Люди

«Санта-Барбара» Барбари Брильської

Барбара Брильська, 2008. Фото: Роберт Палка / Fotos-Art / Forum

Барбара Брильська, 2008. Фото: Роберт Палка / Fotos-Art / Forum

Про одну з найвідоміших польських акторок.

Життя Барбари Брильської зіткане зі злетів і падінь. І якщо зібрати її життєві сюжети в одне намисто — вийде насичений серіал на кшталт «Санта-Барбари». Власне про таку «Санта-Барбару» пані Барбари я думав восени 2005-го в Пущі-Водиці під Києвом під час зустрічі з популярною польською актрисою. Тоді вона знімалася з Богданом Ступкою в українській стрічці «Дивне Різдво» (режисер Максим Паперник, продюсер Олексій Гончаренко). На інтерв’ю погодилася відразу, що мене навіть трохи здивувало. І наша двогодинна розмова в готельному номері пролетіла як одна мить.

На пані Барбарі було обмаль гриму — вона не намагалася видатися ще красивішою, ніж є насправді. Відверто переповідала мені власну історію: щасливе дитинство біля Лодзі, кінодебют у 17 років, гра в «Фараоні» за твором Болєслава Пруса, зйомки в «Іронії долі», хамство російських актрис на телешоу (її тоді особливо лаяла і принижувала Валєнтіна Тализіна), а ще, звісно, драми з чоловіками, серед яких математик, гінеколог та два актори.

Коли я заторкнув тему дітей, ми вже вдвох не могли стримати сліз: тамуючи біль, вона розповідала про доньку, актрису і модель Барбару Космаль, яка загинула 1993-го в автотрощі (за кермом був син режисера Анджея Жулавського).

І хоча Барбара Брильська пройшла не одне коло життєвого пекла, вона випромінює упевненість, а ще, як і її героїня з фільму «Дивне Різдво» місіс Севідж — кожному зустрічному прагне подарувати бодай крихту щастя, хоча сама не вельми щаслива.

Барбара Брильська. Фото: Анджей Верницький / Forum

Якщо ж говорити про кар’єру Брильської, то знаковим для неї став фільм «Іронія долі» Ельдара Рязанова 1975-го. Відомий совєтський режисер за кілька років до цього вперше побачив Брильську в польській стрічці «Анатомія кохання» й запросив в свою новорічну кіноказку для дорослих саме як «інопланетянку», чуттєву красуню з іншого світу, що руйнує совєтські стереотипи про побут та взаємини. На те вона і казка!

Для цього Рязанов відмовив у головній жіночій ролі своїм талановитим фавориткам — Людмілі Ґурченко і Свєтлані Нємоляєвій. Адже режисерові була потрібна актриса не з совєтським, а з європейським шармом — власне, «інопланетянка». І він знайшов її в Брильській.

Популярна Надя Шевєльова у виконанні пані Барбари була не просто інтелігентною вчителькою з Лєнінграда — для декількох поколінь кіноглядачів вона стала отим утіленням «інопланетянки», яка якимось чином потрапила в скромну лєнінградську квартиру, любить своїх учнів, терпить норовливих колегинь-учительок, знає напам’ять напівзаборонену в СРСР творчість Маріни Цвєтаєвої та Белли Ахмадуліної і, що цікаво, не кидається з розгону на шию млявому московському «женихові»-телепню (Женю Лукашина грав Андрєй Мягков). Сто відсотків: ця жінка — позаземна. Не така, як усі.

Але фатальна помилка пані Барбари у тому, що через 32 роки після виходу стрічки вона власноруч зруйнувала міф свого екранного образу, погодившись грати в картині «Іронія долі. Продовження» режисера Тімура Бекмамбетова.

Втім, сиквел новорічної казки Рязанова міг знімати не обов’язково Бекмамбетов, а навіть і Борат, — йшлося не про творчий, а суто економічний результат (касові збори). І пані Барбара не змогла встояти перед фінансовим натиском Першого російського телеканалу й погодилася зніматися в продовженні стрічки. Для актрис, навіть популярних, гонорари ніколи не зайві, і я все чудово розумію.

І коли взимку 2007-го в кінотеатрі «Україна» я дивився «Іронію долі – 2», мені здавалося, що норовлива полька Брильська власноруч убиває свою колишню «інопланетянку», яка принесла їй шалену популярність і навіть Державну премію Радянського Союзу. У кінопродовженні вже літня героїня пані Барбари, яку не помилував Час, була «така, як усі»: розгублена, метушлива, трохи нещира, як і теперішня дійсність. Це ж тільки в кіно все щасливо та веселково. Життя — жорстокіше, воно може піднести аж до зіркового небосхилу, а може і зіштовхнути сторч.

Яке там ще могло бути продовження? Анна Кареніна не підніметься з рейок. Мерилін Монро більше не вшкварить джазу на біс. Бенджамін Баттон не прокрутить плівку свого чудернацького життя за бажанням: назад чи вперед. Бо кожен екранний міф має свою фабулу, траєкторію і фірмовий фінал, який часто не передбачає ніякого «продовження».

Та все ж «Іронія долі» продовжує жити своїм життям попри різні моди, політичні катаклізми і життєві «Санта-Барбари». І значною мірою — завдяки неповторній пані Барбарі.

28 травня 2021
Олег Вергеліс

Театральний критик, заслужений журналіст України, лауреат міжнародних літературних премій, автор книг про український театр («Українська драма», «Народна артистка», «Театр, де розбиваються серця»), працював заступником художнього керівника з літературних питань Івано-Франківського національного драматичного театру, писав для порталів «Дзеркало Тижня», «Главком». Помер 2022 року.