Світлана Овчарова: Час летить невблаганно швидко. Пам’ятаю, як ще студенткою Східноєвропейських студій брала участь у святкуванні 25-річчя інституту, а цього року ви вже відзначаєте 30-ту річницю. Які були переломні моменти за ці три десятиліття?
Ян Маліцький: Я назвав би три. Ключовий — відкриття Центру східноєвропейських студій 26 жовтня 1998 року. Це було відновлення совєтологічних студій після 50 років тиші. Останній набір на схожий навчальний курс закінчився в липні 1939 року. Потім вибухнула війна і навчальний рік уже не розпочався. Принцип простий: або совєтська влада, або совєтологічні студії.
Другий переломний момент — 2000 рік, коли уряд фінансово підтримав стипендіальні програми спеціальності «Східні студії». Так перед іноземцями з пострадянських країн відкрилися можливості навчатись на нашому факультеті. І річ не тільки в щедрості польського уряду, а й у можливості не обмежуватись лише діяльністю на нашому варшавському подвір’ї.
А третій — 2006 рік, Мінськ, створення стипендіальної програми імені Константія Каліновського. Найбільша в Європі програма для молодих білорусів, які не можуть навчатися у білоруських вишах через свої політичні погляди. Це остаточно вивело Центр східноєвропейських студій на міжнародну арену. І особисто для мене мало складні наслідки: понад 11 років мені було заборонено в’їжджати на територію Білорусі.
СО: Як би ви описали ідеального студента Центру східноєвропейських студій?
ЯМ: Ідеальних студентів не буває. Для нас важливі не ґрунтовні знання, бо навчити – це наше завдання апріорі. Ми передусім шукаємо людей із ноткою «шляхетного східного божевілля». Тому що звичайний студент і його батьки, задумуючись над подальшою кар’єрою й перспективами, оберуть юридичний факультет або факультет управління. А в наших студентах ми найбільше цінуємо особистий дух і те, що їх захоплює цей дивний і безмежно цікавий світ Східної Європи.
Друга важлива для нас річ — знання мов регіону. Англійською (краще або гірше) сьогодні володіє кожен. А студентів і випускників нашої спеціальності вирізняє знання не тільки польської та англійської, а ще двох мов — російської та однієї з мов регіону. Тому ідеальний студент — цікавиться цим регіоном, захоплюється ним. Такі люди й вступають до нас, бо цей напрямок насправді дуже рідкісний і вузькоспеціалізований.
СО: Ви завжди підкреслювали, що Східні студії — найрізнорідніший інститут у Польщі, оскільки майже половина студентів — іноземці. Що така інституція та підтримка стипендіальних програм для іноземців дає Польщі?
ЯМ: Студенти з сусідніх країн привносять нові знання, розширюють горизонти. У них своєрідне бачення світу, яке годі знайти у книжках чи підручниках. Передусім це джерело натхнення для студентів, але і для наших викладачів.
Міжнародна складова відіграє важливу роль у освітньому процесі Центру східноєвропейських студій і дає свої результати: наші випускники працюють у багатьох дипломатичних представництвах й мають тільки схвальні відгуки. Формула проста: зв’язки з іноземними колегами, добра освітня програма, викладачі-професіонали — й отримуємо відмінний результат.
Центр східноєвропейських студій, безперечно, — найбільш дієва академічна установа на території всього пострадянського простору та країн колишнього Варшавського договору. Варшавський договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу було підписано 14 травня 1955 року у Варшаві між Албанією, Болгарією, Угорщиною, НДР, Польщею, Румунією, СРСР і Чехословаччиною. Договір припинив свою дію 1991 року разом із розвалом Радянського Союзу. Завдяки цьому ми знаходимо нові можливості для співпраці і в академічній царині, і поза нею. Я маю на увазі співробітництво з Україною, Білоруссю та Грузією. Так постав консорціум Варшавського університету з українськими університетами. Двічі на рік відбуваються зустрічі ректорів, обговорюється співпраця, стипендії та інші питання. Присуджуються нагороди імені Лева Сапіги, Івана Виговського, Титуса Філіповича (діячам із Білорусі, України, Кавказу відповідно). Польські університети пропонують річні стипендії для науковців.
