У X столітті роми покинули Індійський субконтинент — так розпочалася їхня багатовікова міграція. До Польщі роми прибули на початку XV сторіччя: перші письмові дані про них датовані 1401 роком , коли в краківських міських книгах згадується містянин ромського походження.

Становище ромів у Речі Посполитій було набагато кращим , ніж в інших країнах, де їх утискали і переслідували. Щоправда, проти ромів вводили законодавчі обмеження (перше — за правління короля Сиґізмунда Авґуста 1557 року), але вони не набували чинності і відповідно ніколи не застосовувалися на практиці.

У середині XVII століття королівська канцелярія створила посаду ромського старости , який очолював ромську громаду. Слідом за польськими королями магнати (Санґушки і Радзивілли, які не вважали ромів злочинцями і волоцюгами, а радше вбачали в них користь) призначали окремих ромських управителів, і наділяли їх охоронними грамотами на взір королівських.

Представники рома. Джерело: особистий архів автора

Від середини XVII століття польські королі накладали обов’язки ромських старост тільки на польських шляхтичів. Винятком був 1652 року , коли першим задокументованим ромським головою став Матіаш Королевич, головно за «незчисленні воєнні і особисті заслуги» перед королем.

«Циганські королі» мали приглядати за ромами , накладати на них покарання, збирати данину, але також — захищати інтереси ромської громади (з останнім завданням «королі» справлялися не надто добре). Магнати Радзивілли призначали своїх «циганських королів», які мали повноваження над ромами, що жили на землях цього княжого роду. Так 1778 року віленський воєвода Кароль Станіслав Радзивілл призначив ромським головою міщанина Яна Марцінкевича. До цього Марцінкевич 12 років стояв на чолі ромів у Мірі. Мір — нині селище міського типу на річці Міранка у Гродненській області Білорусі.На його плечі лягли не тільки усталені обов’язки «циганського короля» , а й керування так званою Сморгонською ведмежою академією. Жартівлива назва школи дресирування ведмедів, заснованої в Сморгоні (нині місто в Гродненській області Білорусі).

«Ведмежа академія»

Ромів часто можна було побачити у магнатських садибах — їх сприймали як екзотичну окрасу бенкетів і мисливських вечірок , себто як карликів при королівських дворах. На цих учтах роми нерідки виступали з ведмедями, але не простими, а «вихованими», випускниками так званої Сморгонської ведмежої академії.

«Ведмежа академія». Джерело: національний архів Румунії

У Литві навіть існувала неписана традиція: при кожному дворі обов’язково має бути хоча б один дресирований ведмідь. Наявність такого «вивченого» звіра вважалася ознакою доброго смаку і підвищувала престиж господарів.

В «академію» молодих ведмедів (тільки самців) «на виховання» віддавали магнати й інші шляхтичі , не переймаючись методами ромських дресирувальників. А їх важко назвати гуманними: тварин примушували слухатися, припікаючи їм передні лапи й б’ючи дубовою палицею. Навчання тривало шість років, і увесь цей час господарі оплачували витрати на утримання своїх улюбленців. До кожного ведмедя був призначений окремий ромський гувернер.

Евстахій Тишкевич , із книжки «Образки з домашнього життя на Литві», 1865

Навчання велося так , аби добрі манери вихованців формувалися з молодого віку і в майбутньому дали плоди: галантність, захопливий танець і делікатність у поведінці, які вкрай потрібні кожному вихованому створінню, якому судилося покинути своє домашнє вогнище і блистіти у вищому світі.

Випускники «академії» блистіли на балах і бенкетах у магнатських маєтках не тільки Речі Посполитої , а й інших країн Європи.

Після смерті щедрого жертводавця Кароля Радзивілла в історії закладу почалися скрутні часи. «Волохатим студентам» та їхнім дресирувальникам довелося відправитися на гастролі містами й шляхетськими дворами: вони танцювали і показували різні фокуси , заробляючи гроші, значний відсоток яких, звісно ж, ішов у казну так званої Сморгонської академії.

