У бараці пошепки звучить колядка. Хтось із в’язнів спустошено дивиться в стіну. Хтось пригадує торішнє Різдво. Інше. Не таке , як це. На вулиці страшний мороз, пробирає до кісток. З одягу на в’язнях — тільки те, в чому арештували До 1942 року в’язні носили цивільний одяг. Смугасту форму ввели, коли Штуттгоф увійшов у систему концентраційних таборів нацистської Німеччини. До 1942 року в різні періоди табір виконував такі функції: тимчасовий табір для цивільних полонений; центральний табір, підпорядкований підрозділу СС «Оберабшнітт»; cпеціальний табір, підпорядкований ґданському ґестапо; табір перевиховання.. До всіх бід зима 1939–1940 видалася найсуворішою за минулі сто років. У барак ввійшли три есесівці. Питають , чи хтось вміє колядувати німецькою Зі спогадів колишнього в’язня Штуттгофа Іґнація Йоахімяка.. В’язні співають «Stille Nacht! Heilige Nacht!...» Cлова різдвяної колядки «Тиха ніч!» німецькою.
Штуттгоф почали зводити наступного ж дня після початку Другої світової війни неподалік селища Штутово під Ґданськом. Майже на узбережжі Балтійського моря. Всього два кілометри через сосновий ліс — і перед очима розкидається широченна прибережна лінія. Зараз тут міг би красуватися санаторій чи фешенебельний готель , якими всипане ціле узбережжя. Однак 82 роки тому доля визначила фатум цього місця.
Табір Штуттгоф був добре захований від сторонніх очей. Пропаганда райху переконувала місцеве населення: за колючим дротом ізольовані не священники , не вчителі, не польська інтелігенція (саме вони були першими в’язнями) , а бандити, злочинці, нелюди. Наприкінці 1939 тут було ув’язнено щонайменше 1100 осіб.
Перші в’язні табору Штуттгоф. Джерело: Державний музей Штуттгоф
Перші різдвяні свята 1939 року для в’язнів були особливо важкі: вони не знали , як довго пробудуть у таборі, скільки триватиме війна. Дали три вихідні. В’язні поставили в бараках невеличкі ялинки або щось схоже на дерево. Різдво зустрічали з надією, що війна швидко закінчиться.
Але війна тривала , а в Штуттгофі виростали нові бараки Для порівняння: 1939 року табір займав 0,8 га, 1942 — 12 га, 1944 — вже 120 га.. Від початку в таборі заборонили розмовляти польською , молитися й проводити богослужіння. За порушення цих правил карали. Наприклад, наглядачі на очах усього табору принижували священника Францішека Роґачевського (змушували бігати, падати, повзати), бо одному з есесівців почулося, що ув’язнений розмовляв польською. Духівників зачиняли в карцерах і жорстоко знущалися, вибиваючи зізнання, буцім вони в костелах переховували зброю. І все ж на Різдво деяким священникам вдавалося таємно провести службу й заспівати колядку.
Відзначання Різдва у таборі було формою опору проти всього забороненого.
В такі миті в’язні відчували єдність , часом навіть вдавалося поділитись оплатком Тонка пластинка, випечена з білого борошна та води, якою римо-католики діляться на Святвечір на знак єдності. , який їм передали рідні. Любомир Шопінський, випускник ґданської консерваторії й учень Казімєжа Вілкомірського Польський диригент, віолончеліст і композитор (1900-1995). , навіть організував у таборі хор, з яким в’язні ходили по бараках, співаючи пісні та колядки. Есесівці теж святкували. По-своєму. В ресторанах в околицях.
Табірна їжа на Різдво нічим особливим не відрізнялася від повсякденної. Про 12 страв не могло бути й мови. Бруква , скибка хліба і кава — ось і все різдвяне меню. Але навіть у такій обмеженій ситуації в’язні навзаєм дарували виготовлені вручну подарунки чи бодай їхню імітацію. Колишня ув’язнена Марія Ходаковська згадує, що в хутряній майстерні одна арештантка з обрізок хутра робила іграшки-звірятка. Часто в’язні малювали святкові листівки або ж писали один одному вірші. В архівах Штуттгофа збереглася відкритка з Дідом Морозом, яку намалювали учасники російської мистецької групи — так себе називали військовополонені червоноармійці. Вони відзначали Різдво із поляками, у грудні, й теж співали колядки. Спільна трагедія об’єднала католиків і православних.
Відкритка з Дідом Морозом , яку намалювали учасники російської мистецької групи. Джерело: Державний музей Штуттгоф 
Різдвяні листівки невідомих в’язнів Штуттгофа. Джерело: Державний музей Штуттгоф
Листівка з побажаннями в’язня Штуттгофа Алоізія Ставського дружині , 1943. Джерело: Державний музей ШтуттгофМенше ніж за місяць , 11 січня 1940-го, в тому самому лісі, між Балтійським морем і табором, німці стратили 22 діячів польських патріотичних організацій Вільного міста Ґданськ. Серед них загинув і священник Роґачевський.
