Спершу я захопився історією , культурою, мистецтвом Великопольського воєводства, а потім почав цікавитися Варшавою — містом , у якому я народився і прожив усе своє життя. Я збирав старі фотознімки столиці , публікував їх у групах фейсбуку, а згодом створив свою групу Stara Warszawa na fotografiach («Стара Варшава на фотографіях»). Спочатку я запросив туди близько 50 знайомих , але поступово група розросталася: через три місяці в ній було вже 800 підписників, а через 3 роки я перегнав найпопулярніші спільноти такого роду, де було по 30 тисяч підписників. Тепер у нас понад 122 тисячі людей.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/4PbL6iqVYwZuX8eAA43fOX/55d4d4ed14a854b92c51a2da03873fef/1870_rok_-_Plac_Trzech_Krzy__y.jpg)
Я захопився кольоризацією приблизно через півтора року після створення групи. Все почалося з того , що хтось додав туди фотографії, автоматично розмальовані за допомогою спеціальної програми, штучного інтелекту. Результат був дуже неякісним, і я подумав, що ці знімки можна покращити. Спробував — і людям сподобалося.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/4fCivQO5enRxdOyJ55EvRL/572325486fa8521d51f7904084ad896b/125308743_2092645394205029_8965859473093552968_n.jpg)
Я беру старі знімки з Національного цифрового архіву , колекції Музею Варшавського повстання. Фотографіям має бути понад 70 років — тоді на них уже не поширюються авторські права і я можу їх вільно редагувати , навіть продавати. Звичайно, я не присвоюю собі авторства, а вказую, що це ремастеринг, обробка.
Більшість моїх фотографій — це не історична реконструкція.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/30UaqIr1cARXJ01RsQGnsc/ce059bf64935ae1c841409fc7c28285e/142888490_2159261080876793_1998939507534881976_n.jpg)
Мені часто кажуть , що я обираю не ті кольори. Я зробив — а люди такі: «Як можна використовувати цей колір? Навіщо таке малювати? Це не має сенсу!». Вони не розуміють , що я не роблю реконструкції.
Наприклад , на одній фотографії чоловіки, що стоять біля автівки, тримають плащі — я зробив їх джинсовими… Ясна річ, які джинсові плащі у 20-х роках? Але це мій художній почерк, власний стиль. Ось такий я впертюх: роблю те, що мені подобається. І багато кому імпонує моє художнє бачення, їм дуже подобається те, що в мене виходить.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/28fvrZwWoURVoAkUuPxbnA/aef8cb4ab0a1c80a4fdcd844414ad7fe/1935_rok_-_Nowy___wiat_noc__.jpg)
Взагалі я люблю працювати з архітектурою на фотографіях. Її розмальовувати легше і швидше — там прямі лінії. З людиною більше праці — розфарбувати шкіру , одяг… Програма не дуже добре вгадує контури людей, особливо обличчя. Звичайно, знімки з людьми візуально привабливіші. Багато кому цікаво дивитися на одяг людей 1920–1930-х років, адже тоді вдягалися більш витончено — всі ці костюми, капелюхи… У кольорі такі фотографії виглядають цікавіше. Але робити це, звісно, складно.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/1pRloww4EuvtvF4pH0GYWp/04778ef5e7f4a873613fb3ed501812cc/Lata_1933-1934_Skrzy__owanie_Marsza__kowskiej_z_Alejami_Jerozolimskimi.jpg)
Мені подобається обробляти фото таким чином , щоб здавалося, ніби це кінокадр. Я почав такі експерименти відносно недавно, якихось пів року тому. Наприклад, одну фотографію кінця XIX сторіччя багато хто порівнює з вестерном «О 3:10 на Юму». Я забарвив потяг у чорний і золотий кольори (що зовсім не відповідає реаліям тієї епохи), мовби це справді кадр із якогось вестерну.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/22V62onTYwaBiy7c7xc9Qr/af481b8721832d5dd81377931b99cb26/175354544_2230403440429223_4807117539193842999_n.jpg)
Зате коли я брався до роботи над фотографією люкс-торпеди , то вирішив зробити саме реконструкцію і запитав у групі, як вона виглядала насправді. Відгукнулося багато людей, хтось навіть спеціально відвідав музей: «Пане Богдане , вчора з сином зробили для вас фото». Тому люкс-торпеда розфарбована один в один — цей потяг був саме такого відтінку синього.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/ZlQNUF1GDTBEEwNvvsVt2/7f0f27ab402ec491292b59e1fcbb828f/175721484_2230403910429176_7301139137107912294_n.jpg)
Людей найбільше приваблюють фотографії 1920–1930-х років. Варшави тих часів уже немає — вона була зруйнована під час війни , зрівняна з землею. Потім, звісно, Старе місто й окремі будівлі відбудували, але немає того духу, тих вулиць, тих будинків. І немає кольорових фотографій цього часу — перші кольорові знімки зробили німці й американці під час війни.
Той , хто дивиться на ці фотографії, дивиться на Варшаву ніби моїми очима.