Після поділів Речі Посполитої магнатські двори почали занепадати , а разом із ними — і «академія». Під час Листопадового повстання 1830–1831 років вона закрилися, однак роми з ведмедями не зникли з польських сіл і містечок. На них надалі був великий попит.

Під час поділів і в міжвоєння

Становище ромів на польських землях погіршилося в середині XIX століття. У всіх частинах Польщі , поділеної між Пруссією, Австрією і Росією, влада загострила свою політику, зокрема, щодо ромів. Тепер вони опинилися під постійним контролем і поліція все частіше їх переслідувала й арештовувала (формально — через кочовий спосіб життя). Звісно, це спричинило вороже ставлення ромів до державних інституцій, які в них асоціювалися з несправедливістю і гоніннями, тому ромська громада замикалася у власному світі. Ця тенденція збереглася і у відродженій 1918 року незалежній Польщі.

Тогочасна польська влада не вела статистику ромського населення , проте, за приблизними підрахунками, у Другій Речі Посполитій жило від 30 до 50 тисяч ромів.

Влада незалежної Польщі була не надто лояльна до ромів: поліція часто проводили грубі операції з контролю кочової меншини. Сам вигляд особи ромської національності ставав приводом для затримання й допитів.

У пресі часто з’являлися статті , в яких роми зображувалися в негативному світлі — це вкорінювало й без того численні стереотипи й упередження щодо цієї спільноти. Тож не дивно, що багато фірм та установ не хотіло брати ромів на роботу. Крім того, у селах і містечках постійно виникли конфлікти між місцевими мешканцями і ромами.

Проте в міжвоєнний період відбулося і багато позитивних змін: постала Спілка ромів , яка інтегровувала ромську громаду, започатковувала освітні ініціативи, засновувала музичні гурти і театральні трупи. У селах і містечках до ромів зазвичай зверталися як до вправних ковалів і слюсарів, купували в них із рук різні товари, які ті пропонували, ходячи від дому до дому. Також роми служили у Війську Польському, зокрема в елітному підрозділі уланів.

Попри те , що ромів вважали небажаним «елементом», до них ставилися терпимо. Ромська громада надалі жила відокремлено, у закритих анклавах, ведучи кочовий спосіб життя. Та все змінилося 1933 року, коли до влади в Німеччині прийшли нацисти.

Так починався геноцид ромів

У 30-ті роки в Німеччині вже існувала багатовікова традиція антиромського законодавства. Переслідувати ромів почали ще в XII столітті , коли їхні перші групи прибули на німецькомовні землі. Їх не могли внести у податковий реєстр — через кочовий спосіб життя і відсутність постійного місця роботи. Їх часто суворо карали за порушення ганзейських законів. Ганза — унія вільних німецьких міст на чолі з Любеком та торгових гільдій, яка підтримувала і захищала торгівлю від феодалів і піратів у Північній Європі у XIV–XVII століттях. Їх звинувачували у шпигунстві на користь мусульман , яких тоді у Європі насправді були одиниці і про яких кружляли страшні чутки.

Крім того , їх вважали чужаками. Смаглява шкіра, химерні звичаї, незрозуміла поведінка, дивний одяг, неприналежність до християнської культури — це ще більше вкорінювало в осілих суспільствах тогочасної Європи негативні стереотипи і упередження щодо ромів.

З ХІХ століття вчені Німеччини та інших європейських країн писали про ромів та євреїв як про людей «гіршого сорту» , часто називаючи їх «позорним бичем людства».

Такі переконання кристалізувалися у відверто расистські настрої та погляди. У Німеччині ухвалювали дискримінаційні закони щодо ромів , проводили антиромські конференції (наприклад, «Циганський набрід»), затримували мандрівні ромські каравани. Крім того, у 20-30-х роках діяло Центральне управління по боротьбі з циганами. З міркувань «громадської безпеки» усіх осіб ромської національності реєстрували у поліційних картотеках.

