Різдво за григоріанським календарем припадає на найкоротші та найтемніші дні року. Підготовка до свята триває кілька тижнів, та й саме святкування не обмежується двома вільними днями у календарі — 25 та 26 грудня.
Різдву передує чотиритижневий піст Адвент. Про його початок на Підляшші сповіщали довгі дерев’яні сурми — ліґави. Цей час очікування для набожних людей сповнений передусім духовним приготуванням і щоденними ранковими богослужіннями – роратами. За традицією, у період Адвенту поляки готували святкові прикраси з паперу й горіхів, оновлювали різдвяні шопки та костюми для колядування.
Оселі урочисто прикрашали зеленими ялиновими гілками, іноді до стелі підвішували верхівку ялини, оздоблювали яблуками, горіхами й зірочками з облатки (тонкого хліба з пшеничної муки й води). Така прикраса називається полазничка. Зелений колір символізував життєву силу і вічне життя.
Наприкінці ХІХ століття під впливом західноєвропейської культури в польських оселях почали з’являтися цілі ялинки. У багатьох регіонах по кутках світлиці люди ставили снопи пшениці або, як в околицях Жешува, стелили під столом солому. Досі існує звичай класти під скатертину сіно, а після вечері додавати його в корм худобі.
Кульмінацією періоду очікування є переддень Різдва, відомий у Польщі за латинським взірцем як Віґілія, себто Святвечір, що припадає на 24 грудня. Наші прадіди вважали цей день особливим, вірячи, що на землю сходять душі предків. Їхня присутність сприяла здійсненню пророцтв, тому цього дня люди ворожили й вдавались до інших магічних ритуалів, які мали забезпечити родині багатий урожайний рік та всілякі гаразди. Кожному поляку відома приказка: «Яка Віґілія, такий і весь рік».
Поляки сідають за святвечірній стіл відразу, як на небі з’явиться перша зірка. Це незвичайна вечеря — єдина святкова трапеза, під час якої не споживають м’яса.
За традицію, на столі повинно бути 12 страв, що символізує кількість апостолів. Страви з маком і грибами — данина померлим душам; саме для них на стіл ставили й одну зайву тарілку з приборами. Ця традиція практикується досі, незважаючи на те, що вже мало хто пам’ятає про її походження: зараз зазвичай кажуть, що вільне місце за столом — для заблуклого мандрівника чи несподіваного гостя.
По всій Польщі різдвяні страви готують зі всього «польового, садового, городнього, лісового та водного», себто із зерна, круп, маку, овочів, фруктів, грибів і риби. При цьому кожен регіон має свої кулінарні вподобання. На сході Польщі традиційна різдвяна страва — кутя з пшеничного зерна з маком і медом, а також вівсяний кисіль. У Сілезії — «мочка» з борошна, масла, фруктів, горіхів і родзинок, «макувка» з нарізаної булки, молока, маку та мигдалю. На Підгаллі обов’язковою стравою є капуста з грибами. У Польщі на Різдво готують і багато рибних страв, наприклад, у Помор’ї на початку вечері подавали вареного вугра. Сьогодні головними різдвяними делікатесами вважаються оселедець і короп, якого багато хто їсть лише раз у році.
Різдвяна вечеря — це унікальна подія, адже часто за столом збирається кілька десятків людей. Заради цього вечора поляки приїжджають у рідний дім не тільки з усіх кінців країни, але й з-за кордону. Спочатку всі бажають один одному гараздів і діляться оплаткою, випеченою в прямокутній формі з тисненими малюнками релігійної символіки. Такий звичай побутує тільки в Польщі. Колись оплатку давали навіть коровам й іншим домашнім тваринам; для цього хлібці спеціально виготовлялися кольоровими — це мало забезпечити тваринам міцне здоров’я.
Ніч перед Різдвом — прекрасний час для шлюбних ворожінь. Дівчата ворожили на заміжжя на соломинках, витягнутих з-під скатертини, спостерігали за зірками на небі (якщо якась яскраво світила над домом — бути швидкому весіллю), дослухалися до відлуння, яке мало їм підказати, звідки прибуде наречений.
Багато ворожінь стосувалося господарських справ: люди стежили за погодою впродовж 12 днів перед Віґілією — вони мали відповідати місяцям наступного року. У східній Польщі врожай заклинали, підкидаючи вгору кутю чи горох, а плодові дерева обв’язували соломою «на врожай».
Зараз мало хто пам’ятає ці звичаї. Сьогодні польська різдвяна вечеря супроводжується врученням подарунків. Цей звичай у минулі століття існував лише у вищих прошарках суспільства. У селах він зустрічався рідко: діти отримували тільки пряники й горіхи. У переважній частині Польщі діти вірили, що ласощі приносить Святий Миколай або Святий Йосип; у Помор’ї та на Кашубах вважалося, що їх дарує «Зірочка», а в Сілезії — Дитятко Ісус.
Під час віґілійної вечері поляки полюбляють співати колядки. Найдавніші польські різдвяні пісні відомі з XV століття. А в ХІХ столітті збірники колядок, які називають кантиками, були вже в багатьох польських домівках.
Святвечірня ніч у наш час, як і колись, завершується урочистим богослужінням, яке у католиків називається Пастеркою. Різдвяне оздоблення костелу вирізняється передусім вифлеємським вертепом із фігурами, що зображають Святу родину, трьох королів і пастухів із тваринами.
Найбільшу радість дітям приносять шопки, особливо з рухомими фігурками. Вертепи з ляльками також часто носили з собою колядники, здебільшого хлопці, які ходили по домівках, щоб привітати господарів і зіграти для них вертепну виставу. Цей спектакль про Різдво корінням сягає середньовічних містерій, традиції яких започаткував святий Франциск.
Винятковою красою вирізняються краківські шопки, які нагадують про архітектуру та традиції давньої столиці Польщі. Під час свят ними можна помилуватися у багатьох місцях Кракова. Традиція виготовлення краківських різдвяних шопок з 2018 року внесена до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.
У польському колядуванні бере участь багато переодягнених осіб: Іроди, які розповідають історію народження Ісуса, паломники з різних куточків світу та фантастичні тварини. Традиція вдягатися в костюми тварин — тура, кози, коня чи ведмедя — корінням сягає дохристиянських часів.
Якщо перший день Різдва присвячений найближчій родині, то наступний — День святого Стефана — заведено відзначати великими й гамірними компаніями. Щоправда, цього дня відбувається освячення вівса на згадку про побиття камінням святого, але решта часу — це суцільні веселощі та радощі.
Смішні, грубуваті, часто пустотливі розваги урізноманітнювали святкову пору. Відпочивати не просто можна, але й треба, адже колись на свята заборонялося виконувати будь-яку роботу, окрім найнеобхіднішої у господарстві (наприклад, прибирання та готування).
Святковий період тривав аж до Нового року, а жителі східних регіонів, де проживає багато православних, із поваги до сусідів святкували ще довше.
Деякі традиції збереглися, а деякі відходять у минуле. На жаль, рідкістю стає і сніг на Різдво. Та одне залишається незмінним: як каже старе польське прислів’я, «кожне створіння радіє Різдву». Веселого Різдва!
Переклала Ірена Шевченко
