2 квітня 2022 року світ вразили кадри розстріляних та по-звірячому закатованих російськими окупантами мирних жителів Бучі. Усі запитували: як таке можливо в центрі Європи у ХХІ столітті?
Відповідь надійшла вже наступного дня , коли російське інформагентство «РІА новости» опублікувало статтю Тімофєя Сєрґєйцева «Що Росія повинна зробити з Україною», в якій послідовно викладено концепцію геноциду українців як політичної нації.
У кожного злочину є замовники , організатори та виконавці. Імена замовників та організаторів відомі всьому світу. У прямому ефірі російських телеканалів вони голосно заявили про початок «спецоперації» та її мету. Імена ж виконавців воєнних злочинів в Україні — питання часу. Але вже зараз достатньо зайти на сайт Юнармії, цього російського аналога Гітлер’юґенду, щоб побачити цілу галерею «героїв». У розділі «Алея пам’яті» можна знайти короткі біографії колишніх юнармійців, які «героїчно загинули», вбиваючи мирних українських мешканців. Їхніми іменами будуть названі юнармійські загони, а на їхніх «подвигах» виховуватимуть нове покоління росіян.
Юнармійці рівнятимуться на Алєксандра Кашина , який «героїчно загинув , виконуючи бойове завдання біля населеного пункту Буча» , або ж на Максіма Мікова, який «звільняв від націоналістів Київську область».
Як Росія стала фашистською державою і коли почала обробляти дітей за лекалами Гітлер’юґенду?
Заручники веймарського синдрому
Про веймарський синдром Російської Федерації заговорили ще в 2000-х роках. Під цим терміном історики розуміють поступову трансформацію псевдодемократичної держави в тоталітарну диктатуру , одержиму ідеями реваншизму. У Німеччині цей процес тривав з 1919 по 1933 рік і закінчився приходом до влади Гітлера , який узяв курс на відродження німецької імперії як Третього райху. Ба більше, ці ідеї знайшли відгук у німецькому суспільстві й воно їх масово підтримало. Не забуваймо, що нацисти прийшли до влади демократичним шляхом на хвилі популізму.
Аналогічні процеси охопили постсовєтську Росію. 2005 року Владімір Путін назвав розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». Він та його чекістське оточення розцінили програш у Холодній війні як приниження , яке вимагає реваншу. Відтак з’явилася риторика про пригноблених співвітчизників за кордоном.
Якщо Гітлер говорив про фольскдойчів , насамперед судетських німців Чехії, то Путін — про «геноцид російськомовних» у колишніх совєтських республіках.
Російська пропаганда почала просувати тезу про обложену фортецю , послідовно впроваджуючи в маси ідею, нібито весь світ налаштований проти Росії.
Свого часу Гітлер призначив головними ворогами Райху комуністів та євреїв (у нацистській пропаганді це синоніми). Нацисти вбачали свою цивілізаційну місію в поневоленні та знищенні Untermensch — неповноцінних людей. До останніх вони зараховували не тільки євреїв , а й слов’ян. На думку нацистських ідеологів, знищення цих народів мало сприяти процвітанню арійської раси.
Такі процеси ми спостерігаємо в сучасній Росії , от тільки головним ворогом там проголосили «зогнилий Захід», зокрема США та НАТО. Водночас російська пропаганда послідовно просуває в маси ідеї богообраності й месіанської ролі Росії — вони лежать в основі імперської вищості, яку тривалий період вирощували й культивували в російській культурі. Українці у цій схемі постають як одурманені Заходом відщепенці, яких треба врятувати та повернути в лоно «русского міра». Причому думка самих українців щодо цього нікому не цікава, а методи стандартні для нацистського мислення: невиправних знищити, решту перевиховати і поставити на службу «русскому міру».
Мілітаризація свідомості
Характерною особливістю сучасної Росії , як і Німеччини 1930-х років, стала мілітаризація масової свідомості. У РФ цей феномен втілився у квазірелігійному культі перемоги над нацизмом. Це свято супроводжується обов’язковим військовим парадом, костюмованими карнавальними ходами, масовими гуляннями та військовими реконструкціями. Починаючи з 2005 року на 9 травня росіяни масово одягають георгіївські стрічки й занурюються в нестримне тріумфування. При цьому на адресу Заходу та НАТО звучить грізний меседж: «можемо повторити». Політологи охрестили цей суспільний феномен містким словом «побєдобєсіє».
