«Змагар». Джерело: особистий архів герояДанило Соловей: Як ти дозрів до того, щоб поїхати на війну?
Змагар: Перш ніж стати добровольцем, я був волонтером: їздив на кордон забирати біженців, приносив продукти, збирав усе потрібне для воїнів. Але я відчував, що цього мало. У мене були довгі розмови з самим собою — навіть швидше монологи, спроби все зважити, обміркувати. І я усвідомив, що ніколи собі не прощу, якщо не поїду добровольцем. Я просто себе втрачу. А якщо я втрачу себе, то як із цим потім жити?
ДС: Чи вплинули події 2020 року в Білорусі на твоє рішення?
З: Так, вплинули. Репресії 2020 року залишили шрам на моєму серці. Я відчував, що зробив недостатньо, і мене це гризло зсередини. Увесь цей час у мені тліло відчуття несправедливості.
ДС: Як і де проходила співбесіда?
З: У Варшаві. Я зустрівся з людиною, сказав, що хочу стати добровольцем білоруського батальйону. Він пояснив, яка процедура і що для цього потрібно. Через якийсь час я вже готовий був їхати.
ДС: Якою була ситуація з обмундируванням? Що ти вже мав, а що дали на місці?
З: Мені сказали, що все необхідне дадуть, але якщо є можливість щось привезти з собою, то потрібно це зробити. Я купив деякі речі: термобілизну, взуття, рюкзак. Дуже багато охочих, всіх відразу не одягнути, особливо на початкових етапах. Багато передають волонтери, величезна їм за це подяка.
ДС: Як ти їхав?
З: Своїм ходом. Волонтери надали нам автомобілі, які потрібно було передати в Україну. Ми їх довезли до потрібної точки, а далі вже потягом до Києва.
ДС: 25 березня батальйон імені Кастуся Каліновського офіційно став частиною ЗСУ, а всі бійці — склали присягу. Ти також?
З: Абсолютно вірно. Присяга відбулася в наш справжній День незалежності (День волі). Режим Лукашенка хотів і хоче стерти цей день із нашої памʼяті, але у нього нічого не вийде.
ДС: У батальйоні тільки білоруси чи є представники інших національностей?
З: Тільки білоруси.
Бійці батальйону імені Каліновського. Джерело: особистий архів герояДС: Твої батьки і знайомі знають, що ти воюєш? Якщо так, то чи вони в курсі всього? Як вони відреагували?
З: Мій рідний брат знає всю правду — у нас із ним дуже теплі стосунки, я не міг цього приховувати від нього. Тато здогадується. Коли я дзвонив братові, він був поруч і, думаю, багато почув. Мама знає, де я, але думає, що я волонтер і десь під Києвом допомагаю людям. Хоча мені здається, що вона теж здогадується, тому що часто задає дуже навідні запитання.
Знає вузьке коло друзів. Один товариш із Білорусі в курсі, але я посвятив його в ситуацію дуже поверхнево. Просто не хочу наражати на небезпеку людей, які там залишаються. До того ж багато чого просто не можу розповідати.
ДС: Зараз часто говорять, що білоруська армія може вступити у війну на боці Росії й відкрити черговий фронт. Якщо це відбудеться, ваш батальйон займатиметься цим напрямком?
З: Не можу сказати точно. У нас є командування, яке за це відповідає. Якщо ухвалять таке рішення — ми виконаємо наказ.
ДС: Ти готовий стріляти в цих солдатів?
З: Я і хлопці, з якими ми спілкувалися з цього приводу, готові. Як тільки хтось із білоруських військових перетне український кордон зі зброєю, щоб убивати, вони в цю ж мить стають для нас ворогами. Для нас вони не білоруси, вони — лукашисти.
ДС: Що б ти порадив тим білоруським військовим, які ввійдуть на територію України?
З: Я б порадив скласти зброю і здатися. Адже їх могли змусити якісь закордонні підрозділи. Для нас полонений — це полонений, ніхто не буде над ним знущатися. Але якщо вони прийшли вбивати — вони загинуть.
ДС: Частина російських ракет прилітає з білоруської території. Як ти ставишся до цієї співучасті?
З: Розумієш, Білорусь зараз — суцільний великий концтабір. Країна перебуває під окупацією не тільки російських солдатів, а й лукашенківського режиму. Там майже неможливо проявити якийсь відчутний опір. Інакомислення карається в найгіршому значенні цього слова.
Я чув про те, як вчителька прийшла в школу з ґумкою синьо-жовтого кольору і її оштрафували на 70 базових величин. 2240 білоруських рублів, тобто близько 620 євро Багатьох просто садять.
Я відчуваю свою частку відповідальності за те, що відбувається там, і мені дуже шкода. Це також причина того, що я тут: щоб змінити все це. Я хочу, щоб лукашенківський режим і Росія зазнали справедливого покарання за все, що вони зробили.
