«У школі була бійка. Дві групи стали одна навпроти одної й кинулися битися, як під Грюнвальдом», — такий спогад зі шкільних років я почув буквально кілька днів тому. А одного разу знайомий литовець, дізнавшись, що я історик, відразу почав обговорювати Грюнвальдську битву та те, як по-різному бачать цю перемогу в Польщі та Литві. Для жителів наших країн, незалежно від їхнього віку, Грюнвальд — одна з найзнаковіших історичних подій.

15 липня 1410 року неподалік сіл Грюнвальд і Стембарк на теренах тодішньої держави Тевтонського ордену (зараз — Вармінсько-Мазурське воєводство Польщі) відбулася битва між польсько-литовським і тевтонським військами. Силами Королівства Польського та Великого князівства Литовського командували двоюрідні брати, король Владислав Ягайло та великий князь Вітовт (Вітольд), а на чолі їхніх противників стояв великий магістр Ульріх фон Юнґінґен. Битва завершилася перемогою польсько-литовської сторони. Орден зазнав великих втрат, а серед полеглих рицарів був і сам великий магістр.

Картина Яна Матейка «Ґрюнвальдська битва», 1878. Джерело: Національний музей у Варшаві

Тривале протистояння

Грюнвальд став кульмінацією конфлікту, який назрівав досить довго. Тевтонський орден Орден братів німецького Дому святої Марії в Єрусалимі. заснований на Святій Землі 1190 року, в епоху Хрестових походів. Це був один із кількох середньовічних рицарських орденів, який не тільки боровся з невірними, а й вів релігійну діяльність та допомагав хворим. Приймали в орден здебільшого німецьких рицарів, яких — через чорні хрести на плащах — називали хрестоносцями.

1226 року польський князь Конрад Мазовецький із династії П’ястів запросив тевтонських рицарів на Холмську землю для боротьби з язичницькою Пруссією.

Протягом кількох десятиліть рицарі-ченці завоювали прусські землі й заснували на них свою державу. А захопивши 1308 року Ґданське Помор’я, розпочали тривалий період конфліктів із Польщею.

Упродовж XIV століття рицарі неодноразово нападали на Литву, намагаючись заволодіти Жемайтією. Таким чином орденська держава стала спільним ворогом для Польщі та Литви, які 1386 року об’єдналися під владою нащадків литовського князя Гедиміна.

І хоча 1410 року Тевтонський орден зазнав серйозної поразки під Грюнвальдом, це не поклало край його могутності. Ягайлу і Вітольду не вдалося захопити резиденцію великих магістрів у Мальборку, а мирний договір, який завершив війну, був для польсько-литовської держави тільки відносним успіхом. Владу ордену скинули пізніше, лише під час Тринадцятилітньої війни (1454—1466). Тоді польські війська зайняли Мальборк, королівство повернуло собі Ґданське Помор’я та Холмську землю, а також завоювало Вармію, а Тевтонська держава, чия територія зменшилася майже вдвічі, визнала польський суверенітет. Отримавши вихід до Балтійського моря, Польща розширила можливості торгівлі із Західною Європою й завдяки цьому досягнула економічного успіху наприкінці XV та у XVI століттях.

Однак під час Тринадцятилітньої війни не відбулося жодної вирішальної видовищної битви, і символом перемоги над тевтонськими рицарями став Грюнвальд. Важливість цієї битви відзначали вже в XV–XVIII століттях, але найбільше значення їй приписували ідеологи XIX–XX століть.

Пам’ять про битву

У польсько-литовській Речі Посполитій аж до самих її поділів Грюнвальд вважався однією з найбільших перемог. Упродовж наступних століть почали з’являтися зображення битви, що досі нагадують про те, яку велику роль вона тоді відіграла. Промовистим прикладом є колегіата в Опатуві — романський храм, де проходили сеймики (виборчі з’їзди місцевої шляхти). Зображення Грюнвальдської битви займає там чільне місце серед програмних патріотичних творів пізньобарокової епохи. У Кракові до 1794 року влаштовувались щорічні урочисті процесії в пам’ять про перемогу над противником.

Колегіата в Опатуві. Джерело: Вікіпедія

Національні рухи XIX століття надали Грюнвальдській битві нового значення.