За своєю суттю воно нагадує Національний день праці , який у нацистській Німеччині відзначали 1 травня, спочатку як свято німецького робітничого класу. Уже 1934 року нацисти перейменували його на Свято німецького народу. Цей націонал-соціалістичний офіціоз швидко став, по суті, пародією на давньонімецьке свято весни. Як і 9 травня в Росії, нацистський Першотравень мав дві складові: військовий парад та масові гуляння. Щоправда, ритуали дещо відрізнялися: поки бюргери організовували маніфестації та смолоскипні ходи, селяни розпалювали величезні багаття, одягали національні костюми та співали народних пісень.
Спільним для обох свят була мілітарна , театралізована та патріотична складові, звернення до коріння.
Якщо нацисти вбачали своє коріння в давньонімецьких ритуалах , то для сучасної Росії міфом походження (умовної точки відліку існування народу) є День перемоги.
Стараннями російських ідеологів це свято перетворилося на універсальне вшанування «доблесті російської зброї» — своєрідний культ війни.
Культурологи неодноразово відзначали , як певний тип мислення відображається у повсякденних практиках, естетиці та дискурсі. Насамперед це мислення проявляється у мистецтві, де на перший план виходить культ сили та тіла. Власне з цим пов’язана особлива любов до спорту в державах фашистського типу. Спорт у певному розумінні є сублімацією агресії та дозволяє державі самоствердитися коштом перемог національної збірної. Особливий успіх — можливість приймати престижні спортивні змагання на своїй території.
1936 року Гітлер перетворив XI Олімпійські ігри на пропаганду величі нацистської Німеччини. Для Путіна маніфестацією міці Російської Федерації мали стати XXІІ Зимові олімпійські ігри в Сочі в лютому 2014 року.
Саме тоді мистецтвознавці відзначили разючу подібність естетики рекламних плакатів Олімпійських ігор 1936 та 2014 років. Цілком очевидно , що джерелом натхнення російських рекламників було нацистське мистецтво. Оргкомітет Олімпіади в Сочі від коментарів утримався.
Однак світова спільнота не відзначила належним чином тріумф та помпезність російської олімпіади. Уся увага преси була прикута до подій в Україні , де тоді вирував Євромайдан. Перемогу української Революції гідності та проєвропейський вибір українців Путін розцінив як загрозу його авторитарному режиму, що обернулося російською агресією проти України.
Риторика російської військової пропаганди дегуманізувала українців , перетворюючи їх на «укропів», «карателів» та «нацистів» — маріонеток ненависного Заходу. Усе це ще більшою мірою сприяло мілітаризації свідомості російського суспільства на всіх рівнях.
Молодіжна політика: нацистська Німеччина vs путінська Росія
Логіка запущених веймарським синдромом процесів не могла не позначитися на молодіжній політиці Кремля. Свого часу міністр пропаганди Третього райху Йозеф Ґеббельс сказав: «Кому належить молодь , тому належить майбутнє».
Очевидно , битва за уми молоді є завданням номер один для будь-якої тоталітарної держави, і Росія тут не становить винятку.
29 липня 2016 року за ініціативою Міністра оборони РФ Сєрґєя Шойґу постав Всеросійський дитячо-юнацький військово-патріотичний рух «Юнармія». Співзасновниками були Добровільне товариство сприяння армії , авіації та флоту Росії (ДТСААФ), Ветеранська громадська організація Збройних сил РФ та Центральний спортивний клуб армії (ЦСКА). По суті, цей рух має багато спільного з Гітлер’юґендом, хоча розмах його поки що значно скромніший.
