Стара Варшава на кольорових фотографіях

Спершу я захопився історією, культурою, мистецтвом Великопольського воєводства, а потім почав цікавитися Варшавою — містом, у якому я народився і прожив усе своє життя. Я збирав старі фотознімки столиці, публікував їх у групах фейсбуку, а згодом створив свою групу Stara Warszawa na fotografiach («Стара Варшава на фотографіях»). Спочатку я запросив туди близько 50 знайомих, але поступово група розросталася: через три місяці в ній було вже 800 підписників, а через 3 роки я перегнав найпопулярніші спільноти такого роду, де було по 30 тисяч підписників. Тепер у нас понад 122 тисячі людей.

Площа Тшех Кшижи (Трьох хрестів), 1870. Джерело: Національний цифровий архів Польщі. Ремастеринг: Богдан Маркович

Я захопився кольоризацією приблизно через півтора року після створення групи. Все почалося з того, що хтось додав туди фотографії, автоматично розмальовані за допомогою спеціальної програми, штучного інтелекту. Результат був дуже неякісним, і я подумав, що ці знімки можна покращити. Спробував — і людям сподобалося.

Панорама Варшави, 1926. Джерело: Національний цифровий архів Польщі. Ремастеринг: Богдан Маркович

Я беру старі знімки з Національного цифрового архіву, колекції Музею Варшавського повстання. Фотографіям має бути понад 70 років — тоді на них уже не поширюються авторські права і я можу їх вільно редагувати, навіть продавати. Звичайно, я не присвоюю собі авторства, а вказую, що це ремастеринг, обробка.

Більшість моїх фотографій — це не історична реконструкція.

Поет Мар’ян Гемар (ліворуч) і співак Ян Кєпура, 1930-ті. Джерело: Національний цифровий архів Польщі. Ремастеринг: Богдан Маркович

Мені часто кажуть, що я обираю не ті кольори. Я зробив — а люди такі: «Як можна використовувати цей колір? Навіщо таке малювати? Це не має сенсу!». Вони не розуміють, що я не роблю реконструкції.

Наприклад, на одній фотографії чоловіки, що стоять біля автівки, тримають плащі — я зробив їх джинсовими… Ясна річ, які джинсові плащі у 20-х роках? Але це мій художній почерк, власний стиль. Ось такий я впертюх: роблю те, що мені подобається. І багато кому імпонує моє художнє бачення, їм дуже подобається те, що в мене виходить.

Вулиця Новий Свят, 1935. Джерело: Національний цифровий архів Польщі. Ремастеринг: Богдан Маркович

Взагалі я люблю працювати з архітектурою на фотографіях. Її розмальовувати легше і швидше — там прямі лінії. З людиною більше праці — розфарбувати шкіру, одяг… Програма не дуже добре вгадує контури людей, особливо обличчя. Звичайно, знімки з людьми візуально привабливіші. Багато кому цікаво дивитися на одяг людей 1920–1930-х років, адже тоді вдягалися більш витончено — всі ці костюми, капелюхи… У кольорі такі фотографії виглядають цікавіше. Але робити це, звісно, складно.

Перехрестя вулиці Маршалковської та Єрусалимського проспекту, 1933–1934. Джерело: Національний цифровий архів Польщі. Ремастеринг: Богдан Маркович

Мені подобається обробляти фото таким чином, щоб здавалося, ніби це кінокадр. Я почав такі експерименти відносно недавно, якихось пів року тому. Наприклад, одну фотографію кінця XIX сторіччя багато хто порівнює з вестерном «О 3:10 на Юму». Я забарвив потяг у чорний і золотий кольори (що зовсім не відповідає реаліям тієї епохи), мовби це справді кадр із якогось вестерну.

Перший потяг на залізниці, що з’єднує Східний і Західний вокзали, 1933. Джерело: Національний цифровий архів Польщі. Ремастеринг: Богдан Маркович

Зате коли я брався до роботи над фотографією люкс-торпеди, то вирішив зробити саме реконструкцію і запитав у групі, як вона виглядала насправді. Відгукнулося багато людей, хтось навіть спеціально відвідав музей: «Пане Богдане, вчора з сином зробили для вас фото». Тому люкс-торпеда розфарбована один в один — цей потяг був саме такого відтінку синього.

Люкс-торпеда, 1930. Джерело: Національний цифровий архів Польщі. Ремастеринг: Богдан Маркович

Людей найбільше приваблюють фотографії 1920–1930-х років. Варшави тих часів уже немає — вона була зруйнована під час війни, зрівняна з землею. Потім, звісно, Старе місто й окремі будівлі відбудували, але немає того духу, тих вулиць, тих будинків. І немає кольорових фотографій цього часу — перші кольорові знімки зробили німці й американці під час війни.

Той, хто дивиться на ці фотографії, дивиться на Варшаву ніби моїми очима.

Може здаватися, що до війни Варшава була багатим містом із чудовою архітектурою, автомобілями й красивими людьми в хутрах і капелюхах. Але в столиці були й неблагополучні райони, де жило чимало злидарів, траплялися напади й пограбування.

