Для Яна Новака-Єзьоранського Суспільний діяч, учасник польського підпілля, емісар Уряду Польщі у вигнанні, багатолітній директор польського відділу «Радіо Вільна Європа». війна почалася невдало: вже у вересні 1939 року він потрапив у полон. Ще б трішки й замість того , щоб стати легендарним кур’єром Армії Крайової (АК), найбільшої підпільної організації в окупованій Польщі, він кілька наступних років провів би у концтаборі. Однак йому вдалося втекти. Потрапивши на волю, Ян Новак-Єзьоранський шукав собі місця в новій дійсності. Живучи у Варшаві, він деякий час займався контрабандою керосину та самогону. Зрештою, навесні 1941 року йому вдалося приєднатися до Союзу збройної боротьби — організації, яка через рік стала Армією Крайовою. Спочатку Ян Новак-Єзьоранський писав для підпільної преси й виконував роль політичного кур’єра — його завданням було розпізнавати настрої й політичні симпатії у польському суспільстві. Однак це його не надто влаштовувало. Він вважав, що в нього немає відповідної компетенції, особливо щодо другого завдання. Але на допомогу прийшов збіг обставин.
Ян Новак-Єзьоранський дізнався , що в Кєльцях по німецькому госпіталі й казармах кружляє листівка, видана якоюсь таємною німецькою організацією, критично налаштованою до війни та влади Третього райху. Він намагався роздобути цей матеріал, але намарне. Кілька людей підтвердили інформацію про листівку, деякі буцімто навіть самі її читали.
З того , що я чув, неважко було здогадатися, що її, ймовірно, видала підпільна ланка німецьких комуністів після того, як почалася війна з Росією. У ній передбачалася швидка й неминуча поразка Німеччини.
Коли він відзвітував про своє відкриття командиру Евґеніюшу Чарновському (псевдо Адам) , той, розсміявшись, сказав:
Я знаю , що ви вмієте тримати язика за зубами, тому не буду з вами гратися і розкрию одну таємницю підпілля, яка оберігається дуже ретельно: ці листівки виготовляємо ми. Діє глибоко законспірований осередок, який видає себе за різні неіснуючі німецькі підпільні організації й випускає псевдонімецькі газети та листівки.
Новак-Єзьоранський не вірив своїм вухам. І шрифт , і мова видання, і його популярність серед німців (себто походить із надійного для них джерела) — усе свідчило про німецьке, а не польське походження.
Адам відповідав на наступні запитання Новака-Єзьоранського , і в розмові розкривався величезний об’єм завдань, які вирішував підрозділ, відповідальний за організацію операції «N» (себто «німці»). Через багато років Новак-Єзьоранський згадував, що був «зачарований усім цим».
Переможений народ виявляється здатен на наступальну операцію , та ще й тієї миті, коли Гітлер знаходиться на вершині своїх успіхів. І що за ідея: одним махом деморалізуєш ворога і підтримуєш надію у власному суспільстві.
Він відразу вирішив , що повинен вийти на організаторів операції «N» і долучитися до їхньої діяльності.
Коріння
Але перш ніж вийшли перші брошури , навіть до того, як пролунали перші постріли Другої світової війни, була ще польсько-більшовицька війна. Війна , в якій боротьба точилася не тільки на полях битв, а й поза фронтом, де обидві сторони всіма силами спонукали своїх чинити опір, а супротивника деморалізували й позбавляли волі до дій. Уже тоді розробляли плакати, листівки, брошури та газети, які виходили десятками тисяч примірників. У Польщі цим займалися найвидатніші письменники, художники, музиканти та актори того часу. У Росії теж зверталися до талановитих людей.
Читайте також
Совєтсько-польська інформаційна війна 1920 року
Польські та більшовицькі плакати і листівки.