Рішення Райху про остаточне вирішення єврейського та ромського питання суттєво пришвидшила окупація Польщі. Доктори Ветцель і Гехт писали про 100 тисяч ромів та інших «нижчих» народів , які підлягають депортації на територію Польщі.

27 вересня 1939 року Головне управління безпеки Райху ухвалило рішення звезти перших 30 тисяч ромів з Німеччини на окуповану польську територію — щоб потім їх знищити у концтаборах Кульмхоф (у Хелмні) й Аущвіці (в Освенцимі). Рішення виконали блискавично. Та це був тільки початок.

Асперг , депортація сінті та рома. Джерело: Федеральний архів Німеччини

Ґетто , концтабори і братські могили

З 9 по 11 листопада 1941 року у Лодзинське ґетто відправили п’ять потягів із ромами (в основному з Варшави та прилеглих теренів) , у кожному — тисяча людей. Водночас сюди депортували 20 тисяч євреїв із Німеччини, Австрії, Чехословаччини та Люксембургу.

Серед 5 тисяч депортованих ромів було 2 689 дітей. Вони стали першими жертвами-ромами у Лодзинському ґетто — через нелюдські умови утримання й інфекційні хвороби , зокрема тиф, який косив і дітей, і дорослих. У перші місяці у ґетто померло понад 600 ромів, ще багатьох (зокрема дітей) охоронці повісили й задушили.

У січні 1942 року більшість ромів з Лодзинського ґетто (але теж з інших регіонів окупованої Польщі) депортовували групами по 200–300 людей у концтабір Кульмхоф , де їх знищили.

Після директиви Гейдріха про необхідність ліквідації «євреїв , циган і психічно хворих» Гіммлер наказав депортувати до Аушвіц-Біркенау всіх ромів, які ще перебували на окупованих територіях. Наприкінці 1942 – на початку 1943 років у Аушвіці збудували окремий так званий циганський табір, куди вже в лютому 43-го прибув перший ешелон із ромами.

Одна з небагатьох збережених табірних фотографій ув’язненої ромського табору. Джерело: Державний музей Аушвіц-Біркенау

Обов’язки лікаря «циганського табору» виконував горезвісний доктор Йозеф Менгеле , який проводив на в’язнях, зокрема дітях, медичні експерименти. Експерименти на ромах проводили також у Равенсбруку, Натцвайлер-Штрутгофі, Заксенгаузені.

Із приблизно 23 тисяч ромів , депортованих до Аушвіцу (громадян майже всіх європейських країн), 21 тисяча загинула у газових камерах або ж померла від хвороб, голоду, холоду, рабської праці.

Коли в червні 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз , у тилу німецьких військ ішли каральні спецпідрозділи СС — айнзацгрупи. Їхній шлях позначений масовими розстрілами, згвалтуваннями, підпалами, тортурами. На теренах Литви, Латвії, України та інших країн чимало безіменних братських могил, де разом лежать останки по-звірячому вбитих євреїв і ромів.

Доля ромів у захоплених країнах залежала від місцевих умов і обставин , та зазвичай нацисти їх депортовували в Німеччину й Польщу, де змушували працювати або ж масово знищували. Багатьох ромів із Польщі, Нідерландів, Угорщини, Італії, Югославії, Албанії розстріляли на місцях.

Пораймос мовою цифр

Важко сказати , скільки ромів загинуло під час геноциду (самі роми називають його Пораймос, що в перекладі означає поглинення або ж ліквідування). Передусім проблема полягає в тому, що в довоєнній Європі не велася статистика ромського населення. Крім того, чимало нацистських документів досі належно не досліджено, а імена багатьох убивць і катів не названо.

Ромів також масово вбивали в лісах і безіменних місцях — під час облав на кочові табори. Встановити місця цих злочинів через 60 років після їх скоєння практично неможливо.