Вулиця Маршалковська на перетині зі Свєнтокшиською, 1940. Джерело: Національний цифровий архів Польщі. Ремастеринг: Богдан Маркович

Фотограф на вулиці не йшов до бідняка, який не зможе заплатити за знімок. Він обирав багатих людей і залишав їм адресу свого фотосалону, щоб вони забрали фотографії зі своїм зображенням. Саме так і з’явилися численні кадри. Люди, які заробляли цим, не ходили старими районами на кшталт Волі чи Тарґувка і не знімали бідняків. Я не кажу тепер про документалістів чи журналістів — їх були одиниці.

Коли хтось залишає коментар: «Яка чудова Варшава! Яке прекрасне вбрання!», «Я хотів би перенестися до Варшави того часу», то я думаю: з’їздив би ти на стару Волю й поглянув би, якою була Варшава. Жахливі умови, каналізації не було…

Серед знімків із бідних районів мені дуже подобається фотографія Кабатів: така сільська атмосфера, невеликі побілені хатки. Сьогодні там стоять багатоквартирні будинки — це зовсім інше місто.

Кабати, 1925. Джерело: Національний цифровий архів Польщі. Ремастеринг: Богдан Маркович

Я не прихильник того, щоб розмальовувати зображення війни: ґетта і руїн старої Варшави. Це все одно, якби хтось прийшов на цвинтар і почав розмальовувати могили. Те, що вони чорно-білі, ще більше посилює драматизм. Але я маю й такі роботи — я довго до них приступав і сумнівався.

У певному розумінні ці знімки сповнені оптимізму — люди повертаються до Варшави. Вона зруйнована, вся в руїнах, тисячі людей загинули. І в цьому хаосі люди намагаються знайти себе. Вони повертаються до свого міста, намагаються жити нормальним життям. У цей складний час хочеться ділитися чимось позитивним, надіслати знімок якійсь тітці в село. Але ти не можеш зробити фото на тлі Варшави, тому що її немає. І доводиться фотографуватися на якомусь штучному тлі, щоб виглядало так, ніби місто існує.

Варшава, 1947. Фото: Індріх Марко. Ремастеринг: Богдан Маркович

Історії цих фотографій невідомі. Це просто фрагмент із життя післявоєнної Варшави. Фотограф ставив тло, чекав на людей і робив їм світлини. Дуже цікаво, що хтось це придумав: «Поставлю-но я тут тло, щоб люди фотографувалися, неначе вони в парку».

Я дуже люблю період відновлення Варшави. Ціле місто росло в такому швидкому темпі, який у наш час важко уявити. А тоді ж усе будувалося з цегли, не було таких технологій, як тепер! Сьогодні ми можемо будувати дуже швидко, особливо ці скляні споруди, цілу вежу за два роки.

Відновлення Старого міста, 1950-ті. Джерело: Національний цифровий архів Польщі. Ремастеринг: Богдан Маркович

Одне фото я роблю зазвичай дві години. Якщо фото просте (скажімо, архітектура без складних деталей) і якісне, то можу й за годину справитися. Наприклад, Національний цифровий архів публікує фотографії у високій роздільності, і в таких випадках я маю мало роботи. Тоді більше зосереджуюся на створенні кольорів, ніж на ретушуванні й усуненні шумів.

Люди хочуть, щоб стара фотографія, наприклад, 1920-х років, виглядала сучасно — була кольоровою і якісною.

Інколи цього досягнути неможливо: на таких фото немає тієї глибини, до якої ми звикли, тому що не було такої оптики, як тепер. Але їх можна «підтягнути» до такого стану, щоб вдалося роздрукувати.

Замкова площа, 1950-ті. Джерело: Національний цифровий архів Польщі. Ремастеринг: Богдан Маркович

З часом люди почали говорити, що я повинен видати альбом, продавати плакати. Хтось запитує, чи я можу розфарбувати їхні особисті фотографії, відретушувати і розфарбувати їхніх бабусь із 50-60-х років, хтось видає книжку і хоче додати кольорове сімейне фото з тих часів. Або може звернутися компанія, яка хоче повісити у своєму офісі стару фотографію будинку, де він розташований. Це невеликі гроші — я не хочу брати багато за роботу, яку роблю за дві-три години.

Центр Варшави, 1960-ті роки. Джерело: Національний цифровий архів Польщі. Ремастеринг: Богдан Маркович

Але точно так само, як мені не подобається дивитися на людську трагедію і смерть у кольорі, багатьом людям не подобається бачити старі фотографії в кольорі взагалі. Люди звикли, що фотографії 1920–1930 років повинні бути чорно-білими.

Одному дуже подобається: «Супер, фантастична робота», а інший скаже: «Мені краще чорно-біле». Я не знаю, як реагувати на такі коментарі. Але загалом 95 % коментаторів ці фотографії подобаються.

Банкова площа, 1925. Джерело: Національний цифровий архів Польщі. Ремастеринг: Богдан Маркович

Ця група багато чому мене навчила. Адже її творю не тільки я, туди додають інформацію і фотографії інші люди, і ми всі разом вчимося.

Записала Татьяна Кучинська
Переклав Андрій Савенець