Десятий пункт капітуляційного договору від 2 жовтня 1944 року передбачав евакуацію з Варшави «майна, що має мистецьку, культурну та церковну цінність». Проте німці не планували виконувати цей пункт, ба більше: командувач СС і поліції Дистрикту Варшава Пауль Ґайбель 14 листопада віддав наказ, за яким під страхом смертної кари заборонялося входити у місто без спеціальної перепустки.
У другій половині жовтня директор Національного музею професор Станіслав Льоренц організував групу науковців, яка мала рятувати польські мистецькі надбання. Наполігши на своєму, він виторгував у німців дозвіл на евакуацію з напівзруйнованої столиці до містечка Прушкува під Варшавою вцілілих культурних цінностей. Звідси й назва — Прушківська операція.
Регулярні виїзди групи рятувальників до Варшави розпочалися 7 листопада. Кожен учасник отримав двотижневу перепустку. Завдяки хабарям перепустки вдалося продовжити до середини січня 1945 року. Сприяли рятувальним роботам і німецькі експерти, яких відрядили наглядати за поляками: завершення операції для них, найімовірніше, означало б переведення на фронт, і кожен намагався це відкласти, наскільки було можливо.
Науковці, музейники та бібліотекарі, які хотіли рятувати цінні фонди, мусили щодня клопотатися в Евакуаційному штабі (на вулиці Вольській) про дозвіл на вхід у практично вже зруйноване місто. Зазвичай їм спершу доводилося чекати дві години на вантажівки, які привозили їх до зруйнованої Варшави з Прушкува.
Щоб потрапити до Евакуаційного штабу, потрібно було всунути хабар вартовим. Потім іще один — щоб отримати перепустку на вхід у місто. Відтак рятувальники мусили довго пробиратися через руїни і завали.
Коли ж вони діставалися на місце, була вже 10-та ранку, тож на роботу їм залишалося якихось чотири години. Працювали в будинках без дверей і вікон, при мінусовій температурі.
Приблизно о 14-й годині приїжджала вантажівка. На неї рятувальники вантажили книжки і цінні речі, які дивом вціліли. У відкритому кузові їм щодня доводилося проводити багато часу. Весь день рятувальники не їли й не пили нічого теплого: термоси німці конфісковували. Єдине, чим можна було зігрітися, — горілка. Іноді вантажівка не приїжджала — тоді доводилося поверталися до Прушкува пішки.
О 15-й годині всі мусили покинути територію Варшави: кількість тих, хто групою (як рятувальники) в’їжджав і виїжджав із міста, мала відповідати кількості, вказаній на перепустці. Інакше всім загрожував розстріл. Кожного, хто намагався самостійно щось вивезти із Варшави, страчували. На виїзді жандарми Евакуаційного штабу ретельно обшуковували кожну людину і кожен транспортний засіб.
Варшава. Джерело: Національний цифровий архів ПольщіСтрашний Красень Ґуцьо
Найбільшу загрозу становив Красень Ґуцьо — гауптман Шульце. Він був статний, вродливий, завжди в ідеально допасованому мундирі й до блиску начищених чоботах. Ґуцьо ніколи не підвищував голосу, а однак його всі боялися.
Шульце мав нюх мисливського пса. Якусь мить він роздивлявся обличчя людей, що чекали в черзі на обшук, а потім завжди непомильно обирав жертву.
Якось один із водіїв сховав під капотом вантажівки жіночу каракулеву шубу — його застрелили на місці. Іншого разу Красень Ґуцьо покликав жандарма, щоб той обшукав автівку професора Тадеуша Маковецького, і при цьому вказав йому на молодого чоловіка, що саме сперся на машину.
Раптом бачу: жандарм спокійно витягує револьвер, прикладає ззаду до черепа, сухий тріск, кров порскає з ока, людина без жодного зойку падає на землю, немов клунок з одягом. Жандарм старанно застібає револьвер, повертається до роботи, обшукує інших.
Кажуть, у Шульце був дозвіл від Гіммлера ліквідовувати кожного, хто намагався самотужки щось вивезти зі зруйнованої Варшави.
