Початок цієї історії схожий на казку. Паркого серпневого полудня імпозантний літній пан на веранді свого закарпатського помешкання, частуючи мене кавою й морозивом, зробив дуже незвичний подарунок: пан Сергій підсунув до мене перев’язану ґумовою стрічкою коробку від взуття, всередині якої рівними рядами було складено 250 листів. Сьогодні, коли молоді люди вже мають проблеми зі звичайним письмом ручкою на папері, такий архів може здатися справжнім скарбом, історичним експонатом.
Пан Сергій (прізвище якого для цієї історії не має суттєвого значення, тож ми його, як і решту прізвищ героїв та героїнь цієї історії, з міркувань приватності не називатимемо) так пояснив мотиви цього небуденного подарунка:
Пане Андрію, я передаю вам цю коробку, бо ви знаєте польську мову і зможете за бажання ці листи перечитати. Дозволяю вам розпорядитися нею на власний розсуд: можете творчо використати, передати якійсь зацікавленій людині або ж просто викинути. Я був ужгородським старшокласником, коли ця історія почалася. Мені було 17 років, я захоплювався вивченням різних мов, тому читав польський журнал Mozaika. Саме туди навесні 1965 року я надіслав листа з проханням опублікувати мою адресу — я шукав охочих листуватися зі мною, щоб таким чином не тільки урізноманітнити своє життя, а й підтягнути польську. І я отримав лавину відповідей — понад дві з половиною сотні листів, які надходили впродовж трьох-чотирьох років. То була древня, зовсім інша епоха, коли лист ставав хвилюючою подією, особливо для юнака. Це для мене була велика пригода, один із найяскравіших спогадів юності!
Коробка з листами
Коробка з листами. Фото: Андрій ЛюбкаТаким чином я став щасливим (і трохи розгубленим) власником коробки, в якій було 250 листів, десяток листівок і два примірники журналу Mozaika. Кілька місяців знадобилося мені, щоб уважно їх перечитати, систематизувати й обміркувати. Це й для мене була захоплююча пригода, спроба делікатно зазирнути в чуже життя і в іншу епоху, яка з висоти нашого часу здається вже історичною.
Зізнаюся: у цій горі листів я хотів знайти цікаві матеріали, які згодом можна було б використати для літературних творів. Перечитавши цю епістолярну колекцію, я дійшов висновку, що реальне життя й справжні історії людей часом цікавіші за будь-яку літературу.
Журнали Mozaika. Фото: Андрій Любка Ба більше, завдяки інтернету й соціальним мережам мені навіть вдалося відшукати кількох людей, які писали листи до пана Сергія 57 років тому! То часи, коли не те що я, а навіть моя мама ще не народилася, а тепер я знайшов цих людей у фейсбуці! Зробити це було нелегко, адже найчастіше (95 %) листи писали дівчата, які після школи виходили заміж і змінювали прізвища. Та кількох усе ж вдалося знайти, але після довгих роздумів я вирішив не турбувати їх і не розповідати про цю давноминулу історію — з поваги до їхньої приватності й права на власне розпоряджання спогадами. Хай ця оповідь залишиться не особистою, а літературно обробленою — як історія анонімних людей, що жили своє повсякденне життя в ті давні часи.
Почалося все з оголошення, опублікованого у квітневому (№ 4) випуску журналу Mozaika за 1965 рік. Оголошення (російською) звучало так: «*** Сергей, уч. XI кл., 17 років, СССР, Закарпатська обл., м.Ужгород (адреса). Зацікавлення: астрофізика, математика, мови, шахи, філателія, музика, література, кіно. Мова: російська, англійська, німецька, польська, угорська, сербо-хорватська, чеська».
Оголошення. Фото: Андрій ЛюбкаЯк бачимо, ужгородський старшокласник Сергій подав таку велику кількість зацікавлень та мов, що міг сподіватися на якнайширший діапазон відповідей. Так і трапилося: уже невдовзі листоноша почала приносити йому листи, бували дні, коли таких було навіть по 20–30! Пан Сергій згадує, що це трохи засмутило його батьків, адже вони розуміли, що така кількість листів може відволікти дитину від навчання й підготовки до випускних іспитів.
