У попередніх матеріалах я розповідав про пана Сергія з Ужгорода, який у другій половині 60-х років минулого століття активно листувався з польськими однолітками. Усього в його архіві назбиралося 250 листів від школярів з усіх куточків Польщі.
Ці листи розкривають нам захопливу перспективу на ту епоху, стиль життя й менталітет тодішньої молоді. В нашу цифрову еру вони цікаві, зокрема, як артефакти світу, в якому повідомлення писалися від руки, а паперові конверти мандрували звичайною поштою.
Попри те, що та кореспонденція переважно була дуже стриманою й навіть офіційною, у ній час від часу вибухали іскорки емоцій, зацікавлення, флірту. Воно й не дивно, адже йшлося про молодих людей — Сергієві 1965-го було 17 років, а більшості адресантів – від 16 до 18. Десь поміж десятками таких листів трапився один, що особливо зацікавив Сергія, він відповів — і невдовзі отримав на нього відповідь. Тоді все й закрутилося. Розпочався дивовижний і щемкий любовний роман двох підлітків, яких розділяли мови, кілометри й кордони.
«Незнайомий друже!»
Свій перший лист до Сергія Уршуля написала 7 квітня 1965 року. Він звучав так:
Незнайомий друже! Я б дуже хотіла з тобою листуватися. Оскільки це мій перший лист, то писатиму тільки про себе.
Я — учениця дев’ятого класу загальноосвітнього ліцею. Живу в Любліні і тут ходжу до школи. Мені 16 років. У нас три кімнати з кухнею.
Мої зацікавлення: музика, танець, пісня, платівки, а також я збираю марки. У мене багато подруг і друзів. Якщо ти хочеш зі мною листуватися, то ласкаво прошу. Тимчасом надсилаю листівку люблінського замку.
До побачення. Уршуля
На жаль, в архіві пана Сергія збереглися тільки відповіді Уршулі, бо копій власних листів він не робив. Відтак ми можемо тільки припускати й реконструювати їхнє спілкування, його тональність і закрути. Зрозуміло одне: Сергій відповів негайно, лист швидко дійшов до Любліна (швидше, ніж у наш час, коли пошта з Ужгорода до Любліна йде майже місяць!), бо вже 28 квітня Уршуля пише йому відповідь на отриманий лист, в якому називає хлопцям «милим»:
Милий Сергію!
Сердечно дякую за твого листа, він мене дуже потішив. Я захоплююся твоїм талантом до мов — ти знаєш їх аж сім. Я знаю заледве дві: російську й французьку. Ти пишеш, що будеш писати мені російською, але я б воліла, щоб ти писав польською, бо російську я вже опанувала. Її я вивчаю з п’ятого класу і вже два роки листуюся з подругою з Радянського Союзу, тому не маю потреби її покращувати.
Вочевидь, на цей другий лист Сергій не відповів, бо вже 26 травня 1965 року Уршуля пише йому листа, в якому вперше показує свій норов:
Милий Сергію!
Чому від тебе нічого не чути? Ти написав мені в листі, щоб я швидко відписала, а коли я так і зробила, ти мені відплачуєш тим, що вже місяць не пишеш. Або хочеш зі мною листуватися, або ні. Якщо так, то прошу: дуже швидко мені відпиши і надішли своє фото. Я надішлю тобі своє в наступному листі. Чекаю швидкої відповіді.
P.S. Надішли три адреси файних хлопців, які знають польську мову. У мене є три подруги, які хочуть переписуватися.
Наступний лист від Уршулі приходить аж у липні. З нього можна виснувати, що Сергій пояснив своє невідписування якоюсь помилкою Уршулі — і, мовляв, пошта занесла його аж у Канаду. Невідомо, чи було це правдою, але цього разу тон Уршулі здається більш спокійним і миролюбним, дівчина також вкладає в конверт листівки з Карпача й Познані:
Милий Сергію!
Дуже дякую тобі за листа й листівки з твоїх околиць, а водночас перепрошую, що помилилася у твоєму прізвищі. Наскільки я зрозуміла, мій лист об’їхав пів світу. Побував аж у Канаді. Я довго не отримувала від тебе листів і вже думала, що ти більше не напишеш. Мені дуже прикро, що ти краще говориш, ніж пишеш польською. Деяких слів я не розумію. Але як уже є…
Перший поцілунок
Либонь, улітку після екзаменів у Сергія було більше часу на листування, бо наступний лист від Уршулі приходить уже наприкінці серпня. У ньому дівчина описує свій район у Любліні (Татари), розповідає про школу, фільми з Жаном Маре, каже, що любить танцювати й слухати джазову музику. Розповідає про свою велику родину з шести людей, згадує про канікули й підготовку до школи. Знову вкладає в конверт листівки — цього разу з Познані й Мальборка. Та найголовніше — вперше в їхньому листуванні закінчує своє послання поцілунком.