ДС: Чи можна вважати, що це початок національно-визвольного руху в Білорусі, переломний момент, який залишиться в історії?
З: Дуже хочеться в це вірити. Не можу говорити за всіх, але на мою думку і за моїми відчуттями наш батальйон зараз пише нову білоруську історію. 2020 року ми хотіли писати її чорнилом, але 2022-го нас змусили робити це кровʼю. Ми не стоятимемо осторонь.
Я занадто часто в своєму житті йшов на компроміси. Я не боягуз, просто в більшості ситуацій переконував себе, що потрібно промовчати або піти геть. Інакше могли посадити, зламати долю і мені, і близьким. Але набридло все життя тікати від режиму. Він уже дуже довго тримається на крові. 2020 року білоруси спробували говорити мовою демократії, але ми бачили, чим це закінчилося: вбивства, арешти, репресії, які тривають досі.
Зараз ми використовуємо ту мову, яку розуміють і вживають вони: мову сили. Я переконаний, що наш батальйон — це майбутня білоруська армія. Це видно за рівнем свідомості і відповідальності, який я тут спостерігаю.
Я сміливо можу назвати весь батальйон своїми побратимами. Нас зробила братами спільна мета і спільна ідея. Часом усе життя зводиться до одного вчинку. Ті, хто зараз тут, зробили свій учинок. Після перемоги України над окупантом ми будуватимемо свою державу. Я в цьому впевнений.
«Змагар». Джерело: особистий архів герояДС: Ти військовий у минулому? Яка у тебе підготовка — чи вмів ти раніше стріляти, надавати першу допомогу пораненим?
З: Ні, в армії я не служив. Але у мене завжди була відмінна фізична форма. Тривалий час я займався бойовими єдиноборствами, з дитинства їздив по різних тирах. Зі зброєю знайомий віддавна й завжди влучно стріляв. У мене були базові знання тактики нападу і захисту. Зараз, коли у нас проходили тренування, я зумів показати себе з хорошого боку, на це звернули увагу.
Основи надання першої медичної допомоги я повторив тут на місці. Тепер можу стабілізувати поранену людину до надання спеціалізованої допомоги.
ДС: А як ти реагуєш на кров?
З: Як би дивно це не звучало, тут дуже швидко адаптуєшся до цього. Розумієш, що від твоїх дій може залежати твоє життя або життя побратима. Ти не можеш впадати в ступор, це буде дорого коштувати.
ДС: Як вас прийняли в Україні, як люди реагують на те, що ти білорус?
З: Я відчуваю повсюдну емпатію і гігантську підтримку. Люди бачать, що нам не все одно, що ми не стоїмо осторонь. Для нас, білорусів, росіяни теж окупанти.
ДС: Чи змінилося твоє ставлення до Росії і росіян після 24 лютого?
З: Кардинально. Перший тривожний дзвінок для мене — це 2014 рік, ситуація з Кримом. Після цього 2020 року в Білорусі, коли завдяки фінансуванню з російської скарбниці режим Лукашенка вистояв. Але саме 2022 рік поставив товсту крапку. Я до цього намагався думати, що в російській верхівці сидять раціональні люди, але помилявся. Зараз я зрозумів, що Росія — корпорація зла. Суцільне лицемірство і всюдисуще бажання нагнати страх.
У найближчому майбутньому я перейду на білоруську мову і не використовуватиму російську там, де можна розмовляти рідною мовою.
ДС: Путін дорівнює росіяни?
З: Не на 100 %. Але в більшості випадків — так, на 60 % точно. Там є адекватні люди, але, схоже, вони вже в еміграції.
ДС: У вас були бойові виходи? Ближній або дальній бій? Ви використовуєте сучасну зброю?
З: Я не можу детально говорити про це. Скажу тільки: були і сучасну.
ДС: Опиши свій день зараз.
З: Щодня тренування з дуже досвідченими інструкторами. Після кожного тренування відчуваєш, як ростеш фізично і морально.
ДС: Важко в навчанні, легко в бою, правда?
З: Так, частково. Мені здається, тут більше підходить американська приказка: у критичній ситуації ти не піднімешся до рівня своїх очікувань, а впадеш до рівня своєї підготовки.
ДС: За що ти борешся?
З: За нашу і вашу свободу. За незалежність! Якщо ми зараз не відстоїмо своє, такої можливості може більше не бути.
ДС: Що ти зрозумів про війну?
З: У мене відчуття, що війна — це коли у Бога відпустка. Він просто відвертається і не дивиться на те, що відбувається. Це біль, жах і втрати. Але у всьому цьому негативі ти вчишся далі жити, нехай і не відразу.
ДС: Що першим ділом зробиш після того, як повернешся з війни?
З: Висплюся на мʼякому ліжку. Хочу спати і знати, що в мене нічого не прилетить.