Джерелом натхнення для творців Гітлер’юґенду був скаутський рух. На початку ХХ століття скаутські загони з’явилися практично в усіх країнах Європи та Росії. В основі руху лежала ідея виховання гідних та відповідальних громадян своєї країни незалежно від їхньої соціальної , релігійної чи расової приналежності. Спільними для всіх скаутських організацій була ідеологія, заснована на загальнолюдських принципах моралі, воєнізована структура і наявність уніформи.
Нацисти першими побачили у скаутському русі потенціал як для індоктринації молоді своїми ідеями , так і для військово-фізичної підготовки. Остання відповідала расовій доктрині з її культом краси та здоров’я арійців.
Гітлер’юґенд постав 1922 року при Націонал-соціалістичній німецькій робітничій партії (НСДАП). До його лав записували дітей віком від 10 до 18 років. Спочатку це була одна з багатьох молодіжних організацій Німеччини , проте після приходу нацистів до влади все різко змінилося. Вони розпустили молодіжні організації, а закон від 1 грудня 1936 зробив Гітлер’юґенд єдиною такою структурою в нацистській Німеччині. До того ж участь у русі з добровільної перетворилася на обов’язкову, принаймні для «расово чистих» дітей. До 1940 року чисельність Гітлер’юґенду становила 7,2 мільйона членів, тобто 82 % усіх підлітків.
Ключовим було виховання молоді у відриві від сім’ї. З цією метою створювалися літні табори , де, крім військово-фізичної підготовки, також проводили ідеологічну обробку. Ідея полягала в тому, щоби через дітей впливати на батьків. Своєю чергою члени Гітлер’юґенду самі по собі були гарною рекламою для залучення нових адептів до своїх лав. Стильна уніформа, красиві ритуали з флером таємничості, приналежність до певної обраної групи — все це приваблювало німецьку молодь, яка втратила ідеали та орієнтири після поразки кайзерівської Німеччини у Першій світовій війні.
Власне , все це спостерігається і в Юнармії, де також поставлено акцент на фізичному, духовному та моральному вихованні молоді. Щоправда, російська влада приймає в організацію дітей віком від 8 до 18 років, тобто процес мілітаризації свідомості починається помітно раніше. Якщо нацисти говорили про зневажання німецьких цінностей Антантою, то в російській риториці виховання у дітей любові до батьківщини та російської культури подається як антидот від «згубного впливу Заходу».
Юнармія , як і колись Гітлер’юґенд, апелює до славного воєнного минулого, а учасників руху розглядають як кузню кадрів для військових структур.
Приставлені до Гітлер’юґенду інспектори СС підшукували тут майбутні кадри для військ СС та «Чорного ордену». Міністерство оборони РФ також розглядає Юнармію як інститут , який формує позитивну мотивацію для служби у Збройних силах РФ, а також майбутню військову еліту країни. Ба більше, Міноборони РФ надає безкоштовну вищу освіту та соціальну підтримку юнармійцям, супроводжуючи їх у доросле життя. Ці зусилля вже дали свої плоди: зараз колишні юнармійці беруть активну участь у «спецоперації в Україні», вбиваючи мирних громадян та руйнуючи українські міста.
Подібно до НСДАП російське керівництво прагне уніфікувати російський військово-патріотичний рух під егідою Юнармії , якій надається широка підтримка на державному рівні. Регіональні відділення Юнармії існують у всіх суб’єктах Російської Федерації. За шість років свого існування рух охопив мільйон російських дітей та підлітків, що становить понад 3 % від їхньої загальної чисельності.
У порівнянні з Гітлер’юґендом охоплення Юнармії невелике , проте потенціал цього державного проєкту, як і кинуті на нього ресурси, величезний.
Він уже показав свою ефективність , хоча російське керівництво ще не задіяло примусових заходів, як це свого часу зробили нацисти.
У своїй молодіжній політиці нацистська Німеччина не обмежувалася лише Гітлер’юґендом. Дітьми та підлітками займалося спеціально створене Імперське керівництво у справах молоді , яке розробило цілий комплекс заходів, щоб залучити молоде покоління до лав своїх адептів. Щось подібне можна спостерігати і в сучасній Росії, де цю місію покладено на Федеральне агентство у справах молоді.
