Неділя напередодні Страсного тижня, останнього перед Великоднем, зветься у Польщі Пальмовою — нагадуючи про в’їзд Ісуса Христа до Єрусалиму. Традиція свята сягає IV століття, а в іконографії навколо Ісуса, який їхав верхи на віслюку, зазвичай зображують містян, які вітають його пальмовими гілками. Іноді цей день називали Квітковою, або (як у православних країнах) Вербною неділею. У північно-східній Польщі, на Підляшші, православні називають його Вербниця.
Головний обряд свята — освячення галузок; католики також влаштовують ходу з гілками навколо костелу.
Звісно, в польських реаліях справжніх пальм не було, тож їх традиційно замінювала верба, яка, за слов’янським повір’ям, символізувала відродження сил природи.
Зазвичай сільські «пальми» були вербовими гілками з «котиками» (бруньками), до яких додавали галузки ягідних кущів із молодим листям. Гілки чорної смородини чи малини зрізали й ставили у воду ще в середині сорокаденного Великого посту, а на Пальмову неділю на них уже з’являлося листя. До них додавали вічнозелений барвінок. Прикрашали такий букет паперовими квітами та стрічками.
Колись давно люди вірили, що освячена «пальма» має магічні властивості: оберігає худобу від хвороб, приносить добробут. Після того, як родина поверталася з костелу, кожного слід було легенько вдарити «пальмою» по спині й при цьому промовити: «Пальма б’є, не вб’є, за тиждень Великий день, за шість ночей Великдень» (Palma bije, nie zabije, za tydzień Wielki dzień, za sześć noc Wielkanoc) — щоб під час сільськогосподарських робіт не боліла спина.
Навесні, перед тим, як вперше вивести худобу на пасовище, тварин символічно шмагали «пальмовим гіллям»: вважалося, що це захистить їх від хвороби та гарантуватиме приплід. Після свят освячені «пальми» зберігали за іконами, іноді — над воротами скотарень: вони мали захищати споруди від блискавок. Деколи «пальми» розділяли на частини і відносили у поле, щоб забезпечити врожай та захистити колосся від граду.
Вважалося, що «котики» освяченої «пальми» лікують горло і знімають головний біль, тому їх ковтали, як ми зараз ковтаємо пігулки. Це гілля зберігали протягом року, а потім спалювали: димом обкурювали дітей, які часто плачуть, а з допомогою попелу боролися зі шкідниками овочевих рослин. На Підляшші гілки освяченої верби висаджували біля колодязів, щоб вода була чистою. Навіть існувало народне повір’я, буцім перед кінцем світу пересохнуть усі джерела і тільки у колодязях, біля яких посаджені освячені в Пальмову неділю вербові гілочки, залишиться вода.
У польських селах такі обряди вже давно не проводять, але й досі роблять «пальми». У містах задовго до свята їх можна купити навіть у супермаркеті, щоправда, ці «пальми» зроблені із засушених та пофарбованих трав та квітів, їх ще називають «вільнюські». Вони вже не наділені тим магічним значенням, що колись, — залишився лише символічний, релігійний аспект. Хода також має новий зміст: це радше театральне дійство, в якому християнська церемонія переплелася зі світським святом.
В окремих місцях святкові процесії перетворилися на особливо яскраві видовища: їх охоче транслюють на телебаченні, про них пишуть у газетах, вони приваблюють туристів.
Оскільки у такій ході бере участь чимало людей, до найпомітніших святкувань приєднуються і політики — вони із задоволенням фотографуються на тлі барвистих «пальм».
У багатьох містах проводяться конкурси на найкращу «пальму». Найвідоміші — в Ліпніці Мурованій у Малопольському воєводстві та селі Кадзідло Остроленцького повіту, у центрі регіону Курпія (Зелена Пуща). Це один із небагатьох куточків країни, де мешканці продовжують традиції предків у музиці та рукоділлі, зберігають архаїчні елементи в мові, а також, як і в давнину, на свята прикрашають оселі.
Пальмова неділя в Польщі. Фото: Маріюш ЦєшевськийУ Ліпніці «пальми» складають зі жмутків гілок верби або ліщини, через кожні десять сантиметрів їх перев’язують гнучким вербовим гіллям. По всій довжині вони прикрашені квітами, а зверху — стрічками. До місця, де відбуватиметься процесія, їх несе кілька осіб, а щоб встановити таку конструкцію, потрібна неабияка фізична вправність. Найдовша «пальма» в Ліпніці мала 38 метрів та 78 сантиметрів.
У Курпії «пальми» не такі високі (всього кілька метрів), але надзвичайно барвисті. Щорічно їхні майстрині змагаються у винахідливості, вигадуючи оригінальні композиції. Колись «пальмові гілки» прикрашали плауном, але зараз ця рослина зникає, тому замість неї використовують верес, гілки брусниці, тую, а у верхній частині «пальми» — соснове галуззя. Між ними густо вплітають квіти із різнокольорового гофрованого паперу. Кожен колір розміщується у відповідному ряді, при цьому кількість рядів може сягати кількох десятків. Деякі квіти схожі на справжні, а інші є втіленням фантазії майстрині: їхні форми та відтінки не зустрічаються у природі.
Ще один обряд, що бере свій початок у XV столітті, зберігся в малопольському селі Токарня. Тут у святковій процесії є ще й фігурка Пальмового Христа, якого везуть на возі: вона зображує Ісуса верхи на віслюку.
Цікавий звичай пухероки (від латинського puer — хлопчик) існує в околицях Кракова. На Пальмову неділю хлопчики у високих солом’яних шапках, прикрашених стрічками, ходять по хатах або ж чекають на парафіян біля костелів і розповідають жартівливі вірші та привітання. Найімовірніше, традицію в XVII столітті заснували студенти Краківської академії.
Переклала Ірена Шевченко
