Наталя Ткачик: Що варто знати про Никифора , щоб краще зрозуміти його творчість?
Аліція Міронюк-Нікольська. Джерело: особистий архівАліція Міронюк-Нікольська: Никифор із Криниці Курортне містечко у південній Польщі, в Бескидах. став відомим ще в міжвоєнний період , і вже тоді його цінували визнані митці. Але він не зовсім давав собі раду в житті, адже мав ваду мовлення, дехто вважав його дивакуватим.
Никифор спершу намагався працювати перукарем , шукав себе в інших заняттях, але, мабуть, сам розумів, що не надається до такої роботи. Проте йому приносило велике задоволення малювати. Тож він обмінював свої малюнки на їжу, прихисток або просто чиюсь допомогу. На жаль, люди, не розуміючи художньої вартості цих робіт, часто їх викидали. Тобто до війни він вів жебракуватий спосіб життя. Але постійно малював і вдосконалювався.
Ми теж не знаємо про рівень розумового розвитку Никифора. Швидше за все в нього була дуже вибіркова свідомість. Адже , з одного боку, силою обставин він мусив забезпечити свої щоденні потреби, а з іншого — жив тільки мистецтвом. Никифор був людиною важкої долі: у рамках операції «Вісла» його двічі вивозили з рідних місць, проте він повертався, а потім його лемківське походження ще довго замовчувалося.
Картина Никифора Криницького. Фото: Пшемислав Вальчак / Державний етнографічний музейНТ: Що відомо про батьків Никифора?
АМН: Никифор був сиротою. Його мати , лемкиня, померла під час Першої світової війни, а батька він не знав. Подейкують, що це міг бути хтось із відомих польських художників, можливо навіть Алєксандер Ґєримський. Та це непідтверджені легенди. За однією з них краківські художники, які вважали, що Никифор може бути сином когось із них, забрали його до Кракова на навчання. Та через два роки Никифор повернувся до Криниці. Про той краківський період його життя не відомо нічого. Ніхто тоді особливо і не розмовляв з Никифором , тим більше, що він мав вроджену ваду мовлення і його важко було зрозуміти. Але люди не могли повірити, що такий величезний талант зародився в людини такого скромного походження. Тому й вишукували йому якогось відомого батька-митця.
НТ: Хто першим відкрив талант Никифора?
АМН: Роман Турин , молодий львівський художник. Його родина мала в Криниці пансіонат, і в 30-х роках він часто сюди навідувався. Так він познайомився з творчістю Никифора і ним самим. Турин співпрацював із Паризьким комітетом, себто художниками-капістами Капісти, відомі ще як колористи, — група польських живописців 30-х років, зосереджені довкола Паризького комітету. Звідси й назва: від польської абревіатури КP — Komitet Paryski. — Яном Цибісом , Артуром Нахт-Самборським та іншими. Він відвіз близько 20 малюнків Никифора до Парижа на виставку, де їх високо оцінили кольористи, зокрема, художник і критик Єжи Вольф. І 1938 року в мистецькому часописі Arkady Вольф друкує розлогу статтю про творчість самоука з Криниці «Художники нового реалізму в Польщі. Никифор». У ній він захоплюється рожевими небесами, фіолетовими будинками і загалом умінням непрофесійного художника так несподівано майстерно поєднувати кольори. Це була перша оцінка творчості Никифора. Зрештою, колекція, яку Турин відвіз у Париж, найімовірніше, потрапила в руки Вольфа: він її викупив, даючи Туринові гроші на повернення до Львова.
Автопортрет Никифора Криницького. Джерело: Окружний музей у Новому СончіНТ: Як Никифор ставився до того , що стає відомий?
АМН: Думаю , він розумів, що добре малює і його праці подобаються митцям. Це стало для нього підставою вважати себе художником, та ще й рівнозначним іншим, видатним. А ще він помітив, що митці, які приїжджають до курортної Криниці, високо цінуються у суспільній ієрархії, тож і собі вирішив стати таким. І навіть у довоєнних автопортретах (як-от на картині «Художник дорогою на роботу») Никифор себе змальовував власне в такому образі: у костюмі, білій сорочці, в капелюху, елегантним, у руці — невеличка валізка з малярським приладдям. Так, він сам собі вибрав цю роль. І недарма ще до війни називав себе Никифором-Матейком.
