Професор Владислав Бартошевський, 2007. Фото: Пйотр Малецький
Професор Владислав Бартошевський, 2007. Фото: Пйотр Малецький

Владислав Бартошевський. Незручний герой

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

«Він ніколи не підлаштовувався під державу, і в результаті держава підлаштувалася під нього».

Професор Владислав Бартошевський ще за життя зайняв почесне місце у пантеоні польських героїв. І не дивно. Боєць Армії Крайової, в’язень Аушвіца, учасник повстань, дисидент, один із будівничих нової Польщі й водночас шанований історик, популярний публіцист і громадський діяч — що ще потрібно для високої оцінки сучасників і вдячності нащадків?

Але при цьому Владислав Бартошевський дуже незручний герой. Незручний саме з позиції життєвої розсудливості. Він завжди обирав найважче рішення. Був готовий боротися, коли більшість співвітчизників воліла перечекати. Був готовий допомагати польським євреям, коли не тільки в Польщі, а й загалом у світі про їхню трагедію вважали за краще не згадувати. Був готовий говорити про євреїв і Голокост, коли польське комуністичне начальство культивувало антисемітизм — і знаходило відгук у суспільстві. Був готовий співпрацювати із «Радіо Вільна Європа», коли багато хто не те що співпрацювати — слухати це радіо боявся! Його нічому не навчили ані нацистський концентраційний табір, ані комуністичні в’язниці. Він знову і знову ліз на рожен — але зі своєю знаменитою добродушною і трохи скептичною посмішкою. Не те щоб він не боявся ризикувати — він жив так, ніби для порядної людини ніякого ризику взагалі не існує.

Така людина неодмінно повинна була загинути — якщо не в Аушвіці, то в якійсь із в’язниць нового режиму. Але Бартошевський не просто вижив, він прожив довге і плідне життя, не зупиняючись буквально ні на хвилину. Свою останню промову, присвячену повстанню у Варшавському ґетто, він проголосив за п’ять днів до смерті. Така людина неодмінно мала б стати невдахою, маргіналом, і її життя було приречене бути ілюстрацією для інших — менш відчайдушних і більш розсудливих. Не потрібно діяти, не думаючи про наслідки, потрібно все зважувати, потрібно іноді промовчати, потрібно дочекатися, потрібно...

Але у тому-то й парадокс, що Бартошевський завжди — з юності — був щасливий і успішний. Йому вдавалося рятувати людей у, здавалося б, критичних ситуаціях, коли не залишалося жодних шансів. Він зумів вижити в Аушвіці. Був шанованим істориком і публіцистом навіть у ПНР. Він ніколи не підлаштовувався під державу, і в результаті держава підлаштувалася під нього. Так, можливо, це була ще не ідеальна Польща, заради якої він був готовий боротися з комуністами. Але це була Польща, на благо якої він вже міг працювати не як дисидент, а як міністр закордонних справ або сенатор У 1997–2001 роках Владислав Бартошевський засідав у Сенаті, а 1995-го та 2000–2001-го був Міністром закордонних справ Польщі.. І у цій Польщі маргіналами виявилися ті, хто його переслідував.

При цьому Бартошевський завжди ладен був розреготатися: досвід не перетворив його на похмурого проповідника, а такій життєлюбності, такому презирству до дурнів можна було тільки позаздрити. Ізраїльський інститут Яд Вашем назвав його ім’я серед праведників народів світу. Але він був праведником не тільки в тому, що стосувалося Голокосту. Він був праведником і в тому, що стосувалося Польщі. І його сучасники буквально сахалися від цієї праведності, вірніше — від правди. І ніяк не могли зрозуміти, чого йому власне і зараз кортить. Ну літня людина, при посадах і нагородах — чому б тобі хоча б сьогодні не заплющити очі на нашу дурість і цинізм? Ну просто не помітити.

Але у тому-то й річ, що він так не вмів і не бажав. Ніколи в житті він не збирався брехати й не помічати. І старіти, до речі, теж не збирався. Адже старість — це передусім байдужість, тому навколо так багато молодих людей похилого віку. А Бартошевський до останнього дня залишався романтичним юнаком, обтяженим життєвою мудрістю.

І вже тому виявився дуже незручним героєм.

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Віталій Портников image

Віталій Портников

Письменник, журналіст, громадський діяч. Оглядач «Радіо Свобода», член Українського ПЕН-клубу. Засновник і ведучий телепрограми «Політклуб…

Читайте також