Польська операція. Як НКВС убив 111 тисяч «шпигунів»

Бартломєй Ґайос: Якщо у Польщі згадати тему совєтських репресій щодо поляків, то першою асоціацією буде Катинський розстріл, під час якого загинуло щонайменше 22 тисячі польських громадян. Водночас у масовій свідомості не існує такого злочину, як Польська операція НКВС 1937-1938 років, в ході якої загинуло щонайменше 111 тисяч осіб польського походження, тобто вп’ятеро більше. Чому нам так мало відомо про цю операцію?

Мацєй Вирва: Чому ми так мало знаємо про це? Насамперед тому що ми взагалі пізно довідалися про Польську операцію. Це був 1993 рік і це була робота істориків міжнародного «Меморіалу», які нарешті потрапили в совєтські архіви і, серед іншого, виявили там документи, які стосувалися Польської операції. Раніше ми чули лише про жертви Великого терору загалом; втім, у Польщі у зв’язку з цим домінував дискурс про комуністів, які також були серед репресованих. Водночас слід пам’ятати, що в рамках Польської операції члени Польської комуністичної партії становили лише 3 % жертв.

Чому ми так мало говоримо про Польську операцію? Думаю, причин декілька. Перша полягає в тому, що просто не було кому пам’ятати про конкретні жертви. У випадку Катинського злочину в Польщі залишалися близькі, рідні, знайомі. Нерідко ці люди, представники польської інтелігенції, незважаючи на тиск у період Польської Народної Республіки, могли нагадувати про це. Якщо ж говорити про Польську операцію, то родичі жертв живуть у Росії та інших країнах колишнього СРСР і зовсім інакше ставляться до питань, пов’язаних із совєтськими репресіями. Багато років ця тема була табуйована. Навіть тепер, коли їздиш по селах та опитуєш людей, вони зі страхом розповідають про те, що тоді відбувалося, а минуло вже понад 80 років.

БҐ: На сайті, присвяченому Польській операції, є спогади родичів репресованих. Один із них — про Лєокадію Ґолінєвську, батько якої 1937 року не повернувся з роботи. Про його смерть вона дізналася лише 1942-го. Офіційна причина — уремія, тобто він нібито просто помер у в’язниці від якоїсь хвороби. Вона розповідає про те, як з’ясовувала все про цей злочин, і переломним моментом тут стала Перебудова, потім створення «Меморіалу» і стаття професора Пєтрова. Скільки таких історій нам узагалі відомо саме від родичів репресованих?

МВ: Думаю, їх досі замало. Матеріали, про які ти говориш, узяті з фондів петербурзького «Меморіалу», і вони також неповні. Тобто в деяких випадках ми не знаємо напевно, чи була та чи інша особа репресована в рамках Польської операції, чи в рамках якоїсь іншої операції під час Великого терору. Як ти згадав, тільки під час Перебудови, на початку 1990-х років у науковий обіг, та й узагалі в ужиток в Росії ввійшло таке поняття, як Польська операція. До того ця жінка просто знала, що її батька вбили під час Великого терору.

Мацєй Вирва та Бартломєй Ґайос. Фото: Марек Ґорчинський

БҐ: З чого взагалі складався Великий терор? Які акції та проти кого проводив НКВС?

МВ: Національні операції — це лише частина ширшого процесу репресій, який ми називаємо Великим терором. Крім них ще проводилися репресії, спрямовані проти партійних діячів, керівництва країни та Червоної армії. Це були ті великі показові процеси, коли раптом виявлялося, що найближчі соратники Лєніна — Камєнєв, Зінов’єв, Радек, Бухарін — зрадники, шпигуни. Це був перший елемент. Другим елементом стала так звана Куркульська операція, спрямована, по суті, проти залишків заможного селянства, тих, хто пережив початок 30-х років, і так званих антисовєтських елементів. А наступним етапом стали якраз національні операції, серед яких Польська операція — одна з багатьох, найбільша.

БҐ: Я навіть виписав собі ці операції: була польська, була німецька, румунська, латиська, естонська, фінська, грецька, афганська, іранська, китайська, болгарська та македонська. У чому специфіка Польської операції, чим вона вирізнялася на тлі інших?

МВ: Ти не згадав ще Харбінську операцію, яку дуже часто відносять до національних лише тому, що вона проводилася відповідно до тієї ж матриці. Nota bene, в основі цієї матриці лежала Польська операція. Саме вона слугувала зразком для всіх інших, які ти перерахував.

БҐ: Як це відбувалося, в чому полягала ця матриця? Яким був план дій НКВС?

МВ: Підставою для Польської операції був наказ Єжова №00485 від 11 серпня 1937 року, в якому дуже чітко вказувалося, кого заарештовувати і що з цими арештованими робити далі.

