Ліки від кохання / Lekarstwo na miłość (1966)
Про цей дивовижний фільм Яна Баторія згадують не так часто, як він цього заслуговує. У «Ліках від кохання» доволі рідкісна для польського кіно легкість поєднується з іронічністю, а жанр мелодрами витончено переплітається з детективом. Зрештою, це й не дивно, адже фільм знято за мотивами роману «Клин клином», а його авторка Йоанна Хмєлєвська вперше в житті виступила в ролі сценаристки (згодом вона ще двічі повторила цей досвід).
Головна героїня фільму Йоанна годинами просиджує вдома, очікуючи дзвінка від коханого, але той, на її превелике невдоволення, не поспішає виходити на зв’язок. До того ж через проблеми з телефонною лінією дівчина змушена постійно відповідати на дзвінки незнайомців, що поступово виводить її з рівноваги. «Не можна сидіти прив’язаною до телефону, мов собака!» — повчає її подруга. Йоанна огризається: «Собак не прив’язують до телефонів». Вирішивши трохи розважитися, вона видає себе за жінку, яку постійно шукають за її номером, і навіть не підозрює, в яку історію вляпалася… Цю прекрасну роль зіграла польська секс-бомба 60-х Каліна Єндрусік (до речі, незабаром вийде присвячений їй біографічний фільм!), а в образі загадкового шанувальника виступив блискучий Анджей Лапіцький.
Не люблю понеділок / Nie lubię poniedziałku (1971)
Цей фільм за аналогією до відомої комедії Ельдара Рязанова можна назвати «Неймовірні пригоди італійця у Варшаві». Втім, історія італійського фабриканта-невдахи, якому в польській столиці довелося з ризиком для життя проїхатися в багажнику розлюченого таксиста і пережити еротичну авантюру в парфумерній крамниці, — лише один із клаптиків ковдри, майстерно зшитої режисером Тадеушем Хмєлєвським (він же — автор сценарію).
До початку 1970-х Хмєлєвський уже прославився завдяки стрічкам «Ева хоче спати», «Де генерал?» і «Як я розпочав Другу світову війну» (в совєтському прокаті — «Пригоди каноніра Доласа»). У фільмі «Не люблю понеділок» до відточеної комедії ситуацій із абсурдистським відтінком режисер додав сатиру на соціально-побутові проблеми Польської Народної Республіки (ПНР).
У кількох історіях, що розвиваються паралельно й час від часу перетинаються, ми бачимо, як постійно псується техніка, робітники сачкують, а щоб встигнути купити «викинутий» на прилавки туалетний папір, доводиться порушувати правила дорожнього руху. Щоправда, тут поки що немає глобальних узагальнень про життя в ПНР, які через десять років розкриє культова комедія Станіслава Бареї «Ведмедик». Радше — відчуття милого хаосу в затишній вересневій Варшаві, де в кінцевому підсумку перемагає кохання.
Хлопаки не плачуть / Chłopaki nie płaczą (2000)
1990-ті пройшли в польському кіно під знаком кримінальних сюжетів із злочинного життя. Режисер Оляф Любашенко (первісно — актор, відомий передовсім головною роллю в «Короткому фільмі про кохання» Кшиштофа Кєсльовського) запозичив невіддільні елементи жанру, але пропустив їх крізь пародійно-комічний фільтр.
Бандити у виконанні знаменитих акторів на чолі з Цезарієм Пазурою постають придуркуватими й доволі жалюгідними створіннями, а абсурдність ситуації підсилює те, що на шляху наркоділків несподівано з’являється типова «не та людина» — студент музичної академії у виконанні юного Мацєя Штура. «Якщо через чотири роки ти не станеш відомим скрипалем, я повернуся й прикінчу тебе», — заявляє йому син мафіозі, якого верне від батькових розбірок: сам він дивиться MTV та мріє стати співаком.
Фільм «Хлопаки не плачуть», своєрідна квінтесенція естетики 90-х, швидко став культовим і його хутко розібрали на цитати не меншою мірою, ніж вельми серйозних «Псів» Владислава Пасіковського, що відкривали десятиріччя.