За приблизними оцінками , під час Другої світової війни загинуло близько пів мільйона ромів.

Після війни ніхто перед Нюрнберзьким трибуналом не давав свідчення про нацистські злочини , скоєні проти ромів. Ромам як народові не виплатили жодних воєнних відшкодувань. Щоправда, було кілька випадків індивідуальних репарацій, та й то через пару десятиліть.

Пам’ятник Ромам і сінті , жертвам геноциду на території Аушвіц II-Біркенау. Джерело: особистий архів автора

Роми в ПНР

Коли після війни до влади в Польщі прийшли комуністи , вони, зокрема, взяли курс на примусову асиміляцію ромів — їх у країні тоді налічувалося приблизно 15 000. Адже культурні та етнічні відмінності ромської громади не вписувалися в рамки комуністичної пропаганди про Польську Народну Республіку як етнічно однорідну країну, населену тільки поляками.

З кожним роком адміністрація , спецслужби, міліція і прокуратура все більше зусиль докладали до примусового оселення кочових ромських груп.

Кульмінаційним виявився 1964 рік: навесні народна міліція провела масову контрольну операцію реєстру ромів. Їх до осілого способу життя «заохочували» залякуваннями й суворими покараннями. А карали ромів на підставі законів про публічні зібрання (незаконне перебування великої кількості людей в одному місці) , боротьбу з інфекційними захворюваннями (нехтування обов’язком робити щеплення), протипожежну охорону (розпалювання багать у лісі, відсутність протипожежного обладнання), обов’язкову освіту (дітей не відправляли до школи). За невиконання цих статей на ромів накладали штрафи, їх арештовували й судили за пришвидшеною процедурою. В результаті до середини 70-х років практично не залишилося кочових ромських таборів.

Від асиміляції до інтеграції

На тлі політично-економічних трансформацій 1989 року для ромів почалися скрутні часи. Закривалися фабрики і заводи , і першим ділом з них звільняли осіб ромської національності. Через безробіття, крайнє погіршення матеріального становища, а ще антиромські настрої і навіть напади (як-от у містечку Млава 1991 року) значна частина ромів емігрувала — у Велику Британію, Німеччину, Швецію та інші західні країни.

У незалежній Польщі , як і інших державах Центрально-Східної Європи, на зміну комуністичній політиці асимілювання й акультурації ромів прийшла політика інтегрування й діалогу. Влада законодавчо сприяла тому, щоб роми стали повноправними членами громадянського суспільства, при цьому зберігши свою культурну самобутність.

Однак досі залишаються нерозв’язаними проблеми безробіття і бідності ромської громади , поширена дискримінація ромів (на ринку праці, в освітній сфері, в системі охорони здоров’я).

Досі трапляються між поляками і ромами трапляються конфлікти , як-от біля містечка Ліманова на півдні Польщі. Місцеві поляки постійно скаржаться владі і звертаються в суди з позовами проти місцевих ромів, які безправно зводять будинки, засмічують місцевість, у великій кількості палять електросміття і пластик, отруюючи повітря. У відповідь роми скаржаться, що почуваються дискриміновані і залякані.

Навряд чи процес інтеграції ромів у Польщі можна назвати успішним. І все ж у цій сфері є чималий поступ. Дедалі більше ромських дітей відвідує школу , а дорослих ромів здобуває середню і вищу освіту. У Польщі діє чимало громадських організацій, діяльність яких пов’язана із ромською громадою. Найбільша і найдієвіша — Спілка ромів Польщі, заснована 1992 року. Саме завдяки їй Міжнародним днем пам’яті про геноцид ромів і сінті офіційно визнано 2 серпня — коли 1944 року нацисти ліквідували ромський табір у Аушвіці–Біркенау. Також із лютого 2024 року в Освенцимі працює Центр історії й культури ромів.