НТ: Яким був звичайний день життя Никифора?
АМН: На нашій виставці побував пан , який на початку 50-х років ще юнаком приїхав до Криниці до тітки — це йому була така нагорода від батьків за хороші оцінки. Він пам’ятає, як щодня вранці близько 9-ї Никифор приходив до тієї тітки. Випивав козяче молоко і йшов «на роботу» — просто посеред вулиці в центрі Криниці розкладав своє приладдя і малював. Мабуть, хтось йому давав ще обід, але цілий день — якщо було погідно — Никифор малював і продавав свої картини , інколи зачіпаючи курортників.
Він носив із собою велику картку зі зверненням — вона є в колекціях нашого музею. Хтось написав її для Никифора від його імені , бо, пам’ятаймо, що він не вмів писати цілими реченнями, тільки вставляв окремі літери, вирази. У зверненні йшлося про те, що Никифор — бідний сирота, але малює й просить купити його картинку за якусь пожертву на прожиття. Після війни Никифор завжди ходив із собакою, якого, зрештою, дуже гарно представив Ян Ломніцький у шестихвилинному документальному фільмі «Майстер Никифор» 1956 року.
Никифор також любив мандрувати околицею. Він часто сідав у потяг , звісно, зайцем, і кудись їхав, інколи намагався продавати свої картини пасажирам, але здебільшого просто споглядав ландшафти за вікном. Пейзажі, краєвиди сіл, залізничні станції, колії, які ми бачимо на картинах Никифора, — це образи з його подорожей. Вони намальовані в такій перспективі, ніби з вікна потяга, наче це почергові кадри пейзажу, що пробігає перед очима.
Часом , коли погода була не найкраща, Никифор перечікував її в храмах. Він із самого дитинства там часто бував: мама з ранку до ночі працювала — вона була служницею в одному з пансіонатів — а дитина ж десь мала проводити час. Никифор із дитинства любив атмосферу різних святинь, зокрема греко-католицьких, і дух релігійних урочистостей.
Картина Никифора Криницького. Фото: Пшемислав Вальчак / Державний етнографічний музейНТ: Це стало одним із провідних мотивів творчості Никифора.
АМН: Так , він любив малювати сакральні будівлі, але навіть його портрети людей дуже нагадують ікони. Те, як розміщено постаті, ієрархічність, особливі деталі — у всьому помітні принципи іконопису. Навіть форма окремих праць Никифора прямо відсилає до образíв. У нього навіть є двосторонні картини , що нагадують хоругви релігійних процесій. Либонь, вони й наштовхнули Никифора на такий задум.
Окрім того , в багатьох працях Никифора зображено інтер’єр святинь і навіть різні сфери буття: божественну, сакральну, де присутні єпископи і художники, і земну — себто профанум, де представлено добрі, але інколи й погані події — якесь покарання або суди. Окрім того, на пейзажах Никифора часто бачимо шпильчасті церкви, костели чи ратуші. Безсумнівно, що він, наділений здатністю надтонкого спостереження, як губка вбирав у себе пейзаж, форми, які його оточували, цю його найближчу батьківщину.
НТ: Справжня слава прийшла до Никифора після Другої світової війни. Хто цьому посприяв?
АМН: Передусім історик мистецтва і письменник Анджей Банах. Можна сказати , він удруге після Турина відкрив Никифора. Анджей Банах став свого роду маршаном [Торговець художніми творами, посередник між митцем і покупцем.] Никифора , його популяризатором. У 50-х роках вони з дружиною організували виставки Никифора за кордоном, зокрема — в Парижі, Брюсселі, Амстердамі, Хайфі. Також Банах із дружиною написали кілька книжок, присвячених лемківському примітивісту.