Воїни польсько-литовського війська, до складу якого також входили підрозділи русинів та татарів, почали вважатися представниками польського та литовського народів, а тевтонських рицарів ототожнювали з німцями.

Картина Яна Матейка «Владислав Ягайло та Вітовт моляться перед битвою». Джерело: Національний музей у Варшаві

Для литовців Грюнвальд (Жальґіріс) Дослівний переклад з німецької на литовську назви Грюнвальд — Зелений ліс. став одним із головних символів колишньої слави їхньої батьківщини, а переможний полководець — великий князь Вітольд (Вітаутас) — національним героєм. А для поляків Грюнвальдська битва символізувала перемогу над Німеччиною — в прусському розділі, на тлі зростання германізації в другій половині XIX століття. У свідомості поляків закарбувалося монументальне полотно Яна Матейка (1878), на якому змальовано, зокрема, смерть великого магістра і переможний жест великого князя Вітовта.

«Хрестноносці» Генрика Сенкевича, 1900. Джерело: Вікіпедія

Надзвичайної популярності набув і роман Генрика Сенкевича «Хрестноносці» (1900), який закінчується описом Грюнвальдської перемоги. 1910 року з великим розмахом відзначали 500-річчя битви. На підавстрійській території, що мала відносну автономію, встановили безліч пам’ятників Грюнвальдській битві, зокрема, найвідоміший — у Кракові.

1998 року письменниця Мар’я Конопницька у відомому вірші «Клятва», написаному 1908 року (після Першої світової війни він навіть міг стати польським гімном), звертаючись до образів із минулого, проводила аналогії з польсько-німецьким конфліктом:

Всю кров віддамо ми по краплі із жил,
врятуєм від ворога дух наш,
Аж розлетиться на прах і на пил
Тевтонський злий вихор.

Ототожнювати хрестоносців із німцями було заведено і в самій Німеччині. Незважаючи на те, що Прусське герцогство, в якому правила династія Гогенцоллернів, постало завдяки ліквідації держави Тевтонського ордену 1525 року, німецький імператор Вільгельм II, який походив з цієї династії, полюбляв апелювати до спадщини ордена і нерідко з’являвся на різних церемоніях в одязі хрестоносця. Сама ж Грюнвальдська битва (у Німеччині її називають битвою за Танненберг — це німецька назва села Стембарк) з точки зору німецького націоналізму стала важкою поразкою, плямою на честі непереможних рицарів. Тому під час Першої світової війни перемогу німецьких військ над російськими на мазурських озерах 1915 року назвали другою битвою під Танненбергом: вона сприймалася як помста за поразку п’ятсотлітньої давності, і байдуже, що цього разу ворогом були не Польща і Литва, а Росія.

Танненберзький меморіал, 1944. Джерело: Федеральний архів Німеччини

У міжвоєнний період саме у Танненбергу спорудили гігантський пам’ятник-мавзолей, де 1934 року поховано маршала Пауля фон Гінденбурґа, командувача німецької армії під час битви 1915 року, а згодом президента країни. Наприкінці Другої світової війни німці підірвали мавзолей, а після її закінчення його знесли.

У міжвоєнний період незалежні Польща та Литва конкурували між собою за те, хто насправді переміг 1410 року.

Пам’ятник Грюнвальдській битві у Кракові, 1939. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

У польських школах дітей навчали, що король Ягайло як передбачливий стратег керував битвою з позиції, розташованої на пагорбі, і поляки здобули перемогу, незважаючи на втечу литовського війська. У Литві побутувала версія, що перемогли литовці під проводом Вітовта, а Ягайло боягузливо ховався в тилу.

Після Другої світової війни Грюнвальд був дуже зручним для націоналістичної та антинімецької риторики польського комуністичного правління. «Тевтонський рицар» став мало не синонімом «нациста», а перемога 1410 року — передвістям перемоги над Німеччиною 1945-го.