У широкому масштабі першими пропагандистську діяльність розгорнули більшовики. Поляки доволі пізно почали надавати цьому важливого значення — лише влітку 1920 року. Приблизно тоді ж британський посол у Празі повідомляв Лондон , що, на думку президента Чехословаччини Томаша Масарика, «більшовизм не вдасться перемогти за допомогою збройних сил чи зупинити бар’єрами таких країн , як Польща, Чехословаччина та Румунія. Єдина дієва зброя — контрпропаганда».
Так почалася війна плакатів та афіш. У малюнках та текстах використовувалися найрізноманітніші техніки. Людей закликали до боротьби на захист таких ідеалів , як батьківщина, свобода й революція, їх лякали тим, що перемога ворога означатиме поразку — смерть жінок і дітей у разі більшовицького тріумфу або закріпачення селян у разі перемоги поляків. Останні часто використовували елемент присоромлення, пишучи, що поки одні ховаються в тилу, інші воюють за країну і близьких. Повторювали, що місце чоловіків — на фронті.
Усе це тривало недовго , всього кілька місяців, але було доволі інтенсивним.
Єдиним елементом польсько-більшовицького конфлікту , який від початку мав апокаліптичний вимір, була пропаганда, що його супроводжувала. Тільки в ній ця війна двох слабких і бідних держав справді могла здаватися війною світів.
Для польської сторони ця грань війни виявилася не менш важливою , ніж збройні сутички. В той час, коли битви та маневри аналізувалися на заняттях у військових академіях, у кабінетах говорили про пропагандистську діяльність. Втіленням цих досліджень була, зокрема, видана 1938 року праця Тадеуша Тесляра «Більшовицька пропаганда під час польсько-російської війни 1920 року». Автор стверджував, що вивчення методів пропаганди може бути важливим для захисту країни в майбутньому. Утім, він навіть не припускав, наскільки близьким виявиться це майбутнє.
Подвійна конспірація
Однак , задовго до того, як Тесляр почав працювати над своєю книгою, з’явилася робота під назвою «Більшовицька Червона армія». У тексті, виданому 1920 року, автори міркували і про суто воєнні, і про пропагандистські аспекти. Авторів було двоє — Северин Ельтерляйн і Стефан Ровецький. Про першого відомо тільки те, що він був військовим. Другий 1940-го став командувачем Союзу збройної боротьби і ще до кінця року віддав наказ розпочати операцію «N».
Однак на його рішення вплинув досвід не лише 1920 року , а й 1918-го, коли Польща відновлювала незалежність після понад столітнього періоду поділів. Саме тоді , у листопаді, німці, які окупували польські землі, під впливом деморалізації армії масово здавали зброю польським патрулям, які з’являлися на вулицях міст. Таким безкровним чином поляки взяли під контроль, зокрема, майбутню столицю країни. Ровецький брав участь у роззброєнні окупантів, а через 22 роки сподівався, що й цього разу вдасться психічно послабити ворога і роззброїти його без боротьби. Історія показала, що це тільки фантазії, але саме вони стояли за початком особливої операції польського підпілля , яка була конспірацією всередині конспірації. Через багато років наступник Ровецького на посаді командувача Армії Крайової Тадеуш Бур-Коморовський писав:
Підрозділ «N» був подвійно підпільний , позаяк конспірацію підтримували навіть у стосунку до всіх інших ланок АК. При цьому він був настільки ефективним, що неодноразово наша розвідка, знаходячи у німців видання «N», ретельно їх перекладала і надсилала у своїх звітах, не знаючи, хто автор листівок.
Організацію операції «N» взяв на себе відомий до війни політичний діяч Тадеуш Женчиковський , який 1937 року став лідером пропаганди проурядового Табору національного об’єднання, відомого як «Озон». Обрання його керівником підрозділу «N» було для підпільної влади ризикованим. Після вересня 1939 року уряд, президента, головнокомандувача та їхніх соратників відсторонили від влади: їх звинувачували у поразці Польщі. Проте Женчиковський мав досвід і риси характеру, дуже важливі в підпільній організації. Як писав Новак-Єзьоранський, це були «особиста енергія , особиста мужність, видатні організаторські здібності, ініціатива та розмах дій. Практично все, що він робив, мало бути масштабним. Він також умів підібрати собі чудову команду».