За поляками, що проїздили в місто, стежили жандарми. Проте через сильний мороз вони дещо легковажили своїми обов’язками, а інколи полякам навіть вдавалося на деякий час «позбутися» наглядачів: їх відводили в якесь нагріте приміщення, де на столі чекала ковбаса й горілка. Поки жандарми частувалися, польські науковці могли врятувати більше (ховаючи цінності в підземеллях).
Гори попелу
Вибух Варшавського повстання став для Гітлера приводом зруйнувати польську столицю. За планом окупантів, Варшава мала зникнути з лиця землі, перетворитися лише на перевалочний пункт для транспортів Вермахту. Німецькі офіцери вельми дивувалися польським науковцям і музейникам, які намагалися врятувати щось із бібліотечних і музейних колекцій, які вціліли: окупанти постійно наголошували, що це не має сенсу, бо врятують краплю у морі, а все інше і так буде спалене дощенту.
Важливі для польської культури архівні, бібліотечні та музейні колекції, які дивом вціліли під час боїв Варшавського повстання, окупанти поступово спалювали разом із варшавськими будинками.
У корпусі архітектурного факультету Варшавської політехніки окупанти спалили всі аудиторії й кабінети. На стінах було видно іржаві смуги запальної рідини. В горах попелу можна було тільки впізнати колишні обриси шаф, парт і книжок. Від колекції негативів залишилося розтоплене скло, ще гаряче.
Проте найцінніші фонди кафедри архітектури збереглися завдяки тому, що їх завчасу сховали в підвалах.
У будинку Публічної бібліотеки восени 1944 року розмістилася німецька господарча рота. Там, де колись зберігалися цінні стародруки, зібрані Якубом Ксаверієм Потоцьким, тепер була конюшня. Дорогі, оправлені шкірою і золотом фоліанти лежали в гною. Німецькі солдати здивовано спостерігали за тим, як кілька цивільних поляків вигрібали з кінських відходів старі книжки. Так вдалося врятувати книгозбірню Потоцького. Її спакували в 116 мішків і 9 січня 1945 року відвезли до Прушкува. Ще через кілька днів німецькі частини, готуючись до відступу, підпалили будинок.
Варшава. Джерело: Національний цифровий архів ПольщіВтрачені культурні скарби
Найбільшою і найсучаснішою бібліотекою у Варшаві була Книгозбірня ординації Красінських. 1944 року минуло століття від часу її заснування. В фондах були цінні колекції, перевезені з інших бібліотек — Національної та Університетської. У ніч на 5 вересня на будинок упало п’ять бомб, які вщент знищили два поверхи. Частину творів із колекції врятували, викидаючи їх через вікна. Після боїв Варшавського повстання вціліли лише ті екземпляри Книгозбірні Красінських, які знаходилися в бетонних підземеллях. Група Льоренца прибула до бібліотеки надто пізно.
Стаємо. Тиша. Всі вікна складу чорні й порожні. Спускаємося (черевики грузнуть у попелі) у величезні підвали. Їх підпалювали кожен зокрема, почергово. Тут зберігалися справжні скарби: рукописи, стародруки, малюнки, гравюри, ноти. Бібліотека Залуських, колекція Станіслава Авґуста, раперсвільські зібрання, Польський музей у Рапперсвілі, заснований 1870 року з ініціативи письменника, борця за незалежність Аґатона Ґіллера з метою убезпечити польські історичні пам’ятки під час поділів Польщі. архіви Красінських, рідкісні стародруки з усіх варшавських бібліотек. Нічого. Нічого. Понад 100 000 рукописних позицій, які ніде не друкувалися і вже ніколи не будуть надруковані.
Згоріло майже 80 000 стародруків (переважно цінні книжки з XVI–XVIII століть), 26 000 рукописів, 2 500 інкунабул, 100 000 малюнків і графічних робіт, 50 000 нот і театральних публікацій. Знищено картографічні колекції, каталоги й інвентарі. Група рятувальників не мала часу впадати у відчай: вона негайно вирушила до чергової бібліотеки на вулицю Жаб’ю, де теж застала згарища.
