Початок кар’єри Януша Ґайоса був нелегким. До театрального інституту він вступив лише з четвертої спроби — до цього екзаменатори не змогли розгледіти його таланту. Зате відразу після закінчення вишу молодому актору пощастило отримати роль Янека Коси, головного героя серіалу Конрада Наленцького «Чотири танкісти і пес» (1966–1970). Кіноепопея стала культовою, а Ґайос прокинувся зіркою: його повсюдно впізнавали, він отримував тонни листів від закоханих шанувальниць… Але водночас успішна роль стала професійним ярликом, що обтяжувало актора.
Образу юного танкіста, який пліч-о-пліч із совєтськими солдатами відважно воював із фашистами, Ґайосу вдалося позбутися завдяки ролі сторожа Турецького в телевізійному «Кабаре Ольґи Ліпінської» (1977–1984). Однак актор потрапив із дощу та під ринву: роль вусатого спритника у ватянці й береті з хвостиком, визнана шедевром комедійного жанру, на багато років загнала його в амплуа коміка.
Проте після 55 років його кінокар’єри можна сміливо стверджувати: Януш Ґайос належить до рідкісного типу акторів, які можуть зіграти кого завгодно.
Мене ніколи не хвилює: граю я письменника, лікаря чи водопровідника. — Я завжди граю людину.
Середнього зросту (169 см), повнявий, він вживається в будь-яку роль, але особливо зворушує й запам’ятовується в образах моральних авторитетів або людей зневірених, які борються зі світом і самими собою.
Януш Ґайос у фільмі «Найкращий». Фото: Роберт Палка / ForumНайважливіші ролі
Справжній перелом у кар’єрі Януша Ґайоса відбувся наприкінці 80-х завдяки головній ролі Цензора в стрічці Войцєха Марчевського «Втеча з кінотеатру „Свобода”» (1990). Актору було вже за п’ятдесят, а критики писали про браве виконання й наголошували, що це одне з найбільших досягнень. Той період у житті Януша Ґайоса був дуже плідним: він зіграв у Кшиштофа Кєсльовського («Декалог-4» і «Три кольори. Білий») та Владислава Пасіковського («Пси»).
Януш Ґайос. Фото: Філіп Цьвік / ForumУ наступні роки Януш Ґайос не сходив із екранів — він знімався в комедіях, трилерах, психологічних та історичних фільмах. Не випадково, за результатами опитування тижневика Polityka, він посідає третє місце серед найкращих польських акторів ХХ сторіччя, поступившись лише Тадеушу Ломніцькому та Ґуставу Голубеку.
Серед важливих тогочасних ролей Януша Ґайоса особливе місце займає герой фільму Януша Морґенштерна «Жовтий шалик» (2000) — алкоголік, який бореться з залежністю. Кінокритик Кшиштоф Демідович писав у часописі Film: «Граючи людину, яка страждає й завдає страждань, Януш Ґайос створив образ, що вражає чистотою вираження й самодисципліною».
В останні роки найважливішою стала, певно, роль у фільмі Малґожати Шумовської «Тіло» (2015), нагородженому на Берлінському кінофестивалі. Ґайос грає цинічного прокурора, який повинен протистояти психічній хворобі доньки і власній вірі/невірі в надприродне.
Януш Ґайос у фільмі «Тіло». Джерело: Image Capital Pictures / ForumЩе одна цікава робота — роль архієпископа, що купається в розкошах, у кінокартині Войцєха Смажовського «Клір» (2018).
Стрічка, яка оголює проблеми Католицької церкви, стала у Польщі скандальною й викликала велику суспільну дискусію.
Чому я зіграв у цій стрічці? Я просто роблю свою справу. Прочитав сценарій, зрозумів, що це важлива тема, і вирішив зніматися.
Ця кіноробота принесла актору «Золотого орла» за найкращу чоловічу роль другого плану на Фестивалі польських художніх фільмів у Ґдині.
Варто також переглянути фільм Філіпа Байона «Камердинер» (2018), у якому Ґайос перевтілився в кашубського патріота Базилія Мьотке. Для цієї ролі він навчився говорити кашубською, що не так просто, адже ця мова, хоча й поширена в невеликому регіоні Польщі, суттєво відрізняється від польської. У «Камердинері» персонаж Ґайоса чудово поєднує в собі мудрість та іронію, відсторонене ставлення до історії та небайдужість.
Не фільмом єдиним
Уже багато років Януш Ґайос присвячує свій час та енергію не лише акторській грі, але й фотографії. На своїх виставках (перша пройшла в Катовицях 2002 року) він експонує світлини, зроблені під час подорожей, а також чудові портрети.
Мені завжди було цікаво придивлятися до людей, підглядати за ними — такими, якими вони є. Знаю, грішний: інколи я вдираюся з об’єктивом у їхнє приватне життя, але можливість такого відтворення дійсности надто спокуслива для фотографа, щоб можна було від неї відмовитися.
Ґайос одружений учетверте. З теперішньою дружиною Ельжбєтою (за сумісництвом — його агенткою) він перебуває у щасливому шлюбі вже понад 30 років. Його єдина донька Аґата народилася у шлюбі з Барбарою Набялчик.
Із 2003 року актор грає у варшавському Національному театрі, де його можна побачити, зокрема, у спектаклі за п’єсою Рональда Гарвуда «Костюмер» у режисерії Адама Сайнука.
Переклав Андрій Савенець
