Звичайно ж, мол у Сопоті Сопотський мол найдовший на Балтійському морі та один із найдовших у Європі, протяжністю майже пів кілометра. — далеко не єдина така дорога, що веде з гамірного міста до відкритого моря. За останні десятиліття я пройшов чимало схожих шляхів. І все ж неймовірне відчуття свободи, яке мене наповнило, коли я вперше стояв на сопотському молу, більше ніколи і ніде не повторювалося в моєму житті.
Було прохолодно, над Балтикою скупчилися хмари, стихія вирувала, викидала на мол і поодиноких мандрівників роздратовані бризки. І я відчував себе наодинці з морем, яке добре знав, на берегах якого проводив літні канікули і зустрічався з друзями. Але зараз я був не біля Балтійського моря. Я був фактично в самій його стихії. А за плечима розкинулася панорама затишного міста, гармонійного і доброзичливого. Тоді я зрозумів магію слова «Сопот».
Мол у Сопоті. Фото: Філіп Блажейовський / ForumЗ того часу я приїжджав сюди десятки разів. Просто на кілька годин, на день, на сніданок, на неспішну вечірню прогулянку. Це вже був справжній ритуал — вийти з електрички, що курсує між Ґданськом і Ґдинею незмінним маршрутом Триміста, спуститися шумною центральною вулицею, обов’язково звернути в якийсь затишний провулок із дерев’яними будиночками, відшукати маленьку кав’ярню, замовити чашку чаю з шарлоткою, довго сидіти в саду і насолоджуватися непалючим балтійським сонцем, згадувати й мріяти...
А потім спуститися до молу. І це вже буде не просто зустріч із Сопотом. Це буде побачення з Балтикою, яка тут обступає з усіх боків — сірувата блискуча вода мого дитинства. А місто чекатиме, курортники будуть неспішно прогулюватися перед самовдоволеним «Ґрандом», велосипедисти крутитимуть педалі дорогою до Лісової Опери і десь там, далеко, виднітимуться вежі Оліви. Захід...
Це той випадок, коли магія міста зустрічається з магією моря — особлива, сопотська, магія пихатих вілл і пряникових дерев’яних будиночків, магія пустотливих дітей на набережній і старої електрички, що незмінно тут зупиняється дорогою до порту. Зупиняється, щоб був час задуматися, відпочити душею і помріяти.
Власне, тут я міг би також зупинитися і перевести дух, але ні. Тому що мої слова, може, і стануть відкриттям для когось, хто ніколи не був у Сопоті, але той, хто бував, чудово знає це відчуття свободи і піднесення. Я не раз зустрічав на вулицях дорогого мені міста друзів і знайомих, дехто з них, кого я знав як спокійних і розсудливих людей, у Сопоті аж іскрився ентузіазмом — і не від келиха шампанського чи кухля пива, а саме від близькості до моря, причім саме тут, у цьому дивовижному місті. Я розумію, що ділюся емоцією, знайомою багатьом — але від цього вона для мене не менш цінна. І думаю, я ще не раз вийду на вокзалі в Сопоті, спущуся до моря, пройдуся молом і вдихну на повні груди.
