Коли задля миру і відновлення незалежності Польщі Падеревський поклав на себе місію політичної діяльності , сильні світу цього з неабиякою повагою говорили про державного діяча: жодна країна не може бажати кращого захисника.
У своєму зверненні до польської спільноти в Америці Падеревський писав:
Думка про велику і сильну , вільну і незалежну Польщу була й залишається суттю мого існування, її реалізація була й залишається єдиною метою мого життя.
Рідна оселя на Поділлі
Іґнацій Ян Падеревський народився в Курилівці на Поділлі 6 листопада 1860 року в сім’ї , яка культивувала патріотичні традиції польських національних повстань. Батько майбутнього піаніста й композитора походив зі шляхетського роду, що виводився з Падарева на Підляшші й мав герб Єліта.
Перші 12 років життя майбутній митець провів на Поділлі. Через кілька місяців після народження Іґнація померла його мати Батьки Яна Падеревського поховані у Житомирі. 1890 року відомий композитор придбав садибу в середмісті Житомира для своїх рідних і час сюди навідувався.. Батька заарештували за допомогу січневим повстанцям і він відсидів рік у київський в’язниці.
Батько майбутнього піаніста і композитора управляв маєтками місцевих поміщиків , тому родина часто змінювала місце проживання. Важливо відзначити атмосферу сім’ї, де багато уваги приділялося домашній освіті, зокрема музичній. Хлопчині змалку наймали вчителів, одним із яких був ветеран Листопадового повстання, колишній капітан польської армії Міхал Бобінський.
Завдяки йому я отримав ґрунтовні знання польської історії , а ще він підживив і укріпив мій палкий патріотизм.
А батькові майбутній митець завдячував «ретельним домашнім вихованням під керівництвом гувернантки та вчителів».
Домашня атмосфера стимулювала цей «імпульс до патріотичної діяльності більше ніж до будь-якої іншої». А «тутешні важливі люди» помітили поступ Іґнація в грі на фортепіано , тож батько вирішив відправити сина навчатися музики до Варшави.
Навчання у Варшаві
Іґнацій Ян Падеревський. Джерело: Національний цифровий архів ПольщіПадеревський уперше приїхав у Варшаву в 12 років і тут у 1872-1878 роках навчався гри на фортепіано й композиції в Музичному інституті Із 1919 — Варшавська консерваторія. Сьогодні — Музичний університет Фридерика Шопена.. На дипломному концерті Падеревський зіграв першу частину концерту ля-мінор Едварда Гріга , а на композиторському виступі представив власну пісню «Доля» (на слова Владислава Сирокомлі). Завдяки «патенту» закінчення інституту та прихильності директора Аполінарія Контського Падеревський став викладачем фортепіано в «нижчому» класі цього ж інституту. У віці 20 років він одружився з Антоніною Корсак, яка померла менш ніж за рік, відразу після народження сина Альфреда (хлопчику, прикутому до інвалідного візка, судилося прожити тільки 20 років).
Попри те , що життя Падеревського не було легким, він вважав своїм покликанням музику. З 1882 року він їздив у Берлін вивчати композицію й вирішив цьому повністю присвятити себе. У композиторські здібності Падеревського вірили близькі, зокрема його друг, скрипаль Владислав Ґурський. Падеревський вже мав свого берлінського видавця: Bote und G. Bock, і концерт композитора, організований у Берліні, високо оцінили такі авторитети, як Йозеф Йоахім та Антон Рубінштейн.
Композитор чи піаніст?
Вдома на концертах , зокрема з Владиславом Ґурським, Падеревський виконував власні твори. Постало питання: бути піаністом чи композитором? Владислав Желенський вважав, що як піаніст Падеревський має «велике майбутнє», а як композитор — «майбутнє ще більше».
Влітку 1884 року в Закопаному , де зустрічалася польська творча та наукова еліта, Падеревський познайомився з Геленою Моджеєвською, драматичною акторкою світової слави.
Їхній спільний концерт у готелі «Саський» у Кракові 3 жовтня 1884 року приніс стільки доходу , що Падеревський зміг здійснити свою мрію: поїхати у Відень вчитися фортепіанної техніки у відомого піаніста та композитора Теодора Лешетицького.