Його творчістю цікавилося і багато митців нового покоління , які тоді приїжджали до Криниці. 1947 року в часописі Przekrój з’явився есей Константия Ідельфонса Ґалчинського , присвячений Никифорові. Захоплювався ним і графік Тадеуш Кулішевич. Збіґнєв Герберт , Єжи Гарасимович, Януш Шубер писали про Никифора вірші. Його ім’я навіть потрапило в попкультуру: група No to co («Ну то що») 1968 року видала цілий альбом «Никифор». А сучасний реп-гурт Łona i Webber записали трек #nikiforszczecinski.
Важливою для Никифора постаттю був і етнолог Алєксандер Яцковський , який познайомився з художником уже після Банахів. Никифор навіть приїжджав до нього. Яцковський згадував, що якось, коли він був хворий, хтось несподівано постукав у двері: це міліція привела Никифора. Швидше за все Никифор приїхав у Варшаву і на вокзалі викликав у міліціонерів підозру, тож його схопили. Але не могли затримати, позаяк він мав при собі якийсь офіційний папірець. Коли Никифор вдруге повернувся з вивезення, місцева влада видала йому посвідчення, в якому зазначалося, що він — художник і мешкає в Криниці.
Картина Никифора Криницького. Фото: Пшемислав Вальчак / Державний етнографічний музейНТ: Які фарби й матеріали використовував Никифор? На чому він зазвичай малював?
АМН: Спочатку він малював дуже дешевими фарбами на шматках паперу , які тільки вдавалося знайти: на зворотах рахунків, пачках з-під цигарок... А вже після Другої світової війни, коли ним зайнялися Банахи, він мав добрий папір і професійні фарби.
Однією з особливостей творчості Никифора є неймовірна колористика , нюанси барв. Багато дослідників міркувало над тим, як він цього досягав. І пояснювали це так: Никифор розробляв фарбу слиною й саме натуральні ензими додавали такого насичення його барвам. Після смерті Никифора, коли стало відомо, що він помер від туберкульозу, люди почали побоюватися, що в його картинах залишилися бактерії, тому, ймовірно, через це багато його робіт просто знищили.
НТ: Чи популярність якось вплинула на спосіб життя Никифора?
АМН: Ні. Картини Никифора продавалися і він з того мав гроші , та звичного способу життя не змінив. Можливо, він просто не зумів. Никифором намагалися опікуватися, але він був вільною людиною і його важко було вмістити в якісь міщанські ризи. Пам’ятаймо, що після війни це вже був хворобливий чоловік віком за 50, із нелегким характером. Друзі його влаштували в якийсь дім опіки, але він звідти втік. Коли на початку 60-х у Никифора діагностували туберкульоз, Банахи забрали його до лікарні в Краків , але він і звідти втік. Лікувати Никифора виявилося справою не з простих.
Картина Никифора Криницького. Фото: Пшемислав Вальчак / Державний етнографічний музейНТ: Що його спонукало повертатися в Криницю двічі після виселення в рамках операції «Вісла» і так уперто втікати сюди з лікарень?
АМН: Думаю , він просто почувався тут у безпеці. Не всі з його знайомих місцевих мешканців були вивезені. Залишилися поляки, які йому теж допомагали. Я вже згадувала історію про молоко. Жінка, яка тоді частувала Никифора, була полькою, вона оселилася в Криниці в будинку, покинутому лемками , і працювала в місцевому пансіонаті. Він почувався тут у безпеці, на мою думку, безпечніше ніж деінде.
Окрім того , в Криниці Никифор залишався у своєму пейзажі й оточенні. А там, куди його вивезли неподалік моря — здається, під Щецин чи Колобжеґ — він не хотів мешкати. Хтозна , можливо, тому що не вмів змальовувати тамтешні ландшафти. Пізніше Никифор навіть створив кілька картин, на яких були кораблі, але завжди на тлі гір.