Якщо підсумувати статистично, то з 250 листів абсолютна більшість — практично всі! — надійшла з Польщі (воно й не дивно, адже журнал був польським). Більшість із них написали дівчата: вочевидь, це була спроба знайомства, адже писати комусь в іншу країну не так страшно, як знайомитися в реальному житті. 80 % листів написано польською мовою, решта — російською (є також кілька угорською, англійською та німецькою). Найчастіше до Сергія писали його однолітки у віці 16–18 років. У кожному десятому листі була якась вкладка: малюнок, газетна вирізка, листівка, поштові марки, фотографія, засушений листочок тощо. Сергій відповів тільки на кожен двадцятий лист, але, на жаль, копії власних листів він не зберігав, тому зміст спілкування ми можемо реконструювати тільки за листами й відповідями до нього.
«Тільки не подумай, що я така романтична»
Відкриймо навмання один із листів. 30 квітня 1965 року пише Аліна з Вроцлава:
Дорогий друже!
Я хочу з тобою листуватися, щоб краще пізнати Радянський Союз, адже знаю його тільки з уроків у школі. Напишу кілька слів про себе. Я — вроцлав’янка, живу в цьому красивому й великому місті, про яке, гадаю, ти не раз чув. Ходжу до дев’ятого класу ліцею. З іноземних мов вивчаю англійську й російську. У мене є, як і в кожного в цьому віці, свої хобі, зокрема я збираю платівки, пісні, фото акторів, а також поштові листівки. Палко люблю американські вестерни, я б могла їх дивитися щоденно. Захоплююсь також художньою літературою. Також люблю, що може тобі здатися дивним, класичну музику, тільки не подумай, що я така романтична, як тут тобі пишу. Я не знаю напевно, якими є твої зацікавлення, тому прошу про якомога швидшу відповідь. Ясна річ, якщо ти хочеш зі мною листуватися.
Подруга Аліна
Фото: Андрій ЛюбкаА ось лист від Ренати з варшавського району Мокотув:
Вітаю, дорогий друже!
Пишу тобі, бо хочу з тобою листуватися. Я живу у Варшаві. Варшава — це дуже гарне й велике місто. У ньому є багато пам’ятників, а також найбільший і найвищий столичний будинок — Палац культури і науки. Крім цього, тут чимало кінотеатрів, театрів й інших закладів культури. Мені, як і тобі, 16 років, я ходжу до дев’ятого класу. Цікавлюся кіно, театром, збираю фотокартки акторів, платівки. Я пишу до тебе польською, бо припускаю, що ти добре її знаєш. Якщо ж тобі незручно, то відпиши мені російською. Я б дуже хотіла, щоб ти відписав мені на цього листа.
Рената
Фото: Андрій Любка(Спойлер: безсердечний Сергій так і не відписав на цього листа.)
Та не всі писали до Сергія виключно заради знайомства чи спілкування. У деяких дівчат були корисливіші наміри. Наприклад, у своєму листі, написаному російською з помилками, Ева з Любліна пише:
Здрастуй, Сергію!
Я — учениця десятого класу середньої школи. Мені 17 років. Я б хотіла з тобою переписуватися. Мене цікавлять зарубіжні марки, спорт, кіно, театр тощо. Якби ти міг, то прошу відписати мені швидко. У нашому класі професор сказав, що якщо кожен буде переписуватися з російськими друзями, то у всіх будуть хороші оцінки з російської мови. У мене зараз трійка. Якщо ти напишеш мені листа, в мене буде четвірка. Я тебе дуже прошу, пиши мені.
Твоя подруга Ева
Невідомо, чи Сергій відписав Еві.
Трапляються й більш вишукані листи. Наприклад, Божена з села біля Познані 14 квітня 1965 року писала до Сергія:
Пишу до тебе польською, бо ти знаєш цю мову. Однак я не впевнена, чи ти в свої 17 захочеш переписуватися з 15-річною дівчиною, яка ходить у восьмий клас. Я граю на гітарі, я весела — часом аж занадто. Що стосується мене, я дуже романтична й розсіяна. Через що не раз страждаю. Закінчую. Бо не хочу тебе зануджувати…
P.S. Ти можеш сприйняти мій лист не так, як я хотіла, але на своє виправдання скажу: я вперше пишу хлопцеві, та ще й старшому на два роки! Якщо я добре зрозуміла, ти почуваєшся самотнім, не знаю, що на це впливає, але з такими зацікавленнями ти, мабуть, саме це відчуваєш. Бо хтось, хто не є самотнім або ж не відчуває цього, не буде шукати розради в листуванні.
