Мєчислав Фоґґ — найвідоміший виконавець шлягеру «Це остання неділя» (To ostatnia niedziela). Пісню про щастя, що добігає свого кінця, написану 1935 року, артист виконував у варшавських кабаре. Свою кар’єру він розпочав у хорі Dana на сцені театру-кабаре Qui pro Quo. Мєчислав Фоґґ щорічно записував понад сотню пісень, виступав на концертах шалено популярних тоді Ганки Ордонівни та Адольфа Димши, став першим польським естрадним співаком, виступ якого 1938 року транслювали на експериментальному Польському телебаченні. У нього було багато друзів серед артистів, зокрема єврейського походження.
У роки презирства, коли гітлерівський режим прирік єврейський народ на загибель, Мєчислав Фоґґ не залишився байдужим до цих злочинів. Він не лише співом надихав варшавських повстанців на боротьбу з окупантом, а й рятував своїх друзів — євреїв із Варшавського ґетто.
Допит у ґестапо й підпільна діяльність
Коли Німеччина окупувала Польщу, Мєчиславу Фоґґу (справжнє прізвище — Фоґєль), як і іншим артистам, довелося призупинити професійну діяльність. Коли підпільна Спілка артистів польської сцени все ж дозволила співакам виступати у кав’ярнях, він почав заробляти співом у таких закладах, як Swann, Café Bodo, U aktorek та Lucyna. Власниками цих кав’ярень здебільшого були варшавські митці, які під час окупації опинилися в скрутному матеріальному становищі.
Під час одного з виступів, коли Фоґґ виконував тодішній шлягер «Кохана, я повернуся» (Ukochana, ja wrócę), ґестапівець, який сидів у залі, звинуватив його у підбурюванні поляків і погрожував застрелити. Після цього інциденту ґестапо викликало артиста на допит у свій штаб на вулиці Шуха, а за його квартирою на Кошиковій, 69 встановили стеження. Коли справа стихла, Мєчислав Фоґґ приєднався до підпільної діяльності, беручи участь в організації таємного навчання учнів та учениць варшавської гімназії імені Стефана Баторія.
Порятунок сім’ї Весбі з Варшавського ґетто
У себе вдома Мєчислав Фоґґ переховував євреїв, які втекли з Варшавського ґетто. Передусім сім’ю Іво Весбі (справжнє ім’я — Іґнацій Зінґер), який до війни був диригентом та музичним директором столичного театру-кабаре Qui pro Quo. У ґетто він керував оркестром театру Feminа, одного з кільканадцяти, що діяли на цій території. 1942 року разом із дружиною Лолою та восьмирічною донькою Ольґою вони втекли на так звану арійську частину міста.
Мій друг Мєчислав Фоґґ допоміг мені, моїй дружині та доньці, що означало порятунок наших життів. На знак подяки, знаючи, що Мєчислав Фоґґ планує створити студію запису грамофонних платівок, 1945 року я подарував йому свої станки та апаратуру.
Згодом Фоґґ згадував: «Родина Весбі щасливо врятована, і після війни я зустрівся з ними у Відні, де співав 1947 року, та у Сполучених Штатах 1949 року».
Учасники кабаре Qui pro Quo, 1929. Мєчислав Фоґґ стоїть третій зліва. Джерело: Національний цифровий архів ПольщіДопомога «на кораблі, що тоне»
У своїх спогадах Мєчислав Фоґґ згадував також тих, кому допомагав час від часу. Більшість із них загинула.
Аж до ліквідації ґетто я годував хлопчика восьми-дев’яти років і передавав для його сестри пакунки, які цей хлопчик забирав.
До повстання я також носив обіди чудовому професору вокалу Станіславу Копфу (псевдонім — Ґловінський). Після початку повстання зв’язок обірвався.
Після ліквідації ґетто прийшов до мене інший мій друг, Станіслав Темпель, інженер звукозапису на фабриці платівок Syrena Record. Сумуючи за родиною, він перетнув кордон із Вільна, де переховувався. Він кілька днів жив у мене і попри мої вмовляння та застереження, пішов у ґетто, і я більше ніколи його не бачив.
Мені зателефонував ще один мій друг, Іґнаций Залештейн, який ховався десь за шафою.
Переховувати євреїв артисту допомагав оглядач кам’яниці. Зальштейн знайшов прихисток у його квартирі, а Фоґґ постачав Іґнація продуктами. Співак рятував теж єврейську родину Ґліксберґів.
Мій син Анджей навчався у приватній початковій школі пані Ґуртерової. Його найкращим другом був Стефан Ґліксберґ, син доктора Генрика Ґліксберґа. Здається, директор Ґліксберґ був членом юденрату. Орган єврейського самоуправління в ґетто, організований німецькою окупаційною владою. Ми листувалися впродовж усієї окупації. Їхній другий син Тадеуш втік під час перевезення до Треблінки й переховувався у свого друга на вулиці Емілії Плятер і в мене. На його наполегливі прохання я дав йому певну суму грошей [нерозбірливо] у готелі «Польський». Я отримав від нього листівку звідкись з-під швейцарського кордону, і це все.
У листуванні з доктором Ґліксберґом я запропонував йому допомогу. Він відповів, що він не щур, який утікає з корабля, що тоне.
Концерти під час повстання й повоєнна доля
Під час Варшавського повстання 1944 року Фоґґ співав для повстанців та цивільного населення, зокрема «Пісню про мою Варшаву» (Piosenka o mojej Warszawie). Загалом у нього було 104 виступи в укриттях, польових госпіталях та на барикадах столиці, охопленої боями.
Мєчислав Фоґґ не втрачав своєї популярності й після війни. Уже 4 березня 1945 року на вулиці Маршалковській, 119 він відкрив Café Fogg — одну з перших кав’ярень у зруйнованій Варшаві — ознаменувавши початок її діяльності урочистим виконанням тієї ж «Пісні про мою Варшаву», яка стала дуже відомою в наступні роки. Серед інших відомих хітів Мєчислава Фоґґа — «Осінні троянди» (Jesienne róże), «Танго Мілонґа» (Tango Milonga), «Маленький білий будиночок» (Mały biały domek) й «Мамине серце» (Serce matki). Певний час він керував власною студією звукозапису Fogg Record.
Упродовж своєї понад 60-річної кар’єри Мєчислав Фоґґ дав 16 тисяч концертів у 32 країнах, але завжди повертався до Варшави.
У співака були діти. Правнук Мєчислава і його дружини Ірени, Міхал Фоґґ, з ініціативи якого вийшли платівки з реміксами й іншими аранжуваннями пісень відомого артиста, в одному з інтерв’ю зазначив:
Я переконаний, що передусім він назвав би себе варшав’янином, а вже потім поляком.
26 жовтня 1989 року, за кілька місяців до смерті Мєчислава Фоґґа, Інститут Яд Вашем в Єрусалимі надав йому звання Праведника народів світу.
Переклала Ірена Шевченко
Редакція висловлює вдячність музею POLIN за можливість публікації статті