На початку 60-х років Никифор зайшов до дому молодого художника Мар’яна Влосінського в Криниці , і сказав: «Тут я буду малювала». Так , саме в жіночому роді. Тож він сам для себе вибрав, де житиме, сам вирішив свою долю. І до кінця життя Никифора Влосінський був його юридичним опікуном і вірним товаришем. Насправді він присвятив своє життя Никифору і це чудово представив режисер Кшиштоф Краузе у фільмі «Мій Никифор» 2004 року.
Тоді Никифор мав гроші з продажу картин , кілька радіо, які любив слухати одночасно, навіть автівку «Варшава» — його возив Влосінський. Також із Влосінським вони літали у Болгарію на відпочинок. У Никифора навіть є картина, де вони верхи на верблюдах. Таким чином Влосінський намагався залікувати туберкульоз видатного самоука. І останні роки життя Никифор провів у санаторії в Фолюші. Великопольське воєводство. Тоді вже навіть влада почасти йому сприяла. Щоправда , спершу, щоб якось політично все аргументувати, його постать спольщували, замовчуючи лемківське походження.
Картина Никифора Криницького. Фото: Пшемислав Вальчак / Державний етнографічний музейНТ: Як Никифор Криницький вдруге став Епіфанієм Дровняком?
АМН: Коли він помер , його поховали в Криниці як Никифора Криницького, бо після виселень, на початку 60-х років, йому видали паспорт на це ім’я. А коли він почав хворіти, мабуть, був потрібен якийсь документ до лікарні або для виїзду за кордон на канікули. Тоді йому і приписали формальне прізвище Криницький — бо з Криниці.
Ніхто тоді не знав , що насправді Никифора звати Епіфаній Дровняк — так він був охрещений при народженні. Упродовж тривалого часу ніхто не пов’язував факту народження простого лемка Епіфанія Дровняка з особою знаного художника Никифора Криницького.
І тільки після його смерті Товариство лемків звернулося з цим питанням до суду. Одним із аргументів було: народився Епіфаній Дровняк , його охрестили в греко-католицькій церкві Петра і Павла 1895 року, але невідомо що з ним потім трапилося — немає ані дати смерті, ані жодних інших записів. А з іншого боку, відомо, що 1968 року помер Никифор Криницький, який ніколи не народжувався. А оскільки тоді ще жили свідки, які пам’ятали родину Дровняка, товариство хотіло офіційно встановити справжнє ім’я відомого художника. Процес тривав приблизно сім років. У ньому було замішано багато політики. Але 2003-го завдяки лемкам Никифора офіційно визнали Епіфанієм.
До речі , судові засідання знімали на камеру і на основі цих записів постав документальний фільм «Людина, звана Никифором» Ґжегожа Сєдлецького. У ньому також є свідчення багатьох осіб і спогади про Никифора.
Для лемків Никифор — один із трьох найвидатніших лемківських митців поруч із Єжи Новосєльським і Енді Ворголом. Хоча насправді досі не вщухають емоції довкола лемківського походження Никифора. Дехто навіть вважає , що це неправда, адже таку відому людину не могли вивозити в рамках операції «Вісла». А Анджей Копча, голова Товариства лемків, розповідав, що знайшов папери, за якими Никифора вивозили, і — увага — під прізвищем Никифор-Матейко!
Картина Никифора Криницького. Фото: Пшемислав Вальчак / Державний етнографічний музейНТ: Що нам дає підстави сьогодні стверджувати , що картини Никифора — це не кіч чи невмілість , а справжнє мистецтво?
АМН: Бо його творчість базується на таланті. Звісно , професійні художники, на відміну від Никифора, володіють величезним багажем знань про техніки та напрямки. А митець такого плану як Никифор малює тільки одним способом, він не вміє копіювати чи запозичувати від когось художні методи. Творчість Никифора — інтуїтивна. Він не вмів пояснити, чому саме так клав мазки, за якими принципами поєднував кольори — але він це робив як ніхто інший. І в цьому його геній. Саме тому, як 1967 року сформулював Анджей Банах (у каталозі до вистави Никифора в галереї Zachęta), Никифор — художник над художниками.