Той сердечно прийняв композитора , що неабияк полегшило налагодження зв’язків Падеревський із місцевою громадою. У Відні Падеревський навчався чи не з нуля, спершу виправляючи свої попередні хибні навички піаніста, а відтак розробляючи правильну техніку. Це була справді титанічна робота й відмінна ілюстрація пізніших слів Падеревського: шлях до успіху — це 10 % таланту і 90 % праці. Музикант тоді приділяв найбільше часу фортепіано, але все ж ставив на композицію. У листуванні з 1885 року він зізнавався:
Вчитися можна тільки в молодості. У моєму віці навчання стає мукою.
І все ж Падеревський не покинув студій фортепіанної гри. До них його постійно заохочував Лешетицький , нагадуючи: таким великим талантом не можна нехтувати, це дар божий.
Падеревський — це золоте серце , велика голова і незламна воля. Він буде блискучим митцем, бо має характер і знає, як не бачити і не знати інших цілей, окрім праці. Чотири роки він навчався у мене, два з них присвятив виключно аплікатурі, поки врешті не здобув те, що ми називаємо технікою. Відтак ми працювали над розвитком стилю, тобто над узгодженням індивідуальності віртуоза з намірами композитора.
Плоди навчання у Відні
Праця над технікою та репертуаром у Лешетицького незабаром принесла прекрасні плоди. Прізвище цього педагога закарбоване в кар’єрах багатьох великих піаністів епохи романтизму: Анни Єсіпової , Іґнація Фрідмана, Мєчислава Горшовського, Юзефа Слівінського, Алєксандра Брайловського, Артура Шнабеля, Бено Мойсеєвича, Ернеста Шеллінга, Осіпа Ґабриловича та Марка Гамбурга.
Падеревський також завжди підкреслював важливу роль , яку відіграли його віденські фортепіанні студії в легендарній школі Лешетицького, проте не зовсім погоджувався з тим, буцім він тільки «продукт» цього навчання. І ще Падеревський наголошував, що від свого вчителя перебрав і правильні технічні навички, і спосіб інтерпретації багатьох творів, зокрема із темпо рубато. Падеревський зазначав, що передусім навчився правильно видобувати звук, який має бути «повний», «чоловічий», але не м’який; дзвінкий, але не галасливий. Однак існувала суттєва різниця у підходах студента та майстра в одному з керівних принципів мистецтва виконання: вірність тому, що композитор зафіксував у своїх нотах. Для Падеревського це було головне, тоді як Лешетицький, керуючись тогочасною модою на досить поверхневу віртуозність, не надавав великого значення цій вірності, що позбавляло інтерпретацію твору глибини.
До доробку періоду віденських студій Падеревського можна залічити його «Сонату для скрипки» , цикли фортепіанних мініатюр і «Концерт для фортепіано», виконаний уперше у Відні Анною Єсіповою. 23 грудня 1888 року польський композитор писав із Відня батьку:
Я створив собі ім’я досить вагоме в Парижі , Брюсселі, Празі, Відні та частково в Німеччині; мої борги помітно зменшились і, зрештою (що мене тішить найбільше), я написав найкращий на сьогодні свій твір — «Концерт для фортепіано з оркестром».
Поворот у музичній кар’єрі
Переломним моментом у мистецькій кар’єрі Падеревського (і , як виявилося, в його житті загалом) став його дебют у Парижі, який відбувся в Залі Ерарда 3 березня 1888 року. Це був справді «європейський» дебют, який назвали «сенсацією сезону». Завдяки йому Падеревського охрестили «паризьким левом» і «другим Шопеном». Через кілька днів після цього тріумфу Падеревський дав ще три концерти в Парижі , зокрема, з відомим оркестром Шарля Ламур’є. Цей шалений успіх, знаковий і для подальшої політичної кар’єри Падеревського, відкрив перед віртуозом паризькі салони.