Німеччина окуповувала країну за країною. Ситуація в Штуттгофі напряму залежала від фронтової. Чим успішніше для нацистів розгорталася війна — тим жорстокіше есесівці поводилися в таборі.
Найважчий період припав на 41-й , на пік німецьких перемог на різних фронтах. Табірні правила стали ще жорсткішими. Не можна було не тільки співати колядки, навіть пошепки, — розмовляти польською заборонили. Вихідний дали тільки в перший день свят. А наступного вже до роботи.
Віґілія. Свято радості. Свято родини. Але в наших серцях ніякої радості не було , хоча на язиці крутилася колядка, яку хотілось заспівати так голосно, від усього зраненого серця, щоб крихітне всемогутнє Дитятко почуло її й змилувалося над нашою долею. Але треба було затиснути губи і сковтувати сльози — польською співати не можна, навіть вголос розмовляти рідною мовою не можна. Якби наглядачі почули бодай звук, все закінчилося б болючими батогами. [...] Наша частина барака була святкова: посередині стояло крихітне деревце, прикрашене «іграшками» — залишками обгортки від сиру.
На Святвечір 1941-го у бараці хтось заспівав німецькою Stille Nacht. Як згадує Залевська , спів підхопило кілька невпевнених голосів, на тому все, адже «це була не наша колядка». Згодом при пічці , в одному з кутів бараку зібралася рада. Незважаючи на ризик, вирішили провести різдвяне богослужіння. Аж раптом до штубу Від нім. stube — частина блоку, барака. ввійшов блокфюрер , якого в’язні прозвали Бомбою — через його величезну статуру та потужний удар. Бомба помітив, що під одним із ліжок дерев’яні черевики засунуті глибше ніж потрібно — в’язнів негайно вигнали на аппель Від нім. appell — перекличка. В залежності від концтабору, могла проходити кілька разів на день і тривати годинами. Аппель здійснювався, щоб перерахувати в’язнів, принизити та залякати їх..
Але цей візит нам не завадив. [...] Ближче до опівночі ми прикрили вікна ковдрами , на підлогу поставили ялинку й теж накрили ковдрою, урочисто запалили недогарок. Тихо поплила молитва, увічнена в польській колядці Bóg się rodzi, moc truchleje...
Але так злагоджено діяли не в усіх бараках. Як згадує Данута Дрива , в 1941–1942 роках більшість ув’язнених у таборі були «виправні» Від нім. Erziehungshäftlinge. Ця категорія в німецьких нацистських таборах позначалася літерою Е.. Їх саджали для «виховання» за так звані злочини за німецькою номенклатурою: нелегальне залишення місця праці чи саботаж. Як зазначено у відповідному указі Генріха Гіммлера , таких осіб «слід виховувати в дусі організованої праці і таким чином дати іншим приклад , щоб залякати і попередити». Покарання тривало від 14 до 56 днів. Часто в’язні помирали напередодні свого визволення.
Генріх Гіммлер під час візиту в Штуттгоф , 1941. Джерело: Державний музей ШтуттгофНа «виховання» у Штуттгоф звозили не тільки поляків , а й українців, росіян, литовців, італійців, які примусово працювали у найближчих промислових закладах. Через таку ротацію зв’язки між в’язнями були не надто близькі. До речі, 7 січня 1942-го Гіммлер надав Штуттгофу статус концентраційного табору. Таке рішення він прийняв після особистого візиту на балтійське узбережжя наприкінці 41-го.
Найгірший Святвечір був 1942 року. Сумнішого у моєму житті не траплялося. Бандити Ймовірно, мова йде про капо — старших наглядачів у нацистських концентраційних таборах, які теж були в’язнями, скоївши злочини. (з есесівців нікого не було) наказали нам запалити вогники на тимчасовій ялинці. Головний серед бандитів , Зєльонка Фріц Cелонке. , щось до нас сказав. За кожним столом у бараку сиділо по шістнадцять людей. Ми підвелися, щоб заспівати. Потужно, на увесь блок, а може, й на весь Старий табір Після розширення Штуттгоф ділився на Новий та Старий табори. залунала чудова пісня. Потім , на диво, бандити один за одним, сідаючи за свої столи й прикриваючи голови руками, почали плакати. Плакав убивця Пачковського — Ґьотзлер, плакав кровопивця Меркель, не опанував себе й Зєльонка, який пізніше вб’є щонайменше пів тисячі в’язнів. По всій будівлі розлетілося: «Бандити плачуть! Бандити плачуть!» Ми не закінчили цю строфу... Більшість залилася сльозами. Інші почали ридати в обіймах один одного.
