Будівництво Великої синагоги
«Груба Каська», на задньому плані — Велика синагога. Джерело: Національний цифровий архів Польщі«Блакитний хмарочос» (Błękitny Wieżowiec) розташований на Банковій площі, проте до Другої світової війни вулиці у цьому місці пролягали геть по-іншому. Споруда зруйнованої нині синагоги містилася на невеликій, забутій нині площі Тломацьке, звідси і її друга назва — Синагога на Тломацькому. Єдине, що сьогодні нагадує про цю площу — водозабірник «Груба Каська» (Gruba Kaśka), навпроти якого колись був вхід до Великої синагоги.
Синагогу звели в 70-х роках XIX сторіччя в традиції реформованого юдаїзму. Його прихильники ідентифікували себе з народом, серед представників якого жили. Вони хотіли бути поляками, що сповідують єврейську релігію, а зведені ними синагоги нагадували католицькі костели. Нова споруда, яку збудувала реформістська єврейська спільнота, мала б уособлювати зароджений наприкінці XIX століття релігійний рух, який ставав дедалі впливовішим. Тому необхідно було, щоб архітектура синагоги запам’ятовувалася і аби храм був розташований у найкращій дільниці.
Будівлю спроєктував Леандро Марконі, син Генрика, італійця, який прибув на польські землі, щоб робити тут кар’єру архітектора. І йому це вдалося. У роботах Леандро виразно помітні впливи італійської архітектурної традиції, яку привніс у архітектурний ландшафт Варшави його батько.
Синагогу спроєктували у неокласицистичному стилі, який був популярним у той час, проте для архітектури єврейських домів молитви він був надто вже новаторським. Портик із чотирма колонами, що прикрашав вхід до будинку, надавав йому монументального вигляду. Велика синагога була предметом гордощів юдейської реформістської єврейської спільноти й ані масштабом, ані декором не поступалася споруджуваним у тогочасній Варшаві католицьким костелам. Однак спочатку будівля стояла пусткою, позаяк більшість варшавських євреїв сповідувала ортодоксальний юдаїзм, тобто найбільш консервативний. Представники цієї течії не допускали, щоб у Великій синагозі звучав орган, а проповіді виголошувалися польською мовою. Однак із часом єврейське населення Варшави лібералізувалося і в будівлю поступово почали вчащати віряни. Наприкінці 20-х років — на початку 30-х років ХХ сторіччя поруч із синагогою спорудили будівлю Головної юдаїстської бібліотеки. Промову на церемонії відкриття бібліотеки виголосив рабин, професор Мойше Шорр, який, відзначаючи сусідство двох будинків, сказав: «Створено храм знань поруч із храмом віри».
Головна юдаїстська бібліотека. Джерело: Національний цифровий архів ПольщіДруга світова
Друга світова війна стала початком кінця єврейської Варшави. Після переможної вересневої кампанії німці переслідували польських євреїв. У листопаді 1940 року єврейських мешканців столиці ув’язнили в ґетто. Синагогу закрили. І хоча пізніше знищення синагоги було пов’язане з Повстанням у Варшавському ґетто, сама споруда розташовувалася поодаль від так званого залишкового ґетто. Залишкове ґетто існувало з вересня 1942 року по квітень 1943 року. Воно постало внаслідок звуження меж Варшавського ґетто після Великої ліквідаційної акції, коли близько 300 тисяч євреїв були депортовані до таборів смерті або загинули на місці. Залишкове ґетто охоплювало територію між вулицями Смоча, Ґенся, Боніфратерська, Мурановська, Покорна, Дзіка, Щенсліва та Парисовською площею. З 1942 року Велика синагога слугувала як склад. Тут проводили розпродажі меблів, награбованих у євреїв.
Практично всю територію ґетто, охоплену повстанням, німці зрівняли з землею, проте Велика синагога не розділила трагічну долю колишнього єврейського кварталу — завдяки місцю розташування. У закинутої споруди були всі шанси пережити війну — проте доля розпорядилася інакше.
19 квітня 1943 року, напередодні єврейського свята Песах, німці ввірвалися в ґетто. Нацисти мали намір депортувати євреїв, які ще вціліли, до таборів смерті. Однак в’язні ґетто не хотіли здаватися без бою. У закритому кварталі спалахнуло повстання, яке підняли люди, що тепер боролися вже лише за право померти гідно. І хоча в них не залишилося ні зброї, ні боєприпасів, вони не збиралися здаватися. Боротьба тривала майже місяць. Коли опір практично припинився, німці взялися за центральний храм.
16 травня 1943 року Велику синагогу підірвали вибухівкою, яку заклали в споруду. Кнопку, що спричинила вибух, натиснув Юрґен Штрооп, генерал СС і командувач німецького формування, якому було доручено придушити Повстання у Варшавському ґетто. Навмисне знищення синагоги, найбільш значущої споруди єврейської спільноти міста, було задумане як пропагандистський акт, що означав кінець присутності євреїв у Варшаві.