«Хрестоносці» Генрика Сенкевича стали першою книжкою, виданою в Польщі після війни. 1960 року роман екранізували: при створені фільму була задіяна державна влада, а великий бюджет дозволив зняти батальну сцену з величезним розмахом за участю 10 тисяч статистів. На честь битви назвали й провладну націоналістичну організацію, що діяла у 1980-х роках — Патріотичний союз «Грюнвальд». Її діяльність висміяв відомий режисер Станіслав Барея в культовому серіалі «Альтернативи-4». В одній із серій показано квартиру активіста «Грюнвальду», де можна побачити плакати «Союз поляків крізь віки» — середньовічного рицаря з сучасним робітником.

Після Другої світової війни особливого значення набуло й те, що місце битви після тривалої перерви опинилося в складі Польщі. На Грюнвальдському полі почали проводити масштабні археологічні дослідження, а замість зруйнованого німецького монументу встановили новий польський пам’ятник Грюнвальдській битві. По всій Польщі зростала кількість названих на її честь житлових масивів і вулиць. На Грюнвальдському полі влаштовувались виїзні табори для школярів, а з 1960 року Союз польських харцерів відзначав річниці битви Грюнвальдськими з’їздами.

Грюнвальдська вулиця у Ряшеві, 1974. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

У совєтській Литві, незважаючи на небажані для СРСР національні конотації, Жальґіріс функціонував як важливий символ — свого роду поступка литовській історичній традиції. По суті, відродження зацікавлення битвою відбулося після того, як Литва відновила свою незалежність. Назву «Жальґіріс» добре знають шанувальники баскетболу завдяки знаменитому клубу з Каунасу, заснованому 1944 року (зрештою, це найвідоміший із багатьох однойменних спортивних клубів). У поціновувачів алкоголю слово «Жальґіріс» асоціюється з 75-відсотковим медовим лікером, який випускається з 1971 року. Так називалися й литовські ексклюзивні цукерки. А вулиця Жальґіріо ґатве (Žalgirio gatvė) — така ж популярна в Литві, як Грюнвальдська в Польщі.

Від символу до історії

Останніми роками можна помітити суттєві зміни. Вщухли емоції, дедалі менше підживлювані державною пропагандою. Все частіше говорять про спільний польсько-литовський внесок у перемогу, наголошують також на участі підрозділів інших національностей (русини, татари, чеські добровольці). Для сучасної Німеччини, яка послідовно відкидає мілітаристські традиції, обидві битви під Танненбергом сьогодні не мають особливого значення.

Ставлення до німців і Тевтонського ордену змінюється і в Польщі: чимало дослідників і краєзнавців сьогодні звертають увагу на цивілізаційні досягнення хрестоносців на землях Пруссії та Померанії.

Символом нового часу стала участь великого магістра Тевтонського ордену Бруно Платтера у святкуванні 600-річчя битви 2010 року. Варто відзначити, що Орден досі існує в Західній Європі: тепер він займається душпастирством, освітою та охороною здоров’я.

Святкування 600-річчя битви під Грюнвальдом, 17 липня 2010 року. Зліва направо: міністр оборони Польщі Богдан Кліх, великий магістр Тевтонського ордена Бруно Платтер, президент Румунії Траян Бесеску, обраний президент Польщі Броніслав Коморовський, президент Литви Даля Грибаускайте, в. о. президента Польщі Ґжеґож Схетина. Джерело: Вікіпедія

Незважаючи на зміну характеру ордену, присутність його голови, великого магістра в місці бою свідчить про зниження значення того, що колись розділяло. Щорічна реконструкція битви, яка проводиться з 1998 року, — це вже не пропагандистський захід, а велике літнє свято для шанувальників історії та туристів.

Історична реконструкція Грюнвальдської битви. Джерело: Wikipedia

Для більшості людей у світі назва Грюнвальд нічого не промовляє. За межами Центральної Європи мало хто чув про битву початку XV століття, однак для двох країн, Польщі та Литви, вона залишається одним із найважливіших національних символів і знакових дат: про битву чули всі, і майже кожен знає, якого року вона відбулася. І хоча сьогодні Грюнвальд не займається центрального місця в державній пропаганді, націоналістичне ставлення до битви не зникло. Спільна польсько-литовська перемога понад шістсотрічної давності досі здатна як об’єднувати, так і розділяти.

Переклала Марія Шагурі