Генрик Кузняк. Фото: Юрій Друг / Нова Польща
24 вересня 2020

Музика ва-банк

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Історія відомого польського композитора Генрика Кузняка.

У моєму житті було багато неприємностей, але я народився під щасливою зіркою, мабуть, завдяки цьому і вижив. 1942-го, коли мені було шість років, помер батько. Він був шахтарем, ми жили в Сілезії. Під час війни мене перевезли до тітки в місто Стопніца. Пам’ятаю, як у липні 1944 року там з’явилося сім радянських танків, потім прилетіли німецькі літаки і почалося пекло. Ми ховалися в монастирі, сиділи на горах вугілля в підвалах, а над нашими головами воювали дві армії. Потім нацисти захопили монастир і вигнали нас звідти. Досі, заплющуючи очі, бачу спалені будинки, руїни й чую гробову тишу, яка панувала навколо. Ми ходили по полях і викопували цукрові буряки — наші єдині ласощі. Мені тоді було вісім.

Після війни ми з мамою переїхали в моє рідне місто Челядзь. Мене записали до другого класу. У школі було складно, адже знешкоджувати міни я вмів краще, ніж писати. До речі, четверо моїх однокласників пізніше стали професорами.

Зізнаюся, я не вірив в себе. Напевно, через військове дитинство у мене не було високих цілей: я не мріяв про славу, посади. Я просто займався тим, що мене цікавить — музикою. Вона захоплювала мене з дитинства. Коли хтось красиво грав, мені завжди хотілося плакати — так я зворушувався. У 12 років мені в руки потрапив акордеон, мій перший в житті музичний інструмент.

Генрик Кузняк. Фото: Юрій Друг / Нова Польща

У гімназійні роки ми з друзями створили оркестр. Вечорами дівчата приходили потанцювати і ми для них грали. Чого не зробиш заради дівчат! Ми тоді не знали про джаз: грали танго, вальси, якісь польські або російські народні пісні. У нашому оркестрі були дві труби, кларнет, акордеон, фортепіано... Свої перші твори я написав саме тоді. Я створював музику не тому, що хотів стати композитором. Причина була прозаїчною: ми не мали ніяких нот, тому змушені були щось придумувати.

Багато років по тому, починаючи писати музику для фільму Юліуша Махульського «Ва-банк»Одна з найкращих польських комедій, тріумфальний режисерський кінодебют Юліуша Махульського 1981 року. Картина є етростилізацією під 20-30-ті роки XX ст. і розповідає про легенду кримінального світу міжвоєнної Польщі, ведмежатника Генрика Квінту, зіграв батько режисера — Ян Махульський., я використовував свій підлітковий досвід. Склад музикантів у фільмі я зробив майже таким самим, як у нашому аматорському оркестрі: дві труби, кларнет, фортепіано....

Часи тоді були неспокійні. У Ґданську і Щецині проходили страйки, Польща протестувала проти влади, а ми готувалися знімати фільм. Для мене робота над «Ва-банком» відрізнялася від звичної.

Найчастіше режисер спершу знімає картину, відтак лише композитор пише до неї музику. Тут же в центрі сюжету — музиканти, оркестр, який грає в кадрі, тому деякі твори треба було придумати ще до фільмування. На запис творів я зумисно запрошував виконавця головної ролі, Яна Махульського. Його герой, ведмежатник Генрик Квінто, був прекрасним джазовим трубачем, а сам актор ніколи в житті на трубі не грав. Але Ян так уважно спостерігав за роботою музикантів під час запису і так майстерно її відтворив, що всі були переконані, ніби він віртуозно володіє інструментом. Фільм — мистецтво обману, і Махульський блискуче впорався зі своїм завданням.

Генрик Кузняк. Фото: Юрій Друг / Нова Польща

Для «Ва-банку» я навмисно розладнував деякі інструменти, щоб вони фальшували. Я хотів передати звучання неідеального ресторанного оркестру — щоб у фільмі було, як у житті. Адже кіномузика має відповідати ситуації, героям, реаліям. Наприклад, у картині звучить розладнане фортепіано і труби теж грають дещо нерівно. Музиканти під час запису спочатку дивувалися, не розуміли, навіщо це. Граючи блюз, який звучить у сцені похорону Квінто, музиканти так сильно фальшували на моє прохання, що я потім і сам засумнівався, чи не надто перегнув палицю. Але, як показав час, усе було зроблено правильно.

Сьогодні я часто чую, що написав для «Ва-банку» геніальні мелодії. Але тоді мало хто так вважав. Прем’єра фільму відбулася 1981 року, під час воєнного стану. Картина глядачам сподобалася, але музику вдалою не вважали: після прем’єри всього одна людина підійшла до мене, щоб сказати кілька теплих слів.

Я тоді подумав: «Мабуть, музика не вдалася». 1982 року «Ва-банк» показали на кінофестивалі в Ґдині, але тоді журі нікому не вручило нагороду за найкращу музику «через відсутність гідних кандидатів». Лише через кілька років, коли мелодії з «Ва-банку» почали грати вуличні музиканти, я зрозумів: члени журі помилялися.

Одного разу я був у місті Криніца. Йшов вулицею і не повірив власним вухам, коли почув джаз-бенд, який грав мою музику. Це були хлопці з України; ми потоваришували і пізніше записали спільний альбомЙдеться про гурт Vabank Dixieland Band й альбом «Co Jest Grane» 2002 року.. Я не перестаю дивуватися: від прем’єри «Ва-банку» минуло 40 років, а в ютубі продовжують з’являтися все нові і нові виконавці моєї музики. Її грають солісти, бенди, симфонічні й військові оркестри. Як правило, найбільш вдалі виконання — з Росії, України й Білорусі. Моя музика живе своїм життям, її досі транслюють радіостанції в різних країнах.

На самому початку я зізнався, що в молодості не вірив у себе. Чому це змінилося? Завдяки знайомству з талановитими композиторами, музикантами, режисерами та їхньому бажанню допомогти, я потихеньку повірив, що теж можу творити. Я дозволив собі самовиражатися за допомогою музики. За довгі роки роботи я написав композиції до понад 300 художніх, документальних, короткометражних, анімаційних фільмів і вистав, багато років викладав у кіношколі в Лодзі.

Я ніколи не писав до шухляди. Ніколи не сидів і не чекав, коли прийде натхнення. Мене дратують розмови колег про те, що їм потрібно відчути сонце Франції або холодний вітер Скандинавії, щоб написати музику до відповідної стрічки. Мені для роботи не потрібно натхнення. Я просто композитор — людина, яку режисери наймають на роботу. Я читаю сценарій, спілкуюся з творцями фільму, аналізую, сідаю писати. І так — уже понад п’ятдесят років.

Переклала Оксана Горошко

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Генрик Кузняк

Польський композитор, професор кафедри кінорежисури Кіношколи в Лодзі. Викладав також у Європейській кіноакадемії в Страсбурзі й…