Сергій сидить на сходах і збирає у покоцаний старий кошик цеглу з власного дому. Там, де колись був вхід, — завал. «Нас обстріляли з “Градів”, у будинок влучили два снаряди». Прямо з двору відкривається краєвид на величезний ставок. До води метрів двадцять. Сергій почав зводити тут дім 1995-го й через два роки вже заїхав із речами.

Будинок Сергія, Баштанка. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

1-го березня в його місто Баштанку, що за 70 кілометрів на північ від Миколаєва, зайшло від 250 до 300 одиниць російської військової техніки та близько 600 живої сили. Війська РФ рухались, імовірно, у бік одного із найважливіших промислових центрів України — Кривого Рогу.

Але перед Баштанкою спочатку їх у відкритому полі зупинили чоловіки з села Явкине. «Ми зібрались без форми й зброї і вийшли їх зустрічати. Хотіли поговорити, щоб вони їхали назад», — розповідає Олександр Коврига, колишній учитель фізики та інформатики, а сьогодні — староста Явкиного, повз яке переміщувалися окупанти. 25-річний чоловік згадує, що солдат, який вів колону, видавався адекватним і після розмови навіть почав сумніватися. «Потім із колони вискочила третя чи четверта машина. Звідти почали стріляти в повітря і кричати “всех палажу”, і вони пішли далі».

До Баштанки залишалось приблизно 20 кілометрів. Місто, яке до війни налічувало 12 тисяч мешканців, маючи тільки стрілецьку зброю та коктейлі Молотова, вирішило не пропускати ворога та вступило в бій.

«До оборони стали всі небайдужі», — згадує Олександр Береговий, колишній бізнесмен, а тепер уже як півтора року мер від партії «Слуга народу». Зараз він не в костюмі та краватці, а в формі кольору хакі. У день наступу російської армії 39-річний чоловік із іншими представниками місцевої влади взяв до рук автомат. Приєднались і мисливці.

Чиновники та депутати розділилися на дві групи. Перша разом із теробороною обстрілювала ворожу колону на в’їзді, а друга, чисельніша, приймала бій у центрі.

«Дай боже вижити. Хорошо мочимо, остановили колону посеред міста. У них двухсотих прилічно», — розповідав під час бою депутат обласної ради Віталій Гомерський, одягнутий у звичайну темну куртку. Перебуваючи під обстрілами, він запустив пряму трансляцію в соцмережі. «Ну, рєбята, тримайтеся, слава Україні, ми не здамося».

Віталій Гомерський та Олександр Береговий. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Ворожу колону вдалося зупинити у центрі міста. 78-річний місцевий мешканець коктейлем Молотова знищив російський «Град». Тривав запеклий бій.

Про ті години зараз нагадує обгорілий торговий центр із мозаїкою космонавта часів Радянського Союзу. Навпроти — обстріляний супермаркет АТБ, який і до цього був на ремонті. 1-го березня росіяни вбили охоронця. «У нього не було зброї, він навіть не мав на собі форми. Звичайний сторож. Ліг лицем на землю, і вони його розстріляли, в голову. Випустили в нього рожок», — розповідає Береговий.

Центр Баштанки, квітень 2022. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Під час бою один із працівників міськради отримав кульові поранення в два плеча. «Тоді вони пішли в наступ, але один із наших кинув гранату, то вони й подумали, що у нас є не тільки стрілецька зброя, а й гранати та кулемети, тому й відступили», — коментує мер Баштанки.

Дії його громади підтримувала авіація ЗСУ. Росіяни почали розбігатися хто куди. На центральній вулиці палала техніка з білими буквами Z. Лежали трупи.

Центр Баштанки, 1 березня 2022 року. Фото: архів Олександра Берегового

Частині окупантів вдалося виїхати за Баштанку. Вони розвернули «Гради» і почали обстрілювати місто. «Ми сиділи в підвалі. Нас було восьмеро: родичі, сестра, мама, та люди з багатоповерхівок. Ми відразу відчули, що в будинок потрапило, бо земля трусилася. В підвалі попадали всі плафони», — згадує Сергій, стоячи біля розвалин свого будинку.

