Шалена популярність

1 березня 1984 року до Києва з одноденним візитом прилетіли польські кінематографісти: режисер Кшиштоф Ґрадовський та директор виробництва фільмів варшавської кіностудії Zodiak Вільгельм Холлєндер. Вони прибули з Москви, бо прямого авіасполучення між УРСР та ПНР не було. 

Напередодні, наприкінці січня, у польських кінотеатрах вийшов дитячий мюзикл-казка Кшиштофа Ґрадовського «Академія пана Ляпки» за однойменною повістю Яна Бжехви. Це була спільна робота кіностудії імені Ґорького, «Совінфільму» Всесоюзне об’єднання кіновиробництва, створене 1968 року з метою налагодження зв’язків із кіноорганізаціями зарубіжних країн для спільного виробництва кінопродукції як за кордоном, так і на території СРСР. та польської кіностудії Zodiak. За перший рік прокату фільм переглянуло майже 11 мільйонів глядачів. Кіноверсія «Академії пана Ляпки» шалено подобалася дітям і дорослим і здобула низку кінопремій. Такий шалений успіх був зумовлений доброю літературною основою й блискучою режисерською роботою Ґрадовського, зокрема вдало підібраним ансамблем виконавців на чолі із блискучим Пйотром Франчевським у ролі професора Амброжия Ляпки. На початку січня 1985-го фільм з’явився на великих екранах Києва. 

Газета «На екранах України» №2, 12 січня 1985 рік. Джерело: особистий архів автора

До Києва — за продовженням

У березні 1984-го тріумфальний прокат «Академії пана Ляпки» у Польській Народній Республіці тривав лише два тижні, а Кшиштоф Ґрадовський уже розпочав роботу над продовженням. Він приїхав до Києва, щоб ознайомитися з виробничими можливостями кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. Йому провели екскурсію студійними павільйонами, показали цехи виробництва декорацій та комбінованих зйомок. 

Тоді на кіностудії Довженка сформувалася потужна школа комбінованих зйомок — зараз їх називають спецефектами. «Довженківців» часто запрошували в проєкти інших студій Радянського Союзу, а ще вони співпрацювали з польськими кінематографістами. Так 1978 року вийшла науково-фантастична стрічка «Дізнання пілота Піркса» (Test pilota Pirxa) режисера Марека Пєстрака за оповіданням Станіслава Лема «Випробування» з циклу про пілота Піркса. Кадри комбінованих зйомок робили майстри кіностудії Довженка: оператор Олександр Пастухов і художник Віктор Демінський. Художник-постановник Віктор Жилко разом зі своїм польським колегою, художником Єжи Сніжавським у найбільшому павільйоні київської кіностудії збудував дивовижні декорації. Там і фільмували значну частину «Дізнання пілота Піркса», щоправда, у початкових титрах як виробники зазначені лише польська кіностудія PRF Zespoły Filmowe та «Таллінфільм»: для кіностудії імені Довженка це була не так звана планова одиниця, а «надання послуг». 

У ті часи комп’ютери в кіновиробництві ще не використовували, і фільми знімали тільки на кіноплівку. Тож при комбінованих зйомках використовували спеціальне обладнання, наприклад, трюкмашину — аби поєднати два чи більше зображень. 

Трюкмашина з книжки Боріса Плужнікова «Мистецтво комбінованих кінозйомок», 1984. Джерело: особистий архів автора

На ній зображення з двох, бувало, й трьох проєкторів перезнімали кадр за кадром вже на одну плівку. Однак цей спосіб мав суттєвий недолік — перезнімання посилювало зернистість, а отже, погіршувалася якість картинки. Щоправда, тогочасні глядачі переважно не звертали на це уваги. 

Праця з трюкмашиною забирала надто багато часу: на 2 секунди на екрані йшов метр кіноплівки, а у метрі 24 кадри. Тож можна підрахувати, скільки метрів кіноплівки треба перезняти кадр за кадром для сцени тривалістю хвилину. Потім плівку треба проявити, надрукувати й тільки тоді стане зрозуміло, чи влаштовує результат, чи потрібно перезнімати.

Оператор Володимир Гутовський (ліворуч) та режисер Олександр Муратов (праворуч) за двооб’єктивною приставкою з камерою для комбінованих зйомок під час роботи над фільмом «Геть сором!», 1984. Джерело: Національний центр Олександра Довженка 

Ґрадовському показали фрагменти щойно завершеного складного й дуже дорогого фільму «Повернення з орбіти» (режисер Олєксандр Сурін, спільна постановка з російською студією «Мосфільм»), для якого у найбільшому павільйоні збудували масштабні декорації з елементами справжніх космічних апаратів. А ще кінопроби до фільму Лєоніда Бикова «Прибулець», у зніманні яких, як і у роботі над низкою КМБ-епізодів до «Повернення з орбіти», використовували унікальне обладнання: двооб’єктивну приставку.

Оператор Володимир Гутовський (ліворуч) та асистент оператора Володимир Сов’як-Круковський (праворуч) за двооб’єктивною приставкою з камерою для комбінованих зйомок, під час роботи над фільмом «Геть сором!», 1984. Джерело: Національний центр Олександра Довженка 

«Подорожі пана Ляпки» Довженківською кіностудуєю

Тепер Ґрадовський ставив перед собою набагато складніші завдання, ніж в «Академії»: пан Ляпка і його друзі мали літати у повітрі й подорожувати підводним світом фантастичними апаратами. А для цього потрібно було застосувати не тільки анімацію, а й чималу кількість комбінованих кадрів. І на київській кіностудії польський режисер зрозумів: тут є все для втілення його амбітного задуму.