Я брав участь у кількох інших концертах , грав на приватних вечорах, наприклад, у князів Радзивілів, у присутності іспанської королеви, з якою мене познайомили, й успіх тільки зростав. Візити, сніданки та обіди, запрошення від різноманітних артистів і банкірів падали, як дощ із неба.
Попри такий неймовірний фортепіанний тріумф , Падеревський все ще вважав, що кар’єра композитора важливіша за кар’єру віртуоза. Саме з нею він пов’язував своє майбутнє.
Іґнацій Ян Падеревський. Джерело: Національний цифровий архів ПольщіПідкорення європейських вершин
Після Парижу розпочалася серія концертів у інших європейських центрах. У травні 1890 року в Лондоні й по всій Англії Падеревський здобув визнання не лише музичного товариства , а й фінансових кіл, аристократів, дипломатів і навіть коронованих осіб. 30 червня 1890 року він написав своїй другій дружині Гелені Ґурській із Лондона:
Я вже грав у Ротшильдів і леді Браунлоу. Цей останній вечір , як кажуть, був вінцем мого успіху в Лондоні. Вся англійська аристократія, дипломати, найбільші митці вищого світу, фінансисти, герцогство Уельське — всі було присутні. Грав тільки я і, на диво, мене слухали, не розмовляючи. А грати мене просили безупинно, без перерв, сімнадцять творів, причім найскладніших.
Сама королева Вікторія з донькою , принцесою Луїзою, стали шанувальницями таланту Падеревського. Старий континент завойовано. «Прийшов , зіграв і ... переміг!» — таке відлуння залишалось після його концертів. Однак велику кар’єру , як тоді вважали, слід було робити не в Європі, а в Америці. Імпресаріо швидко збагнули: концерти за океаном можуть стати золотою жилою.
Завоювання Америки
У 31-однорічному віці Падеревський ступив на поріг своєї великої кар’єри в Америці. Його вже знали в Європі. Окрім фортепіанних успіхів , він мав і певні композиторські досягнення. Крім того, постійно працював над гуманітарною освітою.
Падеревський налагоджував дедалі ширші зв’язки з провідними політиками та державними діячами. Пам’ятаючи своє важке дитинство , митець долучився до благодійної діяльності, підтримував молодь.
Восени 1891 року Падеревський виїхав за океан , як це робили інші видатні музиканти, щоб здобути славу: Антон Рубінштейн, брати Вєнявські, Марцеліна Сембріх-Коханська, Гелена Моджеєвська та Юзеф Гофман. 17 листопада 1891 року митець уперше виступив в Америці і відразу новому нью-йоркському залі Карнегі-хол, який досі один із найважливіших (якщо не головний) і найпрестижніших світових концертних залів.
Із нью-йоркським симфонічним оркестром під керівництвом Вальтера Дамроша Падеревський виконав фортепіанний концерт № 4 Каміля Сен-Санса та власний концерт ля-мінор. Він також представив п’ять сольних творів Шопена. Так розпочався перший американський тур Падеревського (107 виступів). Тільки в Нью-Йорку він дав 32 концерти. Його слухали понад 200 000 осіб , а дохід становив близько 100 тис. доларів. Окрім мистецького досягнення, Падеревський налагодив зв’язки з польською діаспорою й увійшов у коло американських політиків та фінансистів.
У Нью-Йорку музикант також зустрівся з Геленою Моджеєвською , яка в одному з листів згадувала:
Падеревський тут грає з величезним успіхом. Жінки від нього шаленіють. Критики його вихваляють. Єдине , що закидають: його виконання Бетховена і занадто скуйовджене волосся. Дехто з моїх друзів називає Падеревського хризантемою, що дуже влучно описує його голову. Я була на одному з його концертів, він справді грає, як ангел. Просто і виразно.
Падеревський 18 разів відвідував Америку , яка стала важливим етапом його мистецької та політичної кар’єри. Він також виступав у Австралії, Новій Зеландії, Південній Америці та всіх європейських країнах, в тому числі й у Росії. Музикант поєднав свою славу піаніста-віртуоза з композиторськими успіхами. Якось його опера «Манру» йшла в Метрополітен-опері (це перша опера композитора-поляка, яка ставилася в цьому престижному місці), а майстер у той час грав концерт в іншому нью-йоркському залі.
