З костелом святого Миколая Владиславу Городецькому не щастило з самого початку — з моменту будівництва храму. У серпні 1904 року, за століття з гаком до нещодавньої пожежі, на роботах загинув працівник, а відповідальність за це поклали на архітектора. Проти Городецького навіть порушили кримінальну справу, йому довелося боротися за свою репутацію і свободу. Блискуча кар’єра «улюбленця долі» — а Городецький до того моменту був уже одним із найвідоміших і найуспішніших київських архітекторів — могла б зійти нанівець. Але все закінчилося благополучно, повторна експертиза виправдала зодчого, а костел пережив усі випробування, які випали на долю Києва у ХХ столітті. І якщо сісти за столик однієї з кав’ярень на протилежному від костелу боці Великої Васильківської, може здатися, що ти з Києва дивишся на польську або німецьку вулицю...
У цьому, власне, і полягає головний секрет чарівності будівель знаменитого поляка в українській столиці. Городецького нерідко називають київським Ґауді. Однак справжній Ґауді зажив слави передусім тим, що кинув виклик Барселоні — зразковому європейському місту з його ідеальними «діагоналями». Кожен будинок Ґауді був вибухом, потрясінням основ цієї ідеальності. А його знаменитий собор, будівництво якого врешті наближається до закінчення — викликом середньовічним готичним соборам Барселони Будівництво Саґрада Фамілія (Храму Спокути Святого Сімейства) Ґауді розпочав 1882 року й воно ще триває.. І досі, коли ми гуляємо барселонськими вулицями й доходимо до чергового будинку Ґауді, завмираємо у подиві — але все це працює саме на тлі «ідеального міста», на яке на початку ХХ століття перетворилася Барселона.
У Городецького були зовсім інші місія і виклик. Київ часів його творчості, як відомо, був не українською столицею, а російським губернським містом. І в цьому російському губернському місті Городецький зводив європейські будинки. Для Ґауді готичний собор був минулим, для Городецького — майбутнім, він докорінно змінював сам вигляд купецького міста з його садибами й присадкуватими будинками, характерними і для Москви, і для Ярославлю.
Європейський шик Городецького, який був пов’язаний і з його шляхетським корінням, і з його стилем життя, і з його уявленням про архітектуру, проявлявся у кожному проєкті. Навіть у знаменитому будинку з химерами, який став символом туристичного Києва — адже всі ці фігури створені італійським скульптором у традиціях європейських паркових скульптур.
Будинок з химерами. Джерело: ВікімедіаЦе вам не парк Ґуель Ґауді, це класична Європа, перенесена в екстер’єр прибуткового особняка. Але саме завдяки таким знахідкам Городецького — а нерідко його пошуки були пов’язані не стільки із натхненням, скільки із комерційним розрахунком — Київ із «купецького» перетворювався на європейське місто (а Москва, між іншим, так купецькою назавжди й залишилася, навіть висотки Йофана Боріс Йофан (1891–1976) — совєтський архітектор, один із провідних представників сталінської архітектури. тільки підкреслили цей її образ, навіть варварський злам старої Москви не зміг цього змінити. Але у Москви не було свого Городецького — архітектора з європейською місією).
Саме тому після окупації України більшовиками та від’їзду до Польщі Городецький став архітектором епізодів і про його творчість поза Києвом згадують нечасто. Звичайно, можна говорити про відсутність творчого польоту і комерційного розрахунку в еміграції. Але ж від’їзд до Варшави ніякою еміграцією для Городецького якраз і не був! Він виїхав із одного міста колишньої Російської імперії до іншого — тільки того, що не скорилося злу і стало столицею нової держави, столицею його власного народу. У цьому місті говорили рідною для нього мовою — так що Городецький, на відміну від сотень тисяч людей, які були змушені покинути Росію й окуповані нею країни після більшовицького перевороту і громадянської війни, якраз був у себе вдома.
Просто його місія була перервана — місія зодчого, що творив архітектурну Європу там, де її не було. Можливо, саме тому, що він ще потребував хоча б спогаду про цю місію, він і поїхав до Тегерану й упокоївся на цвинтарі міста, для якого спроєктував цілком «європейський» вокзал. Київ був дуже далеко, за тисячі кілометрів залізничних колій. І я тепер можу тільки здогадуватися, яким могло би бути моє рідне місто, якби не кошмар більшовизму і не заміна місії Городецького місією сталінських архітекторів.