Ще одна цікава річ: ми працюємо навіть тоді, коли інші не можуть діяти. Наприклад, у період найгірших польсько-українських міжурядових відносин Центру східноєвропейських студій виконували свою роботу: зустрічі, нагороди, співпраця з університетами, відбудова астрономічної обсерваторії на горі Піп Іван. Масштабний спільний проєкт Східноєвропейських студій та Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника із відбудови історичної обсерваторії (діяла в 1938-1941 роках) у Верховинському районі Івано-Франківської області. На щастя, масштаб політичної недалекоглядності не був настільки критичним, щоб польська чи українська сторона виступили проти продовження співпраці.
СО: Звучить надто ідеально. І все ж, чого вам не вистачає, що не вдалось іще втілити?
ЯМ: На жаль, мені не вистачає реалізації моєї місії, яка полягає в тому, що польська влада дає іноземним студентам стипендію, можливість проживати і навчатись, а вони відтак мали б повернутися в свої країни змінювати довколишній світ. Але на практиці студенти переважно не повертаються. Передусім тому, що неможливо нічого змінити. Прикладом цього була Білорусь останні 20 років. Є ще кілька країн, де наші випускники спробували щось змінити, але в результаті здалися. Це держави на зразок Азербайджану. Також чимало випускників із України критично висловлюються щодо можливості змін у своїй країні, тому залишаються в Польщі.
СО: Але бувають різні ситуації. Наприклад, я теж не повернулась в Україну, але моя робота впливає на ситуацію в регіоні, як і робота багатьох моїх однокурсників — журналістів, аналітиків, засновників громадських організацій. Так, вони живуть у Польщі, але їхня діяльність спрямована на те, щоб в Україні, Білорусі й інших країнах життя змінювалося на краще.
ЯМ: Я погоджуюсь і, реалістично оцінюючи стан речей, радію, що наші випускники-іноземці можуть будувати кар’єру в Польщі. Ви ж самі бачите, що в кожній інституції, яка займається Східною та Центральною Європою, Росією, Кавказом чи Балканами, є наші випускники незалежно від національності.
Я не можу нікого з наших студентів змушувати повернутися в свою країну, тому що всі ми — вільні люди і робимо в житті те, що хочемо. Але, як показує досвід, якщо молода людина залишається в Польщі хоча б на день довше, ніж триває навчання, то назад уже не повертається.
СО: Так, але ж Польща виграє від цього. Іноземні абітурієнти швидко інтегруються, залишаючи своє «мігрантське ґетто», стають повноцінними членами суспільства. Навчання у вишах відіграє важливу роль: саме в університетських стінах ми встановлюємо зв’язки, які згодом допомагають збудувати успішну кар’єру.
ЯМ: Мова не про те, що це якась поразка, а про те, що це мій особистий міф, мрія, яка з об’єктивних причин так і не здійснилась.
СО: Чи ви стежите за тим, як складається професійний шлях ваших випускників?
ЯМ: Певною мірою. Що чотири роки ми організовуємо з’їзди випускників. Пригадую, я був позитивно шокований, коли із анкетування нашого першого з’їзду дізнався, що переважна більшість випускників працює за спеціальністю: в ЗМІ, громадських організаціях, аналітичних та наукових центрах, дипломатичних установах, на державній службі.
СО: Цього року через пандемію складно було щось планувати, але все ж: які можливості, програми існують для зацікавлених Центром східноєвропейських студій?
ЯМ: Цьогоріч у липні мала відбутися ювілейна 30-та Східна літня школа.Програма для випускників університетів (віком до 35 років), які займаються науковими дослідженнями. Довелося її перенести на грудень. Східна зимова школа, Програма для студентів (віком до 25 років), які пишуть магістерські роботи в галузі історії Центральної та Східної Європи. яка традиційно починається в лютому, сподіваюся, наступного року пройде в нормальному режимі.
До того ж не знаю, як ми святкуватимемо наш ювілей. Навіть якщо не вдасться організувати відкриту зустріч, ювілей буде відзначений серією книг «30 томів до 30-річчя Центру східноєвропейських студій». Із них 10 книг підготують професори, які читали в нас лекції. На зразок книжки Даніеля Фріда, яка вже побачила світ. У книжку політика, колишнього посла США в Польщі, викладача Східноєвропейських студій — «The United States and Central Europe in the American Century» — ввійшли есеї, написані на основі його лекцій у Варшавському університеті 2018 року.