Приватні та державні справи
Іґнацій Ян Падеревський. Джерело: Національний цифровий архів ПольщіУ перервах між американськими турами Падеревський залишався у Польщі або гастролював європейськими країнами. 1899 року він одружився з Геленою Ґурською з дому Розен. Шлюбна церемонія відбулася у варшавському костелі святого Духа. Літні місяці подружжя провело в особняку в селі Консна Дольня (1897–1903) , а постійним місцем їхнього проживання була вілла Ріонд-Боссон поблизу швейцарського селища Морґес (1898–1940).
Тоді Падеревський брав участь у багатьох громадських ініціативах , зокрема у будівництві Варшавської філармонії, акціонером якої був. Саме Падеревський 5 листопада 1901 року урочисто розпочав церемонію її відкриття — кількома сольними творами Шопена та своїм фортепіанним концертом із симфонічним оркестром під керівництвом Еміля Млинарського.
Падеревський був відомим митцем і знаним представником своєї країни , що в поєднанні з покликом патріотичного серця спонукало митця долучатися чи не до кожної національної та соціальної ініціативи. Він їх підтримував своїм авторитетом, а часто й коштами. Також Падеревський був ініціатором і щедрим меценатом святкування патріотичних ювілеїв. 1910 року відзначали 500-річчя переможної битви під Грюнвальдом та 100-річчя від дня народження Фридерика Шопена. Завдяки Падеревському в Кракові встановили пам’ятник Грюнвальдській битві , «предкам на славу , братам на наснагу». Саме тоді Падеревський виголосив одну зі своїх перших публічних промов і став провідником своїх співвітчизників із усіх регіонів Польщі та з-за кордону. У жовтні того ж року на святкуванні річниці від дня народження Шопена у Львові Падеревський виголосив свою знамениту промову:
У Шопені є все , що нам заборонено: різнобарвні шати, пояси з литим золотом, похмурі чамарки Старовинний польський чоловічий верхній одяг, приталений, із фалдами ззаду. , краківські рогатівки Шапка із чотирма гострими кінцями. та шляхетне дзвеніння наших шабель , відблиск селянських кіс, стогін зранених грудей, повстання поневоленого духу, цвинтарні хрести, придорожні сільські каплиці, молитви скорботних сердець, біль неволі, туга за свободою, прокляття тиранам і звитяга радісної пісні.
За незалежність Речі Посполитої
Після третього турне Падеревський став кумиром Америки , а водночас і духовним лідером поневоленої польської нації. Його майстерністю повсюдно захоплювались і це стало ефективною зброєю у боротьбі за незалежність Польщі.
Прийшов драматичний 1914 рік. З початком Першої світової війни патріотична та незалежницька діяльність стали головними для Падеревського. Перебуваючи у США , він майже щодня давав концерти, звертаючись до слухачів із проханням підтримати польських вояків. Так він зацікавив керівництво США польськими справами. Падеревський встановив безпосередній дружній контакт із президентом Томасом Вудро Вільсоном. У січні 1917 року він підготував меморандум про Польщу та її історію з обґрунтуванням відновлення незалежності. Він виступав з промовами, зокрема, в колі американських поляків, закликаючи допомогти країні та підтримати утворення польської армії, яка воює на боці союзників.
Завдяки багатьом зусиллям й особистим контактами Падеревського , 8 січня 1918 року президент Вільсон у своєму зверненні заявив: незалежність Польщі — запорука майбутнього миру в Європі (тринадцятий пункт). Через кілька місяців Падеревський взявся за організацію польського Білого Хреста Цивільна організація, яка підтримувала Військо польське. Діяла в Другій Речі Посполитій. , який очолила його дружина.
Повернення в Польщу
11 листопада 1918 року Падеревський вирішив повернутися в Польщу й формувати польський уряд за підтримки президента США та європейських лідерів , а також завдяки переговорам у Лондоні й Парижі (з Романом Дмовським та членами Польського національного комітету). Через Ґданськ і Познань 1 січня 1919 року він прибув до Варшави. Діяча вітало 300 тисяч людей , у своїй промові він наголосив, що не входить до жодної партії.