Тим часом, як випливає з чергового листа Уршулі за вересень 1965 року, Сергій встиг вступити до університету.
Милий Сергію!
Дякую тобі сердечно за лист і фотографію, на яку я так довго чекала.
Ти пишеш, щоб я розказала тобі про своїх друзів. Отже, у мене є три сердечні подруги. Ми з ними — одне ціле. Друзів особливо й не маю, бо не знайомлюся з будь-ким: по-перше, порядного хлопця важко знайти, а по-друге, не вистачає часу. Я дуже тішуся, що ти вступив до університету. У нас вступити до вишу дуже складно. Не знаю, що буде зі мною, але в мене ще два роки до матури, тож немає сенсу завчасно переживати.
Надсилаю тобі фото з весілля мого брата, подивися його і надішли мені назад, бо воно тобі не потрібне. Як видно з твоєї фотографії, ти здаєшся мені дуже високим. Напиши, який у тебе зріст.
Жовтневий лист від Уршулі схожий уже на спілкування старих друзів, адже в ньому дівчина на чотирьох сторінках розповідає про свої хобі, улюблені пісні, фільми, які нещодавно переглянула, радіопрограми, які намагається не пропускати. Є тут навіть оповідь про осінню погоду в Любліні й складнощі зі шкільними уроками.
Уршуля коментує зріст Сергія, про який, вочевидь, він написав їй у попередньому листі:
Щодо зросту. Я відразу з твого фото зрозуміла, що ти дуже високий. Ти схожий радше на англійця, бо англійці дуже високі і надзвичайно красиві. Я маю 155 сантиметрів зросту. У нас хлопці не такі високі. Мій старший брат, фото якого я тобі надсилала, має 27 років і 165 сантиметрів зросту. Але, думаю, я ще виросту. Мені тільки 16 років, тож я ще молода і маю час рости до 21 року.
З цього ж листа ми дізнаємося про дуже кумедну ситуацію: Уршуля не розуміє всіх слів Сергія і цитує йому його ж лист. Виявляється, Сергій писав до неї листи українською, а вона вважала, що то нерозбірлива російська!
«Надішли мені капронові колготи»
Уже у своєму жовтневому листі до Сергія Уршуля висловлює невеличке прохання. Раніше вони обмінювалися листівками міст і природних ландшафтів, дівчина також запитувала, чи є в Сергія програвач, щоб надіслати йому платівку. Він, мабуть, у відповідь спитав, чи може надіслати їй щось із Ужгорода. Уршуля попросила капронові колготи і вклала в конверт спеціальну мірку з картону, щоб хлопець не помилився з розміром.
Уже в листі за 12 листопада 1965 року Уршуля щиро дякує за надіслані їй «чулки». Розлого розповідає про осінь у Любліні, про святкування свого Дня народження, родинні забави й молодіжні розваги. А під кінець листа з’ясовується, що Сергій теж просив її про невеличку покупку:
Сергію, кулькову ручку я вже купила, але ще не можу її надіслати, бо зараз у крамницях немає чорнильної пасти для ручок. Мають з’явитися під кінець листопада. Тому я надішлю тобі її на початку грудня. Сподіваюся, ти не розізлишся на мене. А тепер надсилаю платівку й кілька марок.
Цьом, Сергію!
P.S. Відпиши якнайшвидше! Бо я дуже нетерпляча, коли довго не пишеш.
У наступних листах обмін подарунками стає інтенсивнішим. Зокрема, Уршуля пише Сергієві, що надсилає ручку, запаски до неї, а також польський шоколад, щоб хлопець міг скуштувати й порівняти. Крім цього, інколи складається враження, що дівчина пхає в конверт усе, що потрапляє під руку: є тут поштова марка з Олімпійськими іграми в Токіо 1964 року, не дуже красиві чорно-білі листівки з Сопота і криво вирізані фотографії з газет (каньйон річки Колорадо і храм Рамзеса над Нілом).
Втім, ці невеличкі подарунки є тільки побічним відгалуженням їхнього листування, яке тимчасом прогресує, в ньому з’являється все більше особистої інформації про родину, розпорядок дня, подруг і навіть «танець з поцілунками».
У листі, написаному 1 січня 1966 року, Уршуля детально розповідає про святкування Нового року в їхній родині, згадує про польські традиції й розпитує про звичаї у Сергієвій сім’ї. А також звертається до хлопця зі ще одним проханням:
Не смію тебе ні про що просити, але якби ти міг і для тебе це не становило труднощів, то прошу вислати мені коралі (пацьорки), але такі, що мають різні кольори, такі кришталики, що різнокольорово виблискують, і такі ж кліпси, але кліпси довгі. Мабуть, ти бачив такі довгі кліпси не на одній дівчині. Я не знаю, чи зрозумів ти мене.