Однак на превелике полегшення рятувальників, найцінніші книжки вціліли — в підвалі, тож вони хутко взялися вантажити їх у скрині. В тісних підвалах могло працювати лише кілька людей, тому решта вирушила до Національної бібліотеки на вулиці Раковецькій. Однак там нічого не вціліло.
Приречене на знищення
Роботу переривали несподівані обстріли міста з боку червоноармійців, що були на підступах. Крім того, траплялися неприємні зустрічі з німецькими брандкомандами, себто підрозділами, які спалювали будинки. Поляків рятували видані Ґайбелем дозволи на евакуацію бібліотек. Члени брандкоманд поступалися неохоче й давали полякам часу в обріз. Рятувальники розуміли, що важлива кожна секунда, адже невідомо, який будинок у цю мить німці підпалюють і що цінного в ньому є.
З тисячі різних творів можна було обрати і дати шанс на порятунок трьом або п’яти. Решта була приречена на знищення.
Увесь час рятувальникам не давала спокою думка про те, що, можливо, їхня операція не має жодного сенсу. Адже вивезені ними до Прушкува пам’ятки потім мали бути вивезені до Райху, а до всього дорогою їх знову ж таки могла збомбардувати кожна зі сторін.
Професор Тадеуш Маковецький вирішив хитро сховати книжки з Бібліотеки Варшавського університету, щоб відразу після війни з них можна було формувати підручні фонди. Їх замурували у схроні в підземеллі. Так вціліло кілька тисяч книжок.
Люстра-рятівниця
Насправді ця ідея Маковецького була надзвичайно ризикована: рятувальники не мали згоди німців, крім того окупанти планували використати підземелля під час майбутніх боїв за Варшаву. Вибрані публікації вдалося перенести до підвалу наприкінці грудня, тепер залишилося замурувати і замаскувати вхід.
Того дня рятувальникам, на нещастя, призначили нового конвоїра. Він не хотів сидіти в теплій кімнаті, натомість ні на крок не відходив від групи, контролюючи кожен їхній рух. Щоб якось відволікти конвоїра, Богдан Коженєвський завів розмову про мародерство. І ця тема виявилася пострілом у яблучко: як з’ясувалося, німець у Варшаві перебував лише тиждень і всіляко намагався завоювати прихильність коменданта, а тому своєю чергою була дуже потрібна люстра до ротної їдальні. Коженьовський моментально перевтілився в експерта-люстрознавця: нещодавно він бачив серед руїн чудовий вцілілий екземпляр. Коженьовський радо зголосився відвести туди конвоїра й допомогти з люстрою.
Як тільки вони зникли з очей, решта учасників відразу приступила до роботи. Через пару годин Коженьовський повернувся з фіалковим обличчям і плямами від морозу, та головне — з бронзовою лампою під пахвою. За ними сунув конвоїр, тягнучи «страшну позолочену жирандолю з п’ятьма розмальованими плафонами». Рятувальникам потрібно було ще пів години, щоб замаскувати вже замуровану криївку, і їм пощастило: Беґляйтер розсівся в нагрітому напівпідвалі й заходився наминати ковбасу, запиваючи горілкою. Частину захованих і вцілілих у криївці книжок сьогодні можна побачити у Кабінеті гравюр Бібліотеки Варшавського університету.
*
Завдяки Прушківській операції вціліло близько 300 000 цінних книжок — утричі більше, ніж було домовлено з німцями. Ці скарби рятувало понад 200 людей. Крім того, Льоренц особисто окремою машиною вивозив мистецькі твори, рукописи й архівні документи з приватних колекцій: водій-жандарм за хабарі возив його по різних варшавських адресах.
Джерела: M. Ludwicki, Płonące pustkowie. Warszawa od upadku powstania do stycznia 1945. Relacje świadków, Warszawa, 2018; Rocznik Muzeum Narodowego w Warszawie, Warszawa, 1957.
Редакція висловлює вдячність порталу ciekawostki historyczne.pl за можливість публікації
Переклав Андрій Савенець