Партія повинна бути одна — Польща , і їй єдиній я служитиму до смерті. Жодна партія не відбудує батьківщину — її відбудують всі разом, а насамперед робочий люд.
25 січня 1919 року вже як прем’єр-міністр (призначений Радою міністрів) Падеревський провів перше засідання свого кабінету , в якому він також виконував обов’язки міністра закордонних справ. Однак через дедалі жорстокіші напади опозиції Падеревський врешті оголосив про відставку і на початку 1920 року назавжди покинув Польщу. Через два роки він повернувся до концертів, але тільки на світових сценах. 1918 року Падеревський приїхав у вільну Польщу вже як одна із найбагатших світових персон. А два десятиліття тому він виїжджав із боргом 740 000 доларів.
Розчарування в політиці
Падеревський повернувся з Варшави в Ріонд-Боссон , звідки їздив у тривалі концертні гастролі. У перервах між ними він запрошував до свого маєтку молодих польських музикантів і підтримував їхній кар’єрний розвиток. У Ріонд-Боссоні відбувалися майстер-класи для польських піаністів, які готувались до Конкурсу Шопена у Варшаві. Серед них були Станіслав Шпінальський, Генрик Штомпка, Вітольд Мальцужинський та Владислав Кендра, які згодом здобули титули лауреатів. 1937 року в співпраці з Людвіком Бронарським та Юзефом Турчинським, делегатами товариства Фридерика Шопена у Варшаві, Падеревський розпочав працю над виданням «Зібрання творів Фридерика Шопена». Їх уперше опублікували після війни кількамільйонним накладом. Падеревський також зіграв себе у фільмі «Місячна соната» (1937–1938) — так образ великого митця закарбувався для нащадків. Зустрітися з Падеревським із Польщі в Морґес приїжджали політики на чолі з генералом Владиславом Сікорським.
Іґнацій Ян Падеревський , кадр із фільму «Місячна соната». Джерело: Національний цифровий архів ПольщіНелегкі останні роки
Трагічний 1939 рік. 1 вересня , вибух Другої світової війни. Падеревський знову розгортає політичну та патріотичну діяльність, організовує допомогу жертвам війни в Польщі. Діяч розсилав урядовцям звернення, виступав на радіо, зустрічався з польськими політиками. 23 січня 1940 року він виступив на інавгураційному засіданні Національної ради Речі Посполитої в еміграції, і закінчив свою промову словами:
Польща не загине , наші вимучені брати, не загине, а житиме вічно у владі та славі для вас, для нас і всього людства.
У вересні 1940 року зі Швейцарії через Іспанію та Португалію Падеревський дістався до США. 1941 року там пройшли Дні Падеревського з нагоди золотого ювілею його американського дебюту. За цей час відбулось близько 6 тис. концертів на честь артиста , доходи від яких спрямовувалися передусім на допомогу Польщі. Падеревський, незважаючи на вік, залишався політично активним. Він виголошував промови, підносячи дух співвітчизників; звернувся до світової спільноти з просьбою підтримати Польщу. Востаннє Падеревський виступив 22 червня 1941 року в Ок-Ридж, штат Нью-Джерсі. Тоді йому стало погано й після тижневої пневмонії 29 червня 1941 року він помер. Похорон із найвищими військовими почестями відбувся на Національному цвинтарі в Арлінгтоні. 1963 року президент США Джон Кеннеді профінансував та відкрив меморіальну таблицю з інформацією: прах польського державного діяча та музиканта тимчасово упокоївся у цьому місці. Тимчасово — адже Падеревський заповів поховати його у вільній Польщі, а це було можливо тільки після 1989 року.
Речник Польщі та поляків
Іґнацій Ян Падеревський досяг вершин як піаніст. Як композитор він залишив після себе чимало творів , що досі залишаються в концертному репертуарі. Уже будучи відомим митцем, Падеревський увійшов у світ політики, щоб досягти успіху і тут.