Після війни багато варшавських пам’яток відбудували, але ніхто ніколи не пропонував реконструювати Велику синагогу. В результаті старанно спланованої німецькими саперами операції споруда була практично вщент знищена.
Єврейський історичний інститут
Споруду Головної юдаїстської бібліотеки, що була поруч із синагогою, не зважаючи на те, що вона була знищена і частково спалена, вдалося відновити. Тут розмістили Єврейський історичний інститут. Він почав документувати історію та винищення варшавських євреїв і цю місію виконує досі.
Співпрацівники Єврейського історичного інституту хотіли, щоб на місці синагоги постав пам’ятник або якийсь інший символ пам’яті про єврейську Варшаву. Однак після приходу до влади Владислава Ґомулки політична ситуація аж ніяк не сприяла такого роду ініціативам. На цій ділянці землі, так вдало розташованій, вирішили звести ефектну високу споруду. Спершу планувалося, що це буде багатоквартирний житловий будинок, але згодом проєкт змінили і висотка стала офісною. Рішення про будову ухвалили 1962 року, а саме спорудження розпочалося 1965-го. Однак невдовзі почалися проблеми, зокрема з’явилися сумніви в тому, чи будівлю спроєктували належним чином. Назначили експертизу, яка показала, що конструкцію будинку необхідно зміцнити або ж знизити плановану висоту об’єкта. Дослідження затягнулися, а будівництво призупинилося.
Роботи відновили лише в середині 1970-х років, тоді ж зміцнили фундамент і розпочали монтувати сталеву конструкцію хмарочоса. Однак будівництво просувалося повільно, і лише 1979 року каскад облицювали золотистими панелями. Через їхній колір варшав’яни почали глузливо називати споруду «Золотим зубом соціалізму».
Будівництво «Блакитного хмарочоса». Джерело: Національний цифровий архів ПольщіУ 1980-х роках була економічна криза, яка вкотре призупинила будівництво висотки. Лише 1988-го, в ситуації політичних та ринкових змін, підписали міжнародний контракт про завершення будівництва. За справу взялася югославська компанія, яка заявила, що закінчить роботи, які тривали понад 20 років, за 22 місяці. Тоді ж вирішили змінити фасад, а золоті панелі замінити дзеркальними. Саме тоді в пресі почали з’являтися повідомлення про прокляття равинів, яке буцімто паралізувало будівництво на багато років. Вважали, що споруду вдасться завершити тільки тоді, коли це прокляття знімуть.
«Блакитний хмарочос»
Проте югославська компанія не переймалася прокляттями й будувала споруду повним ходом. У грудні 1991 року, тобто після майже тридцятирічної епопеї, будинок здали в експлуатацію. Спочатку його називали сріблястим, але врешті прижилася назва «Блакитний хмарочос», яка з’явилася завдяки тому, що у дзеркальних панелях на фасаді відбивалося небо.
«Блакитний хмарочос». Фото: Адріан ҐрицукБлизько 200 квадратних метрів приміщення всередині будинку передали в користування Єврейському історичному інституту. На думку прихильників теорії прокляття, це мало б компенсувати розвіяння чарів і дало змогу закінчити будівництво. Насправді ж таким чином хотіли задовольнити претензії єврейської громади на ділянку, що належала їй до війни і на якій містилася Велика синагога.
Окрім виставкових залів, які перейшли Єврейському історичному інституту, три поверхи споруди передали у власність варшавської єврейської громади. Таким чином, попри знищення приміщення синагоги, можна говорити про тяглість єврейської історії на цьому місці. Про синагогу нагадують різні культурні події, що організовуються неподалік. Впродовж певного часу на колишній площі Тломацьке стояв дерев’яний макет святині. З 2018 року Ґабі фон Зельтман проводить «Повернення пам’яті про Велику синагогу» — у день початку Повстання у Варшавському ґетто мисткиня проєктує зображення храму на скляний фасад «Блакитного хмарочоса» за допомогою технології 3D-маппінгу. Це допомагає не забувати складну історію не існуючої нині перлини єврейської архітектури на польських землях.
Спочатку я показувала глядачам анімовані зображення синагоги, що виростає під звуки архівного запису молитви давньоєврейською мовою у виконанні кантора Великої синагоги. А у фіналі лунав голос єврейської поетеси Ірени Клепфіш — народженої 1941 року у Варшавському ґетто, яка зараз живе у США, — і голос сучасної мешканки Варшави, Паулі Савіцької. Вони читають уривки вірша Клепфіш «Присвята башерт» («башерт» мовою ідиш означає «неминуче»). Я вірю, що мистецтво наділене силою повертати пам’ять, дарувати надію, надихати і зцілювати. Цей проєкт дає синагозі друге життя.
Переклав Андрій Савенець