Може здаватися , що до війни Варшава була багатим містом із чудовою архітектурою, автомобілями й красивими людьми в хутрах і капелюхах. Але в столиці були й неблагополучні райони, де жило чимало злидарів, траплялися напади й пограбування.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/3cVUGrfJ2AHYh6kTUzS8rM/fb000b074c51de77f06f3cf10efd9f70/1940_rok_-_Marsza__kowska_przy_skrzy__owaniu_ze___wi__tokrzysk___.jpg)
Фотограф на вулиці не йшов до бідняка , який не зможе заплатити за знімок. Він обирав багатих людей і залишав їм адресу свого фотосалону, щоб вони забрали фотографії зі своїм зображенням. Саме так і з’явилися численні кадри. Люди, які заробляли цим, не ходили старими районами на кшталт Волі чи Тарґувка і не знімали бідняків. Я не кажу тепер про документалістів чи журналістів — їх були одиниці.
Коли хтось залишає коментар: «Яка чудова Варшава! Яке прекрасне вбрання!» , «Я хотів би перенестися до Варшави того часу» , то я думаю: з’їздив би ти на стару Волю й поглянув би, якою була Варшава. Жахливі умови, каналізації не було…
Серед знімків із бідних районів мені дуже подобається фотографія Кабатів: така сільська атмосфера , невеликі побілені хатки. Сьогодні там стоять багатоквартирні будинки — це зовсім інше місто.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/4b6Hg7KrbqamXFCpfsdpv1/d6a537cfcbc62318abf115065ed4c141/122823267_2072118172924418_7384716351750725243_n.jpg)
Я не прихильник того , щоб розмальовувати зображення війни: ґетта і руїн старої Варшави. Це все одно , якби хтось прийшов на цвинтар і почав розмальовувати могили. Те , що вони чорно-білі, ще більше посилює драматизм. Але я маю й такі роботи — я довго до них приступав і сумнівався.
У певному розумінні ці знімки сповнені оптимізму — люди повертаються до Варшави. Вона зруйнована , вся в руїнах, тисячі людей загинули. І в цьому хаосі люди намагаються знайти себе. Вони повертаються до свого міста, намагаються жити нормальним життям. У цей складний час хочеться ділитися чимось позитивним, надіслати знімок якійсь тітці в село. Але ти не можеш зробити фото на тлі Варшави, тому що її немає. І доводиться фотографуватися на якомусь штучному тлі, щоб виглядало так, ніби місто існує.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/2sHIqgmiYXXFkDTeL8PIC7/106a0ee7aa0575c573788805172e8554/140419347_2152005448269023_5582667056972913892_n.jpg)
Історії цих фотографій невідомі. Це просто фрагмент із життя післявоєнної Варшави. Фотограф ставив тло , чекав на людей і робив їм світлини. Дуже цікаво, що хтось це придумав: «Поставлю-но я тут тло , щоб люди фотографувалися, неначе вони в парку».
Я дуже люблю період відновлення Варшави. Ціле місто росло в такому швидкому темпі , який у наш час важко уявити. А тоді ж усе будувалося з цегли, не було таких технологій, як тепер! Сьогодні ми можемо будувати дуже швидко, особливо ці скляні споруди, цілу вежу за два роки.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/7jbxhoULP56WNK0QTxENNU/e2eb4c2201024b7fd5389936b15308d5/91039735_1857600164376221_1948028227221979136_n.jpg)
Одне фото я роблю зазвичай дві години. Якщо фото просте (скажімо , архітектура без складних деталей) і якісне, то можу й за годину справитися. Наприклад, Національний цифровий архів публікує фотографії у високій роздільності, і в таких випадках я маю мало роботи. Тоді більше зосереджуюся на створенні кольорів, ніж на ретушуванні й усуненні шумів.
Люди хочуть , щоб стара фотографія, наприклад, 1920-х років, виглядала сучасно — була кольоровою і якісною.
Інколи цього досягнути неможливо: на таких фото немає тієї глибини , до якої ми звикли, тому що не було такої оптики, як тепер. Але їх можна «підтягнути» до такого стану, щоб вдалося роздрукувати.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/4Oe1JlBVLS3iAshPiHMgv5/db3aa1bc8710cb6f791b2fe2a47379bb/91024482_1857600287709542_851073238858465280_n.jpg)
З часом люди почали говорити , що я повинен видати альбом, продавати плакати. Хтось запитує , чи я можу розфарбувати їхні особисті фотографії, відретушувати і розфарбувати їхніх бабусь із 50-60-х років, хтось видає книжку і хоче додати кольорове сімейне фото з тих часів. Або може звернутися компанія, яка хоче повісити у своєму офісі стару фотографію будинку, де він розташований. Це невеликі гроші — я не хочу брати багато за роботу, яку роблю за дві-три години.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/4ZEiwlecYIBCV8M0C8BM5n/36a6f4171da32efcee48c97893cf452c/91398246_1857600471042857_3211666163289292800_n.jpg)
Але точно так само , як мені не подобається дивитися на людську трагедію і смерть у кольорі, багатьом людям не подобається бачити старі фотографії в кольорі взагалі. Люди звикли, що фотографії 1920–1930 років повинні бути чорно-білими.
Одному дуже подобається: «Супер , фантастична робота» , а інший скаже: «Мені краще чорно-біле». Я не знаю , як реагувати на такі коментарі. Але загалом 95 % коментаторів ці фотографії подобаються.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/7FJBqJkzVIk0B17M2yrLxl/007dc09c1800de3a18640499f89974af/175682255_2230403087095925_9013666611138678205_n.jpg)
Ця група багато чому мене навчила. Адже її творю не тільки я , туди додають інформацію і фотографії інші люди, і ми всі разом вчимося.
Записала Татьяна Кучинська
Переклав Андрій Савенець