Мова в основі всього
У конспірації найважливіше значення мали саме люди. Від їхніх умінь , відповідальності та цілеспрямованості залежав успіх підпільної діяльності. І для операції «N» такі люди знайшлися, з них сформували п’ять відділів.
Leisätze für unseren Kampf — листівка осередку «N». Джерело: пресматеріалиПерший був організаційним. Його завдання зводилися до керівництва роботою загалом , створення територіальних мереж і здобування документів, необхідних насамперед для так званих кур’єрів. Пересування окупованою німцями Європою вимагало цілої низки довідок та посвідчень, які змінювалися залежно від території та періоду.
Надзвичайно важливою була діяльність другого відділу , відповідального за дослідження «гітлеризму як політичного та соціального явища з точки зору його структурних і фактичних недоліків і слабкостей» , як писав Зиґмунт Зюлек (псевдо Ковальчик), пов’язаний із підрозділом «N». Залучені тут люди також досліджували мову, якою користувалися різні соціальні та професійні групи, від рядових солдатів до партійних активістів.
Вони систематизували знання про історію Німеччини , а також про літературу, географію та найактуальніші події в кожному куточку Третього райху.
Все це було необхідно для того , щоби створювати якомога вірогідніші матеріали, які в кожній найменшій деталі мали справляти враження, ніби вони написані корінними німцями.
У цих працях часто зверталися до листів , які німецькі солдати посилали з фронту своїм рідним чи друзям. Це стало можливим завдяки польським працівникам пошти, які, ризикуючи життям, робили копії цих листів.
Deutsche Heimat! — листівка осередку «N». Джерело: пресматеріалиТретій відділ , редакційний, був ключовим — він відповідав за створення відповідного контенту, себто газет, листівок, брошур, призначених для німців, а також їхніх союзників, таких як італійці та угорці. Робота тут вимагала неабияких лінгвістичних здібностей — як у написанні текстів, так і у використанні спеціалізованої німецької, італійської чи угорської мов, які щоразу підбиралися для конкретної групи читачів. Для солдатів у окопах писали в одному стилі, для партійних діячів — в іншому, а для мирного населення — ще інакше.
Дебют пропагандистів Женчиковського міг відбутися вже в травні 1941 року , коли Рудольф Гесс, один із найближчих соратників Адольфа Гітлера , полетів до Англії. Здавалося, кращої нагоди для завдання удару годі знайти, а вся ця історія давала чимало тем, які можна було використати. Однак раптова втрата осередком «N» важливої типографії у Варшаві унеможливила приготування матеріалу. Лише наприкінці липня з’явилась листівка зі «зверненням Гесса», перша з шести.
Про одну з них Новак-Єзьоранський писав , що її «видано від імені Рудольфа Гесса таємничим NSDAP-Erneuerungsbewegung , Рух оновлення НСДАП (нім.) підпільною опозицією Гесса в лоні гітлерівської партії».
У листівці , яка починалася привітанням «Хайль Гесс» і призначалася для членів партії, використовувалася зовсім інша аргументація, ніж та, що була призначена для військових і антигітлерівської соціал-демократичної опозиції. Листівка представляла його як лідера опозиції всередині партії, який, бачачи безнадійність ситуації, хотів укласти сепаратний мир із Англією.
Читачів листівки переконували , що Гесс домовився про вигідні для німців умови, але Гітлер і його оточення «захищають свою шкуру і шлунки , перешкоджають закінченню війни й підписанню миру на вигідних умовах».
