«Варшава і Київ — дуже подібні», — чую я від знайомих українців, які відвідують польську столицю проїздом або бувають тут лише по кілька днів. «Навіть немає чого порівнювати, абсолютно різні міста», — стверджують ті, хто мав можливість бодай пару років пожити в обох столицях.
Я народилася й виросла у Києві, але 12 років тому моїм новим домом стала Варшава. Відтоді обидва міста глобалізувались і розвивались. На зміну одним звичкам та смакам містян приходили інші. Проте окремі особливості повсякдення варшав’янина та киянина залишаються незмінними, ба більше, — плекаються. Тож пропоную вашій увазі кілька спостережень над прикметними рисами мешканців Варшави та Києва. Жодної об’єктивності та неупередженості.
Варшавська любов до нарікань
«Ну, що це за така робота міського транспорту, якщо автобус запізнюється вже на три хвилини», — з неприхованим обуренням коментує пані на зупинці. «У Німеччині такого б не допустили», — приєднується до її нарікань чоловік, що стоїть поруч. Так починається розмова, яка плавно перетікає в обговорення погоди, магазинних цін та політичних перипетій.
«Нарікання — найкраща тема для small talk», — переконувала мене моя викладачка з польської мови. Й іронічно додавала: «Це допоможе не лише практикувати розмовну мову, але й знайти друзів».
Насправді нарікати люблять не тільки варшав’яни: чимало поляків вважає це своєю національною рисою. Це ж своєрідний культурний код, тому відмовлятись від нього — зась. Якось у відділі декору одного польського магазину я помітила цікавий напис: «Я не нарікаю. Я тільки констатую той факт, що реальність не відповідає моїм очікуванням».
Київська увага до зовнішнього вигляду
На мою суб’єктивну думку, киянам у порівнянні з варшав’янами їхній зовнішній вигляд важливіший. Я б не пояснювала це тільки суспільним тиском, вимогами відповідати певним загальноприйнятим нормам. Не можна це обумовити й нижчою вартістю косметологічних послуг (заради справедливості варто зазначити, що різниця між київськими і варшавськими цінами з роками нівелювалася). Особливу увагу киян до свого зовнішнього вигляду я б пояснила середовищем та внутрішньою вимогливістю до себе. Цікаво, що зараз у Варшаві спостерігається українська б’юті-експансія: кількість салонів та українських спеціалістів щороку збільшується. Але знову ж, задля справедливості варто зазначити: відвідувачі нових салонів краси — теж переважно з України. І це своєю чергою пояснюється наступним пунктом.
Варшавський демократичний підхід до зовнішності та одягу
У Варшаві набагато простіше ставляться до того, як людина виглядає. За 12 років життя тут ніхто не запитав мене, чому я без макіяжу вийшла на вулицю, прийшла в університет чи на роботу. Хоча ні, одного разу я таки почула це питання, але від… своєї знайомої з Києва. Вона сказала, що я дуже смілива і впевнена в собі, якщо відважилась ходити без макіяжу. А я просто не відчуваю такої потреби і знаю, що навряд хтось у Варшаві коментуватиме мій зовнішній вигляд, навіть якщо я прийду в маленьку крамничку на районі в піжамі. «Занадто довго тут живеш, — підколюють мене польські друзі, — вже й стереотипним уявленням про українок не відповідаєш». Але що може бути краще за руйнування стереотипів?
Варшавське звертання уваги на акценти
Якщо на зовнішній вигляд у столиці на Віслі уваги не звертають, то ваш акцент підмічають залюбки. За 12 років життя тут я, звичайно, опанувала польську дуже добре, але акценту так і не позбулась. Точніше, ніколи й не намагалась.
В мене навіть назбиралася колекція фраз, якими мої польськомовні співрозмовники звертали увагу на мій акцент: від «який спокусливий східний акцент», «звідки пані до нас приїхала?», «майже не чутно, що ти говориш з акцентом» — до «ми не здаємо квартири іноземцям» та «повертайся у свою Україну».