Жасмин / Jasminum (2006)
Творчість Яна Якуба Кольського у польському кінематографі після 1989 року — один із небагатьох прикладів створення суто авторського світу й його послідовного розвитку. Досить згадати стрічки «Янцьо-Водяник» та «Історія кіно в Попєлявах» на межі реальності й вигадки, яви і сну. Мабуть, «Жасмин» — вершина унікального стилю Кольського. У ньому органічно переплітаються магічний реалізм, тонкий гумор, чистота дитячого сприйняття й чуттєвість.
До старовинного монастиря, де проживають колоритні ченці (у головних ролях — видатні актори Януш Ґайос, Адам Ференцій та Кшиштоф Пєчинський), приїжджає реставраторка Наташа (її зіграла Ґражина Бленцька-Кольська, тодішня дружина режисера і його постійна акторка). Поступово вона відкриває таємниці монастиря, в чому їй активно сприяє п’ятирічна донька… Усмішка з’явиться на вашому обличчі в перші ж хвилини фільму і не зійде аж до несподіваного фіналу.
Штучки / Sztuczki (2007)
Магія життя, розчинена в навколишньому світі, прихована від поверхових поглядів і доступна лише внутрішньому зору, стала основною темою і для режисера Анджея Якімовського. Недарма його перша стрічка називалася «Примруж очі», а після гучного міжнародного успіху «Штучок» він зняв у Лісабоні фільм «Просто уяви!» про незрячих закоханих.
Дія «Штучок» розгортається у Валбжиху — доволі похмурому постіндустріальному місті в Судетах. Тим цікавіше те, як переконливо в цьому специфічному просторі режисеру вдалося передати віру головного героя, шестирічного хлопчика, що долю можна змінити. Досить тільки докласти необхідні зусилля... А якщо дуже постаратися, можна допомогти не тільки собі, а й іншим.
Мій велосипед / Mój rower (2012)
Останніми роками польське кіно може похвалитися кількома вдалими трагікомедіями, і це одна з них. Режисер Пйотр Тшаскальський привернув до себе увагу гучною дебютною роботою «Еді», а «Мій велосипед» продемонстрував його вміння працювати з жанром і знімати авторське кіно для широкого кола глядачів. Перед нами роуд-муві, відправною точкою якого стає особиста драма головного героя: його зненацька залишає дружина. Він уже немолодий і потрапляє в лікарню, після чого разом із сином (піаністом, що живе у Німеччині) та внуком вирушає в дорогу, щоб знайти й повернути втікачку.
Роль дідуся режисер довірив непрофесійному актору — відомому джазмену Міхалу Урбаняку. Великою мірою завдяки цьому історія набула не лише музичности, але й особливої достовірности. Розтягнута в часі подорож дає героям можливість (уперше в житті!) провести кілька днів утрьох, висловити накопичені претензії, попросити прощення й усвідомити, що нікого дорожчого в них немає. Фінал сумний, але це світла печаль, пройнята вірою в те, що сімейні проблеми все-таки краще вирішувати пізно, ніж ніколи.
Найкращий / Najlepszy (2017)
Лукаш Пальковський зарекомендував себе як автор якісного біографічного кіно 2015 року, коли вийшов фільм «Боги» про кардіохірурга Збіґнєва Реліґу, який здійснив першу в Польщі успішну операцію з пересадки серця. Наступний фільм «Найкращий» почасти розчарував і критиків, і глядачів, позаяк в ньому не вистачало цілісности й почуття стилю «Богів». Проте, на нашу думку, він вартий уваги.
Ця історія також заснована на реальних подіях, але видається геть неймовірною. Дія починається у 70-х роках минулого сторіччя. Молодий хлопець Єжи Ґурський — гульвіса й активно вживає наркотики. Кілька разів опинившись на межі життя і смерті, втративши близьких, він потрапляє в реабілітаційний центр. Там герой починає займатися спортом і в результаті стає чемпіоном світу з тріатлону.
Втім, у фокусі Пальковського — не стільки успіхи Ґурського, скільки несамовито важка внутрішня робота, яку той провів, щоб їх досягнути, і передовсім — щоб вижити, поборовши залежність. Те, як втілено на екрані фізичні й душевні страждання героя, викликає деякі сумніви, але це справа смаку. А от не відчути гордощів за Ґурського у фіналі неможливо, адже своїм прикладом він показав, що людина може повернутися практично з того світу. Треба просто дуже сильно захотіти.
З російської переклав Андрій Савенець