У нацистській Німеччині на цьому полі конкурували різні відомства , які пропонували фюреру свої проєкти роботи з молоддю. Це було питання престижу, впливу на фюрера та можливість урвати свій шматок із бюджетного пирога. Все це актуальне і для сучасної Росії, молодіжна політика якої багато в чому нагадує Німеччину 1930-х років.
Юнармія: від теорії до практики
Одна з класичних ознак фашизму — культ традиції та предків. Цей аспект знайшов своє відображення у символіці обох організацій. Символом Гітлер’юґенду була давньоскандинавська руна Sowelu , яка символізувала велику перемогу. Логотип Юнармії — орел, виконаний у кількох відтінках червоного, та біла (срібна) п’ятикутна зірка. Ця символіка просякнута нацистською естетикою, а червоний колір та п’ятикутна зірка відсилають до совєтської епохи.
Синкретичний характер юнармійської символіки пов’язаний з інкорпорацією російської імперської та совєтської складових. Орел — це водночас і символ Росії , і відсилання до популярної пісні совєтських піонерів «Орлята вчаться літати». П’ятикутна зірка міцно пов’язана з міфом «Великої вітчизняної війни» та «великої перемоги» , навколо якого в Росії сформувався культ предків.
Уніформа юнармійців виконана в червоно-бежевих кольорах , замість червоного допускається синій. Очевидно, що це кольори російського триколору: бежевий використовується замість білого як більш практичний і воєнізований.
Як і членів Гітлер’юґенду , юнармійців залучають до роботи зі збереження пам’ятників та обелісків, до спортивних змагань, дають навички поводження зі зброєю. Ключовий елемент виховання — культ «великої перемоги». Юнармійці несуть вахту біля вічного вогню, беруть участь у Параді перемоги на Красній площі. Весною 2017 року Юнармія виступила у військовій реконструкції штурму Райхстаґу; для цього в підмосковній Кубинці у Військово-патріотичному парку культури та відпочинку Збройних сил РФ «Патріот» збудували макет Райхстагу.
Влітку 2017 року вперше відбувся літній табір Юнармії. Як місце проведення обрали парк «Патріот» площею 27 гектарів , в якому створено ідеальні умови для військово-патріотичного виховання та проведення реконструкцій. У музейному комплексі парку — понад 700 одиниць бронетанкової, авіаційної та іншої техніки. Парк має розвинену інфраструктуру для військового вишколу: осередок військово-тактичних ігор, багатофункціональний вогневий центр, кінно-спортивний та музейно-храмовий комплекси.
Нині Юнармія має досить велику базу таборів , зокрема для зборів юнармійців використовують «Артек» в окупованому Криму. За неповні сім років роботи руху відбулося 3 353 таборові зміни та 15 тисяч заходів.
У вересні 2018 року в Москві , на базі 154-го окремого комендантського Преображенського полку відкрили один із перших будинків Юнармії. Аналогічні приміщення мав і Гітлер’юґенд: вони були призначені для щоденних зборів членів місцевих організацій, під час яких проводили навчальні заняття з расової теорії, читали праці Гітлера та інших ідеологів партії.
Будівельний бум «будинків Гітлер’юґенду» припав на 1937–1939 роки. Росія впоралася з аналогічним процесом набагато швидше.
Ідеологічне виховання молоді у нацистському дусі дало свої плоди. Мобілізовані у 1944–1945 роках члени Гітлер’юґенду чинили запеклий опір Радянській армії та союзникам , обороняючи німецькі міста та Берлін. Знадобилися роки політики денацифікації, щоби вилікувати німецьке суспільство від нацизму. Все це стало можливим завдяки беззастережній капітуляції нацистської Німеччини.
Проте ситуація із сучасною Росією зовсім інша. Згідно із соцопитуваннями , російське суспільство підтримує політику Путіна, а перемога української армії та вигнання російських окупантів з України не означатиме автоматично початку процесу денацифікації російського суспільства. Що чекає на Росію та її сусідів, коли виросте ціле покоління з мілітаризованою свідомістю, виховане на «подвигах» російської армії в Бучі, Ірпені та Маріуполі?
Переклала Марія Шагурі