Утім , в основі функціонування операції «N» були не матеріали з конкретного приводу, а газети, які виходили регулярно. Першою була Der Hammer, «Молот» (нім.). з якої підрозділ «N» розпочав свою діяльність. Видання адресувалося людям , які співчували соціал-демократії. До редакційної команди входив, зокрема, Казімєж Куманецький, один із найвидатніших польських класичних філологів. Протягом шести місяців вийшло сім номерів видання, яке потім перетворили на нове, цього разу під назвою «Der Durchbruch». «Прорив» (нім.).
Важливим виданням пропагандистської преси в рамках операції «N» було «Der Soldat» , «Солдат» (нім.). яке в одному з номерів представляло фельдмаршала Вальтера фон Рейхенау як лідера антигітлерівської опозиції. Цю версію в очах багатьох несподівано підтвердила його раптова смерть 17 січня 1942 року в літаку , що прямував до Львова. Серед тих, хто прочитав про його нібито підпільну діяльність, одразу почали поширюватися чутки про те, що його ліквідувало ґестапо. І хоча німці ідентифікували журнал як продукт польської пропаганди, вони не змогли розвіяти посіяні ним сумніви.
Der Frontkämpfer — листівка осередку «N». Джерело: пресматеріалиВелика увага приділялася створенню фальшивих розпоряджень та звернень. Одне із них повідомляло солдатам на фронті , що задля підвищення народжуваності німецьких жінок змушують вступати в сексуальні контакти з функціонерами НСДАП і СС, а також з іноземними робітниками. В інших матеріалах висміювалися лідери Третього райху, які закликали австрійців боротися за свободу, а самих німців — скинути Гітлера. Усе це, звичайно, видавалось за продукт таємних німецьких організацій.
Пересічний німець , який і був головним адресатом цієї пропаганди, не мав змоги перевірити вірогідність фікцій, створених осередком «N». Тому, хто захотів би це зробити, довелося б піти, наприклад, у ґестапо й зізнатись, що він читав такі матеріали. Але це загрожувало не роз’ясненням таємниці, а запитаннями, звідки вони в нього. А цього боялися. Автори операції «N» це чудово розуміли. Вони знали, що створюють для ворога замкнуте коло страху й непевності, з якого немає доброго виходу.
Слава залізничникам
Однак ця схема б не з’явилася , якби не працівники п’ятого відділу, відповідального за поширення. Саме їхня робота робила помітною діяльність першого, другого та третього відділів. І саме вони, як люди, що діяли на місцях і найчастіше контактували з німецькою поліцією чи військовою жандармерією, ризикували найбільше.
Йшлося не про перекидання матеріалів акції «N» принагідно й час від часу. Треба було організувати загін кур’єрів і створити їм умови для безпечного та частого перетину кордону в обох напрямках. Необхідно було також сформувати на приєднаних до Німеччини землях мережу одержувачів , які займуться розповсюдженням на місці або перекидатимуть нелегальну пресу далі вглиб райху.
Для цього наймали залізничників , яким, завдяки особливостям роботи, було легше дістатися до багатьох місць на мапі окупованої Польщі. Пересічний поляк, який жив у Варшаві, не міг легко потрапити, наприклад, до Познані. Ці міста були розділені кордоном. Після окупації Польщі німці поділили її на дві зони. Одну з них, до складу якої входила Варшава, вони назвали Генеральною губернією. Це була адміністративно-територіальна одиниця, якою керували німецькі чиновники. Решта земель, зокрема Познань, увійшли безпосередньо до райху. Щоби перетнути кордон між Німеччиною та Генеральною губернією, потрібно було мати спеціальні перепустки. А залізничникам під час виконання обов’язків вони не були потрібні, завдяки чому їм було легше перевозити матеріали. Вони забирали їх у Варшаві, а потім перекидали на території, де було більше німців, — наприклад, до тієї ж Познані. Там газети та листівки через мережу співпрацівників підкидали до поштових скриньок біля лікарень, на вокзалах чи площах або вклеювали їх в оригінальні журнали. Таким чином німці самі розсилали продукцію підрозділу «N» далі на фронт або глибше в райх.
