кшиштоф Хамєц у ролі варшавського парубка «на виданні» на самий Святвечір блукає столичними вулицями в пошуках любові.
1973 року Богдан Поремба зображує переддень Різдва в стрічці «Майор Губаль» — либонь , найбільш «американському» польському фільмі про війну. У ньому партизанський загін майора Генрика Добжанського (підпільне псевдо — Губаль) з’являється в костелі й бере участь у різдвяній службі. До речі, майор — реальна історична постать. Свято на тлі війни показане і в фільмі «Тиха ніч, свята ніч» (Cicha noc, Święta noc, 1970) Марека Пєстрака, де події різдвяної ночі в гірському селі переплітаються з німецькими злочинами.
Кадр із фільму «Надзвичайно спокійна людина». Джерело: пресматеріалиНа тлі різдвяних декорацій постають і легкі комедії. 1975 року легендарний режисер Станіслав Барея , майстер цього жанру, знімає «Надзвичайно спокійну людину» (Niespotykanie spokojny człowiek) з Янушем Клосінським у головній ролі. Герой стрічки, дія якої відбувається на Святвечір — селянин родом із колишніх східних польських земель, який намагається знайти своєму сину гідну дружину.
Однак у більш пізньому культовому фільмі того ж Бареї «Ведмедик» (Miś , 1981), події в якому теж розгортаються напередодні Різдва, вже нічого теплого і радісного немає. Різдвяна балада у виконанні Еви Бем наприкінці стрічки увінчана сценою, коли всі герої опиняються в багнюці. Навіть святий день уже не святий. 1978 року Тадеуш Хмєлєвський знімає трилер «Серед нічної тиші» (Wsród nocnej ciszy), де Різдво Христове — тло злочинів дітовбивці. Польський кінематограф уже не трактує свято тільки як антураж зворушливих історій.
1981 року Войцєх Ярузельський вводить у Польщі воєнний стан. Багато сімей розділені , атмосфера в суспільстві напружена — тож не дивно, що Різдво знову стало важливою темою. У фільмі «Віґілія’81» (Wigilia’81) Лєшека Восєвіча з’являються образи трьох жінок , що чекають арештованого опозиціонера: дружина, мати і бабуся. Останню зіграла велика польська актриса Зоф’я Мрозовська. Зі зрозумілих причин фільм кілька років пролежав на полиці.
1983 року актор Іґнацій Ґоґолєвський вирішує екранізувати біографію Ципріяна Каміля Норвіда , а точніше, життя великого поета в паризькому притулку для польських емігрантів, Будинку святого Казимира. Так фільм і назвали (Dom świętego Kazimierza). А в його центрі — бойкот різдвяної вечері розчарованими старими емігрантами. Якщо вже поляк відмовляється святкувати Різдво — поза сумнівом, у цьому глибокий зміст.
Після 1989 року Різдво й надалі присутнє на польських кіно- і телеекранах. Здебільшого це романтичні комедії в західному стилі , наприклад, трилогія «Листи до М.» (Listy do M.), яка виходила впродовж восьми минулих років.
Кадр із фільму «Листи до М.». Джерело: пресматеріалиПроте є й такі видатні стрічки , як «Жовтий шарф» (Żółty szalik), знятий 2000 року класиком польського кіно Янушем Морґенштерном. У ньому Януш Ґайос грає бізнесмена-алкоголіка , якому матір на Різдво дарує той самий винесений в назву шарф. Подарунок і свято — метафора оновлення і життєвих змін. Того ж року інший відомий режисер, Януш Кондратюк, знімає «Ніч святого Миколая» (Noc swietego Mikolaja). Це історія про двох злочинців, яким доводиться розносити подарунки дітям у ролі «щедрих святих», вони також змінюються під впливом Різдва. Це одна з найцікавіших картин.
Різдвяні мотиви простежуються і в польських серіалах та телевізійних фільмах. Однак , якщо порівнювати з американськими різдвяними стрічками, серед яких щороку з’являються нові, їх зовсім обмаль. Чому ж поляки не наслідують Голлівуд? Відповідь проста: ми теж дивимося американські фільми. Щороку вся Польща вмощується перед телевізором і переглядає «Один удома» — це настільки ж традиційний і неуникний фільм, як «Іронія долі» в Росії. Різдвяна кінопродукція — бізнес, тому виходить рівно стільки фільмів, скільки вдасться продати кінотеатрам. То навіщо знімати свої, якщо можна показувати іноземні?
Ймовірно , справа ще й у тому, що Різдво в Польщі втрачає глибокий філософський зміст і магічний ореол. Святкова атмосфера огортає нас ще з початку листопада й вона зумовлена законами маркетингу.
І все-таки хочеться вірити , що насправді Різдво залишається для поляків чимось більшим ніж просто застілля, подарунки та вихідні. Можливо, тоді головне свято повернеться й у серйозне кіно.
Переклала Жанна Слоньовська