З року в рік у Польщі все популярніші фестивалі ромської культури. Найбільший — Romane Dyvesa — ось уже 25 років поспіль відбувається в містечку Ґожув Вєлькопольський на заході Польщі. Його заснував відомий ромський композитор і поет Едвард Дембіцький , з ініціативи якого 1955 року також постав Ромський музичний театр Terno. Щороку в Цєхоцінеку (Куявсько-Поморське воєводство) проходить міжнародний фестиваль «Ромське літо».

Зустріч із ромами. Джерело: особистий архів автора

Досі трапляються між поляками і ромами трапляються конфлікти , як-от біля містечка Ліманова на півдні Польщі. Місцеві поляки постійно скаржаться владі і звертаються в суди з позовами проти місцевих ромів, які безправно зводять будинки, засмічують місцевість, у великій кількості палять електросміття і пластик, отруюючи повітря. У відповідь роми скаржаться, що почуваються дискриміновані і залякані. Навряд чи процес інтеграції ромів у Польщі можна назвати успішним. І все ж у цій сфері є чималий поступ. Дедалі більше ромських дітей відвідує школу , а дорослих ромів здобуває середню і вищу освіту. У Польщі діє чимало громадських організацій, діяльність яких пов’язана із ромською громадою. Найбільша і найдієвіша — Спілка ромів Польщі, заснована 1992 року. Саме завдяки їй Міжнародним днем пам’яті про геноцид ромів і сінті офіційно визнано 2 серпня — коли 1944 року нацисти ліквідували ромський табір у Аушвіці–Біркенау. Також із лютого 2024 року в Освенцимі працює Центр історії й культури ромів.

З року в рік у Польщі все популярніші фестивалі ромської культури. Найбільший — Romane Dyvesa — ось уже 25 років поспіль відбувається в містечку Ґожув Вєлькопольський на заході Польщі. Його заснував відомий ромський композитор і поет Едвард Дембіцький , з ініціативи якого 1955 року також постав Ромський музичний театр Terno. Щороку в Цєхоцінеку (Куявсько-Поморське воєводство) проходить міжнародний фестиваль «Ромське літо».

Внутрішні поділи й зовнішні виклики

Ромська громада Польщі дуже неоднорідна. Передусім вона поділена на кілька груп , і поділ цей сформувався ще в 70-х роках XIX століття. Тоді з Румунії, Угорщини й Трансільванії прикочували ромські келдерари (котлярі) та ловарі (торгівці кіньми). Клан Квєків, який походив від келдерарів, узурпував право називатися «королівським». Іще в 20–30-х роках ХХ століття його представників коронували на ромських «королів», що призвело до сутичок з ромськими групами, які жили на польських теренах іще з XV століття — польська рома та берґітка рома.

За результатами Національного перепису населення 2021 року , приблизно 13,3 тисячі польських громадян вважають себе ромами або ж мають ромське походження. Для порівняння: 2011 року ця цифра становила 16,7 тисячі.

Проте все більше ромів віддаляється від ромської культури , не знає ромської мови. Молодь часто не дотримується неписаного кодексу правил і заборон, закорінених у ромській традиції. Дедалі більше молодих ромок відмовляється від традиційної ролі берегині домашнього вогнища: вони обирають кар’єру, освіту, фінансову незалежність, ідучи супроти ромської патерналістської моделі сім’ї. Успішними прикладами є Малґожата Мірґа-Тас — відома художниця, скульпторка і громадська діячка, чи Вікі Габор — співачка, переможниця Дитячого Євробачення 2019 року.

З ростом матеріального статку , інтеграцією та освітою молоде покоління ромів у Польщі буде формуватися набагато більшою мірою під впливом культурних моделей суспільства більшості. Тому для ромів — народу без держави, який протягом останнього тисячоліття кочував і поневірявся — так важливо сьогодні зберегти свої культуру й мову, на яких заснована їхня ідентичність.

Переклала Наталка Римська