До роботи над новим «Подорожами пана Ляпки» запросили оператора комбінованих зйомок Георгія (Юрія) Лемешева, який мав чи не найбільший досвід застосування двооб’єктивної приставки (зокрема у «Поверненні з орбіти» та кінопробах «Прибульця»). Художником став Сергій Бржестовський, який разом із Георгієм Лемешевим працював над «Поверненням з орбіти». 

Асистентом художника комбінованих зйомок у «Подорожах пана Ляпки» працював Петро Корягін.

Сергій Бржестовський з теплотою згадував Кшиштофа Ґрадовського, який завжди уважно дослухався до пропозицій та ідей «довженківців». До прикладу, вже тривав знімальний період, але ще не було ухвалене рішення, як виглядатиме апарат, яким літає пан Ляпка. Одного дня, збираючись на роботу, художник раптом задивився на електричну праску й подумав, що саме таку форму може мати апарат Ляпки. Ґрадовському ідея відразу сподобалася. Тим більше, що вже виготовлений макет батискафа, на якому пан Ляпка з друзями подорожував морськими глибинами, мав форму дитячої дзиґи. Тож пропозиція Бржестовського стовідсотково відповідала стилю фільму.

Летючий апарат у формі праски. Кадр фільму «Подорожі пана Ляпки». Джерело: особистий архів автора

Звісно, використовували й двоб’єктивну приставку, зокрема в епізодах у палаці імператора Великого Електроніка. На троні в збудованій у павільйоні декорації сидів імператор (Генрик Біста), якому стоячи доповідав полковник Алоїзій (Збіґнєв Бучковський). Для цих епізодів тло павільйону декорували чорним оксамитом. Одним об’єктивом приставки фільмували діалог двох акторів і водночас другим перезнімали екран телевізійного монітора, на якому транслювалася анімація, підготовлена польськими колегами. В інших сценах з’являються зображення, попередньо зафільмовані довженківцями, наприклад, макет тієї ж «летючої праски».

У палаці імператора. Кадр фільму «Подорожі пана Ляпки». Джерело: особистий архів автора

Як фільмували епізоди КМБ у палаці імператора. Малюнок: Петро Корягін / особистий архів автора

Або такий епізод: пан Ляпка з друзями вирушають у подорож вітрильником, та військовий корабель імператора відкриває по них вогонь. Намагаючись уникнути ураження, беззбройний вітрильник занурюється в море й залягає на дно. 

Вітрильник занурюється на глибину. Кадр фільму «Подорожі пана Ляпки». Джерело: особистий архів автора

Для цього, як згадував Петро Корягін, в одному з павільйонів кіностудії Довженка збудували невеликий дерев’яний басейн, який декорували водоростями. У макетному цеху за ескізом Сергія Бржестовського виготовили копію вітрильника — завбільшки зі справжній. Камеру на спеціальному штативі встановили догори дриґом, макет підвісили на спеціальних тросах щоглами донизу й так зафільмували опускання у воду. На екрані вийшов приголомшливий ракурс з морської глибини. 

Фільмування макета вітрильника. Малюнок: Петро Корягін / особистий архів автора

Звісно, крім описаних, у стрічці є чимало інших цікавих і новаторських як на ті часи комбінованих кадрів, створених українськими майстрами. 

Казковий світ на екранах

«Подорож пана Ляпки» знімали не тільки у Києві, а й у Криму: на екрані можна впізнати відомі палаци — Воронцовський у Алупці та Ластівчине Гніздо неподалік Ялти. Саме тут жив кіноперсонаж Аполінарій Байдоції і саме тут пан Ляпка відкрив величезні поклади казкового чорнила. Зйомки проходили також у Вірменії, Росії і, звісно ж, Польщі. 

«Подорожі пана Ляпки» вийшли на екрани польських кінотеатрів 1986 року. І художньо, і технічно карина перевершила «Академію пана Ляпки», проте не здобула такого ж гучного успіху. На це була вагома причина: кінопрокат Польської Народної Республіки переживав кризу, внаслідок якої багато кінотеатрів закрилося. Восени того ж року фільм з’явився в київських кінотеатрах. 

Газета «На екранах України», №39, 27 вересня 1986 року. Джерело: особистий архів автора

У початкових титрах «Подорожей пана Ляпки», як і в попередній стрічці Ґрадовського, виробником зазначено кіностудію імені Максіма Ґорького, «Совінфільм» та польський Zodiak. Кіностудію імені Олександра Довженка, як і в «Дізнанні пілота Піркса», не згадано, адже вона тільки надавала послуги. Щоправда, у фінальних титрах зазначені прізвища творців комбінованих зйомок: оператора Георгія Лемешева і художника Сергія Бржестовського. Однак пересічні глядачі й гадки не мали про вагомий внесок українських кінематографістів. 

Кадр фільму «Подорожі пана Ляпки». Джерело: особистий архів автора

Згодом Кшиштоф Ґрадовський зафільмував ще дві стрічки продовження (вже суто польського виробництва) — «Пан Ляпка в космосі» (1988) та «Тріумф пана Ляпки» (2001). Серія фільмів про пригоди пана Ляпки, частину яких знімали в Києві, нині вважається класикою польського кіно. 

Редакторка Наталя Ткачик