Коли я вперше опинився в щойно відкритому павільйоні Юзефа Чапського в Кракові , відразу подумав, що його творцям вдалося вибудувати сучасний античний храм — і в плані елегантності, і в плані емоційної насиченості. У цьому невеличкому музеї я відчув себе як удома — і на його даху, з якого відкривався краєвид на старий Краків, і в його затишній кав’ярні, де так добре ласувати десертами із запашним чаєм, і в його саду... Так, і, звичайно ж, у самій експозиції про Чапського, його сім’ю, долю, картини.
Павільйон Юзефа Чапського в Кракові. Джерело: jozefczapski.plІ якби сам Чапський прийшов до свого павільйону , він усе ж був би зі мною, а не з відвідувачами експозиції, присвяченій його ж життю, — так, він сидів би в кав’ярні, прогулювався б у саду, був би на даху. Тому що Чапський був великим життєлюбом! Хіба митець, який змішував такі фарби на своїх полотнах, пропустив би захід сонця з краєвидом на краківські передмістя? Хіба він не пішов би на неспішну вечірню прогулянку затишним садом — від павільйону до сімейного будиночку?
Тому що елегантність і емоційна насиченість — це насправді не про павільйон. Це про самого Чапського. Він був на диво елегантний , навіть вишуканий — і цю елегантність не змогли розтрощити ні війни, ні полон, ні совєтський концентраційний табір. Уявляючи молодого Чапського, я бачу, як він подає жакет незрівнянній Зінаїді Ґіппіус. Уявляючи зрілого Чапського, я бачу, як він читає товаришам по нещастю лекції про Марселя Пруста у концентраційному таборі або простує ташкентською вулицею під руку з великою Анною Ахматовою. Кожна така зустріч — фотографія епохи, в якій поетеси були королевами, а художники створювали світи.
Але при цьому Чапський — зовсім не людина з фантастичного світу , ні. Він прийняв виклик «століття-вовкодава», зумів дивним чином поєднати творчість із вічною боротьбою за правду і справедливість. Одна з найкращих його книжок — про совєтський концтабір для польських військовополонених у Старобільську «Старобільські спогади» Юзефа Чапського ввійшли в його українськомовне видання «На нелюдській землі» 2017 року в перекладі Олеся Герасима.. Одна з найважливіших його місій — оприявнення істини про долі знищених сталінським режимом у Катині. Одне з найвидатніших його дітищ — паризький журнал «Культура» , який він створював із Єжи Ґєдройцем , журнал, який змінював світовідчуття поляків і в еміграції, і у самій Польщі. І при цьому — відмова від компромісів з реальністю, точна і жорстка оцінка того, що відбувається насправді — і епохи, і людей. Далеко не в кожного художника така насичена політична і публіцистична біографія, далеко не кожен публіцист і видавець створював такі картини! Саме тому Юзеф Чапський так пасує до свого білого павільйону, а павільйон, цей античний храм універсальності й самовідданості, так точно передає образ Чапського.
Картина Юзефа Чапського «Train de baneliue» , 1967. Джерело: Національний музей у КраковіОсобливо на даху , коли, завмираючи у вікнах краківських будинків, сонячні промені раптом нагадують палітру його картин — і ти відчуваєш свободу життя, яку він завжди випромінював.
