Третього травня 2023 року українка Оксана Черниш разом з мамою і двома синами , десятирічним Даніелем та річним Максимом, вирушила з Луцька до Чехії. Вже в автобусі в молодшого сина піднялася температура. Коли автобус стояв на польсько-українському кордоні, у хлопчика почалися судоми, він перестав дихати і втратив свідомість. Життя малечі врятував прикордонник, сержант Матеуш Кондрат. Відео, на якому поляк реанімує маленького Максима, подивилися мільйони українців.

Данило Соловей: Ви врятували від смерті українське немовля. Як тепер це згадуєте?

Матеуш Кондрат: В такі моменти не думаєш про емоції. Ситуація була дуже динамічна. Емоції відчув за якийсь час , після того, що відбулося. Я почувався винятково, бо усвідомлював, що врятував чиєсь життя. На щастя, все закінчилося добре.

ДС: Ми бачили відео цього порятунку , але розкажіть, як це виглядало з вашої перспективи? З чого все почалося?

МК: Я почув крики , що хтось потребує допомоги. Кричали українська прикордонниця і мати з дитиною. Вони прибігли до нас, поляків. Я відразу до них вийшов. Ми не знали, що сталося з хлопчиком. Дитина була непритомна, не дихала. Я оцінив ситуацію і вжив потрібних заходів: перевернув дитину, почав стукати по спині.

ДС: Як у такій ситуації опанувати паніку?

МК: Це складне питання. Все залежить від характеру , від конкретної людини. В такій ситуації не можна боятися. Потрібно діяти, бо, як бачимо, навіть найменша дія призводить до позитивного результату, як у цьому випадку.

ДС: Відео з вами тільки на фейсбук-сторінці нашого порталу набрало майже 5 мільйонів переглядів. Ви стали зіркою. Як ставитеся до цього?

МК: Аж стільки переглядів було?! Зіркою я себе точно не почуваю , це гучне слово. Вважаю, що кожен працівник Прикордонної служби, кожен мешканець Польщі зробив би так само. На щастя, дитину вдалося врятувати — це найважливіше.

ДС: Люди під відео залишили понад 5 тисяч коментарів , деякі пишуть, що знають вас, бо перетинають українсько-польський кордон на ділянці Устилуг-Зосін, хвалять вас.

МК: Дуже приємно , що це позитивні коментарі. Тут можна тільки радіти.

ДС: Один із коментарів — від Оксани Черниш , мами врятованої дитини: «Я щиро дякую з усього серця за порятунок моєї дитини! В той момент я дуже сильно розгубилась , хоч і знала, що потрібно робити. Але що тоді відбувалось у мене всередині — неможливо описати словами. Дякувати Богу та нашому рятівнику — все обійшлось. Великий вам уклін, ви неймовірна людина, яка подарувала нашій родині нове життя. Дякую всім, хто допоміг, це був урок на все моє життя».

МК: Дуже дякую їй за ці слова.

ДС: Як часто ви та ваші колеги проходите курс першої медичної допомоги?

МК: Такі курси організовуються на рівні базової та сержантської підготовки. Вони відбуваються циклічно. Особисто я останній раз був на подібному курсі близько 4 років тому , найближчим часом чергові курси. Насправді такі заходи організовуються щороку. Все це дуже індивідуально і залежить від кожного підрозділу. Блок медичної допомоги, який проходять працівники Прикордонної служби, також охоплює допомогу дітям у всіх можливих ситуаціях. Це великий, розширений курс.

ДС: Вам 30 років. Чи надавали ви до цього першу допомогу?

МК: Ні , до цього я не мав такої ситуації, це було вперше. За весь час, що я працюю, подібних випадків не було. Кілька разів приїздила швидка допомога, але не пригадую, щоб це було пов’язане із втратою свідомості чи якоюсь дуже очевидною загрозою життю. Проте швидка іноді приїздить, бувають різні випадки.

ДС: Як думаєте , чи польське суспільство має базову підготовку з надання першої медичної допомоги?

МК: Думаю , що так, суспільство навчене цього, але, буває, у критичних ситуаціях люди бояться застосовувати свої знання. Якщо подолаємо цей страх, то спільна безпека буде на зовсім іншому рівні. Курс першої медичної допомоги починається в школі, там це відбувається циклічно, з року в рік. Так само кожен водій перед отриманням посвідчення проходить подібний курс. Більшість людей має доступ до таких курсів на роботі. Можна також багато дізнатися з деяких телевізійних програм, де ця тема висвітлюється.

ДС: Як довго ви працюєте в прикордонній службі? Чому саме ця професія?

МК: Я працюю тут вже п’ять років. Мені завжди хотілося служити , мати професію, пов’язану з мундиром. До цього близько 6 місяців я був у війську, пройшов підготовчу службу. Потім доля завела на прикордонну службу.

ДС: Чи завжди це була польсько-українська ділянка кордону та пункт перетину Устилуг-Зосін?

МК: Так , протягом п’яти років я служу на кордоні з Україною, саме на цьому пункті перетину, в напрямку Грубешова. В рамках служби, у 2021 році протягом місяця я був на місії в Македонії. Це була співпраця з місцевою поліцією, де ми разом захищали державний кордон Північної Македонії від нелегальних мігрантів. Польські прикордонники їздять в Північну Македонію з 2016 року. Станом на квітень 2021 року відбулося 46 місій, в яких взяло участь понад 1200 польських прикордонників.

Пункт пропуску Устилуг-Зоcін. Джерело: Прикордонна служба Польщі

ДС: Чи були ви на службі 24 лютого 2022 року , коли почалася повномасштабна війна Росії проти України? Яким був цей день?

МК: Так , я працював якраз в ту ніч. Пригадуючи ті дні: ніхто не очікував на сто відсотків, що це відбудеться. Це була десь четверта година ранку, до нас прийшла українська прикордонниця зі сльозами на очах та почала показувати на своєму телефоні відео, як на різні українські міста падають бомби. По завершенні нічної зміни я повернувся додому, ввімкнув телевізор — побачив більше.

Всі наступні зміни на роботі були більш інтенсивні. Ми частіше та більше працювали , тому що були довжелезні черги. Саме тоді дуже багато людей виїжджало з України. Порівняно з періодом до 24 лютого — все діаметрально змінилося. Іноді кількість людей була навіть у п’ять разів більша. Потік автівок здавався нескінченним. Нас, працівників, також було більше, навіть уп’ятеро, якщо порівнювати з сьогоденням. Все залежало від ситуації й обставин.

За весь цей час через ділянку кордону , де я несу службу, проходило багато людей з різних українських місцевостей. Раніше це були переважно мешканці заходу України та місцеві з прикордонних населених пунктів, які їздили до Польщі майже щодня. За понад рік, мабуть, були люди з усіх куточків України.