«Вони сюди вже не йшли, вони зрозуміли, що місто їх не пустить, що їм тут будуть гайки, — розповідає Береговий. — Ми багато техніки захопили, вони її просто кидали, тікали, деяка техніка у них просто глохла... Якщо всі міста будуть давати супротив, вони розумітимуть, що в кожному будинку їх чекає смерть. Ми тоді дійсно виграємо».

В той час в околицях вже згаданого села Явкине староста Олександр із братом Юрієм та односельцями оточували російських солдатів. Троє окупантів, яких тут спеціально залишили, охороняли перевернутий КамАЗ. Вантажівка була з тієї колони, що рухалась на Баштанку, але перекинулась.

Залишки перевернутого КамАзу. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

«У Баштанці йшли бої, а у нас тут КамАЗ перевернутий із боєприпасами, тож ми згуртувалися з хлопцями з інших сіл й оточили цих трьох солдатів», — розповідає Олександр.

Одного взяли в полон. «Там хлопець молодший за мене, плакав, йому було страшно». Другий утік, але наступного дня його схопили в іншому селі. Третій загинув. Звали його Алєксандр Вейнбергер.

«Ми йому пропонували здатися. Ми — мирні мешканці й не хотіли нікого вбивати. Це була самооборона: він намагався кинути гранату», — зітхає Олександр. Чоловік сподівався, що під час відступу росіяни заберуть тіло загиблого товариша, але ворожа колона з тих, кому вдалося вижити в Баштанці, пройшла повз.

Тому Олександру разом з братом Юрієм довелось повертатися на те місце. «Він там кілька днів пролежав, треба ж було по-людськи його кудись діти. Ми їхали з братом і не до кінця розуміли, що це все відбувається в реальності, що ми будемо хоронити людину».

Тіло ворожого солдата лежало на піщаній дорозі, руки складені під ним. Брати побоювалися, що може спрацювати та сама незірвана граната, яку він хотів кинути в мирних мешканців. «Ми прив’язали до його ніг мотузку і відтягнули трохи машиною. Це була страшна картина».

За десять метрів від перевернутого КамАЗа видніється хрест, збитий із двох палиць. На ньому — підсумок Невеличка сумка-контейнер, яку носять на поясному ремені чи розвантажувальному спорядженні, призначена для перенесення боєприпасів. російської армії. Збоку — черевики загиблого. «Я скинув його документи в групу в телеграмі “Ищи своих”. Хотілось, щоб його знайшли рідні. Я не звик до людей ставитись так, як вони», — каже Олександр, стоячи над могилою Вейнбергера.

Могила Алєксандра Вейнбергера. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

* * *

Після бою 1-го березня російських солдатів, які розбіглися хто куди, ще три дні ловили по околицях. Когось знаходили в підвалах. Групу з 12 росіян захопила тероборона одного з сіл — без особливої підготовки.

Загалом на території Баштанської територіальної громади у полон узяли 28 окупантів.

Після бою місто на два тижні залишилося без водопостачання, світла та газу. Воду мешканцям розвозили бочками з місцевого ставка.

«Баштанку почали обстрілювати і зі “Смерчей”, і з “Градів”, і авіабомби скидали», — розповідає мер Береговий. За його словами, це помста через те, що вони дали бій. «Але ж ми — звичайні люди, ми просто захищаємо свої оселі, це не ми прийшли до них, а вони до нас. У нашій громаді немає ні аеропортів, ні військових, ні складів, ні зброї, жодної військової інфраструктури. У нас місто стільки не коштує, скільки сюди скинули боєприпасів».