Те , що в теорії здавалося простим, насправді загрожувало смертельною небезпекою. Будь-яка помилка, привернення до себе уваги ґестапо, жандармів або звичайного німця, могла закінчитися трагедією — арештом і жорстоким слідством.
У випадку операції «N» додаткову загрозу становив її безперервний характер. Певні механізми для конспіраторів перетворювалися на рутину , що завжди становило небезпеку для підпілля.
Новак-Єзьоранський , який сам у формі залізничника перевозив різні матеріали, згадував, як одного разу спокійно сховав нелегальний пакунок у тайнику в туалеті поїзда, а потім пішов спати. Прокинувся він незадовго до приїзду на станцію призначення. Пішовши до туалету, щоб дістати пакунок, він побачив, що туди вже вишикувалася ціла черга пасажирів. Він постояв певний час, сподіваючись потрапити всередину, але зрештою вирішив, що нічого не вийде, тож зійшов із потяга без пакунка. Ця історія закінчилася добре: через кілька днів посилка повернулася до Варшави. Але не одна така історія завершувалася у в’язниці, серед криків і побоїв. За кожною з них стояла трагедія конкретної людини.
Пропаганда страху
Керування страхом лежало в основі операції «N». Потрібно було вміти контролювати власні емоції , щоб не розгубитися і не наразитися на неприємності. Водночас багато робилося і для того, щоби управляти страхом німців. Це було завданням ще одного, четвертого відділу осередку «N», який займався спеціальними операціями.
Der Grösste Lügner der Welt — листівка осередку «N». Джерело: пресматеріалиЙого роль , як згодом писав Ян Жепецький (псевдо Голова), голова Бюро інформації та пропаганди штабу Армії Крайової, якому підпорядковувався осередок «N», полягала в «деморалізації окупантів шляхом демонстрації повної неефективності їхнього терору в Польщі і спроб придушити наш опір , висміяти гітлерівську владу, підірвати її авторитет в очах самих німців і прокинути в них страх перед нашою відплатою. Водночас це підтримувало дух опору в нашому суспільстві».
Цей відділ здійснив , зокрема, «Операцію цеце». Її ідея була простою: харцери, Польський аналог скаутів. що діяли в підпільній організації «Сірі шеренги» , отримували під «опіку» одну німецьку родину, яку потім цькували найрізноманітнішим чином, наприклад, регулярно розбиваючи їм шибки.
Час від часу в містах проводилися акції з нанесення на стіни різних написів , наприклад «1812», що було очевидним відсиланням до походу Наполеона на Росію 1812 року, який закінчився його поразкою. Таким чином німцям провіщали, що вони теж програють на сході.
Чи не найважливішу роль у четвертому відділі відігравала так звана Комісія морального терору. Її співробітники регулярно повідомляли німців і колаборантів про те , що польська держава стежить за їхньою діяльністю. Їх інформували, що за доноси на поляків і за знищення польської культури їх очікує покарання, аж до смертної кари. Іноді розсилалися повідомлення про порушення проти них судової справи, а згодом і про винесення вироку. Все це на деякий час змінювало позицію багатьох німців і колаборантів, тим самим полегшуючи долю поляків.
Операція «N» тривала до 1944 року , сягнувши піку в 1942–1943 роках. Послаблення її діяльності, ймовірно, обумовлювалося втратою підпільниками кількох важливих друкарень, розкритих німцями. У результаті стало неможливо виробляти достатньо матеріалів для того, щоб підтримувати попередню інтенсивність.
Зрештою , діяльність осередку «N» загалом слід вважати успіхом підпілля. Про це свідчить надзвичайно високий рівень люті, з якою німці вистежували людей, причетних до цієї операції. Адже окупанти раптом зрозуміли, що підкореному ними народу вдається кинути їм виклик у тій сфері, в якій вони вважали себе неперевершеними — у пропаганді.
Переклала Марія Шагурі
