Голос Ані Шметерлінґ був особливим. З юних літ вона любила музику й співала майже не фальшивлячи, нікого не наслідуючи, завжди залишаючись собою. Вона шукала глибинний сенс у віршах Лєсьмяна, Павліковської-Ясножевської, Пшибишевського, інтуїтивно вчилася у поетів практичного застосування свого таланту.
А ще їй із дитинства подобалося бути в центрі уваги: вона мріяла про сцену, оплески, популярність. Але спершу розумній і працьовитій дівчині потрібно було знайти власний шлях до успіху. Аня хотіла співати для людей, як Анна Ґерман; прагнула проникати в глибини поезії, як Марек Ґрехута, — але не копіювати їх.
Про те, який важкий шлях їй довелося пройти, щоб стати зіркою польської естради 70-х, не знав ніхто, крім найближчих. До їхнього кола дуже швидко ввійшов Ярослав Кукульський. Вони познайомилися перед її першими гастролями Польщею. Ані тоді ще не виповнилося двадцяти років. Композитор і керівник молодіжного гурту Waganci («Ваганти»), який був старшим за неї на шість років, одразу сподобався дівчині. Між ними спалахнула іскра. Аня — ще під прізвищем Шметерлінґ — стала вокалісткою «Вагантів» і записала з ними свій перший справжній хіт «Co ja w tobie widziałam» («Що я в тобі знайшла»). Пісню співала вся Польща. Невдовзі Анна Шметерлінґ вийшла заміж за Ярослава Кукульського й узяла сценічний псевдонім Анна Янтар.
Повна життя, доброзичлива, витончена — співачка миттєво завоювала симпатію глядачів. Прості люди, обтяжені щоденними справами й турботами, відчували, що Анна Янтар у своїх піснях звертається особисто до них. Вони полюбили нову зірку, а Кукульський відійшов у тінь.
Чоловік був для Анни і талановитим композитором, і вправним менеджером. Він підтримував дружину, писав для неї пісні, які ставали хітами, вирішував побутові проблеми.
На початку 70-х вони вирушили в СРСР, у своє перше закордонне турне: Москва, Лєнінград, Грозний, Тбілісі, Архангельськ, Сочі, Баку, Одеса. Совєтська преса публікувала захоплені статті про польську співачку. Анну Янтар порівнювали з її тезкою, сусідкою і подругою Анною Ґерман. Обидві мали прекрасні голоси і, що найголовніше, обидві співали для простих людей, втомлених від повсякдення. Анни дружили: старша й досвідченіша Ґерман захоплювалася чарівністю Янтар. Вона записала пісню «Żeby szczęśliwym być» («Щоб щасливим бути») з репертуару Анни Янтар російською. Із симпатії до молодшої подруги Ґерман часто виконувала цей хіт на своїх концертах у СРСР. Завдяки їй пісня стала міжнародним хітом.
Після повернення з СРСР Анна вирішила нарешті знайти власний стиль. Епоха молодіжних ансамблів на естраді добігала кінця, у моду входили сольні виступи. Анна Янтар, уже без гурту «Ваганти», стала втіленням успіху 70-х років. Вона більше не хотіла обмежуватися бездоганним виконанням пісень, написаних Ярославом Кукульським, — амбітна співачка шукала нових композиторів і нових авторів, почала співпрацювати з рок-гуртом «Budka Suflera» («Будка Суфлера»). Тепер вона часто їздила на гастролі вже на Захід: чудово співала соул і пісні, написані на основі джазової музики, з легкістю дистанціювалася від репертуару, який виконувала на початку кар’єри.
Наприкінці січня 1979 року Анна Янтар записала в Любліні пісню, яка вразила всіх — і слухачів, призвичаєних до легких, ритмічних композицій Кукульського, і критиків та журналістів, обізнаних зі світовими хітами. Пісня «Nic nie może wiecznie trwać» («Ніщо не може тривати вічно») стала хітом року й назавжди ввійшла до числа польських суперхітів. Але ніхто не міг припустити, що невдовзі слова пісні стануть пророчими для виконавиці. У грудні вона записала, як виявилося, останню у своєму житті пісню під назвою «Spocząć» («Відпочити») і вирушила в турне Америкою.
Я добре пам’ятаю 14 березня 1980 року. День був морозним, холод проймав до кісток, але сонце світило яскраво. Робота в редакції Польського радіо йшла неквапно. Близько полудня мене попросили якнайшвидше знайти шеф-редактора: на Краківську алею поряд з аеропортом упав літак. Потрібно було вирішити, як змінювати радіопрограму, якщо буде потрібно.
У коридорі телерадіоцентру я зустріла Ярослава Кукульського: привіталася й пройшла повз — мені ж потрібно було знайти шефа. Ні я, ні Кукульський ні про що не здогадувалися. Новина про катастрофу була жахливою, але ніхто в редакції ще не усвідомив масштабу трагедії й не міг припустити, що в цій аварії загинула наша улюблена співачка.
На похорон Анни Янтар прийшли натовпи людей. Вуличний рух зупинився, кілька людей знепритомніли. Дехто чергував біля могили від самого ранку і досі, через 40 років, її відвідують. Два або навіть три покоління пам’ятають її хіти майже напам’ять.
Ми знали Аню від самого початку її стрімкої й надто короткої кар’єри. Вона часто приходила до нас, була бажаною гостею на наших ефірах. Анна підкорювала своєю прямотою, енергією, теплом, надзвичайною привітністю до кожного. Жодної зверхності: вона ніколи не підкреслювала, що знаменита й популярна, була природною — це відчували й слухачі її пісень.
«Ніщо не може тривати вічно,
настане час утрат, пора прощань».
Переклала Марія Шагурі