Ішов 1943 рік. Ситуація у таборі почала змінюватися. На Східному фронті Вермахт зазнавав поразок. В’язні знали про це: хтось краєм вуха почув із радіо про перемоги союзників , працюючи в адміністрації табору, хтось дізнався з обривків німецьких газет.
Увечері в лазареті Нім. Krankenbau або Häftlingsrevier — так звана лікарня в Штуттгофі. ми зсунули столи , за ними вмістився майже весь персонал У так званій лікарні на території табору під наглядом лікарів-есесівців працювали самі ж в’язні.. Лунали піднесені промови. Патріотична атмосфера. [...] Ми були в гарному настрої. На фронті справи йшли щораз краще. Зазнавши поразки у Сталінградській битві , гітлерівці мали свої причини зневіритись у перемозі. Ми ж навпаки , відчували, що кінець не буде легкий, проте вірили в перемогу союзних військ.
Зовсім іншим видалося Різдво 44-го. Серед польських в’язнів панував піднесений настрій , а від рідних вони отримували посилки — з їжею й оплатками. «Урочистості» проходили в кожному бараці, а в лазарет навіть навідався хор зі священником Сильвестром Нєвядомим, який перебував у таборі вже четвертий рік. Броніслав Ґавронський, організатор хору, пригадує, що черговий есесівець почув їхні колядки й відкрив в’язням ворота в сусідній жіночий шпиталь.
Есесівці радикально змінили своє ставлення до в’язнів. Вони не тільки заплющували очі на дрібні порушення , а й час від часу допомагали. Майже в кожному бараці була святкова ялинка.
Того року свята були зовсім інші. В’язням дозволяли разом відзначати і навіть створити різдвяний вертеп. В одному з підтаборів Штуттгофа в Ґданську на вертеп навіть запросили есесівців із охорони.
У пам’яті в’язнів навіть святкова ялинка неподалік аппельпляцу закарбувалася як місце смерті. За окремими свідченнями , есесівці біля ялинки повісили в’язня за дрібне порушення. За іншими даними, порушника не вдалося повісити, адже двічі рвалася мотузка, однак згодом його тіло з простреленою головою знайшли в крематорії.
Того ж 44-го Штуттгоф внесли в систему концентраційних таборів масового винищення євреїв. Есесівцям у цьому допомагав не тільки «Циклон Б» Отруйний газ, який використовувався для вбивства людей у німецьких концтаборах. , а й епідемія черевного тифу , яка вбивала не гірше за газ.
До нас дійшли свідчення , як поляки й росіяни проводили Різдво, проте жодних даних про те, як євреї відзначали, скажімо, Хануку. В’язні єврейського походження отримували найменші порції їжі, а в критичні миті взагалі залишалися без харчування. Саме 1944 року у Штуттгофі було ув’язнено рекордну кількість людей — близько 75 тисяч. Більшість із них — євреї. За весь час існування через Штуттгоф і підтабори пройшло щонайменше 110 тисяч людей. Історики стверджують: з них вижило заледве 45 тисяч (серед них — 28 тисяч євреїв).
Колишній концтабір Штуттгоф. Джерело: пресматеріалиЧерез місяць і два дні після Різдва був звільнений розташований у Освенцімі Аушвіц-Біркенау. Штуттгоф все ще функціонував. Наприкінці січня 45-го почалась евакуація , під час якої загинули тисячі в’язнів. На початку квітня в таборі перебувало всього 150 арештантів. Тоді ж комендант Паул Вернер Хоппе з більшістю есесівців покинув табір, передавши управління хауптштурмфюреру СС Паулю Еле. За різними свідченнями, 6 або 7 травня він зібрав в’язнів і повідомив:
Ми програли війну , особисто я ніколи нікого не скривдив, тому стою перед вами. Оскільки війна закінчується, а ви, повертаючись додому, можете зіткнутися з певними проблемами (доказами, де саме ви перебували), хочу зробити одну послугу — видати довідки, що ви були в концентраційному таборі. Тоді вас не будуть підозрювати в співпраці з нацистами.
Тими ж днями він утік. Наглядати за Штуттгофом залишилися солдати Вермахту , які покинули табір за кілька годин до його визволення. 9 травня в Штуттгоф увійшла Червона армія. Крім згаданих 150 в’язнів, у таборі знаходилося щонайменше 20 тисяч людей, евакуйованих із Помор’я та Східної Пруссії. Щоправда, визволення не для всіх означало свободу — від репресій НКВС постраждали не тільки колишні в’язні українського, російського чи литовського походження, а й поляки, які активно діяли в русі опору, а також євреї.
Штуттгоф проіснував 2077 днів. Сьогодні на території табору діє музей.
«Нова Польща» дякує Державному музею Штуттгоф та особисто керівниці відділу документації Дануті Дриві за допомогу в підготовці цього матеріалу