Він сприймав політику з перспективи митця , зважав на її моральну суть, форму, стиль і мову. Він був свідомим спадкоємцем романтичної ідеї незалежності Польщі в межах колишніх кордонів Речі Посполитої.
Надзвичайний талант Падеревського полягає ще й у тому , що він зумів примирити і поєднати настільки різні сфери: завжди корисливу політику й геть безкорисливе велике мистецтво, що живе у світі мрій і найвишуканіших, найбільш делікатних вимірів чутливості людини.
Падеревський називав це «почуттям добра» , завдяки якому його мистецькість і політика сягали досконалості.
Тож не дивно , що груба, а часом і жорстока політика в ореолі мистецтва набувала унікального виміру, властивого лише Падеревському.
Завдяки безпрецедентному успіху в царині музики Падеревський багато зробив для своєї батьківщини й земляків , широко розвиваючи соціальну, політичну, благодійну та меценатську діяльність. Коли він став всесвітньо відомим піаністом, його концерти перетворились на великі маніфестації польськості — так світ зрозумів, що на політичній мапі є народ, що заслуговує на незалежність. Як блискучий інтерпретатор творів Шопена Падеревський промовляв мовою мистецтва від імені Польщі.
Падеревський залишався непохитним патріотом , глибоко любив героїчне минуле, був активним свідком важкої й трагічної боротьби поляків за виживання та свободу. Він вважав своїм природним обов’язком допомагати співвітчизникам, які потерпали від нещасть, страждань, бідності та голоду. Його соціальна діяльність непомітно переросла в політичну. Він став політиком, хоча політиком себе не вважав, а політичній діяльності значною мірою сприяли його мистецькі успіхи. Він присвятив свій талант, статок і становище польській перемозі. Це один із найбільш наполегливих і визнаних речників Польщі.
Заповіт Падеревського
Падеревський , піаніст і композитор, ввійшов у історію музики. У світовій традиції фортепіанної гри він посів чільне місце; у галузі композиторського мистецтва став значним досягненням польської музики постшопенівської епохи. У мистецькому заповіті Падеревського міститься, зокрема, «Зібрання творів Фридерика Шопена», видане під його редакцією.
Політичний доробок Падеревського , націлений на відновлення незалежності Польщі, — сфера зацікавлення істориків та політологів, журналістський та науковий дискурс яких продукує величезну кількість публікацій.
1930 року Іґнацій Ян Падеревський склав заповіт.
Мистецькі твори з мого дому Ріонд-Боссон. (китайські колекції , сувеніри, дипломи, автографи, фотографії видатних людей) заповідаю Національному музею у Варшаві з умовою, що він виділить для них окрему кімнату. Музичні рукописи та партитури передаю Варшавській музичній консерваторії, за собою залишаю тільки концертне піаніно «стейнвей». [...]
Усіх, кого випадково образив або кому мимохіть завдав прикрости, смиренно перепрошую. Друзям зі всього серця вдячний, до ворогів претензій не маю. Образи (а зазнав я їх чимало) по-християнськи пробачаю. Не можу вибачити лише пихатим нікчемам, які, піклуючись тільки про власний зиск і кар’єру, вели і ведуть батьківщину до згуби, а народ до деградації.
Через місяць після смерті Падеревського в Нью-Йорку відкрили першу виставку пам’ятних предметів із колекції його сестри Антоніни. Потім експонати потрапили в Музей національного польського союзу в Чикаго. Вілли Ріонд-Боссон уже не існує. Після війни її продали , а в 1960-х роках знесли під будівництво автостради.
Повернення у Варшаву
За заповітом Падеревського , всі пам’ятки з вілли Ріонд-Боссон (близько 700 предметів) 1951 року привезли в Польщу. 1992 року прах артиста перевезли у Варшаву і помістили у соборі святого Яна.
Пам’ять про Падеревського вшановується передусім у Польщі , США, Швейцарії, де активно відкривають сучасникам цінність його громадянської, патріотичної та політичної думки, а також величні досягнення Падеревського-митця, що «зіграв Польщу на фортепіано».
Переклала Жанна Слоньовська
Редакція висловлює вдячність музею «Королівські Лазєнки у Варшаві» за можливість публікації