Мені цікаво, мій здогад правильний чи ні?!
Зовсім діти
У цих листах трапляються і курйозні, кумедні моменти, особливо коли вони написані російською. Наприклад, Барбара з Бохні, детально розказавши про себе й свою молодшу сестру і передаючи вітання батькам Сергія, закінчує листа такими словами: «Кончаю и крепко целую — Барбара». Комусь могло б здатися, що тут дівочий флірт переступив межу еротичної пристойності, але насправді йдеться просто про бездумний і стилістично невдалий переклад польської синтаксичної конструкції. Мабуть, через цю помилку Сергій неабияк розхвилювався і точно почервонів. Бо загалом ці листи вражають насамперед тим, що написані вони по-дитячому наївно. Дівчатам, які їх пишуть, по 16–17 років, але в порівнянні з нашою епохою вони здаються ще зовсім дітьми.
А інша Божена, з Воломіна, з дитячою безпосередністю пише:
Дорогий Сергію!
Ти точно дуже здивуєшся, отримавши цього листа. Пише до тебе 16-річна дівчина з Польщі — Божена. Твою адресу я знайшла в журналі Mozaika і вирішила тобі написати. Я живу у Воломіні, що розташований неподалік Варшави. Хоч це мале й не дуже красиве місто, я його люблю і не уявляю собі житті поза ним. У мене велика родина. Я якраз перейшла в дев’ятий клас. Моїм головним зацікавленням є література. Я обожнюю книжки й шалено люблю їх читати. Оскільки ти теж цікавишся літературою, поділюся з тобою кількома міркуваннями. Моїм улюбленим письменником є Віктор Гюго, а твором, який найбільше ціную — «Знедолені». На мою думку, цьому роману немає рівних у класичній літературі.
А ось що пише Боґуміла з Лодзі:
Я б хотіла дізнатися про життя совєтської молоді. Про що ви мрієте, що вас цікавить. Я знаю, що пишу погано. Але я тільки вивчаю російську мову. У мене багато книжок. Ти любиш читати. Моя мама каже, що якби я була сама, то нічого б не робила більше, а тільки читала й читала. Тепер у Польщі багато говорять про книжку Шолохова «Тихий Дон». Мені вона дуже сподобалася. А ти читав «Тихий Дон»?
Фото: Андрій ЛюбкаБася з Вроцлава скаржиться на погоду:
Цього року я закінчую школу й готуюся вступати до технікуму. Вчуся добре. У мене у Вроцлаві постійно падає дощ. Погода огидна. Ми відзначали велике свято: 20-ту річницю повернення західних земель. Наше місто є столицею цих земель.
Фото: Андрій ЛюбкаТрапляються дуже зворушливі листи, після яких хочеться дізнатися подальшу долю людини, яка хотіла познайомитися з Сергієм. Ось, наприклад, пише Кристина з міста Битому:
Я живу в сучасному інтернаті. Мої хобі — пісні, кіно, листівки. Але не знаю, чи товариш захоче зі мною листуватися. Дуже прошу надіслати мені своє фото.
Зате від серйозного тону деяких дитячих листів хочеться сміятися. Пише Ядвіґа:
Друже!
Я б дуже хотіла листуватися з тобою і прошу надіслати мені твоє фото. Я ходжу в 122-гу школу, мені 14 років. Живу у Варшаві, великому й розбудованому місті. Варшава — це як у вас Москва: вона є столицею Польщі. Середмістя — це головний район Варшави, тут є високі будинки на 5 і 19 поверхів, я живу в 10-поверхівці. Будь-ласка, відпиши мені.
У наступних серіях цієї історії я спробую показати вам найцікавіші листи, поділюся спостереженнями молодих поляків над політичним і громадським життям, покажу малюнки й найкрасивіші поштові марки, поділюся кількома фотографіями адресаток, а насамкінець розкажу про цілий любовний роман у листах, що вирував між Урсулою та Сергієм.
Далі буде!