Київська вибагливість до рівня сервісу
Війна війною, а сервіс має бути на висоті! «Люди можуть пів ночі перебувати в укритті, близько 9-ї ранку звідти вийти після тривалої повітряної тривоги і досить швидко перемкнуться в режим вибагливого споживача. Адже якщо, попри жахливу ніч, “Нова пошта” десь запізниться на годину-дві, почнеться все як у мирний час: горіть у пеклі, ви затрималися з Ужгорода до Покровська на дві години тощо», — написав у свої колонці співвласник «Нової пошти» В’ячеслав Климов. І така вибагливість стосується не лише кур’єрських служб, а й гастрономії, б’юті-індустрії та інших сервісів.
Той факт, що Варшава поступається Києву в питаннях надання послуг, спершу підмітили мої знайомі поляки, які мали нагоду відвідати столицю на Дніпрі, а з приходом українського бізнесу в польську столицю, ці відмінності стали очевидні і для варшав’ян, які в Києві ніколи не були.
Варшавське спокійне вистоювання в чергах
Варшав’яни люблять черги. Так-так, люблять черги! Черга — прикмета того, що за всі муки і втрачений час ти купиш собі щось унікальне або отримаєш незабутній досвід. Чи це національна риса, чи ностальгія за часами Польської Народної Республіки, чи взагалі результат впливу попкультури і маркетингу сказати складно, але щось мені підказує, — що всі ці чинники разом. Уявіть: столиця, безліч ресторанів на будь-який смак, а люди все одно стоять у півгодинних чергах, щоб потрапити саме в цей заклад. Таємниця, яку мені так і не вдалось розгадати.
Київська відкритість до гастроекспериментів
Київ — важливий пункт на гастрономічній мапі Європи, а особисто для мене, це гастростолиця Центрально-Східної Європи. І це звання місту вдається зберігати попри війну. За останні 10 років в Україні з’явилося чимало нових закладів, переформатувалися старі, відбулося переосмислення цінності національної кухні.
Як прихильниця коктейльної культури можу сказати, що найкращі коктейль-бари — у Києві. Якщо говорити про Варшаву, то тут гастробум іще попереду. Кількість оригінальних закладів збільшується, але найпопулярнішими все одно залишаються ті, які пропонують класичний підхід та консервативний набір страв та напоїв.
Київська кавозалежність
Бамбл-еспресо, бананово-медове капучино чи апероль-кава? А може, щось з кав’ярні третьої хвилі, у якій бариста розкаже не лише про способи приготування зерен, а й про відмінності сортів? Це точно притаманне Києву і аж ніяк не Варшаві, яка в цьому плані консервативна. Експериментальних смаків у польській столиці набагато менше, та й, прогулюючись вулицями, ти не так часто зустрінеш когось із кавою в руці. Хоча враження про те, що кияни більші кавомани, можливо, і базується на порівняльному спостереженні, що у Варшаві мало хто п’є каву під час прогулянки чи в дорозі.
Варшавький довгостроковий горизонт планування
Варшав’яни дуже ґрунтовно підходять до організації важливих життєвих подій. Особливо весілля. Тому від освідчення до шлюбу зазвичай минає щонайменше рік-два. І схоже, весільна індустрія підлаштовується під ці правила гри.
Знайти вільну дату, щоб зарезервувати банкетну залу, можна лише за рік. Замовити весільну сукню вдасться не швидше як за 4-7 місяців до весілля. І так майже з кожним пунктом весільного списку. Це тобі не в «Дії» одружитися онлайн. Хоча таке довге очікування важливої дати у Варшаві обумовлене не зовнішніми обставинами, а свідомим вибором. Адже до планування весілля підходять відповідально, складаючи довгий список справ, а поспіх тут, як зазначають мої знайомі, може затьмарити радість від святкування цього особливого моменту.
* * *
Попри численні відмінності Варшаву і Київ об’єднує чимало спільного. У обох столицях відчувається любов до мистецтва, історії та архітектури, завдяки ініціативі містян громадські простори змінюються на краще. У випадку Києва, який під невпинними російськими обстрілами, це особливо захоплює. А щодо Варшави, яка зараз розвивається дуже динамічно, підмічу тільки, що на ці позитивні зміни впливають, зокрема, українці й український бізнес, який усе впевненіше заходить на ринок польської столиці.
