Єжи Помяновський. Фото: Павел Швапчинський / Forum

Помяновський. Жага візіонера

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

«Створення “Нової Польщі” — кульмінація його візіонерства, його вічного щирого бажання транслювати цінності», — пише публіцист Віталій Портников про професора Єжи Помяновського.

Ту прогулянку в курортному парку Криніци Ґурської я запам’ятав на все життя. Перерва у роботі Міжнародного економічного форуму. Ми зі старшим приятелем, професором Єжи Помяновським, дискутуємо про Донбас. До російсько-української війни ще багато років, мало хто з українців розуміє, що російські війська рано чи пізно вторгнуться на українську територію. Але ми з Помяновським саме з тих, хто прекрасно усвідомлює: конфлікт практично неуникний, якщо Україна збереже свою свободу, спробує розвиватися як незалежна держава, а не як малоросійська провінція. І розмовляємо про одну з найбільших небезпек такого розвитку — використання Донбасу потенційним окупантом. Сьогодні така дискусія звична і для політиків, і для інтелектуалів. Років 15 тому — а саме тоді точилася наша розмова — вона здалася б сторонньому спостерігачеві політичною фантастикою.

Ми ж із Помяновським розуміємо один одного. Проте не погоджуємося один із одним.

Це взагалі визначало наші стосунки, на яких відбивалися його мудрість і самовпевненість та моя ще молода безкомпромісність і теж самовпевненість. І от якоїсь миті під час дискусії, щоб довести точність своєї позиції, я нагадую про свій професійний досвід: «От ви говорите про шахтарів, пане професоре! А ви впевнені що розумієте їх? Я їздив на Донбас, я зустрічався з шахтарями під час страйків. Я навіть спускався у шахти, і в Донбасі, і в Караганді...»

Помяновський дивиться на мене зі стриманою усмішкою. Як завжди, елегантний — бездоганний костюм, біла сорочка, метелик… Людина з салонів, галерей Флоренції...

«Вражаючий досвід, пане Віталію! Ви спілкувалися із шахтарями. Ви навіть спускалися у шахту на кілька хвилин! Багато чого зрозуміли, так?»«Так, пане професоре, будьте певні, я багато чого зрозумів!» — торжествую. — «А я працював у донбаських шахтах під час Другої світової війни», — з такою ж лагідною усмішкою говорить Помяновський.

Він витримує паузу. Я відчуваю, як червонію. Але водночас я щасливий. Розумію, що отримав урок на все майбутнє життя. Більше ніколи не буду поверхово ставитися до жодного співрозмовника. Буду поважати будь-який інший досвід і більше не пропущу такий бездоганний удар. Нокдаун — так, але більше ніяких нокаутів! Навіть не прошу вибачення, бо знаю: він і так усе зрозумів. Я думаю, яка це прекрасна риса — у своєму візіонерстві він може змінювати не тільки світ, а й окремих людей. Так просто, під час прогулянки, однією фразою.

А він був візіонером. Створення «Нової Польщі» — кульмінація цього візіонерства, його вічного щирого бажання транслювати цінності.

Саме цей потяг до трансляції цінностей визначив усю його біографію, його ставлення до життя. Один із останніх могіканів польського єврейства, нащадок знаменитої родини з культурними і релігійними традиціями, він відчував себе не просто поляком — а поляком, який має демонструвати світу надбання польської цивілізації. Але водночас Помяновський ніколи не забував про своє походження і пишався насамперед тим, що польська цивілізація — це можливість бути поляком кожному, хто цього забажає. Він був блискучим знавцем російської культури — завдяки йому як перекладачеві поляки познайомилися з найкращими літературними взірцями. Але заразом він ненавидів російський імперіалізм і російське рабство. Ненавидів без напівтонів, компромісів, які ще існували у перші роки реставрації цього імперіалізму Владіміром Путіним. Він міг здаватися архаїчним у своїй затятості, але насправді був неймовірно сучасним. Архаїчними є якраз ті, хто вірить, що із хижаком можна якось домовитись. Що для цього достатньо «просто перестати стріляти».

І саме таке ставлення до Росії визначало його ставлення до України. Українську незалежність він розглядав саме у вимірі справедливості. Тому що усвідомлював: імперія не хоче цієї незалежності, вона робитиме все можливе, щоб не допустити і ліквідувати цю незалежність. І в цьому розумінні він залишався одним із останніх соратників Єжи Ґєдройця — людини, що вірила в майбутнє Польщі поруч із незалежними Україною, Білоруссю і Литвою.

2002 року мені вдалося зробити із Помяновським спеціальну програму, присвячену Ґєдройцеві — вона вийшла в ефірі російської служби «Радіо Свобода». Під час запису я запитав, що він вважає найважливішим у впливі Редактора.

«Саме в колі “Культури” сформувалася концепція, яку спочатку не сприйняло все суспільство, не тільки інтелігенція, і в самій країні, себто, Польщі, і в емігрантському світі. Ґєдройць наполягав не тільки на союзі Польщі з найближчими східними сусідами — він першим закликав нас відмовитися від претензій на колишні східні землі, Вільнюс, Львів, Гродно. Тоді майже всі сприйняли це за блюзнірство, але він дочекався часів, коли його нібито самогубна концепція стала загальноприйнятою і ввійшла в канон національного здорового глузду. Публіцисти “Культури” вважали і довели, що незалежність народів “найближчого Сходу” (дозвольте мені вжити цей термін), які живуть між Росією і Польщею, усуне причину і предмет віковічного спору між двома нашими державами».

Найближчий Схід! Так, він був щирим другом цього «найближчого Сходу» — власне тому, що був польським патріотом. Але цей патріотизм диктував йому необхідність ділитися свободою з іншими. Якщо до когось у недавньому минулому можна віднести знаменитий заклик «За нашу і вашу свободу» — то це до Єжи Помяновського.

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Віталій Портников

Письменник, журналіст, громадський діяч. Оглядач «Радіо Свобода», член Українського ПЕН-клубу. Засновник і ведучий телепрограми «Політклуб…