Один із найпотужніших обстрілів відбувся 13 березня. Російський літак скинув на Баштанку авіабомби на парашутах. Місцевий мешканець Олександр вийшов на своє подвір’я з підвалу, де через обстріли сидів останні дні. На годиннику була приблизно 8-ма ранку. 37-річний чоловік зробив собі каву. «Дивлюсь, а воно в повітрі вибухає, а потім почалися на землі вибухи. То були касетні бомби».

З його хати зірвало дах. Повилітали вікна. Сусідські будинки позносило. Олександр відразу побіг до завалів.

Олександр, мешканець Баштанки. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

«Ми відкопуємо сусіда, а він кричить: “Путін — підарас, Путін — підарас!” Тільки винесли його звідси, як через пів години все загорілося». Тоді дивом ніхто не загинув.

Наслідки авіаудару в Баштанці. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Вікна Олександра зараз забиті. Дах уже перекритий. «До нас приїжджали волонтери, то привозили шифер. Кожного дня вони по хаті перекривали, але свою я сам перекрив».

Наслідки авіаудару в Баштанці. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Наслідки авіаудару в Баштанці. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Родина Могилевських, будинок яких постраждав від авіаудару російської авіації. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Неподалік зруйнованих осель — кілька п’ятиповерхівок. Майже у кожній квартирі вибиті вікна. Бокові бетонні стіни пробиті наскрізь. Між будинками на лавочці, під якою спить кіт, сидять жінки похилого віку. Вони не виїхали. Зараз у Баштанці залишилось приблизно 30 % місцевого населення.

П'ятиповерхівка в Баштанці. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

«Вибухова хвиля вибила двері, скло на балконі. Почула вибухи і як схопилася, почала бігти, аж нога, що дошкуляє, перестала боліти. Біжу до ванни, скло летить... Моя мама була в Німеччині, якщо вона зараз би встала з могили, напевно би криком кричала. Німці не розуміли нас, а ці ж розуміють...» — згадує 13 березня 64-річна Наталя.

Поруч стоїть Ганна. 59-річна жінка розмовляє чистою українською мовою, згадує польську, яку вчила в початкових класах. Її родина походить із Польщі. Перекидаємось кількома фразами. Ганна починає цитувати Шевченка:

Кохайтеся, чорнобриві,
та не з москалями,
бо москалі — чужі люде,
роблять лихо з вами.

«Всі українці просять миру і божої благодаті. Я боюсь заходити у свою квартиру. Молоді виїхали, а ми залишились», — розповідає Ганна і просить опублікувати одне прохання:

— Від усього українського народу просимо, щоб був мир. До нас прийшов окупант, наробив біди всім людям… Дуже хочеться миру, у Бога просимо, звертаємось... І польський народ нас не покинув, він нам допомагає всім, чим може, приймає наших людей. Так, там комфортно, спокійно, але їм там теж не дуже легко. Поляки допомагають — низький їм за це уклін. Ми хочемо миру.

З-під хмар виповзло сонце. Сіяє.

За час війни у Баштанській територіальній громаді Росія зруйнувала 176 будинків.

* * *

Наступного дня, 14 березня, російська авіація почала бомбити сусіднє місто Снігурівку. Населений пункт розташований на межі Миколаївської та Херсонської областей. До Миколаєва — 65 км. До Херсона — 55 км. Сьогодні місто тимчасово окуповане Росією.

«19 березня вони почали ходити по хатах. Уже наступного дня зайшли до нас», — розповідає Григорій (з міркувань безпеки ім’я змінено). Під російською окупацією він прожив майже тиждень. Йому вдалося виїхати до сусідньої Баштанки наприкінці березня.

«Дивилися паспорти. Шукали зброю. У нас вони поводили себе адекватно, а далі по нашій вулиці вже ні — виламували людям двері, забирали їжу». За словами чоловіка, окупанти мають списки членів місцевої територіальної оборони й розшукують цих людей.