Я б хотіла, щоб тобі в цьому допомогли твої подруги, бо хлопці не дуже на такому знаються. Якщо не зможеш знайти їх у магазинах, то надішли мені дві пари капронок, але цього разу дуже тоненьких і нееластичних. Одну пару «кольору миші», а другу «кольору засмаги». І напиши, що б ти хотів отримати натомість від мене.
У листі за лютий 1966 року Уршуля просить Сергія пошукати в крамницях «набір для нігтів» і російські парфуми, а з її листа за березень зрозуміло, що хлопець попросив її знайти метелик на сорочку.
Листування чахне, роздратування більшає
З часом паузи між листами довшають, у спілкуванні більшає роздратування. Воно й зрозуміло, адже важко підтримувати розмову на такій відстані. Після розповідей про родину, свої хобі й розпорядок дня, теми почали вичерпуватися, а писати про погоду молодим людям нудно. Вочевидь, не в останню чергу на це спілкування тиснув і той факт, що Уршуля й Сергій мали дуже примарні можливості колись зустрітися вживу — закордоння було для них недосяжним.
Уже наприкінці травня 1966 року Уршуля пише листа, в якому розпач перегукується з роздратуванням:
Милий Сергію!
Дуже дякую тобі за листа і листівки. Я чудово розумію, що голова в тебе зайнята наукою і ти не маєш часу відповідати на листи. Однак я не можу повірити, що ти не можеш знайти п’ять хвилин часу, щоб мені відписати. Я вірю, що в тебе було багато занять.
А коли відповідь від Сергія таки приходить, Уршуля щиро радіє і охоче йому відписує. У цих листах стає все більше дівочого зацікавлення й флірту:
Я б хотіла запитати, яка у вас ситуація з молоддю, а тобто: чи ти і твої друзі ходите з якимись дівчатами. Сергію, постарайся вислати мені свою нову фотографію й фотографії з дитинства, зрештою, надсилай які маєш.
Целую тебе очень крепко.
Відповіді від Сергія довго не було, тому в червні 1966 року Уршуля надсилає йому не листа, а лише листівку з коротким повідомленням:
Милий Сергію!
Я збентежена, що ти так довго не відписуєш на мого листа. Я не знаю, якого кольору мають бути ті запонки й метелик, про які ти просив.
А може, ти просто не хочеш зі мною листуватися? Тоді напиши просто і ясно, щоб між нами не було недомовок.
Уршуля.
У своєму передостанньому листі за липень 1966 року Уршуля намагається зберегти показово холодний тон, хоча й розлого розповідає про літні канікули й купання в річці Буг. Дівчина вдається також до делікатної емоційної маніпуляції, намагаючись викликати ревнощі в Сергія:
Я познайомилася з чудовим хлопцем Ромком, який вивчає хімію в університеті.
Але закінчує свого листа, не приховуючи образи:
Сергію, я жалкую, що ти відразу не написав мені, що хочеш переписуватися з якоюсь англійкою англійською мовою. Ми абсолютно непотрібно листувалися з тобою понад рік. Якщо йдеться про моє судження про ваших хлопців, то я завжди мала й буду мати добру думку про тебе. Я надіслала тобі те, про що ти просив, і тепер ми нічого одне одному не винні.
Останній лист від Уршулі датується 17 грудня 1966 року. Він короткий і максимально чіткий:
Милий Сергію!
Дуже тобі дякую за посилку, яка мене надзвичайно втішила. Шоколад був дуже смачним, та й цукерки теж, а парфуми всім сподобалися, бо мають гарний запах.
Ти пишеш, що не хотів бути переді мною в боргу, тому й висилаєш мені ті парфуми, але ти дарма це зробив. Адже після моєї останньої посилки ми врегулювали борги, до того ж вона забрала в тебе купу часу. Ще раз Тобі дуже дякую. Про себе не писатиму нічого, бо ти написав, що ми й так «уже все про себе знаємо»…
Мабуть, Сергій надіслав таку щедру посилку, щоби якось загладити свою провину за невідписування на листи. А Уршуля у свій лист вклала листівку з краєвидом засніжених Татр, що мало символізувати холодність їхнього спілкування. Це було прощання назавжди.
Так закінчився епістолярний роман Уршулі й Сергія, що тривав два роки й складався із понад 50 листів із двох сторін. Хтозна, як могли б закінчитися їхні листовні «чати», якби молоді люди жили в наш час відкритих кордонів і свободи пересування. Але вже той факт, що пан Сергій майже 60 років зберігав ці листи, багато про що говорить. Цікаво, чи пам’ятає пані Уршуля те палке листування й свої розбурхані емоції. Адже вони вже стали частиною історії далекої епохи, яку нині нам навіть складно уявити…