У Снігурівці російські війська створили штучну гуманітарну катастрофу. «У нас і так не було ні світла, ні зв’язку, продукти закінчувались ще до окупації, а після вони зайшли й усе остаточно розграбували». Григорію вдалось виїхати до того, як загарбники прийшли з обшуком у його квартиру. Йшли цілеспрямовано до нього. Сусідів змусили писати характеристику, розпитували, чи він ні за що не агітує. Вийшли не з пустими руками. «Щось винесли з квартири маленьке, навіть не знаю, що це може бути», — каже Григорій.

Зі Снігурівки окупанти знімають пропагандистські відео, як роздають так звану допомогу. За словами Григорія, росіяни відбирали українську гуманітарку й видавали її за свою.

Снігурівка сьогодні — останнє окуповане місто на шляху тих, хто вирішив самостійно евакуюватися з Херсонщини. Звідcи рухаються колони автомобілів. Цим людям вдалося прорватися живими. Більшість — із білими пов’язками на бічних дзеркалах та дверцятах автівок. На окупованих територіях росіяни наказують місцевому населенню носити ці ганчірки.

Від Явкиного до Снігурівки — менш ніж сорок кілометрів. Біля місцевої сільради валяється бампер та диск. Як розповідає староста Олександр Коврига, до них у село заїхала одна з машин, яку росіяни обстріляли на блокпості. Ззаду був напис «ДЕТИ».

«Вони доїхали до нас на дисках. Ми їм тут швидко знайшли все потрібне і вони поїхали далі. Це не поодинокий випадок», — розповідає Олександр.

У Баштанці люди, які евакуювались із Херсонщини, можуть розраховувати на допомогу. Світлана Березовська, яка працює начальницею відділу культури Баштанської міської ради, займається гумдопомогою для вимушених переселенців. З 24 лютого — без жодного вихідного.

Місцеві волонтерки: Тетяна, Світлана, Маргарита, Світлана. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

«Люди від нас їдуть у Вінницю, а звідти вже хто в Польщу, хто в Чехію». Переселенців тут забезпечують речами першої необхідності. Місцеві мешканці діляться одягом, гуманітарну допомогу привозять з інших українських міст, а також з Чехії, Польщі та Німеччини. «Ми дуже дякуємо волонтерам».

* * *

Російські війська вже двічі обстріляли Явкине. Уперше — 24 березня. Офіційно в селі зареєстровано близько тисячі осіб. З них залишилася третина, здебільшого — пенсіонери.

«Прилетіло десь о 12:30. В центрі села зібралися люди, бо в сільській раді роздавали гуманітарну допомогу. І це на третьому тижні, як у нас не було світла. Я під’єднав генератор, люди підходили й заряджали телефони. Тут були тільки мирні мешканці», — розповідає староста Олександр. Того дня загинуло три людини, ще 13 отримали поранення. Серед постраждалих і брат Олександра — Юрій. Осколкове поранення в стегно.

Олександр та Юрій Ковриги. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

«Це було “Торнадо-С”. Як ми взнали? Там на ракеті цифри, ми їх забили в інтернет і показало, що це». В селі тоді знайшли залишки шести керованих ракет.

Одна з касетних ракет, Явкине. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Вдруге — 7 квітня. По мирному селу випустили щонайменше чотири ракети. «Слава Богу, через вайбер ми встигли попередити, що летять ракети, люди швидко полягали на підлогу». Від моменту запуску ракет до попадання проходить кілька хвилин. Жодні повітряні тривоги у такому випадку не спрацьовують. Поранило трьох людей.

Ситуація напружена, але гуманітарної кризи немає. Допомагає Баштанка. До позицій російських військ напряму кілька десятків кілометрів. Старості в особисті повідомлення приходять погрози від російських ботів.

Він зітхає: «Ми тільки почали відроджувати село. Зробили розмітку, вздовж головної вулиці планували висадити квіти. Було купа планів, — все переламали».