БҐ: І хто це були?

МВ: У документі міститься дуже докладний перелік категорій. По-перше, це були особи, які вважалися діячами Польської військової організації (ПОВ), Таємна військова організація, що виникла з ініціативи Юзефа Пілсудського і діяла на території Королівства Польського та Росії у 1914-1921 роках. як уже «виявлені», так і ті, яких ще потрібно було знайти. По-друге, полонені польські солдати, що залишилися в Радянському Союзі після Першої світової та совєтсько-польської війни. По-третє, «перебіжчики з Польщі, незалежно від часу їхнього переходу». Четверту категорію становили члени Польської соціалістичної партії та інших «польських антисовєтських політичних партій». І, зрештою, жертвами операції стали найактивніші представники «антисовєтських націоналістичних елементів» із польських національних районів. У СРСР існували Мархлівський польський національний район УРСР (1925-1935) та Дзержинський польський національний район БРСР (1932-1937). Це були основні групи.

БҐ: Хто і за якими критеріями готував цей наказ, і чому взагалі таку операцію вирішили проводити саме у серпні 1937 року, а не, скажімо, на початку 1938-го?

МВ: Історики та дослідники досі сперечаються про те, що взагалі призвело до цього посилення репресій у 1937-1938 роках. Згадуються внутрішні чинники, тобто бажання замінити стару більшовицьку еліту новими людьми, повністю підпорядкованими Сталіну. Деякі говорять і про синдром обложеної фортеці, тобто про початок будівництва комунізму в одній країні, зміцнення держави через очищення від ворожих елементів. І ось до питання про обложену фортецю: всі репресовані групи, які ти згадував, — це насправді представники титульних національностей держав, з якими межував Радянський Союз. І це не випадковість. Саме вони (на думку Сталіна, звичайно) становили ту п’яту колону, яка у разі війни могла стати на бік супротивника.

Серед можливих причин наводяться і зовнішні чинники, такі як міжнародна ситуація, підписання антикомінтернівського пакту, пізніше приєднання Риму до осі Токіо-Берлін… Як важливий елемент згадується також війна в Іспанії, яка була своєрідною прихованою війною між фашизмом і комунізмом.

Крім того, частина дослідників, особливо у Польщі, звертає увагу на постать самого Сталіна та особливості його психіки, нерідко наголошуючи на його антипольських фобіях. Хоча, ідучи за такою логікою, можна сміливо сказати, що Сталін не любив жодної нації Радянського Союзу, включно з грузинською та російською, адже серед них також були жертви репресій.

Мацєй Вирва. Фото: Марек Ґорчинський

БҐ: На якому етапі жертва дізнавалася, у чому її звинувачують?

МВ: Насправді людина так і не дізнавалася, на підставі якої статті її звинувачують, адже жодної статті у цьому випадку не було. Усі справи в рамках Польської та інших національних операцій розглядалися у позасудовому порядку, до того ж таємному. Цим займалася спеціальна двійка, що складалася з Вишинського та Єжова, а на місцях такі списки аналогічним чином складали прокурор та голова НКВС.

Це виглядало так: був допит, на якому заарештованого змушували дати свідчення, після чого складали коротку характеристику. На підставі таких характеристик ця місцева двійка що десять днів складала списки. Вони відразу визначали: або перша категорія — розстріл, або друга — табір.

БҐ: Ти вважаєш, що цей національний, етнічний польський чинник відігравав тут ключову роль? Чи, можливо, совєтський репресивний апарат оперував іншими категоріями?

МВ: Тут думки дослідників знову розходяться. Деякі наголошують на антипольському характері цієї операції, але мені ближче мислення дослідників «Меморіалу», які вважають, що якби Сталін хотів убити всіх поляків, він би це зробив. Тож я думаю, що йшлося про конкретні групи — категорії, які згадуються у наказі Єжова. Водночас виконати цей наказ дуже часто виявлялося неможливо: адже якщо в Україні, Білорусі можна було знайти потрібну кількість поляків, щоб задовольнити центральне керівництво, то в інших регіонах це вже було надзвичайно важко. Втім, неможливо докладно описати механізм Польської операції, не вдаючись до деталей функціонування всієї складної системи, що діяла на той час у Радянському Союзі. Безперечно, ця система трималася тільки тому, що діяв терор, від самого початку існування СРСР і до самого його кінця; у найкращому випадку змінювалася лише інтенсивність цього терору.

БҐ: Звідки такий енкавеесник, скажімо, на Житомирщині знав, що та чи інша людина є поляком? На підставі чого він вирішував, що це поляк і його можна піддати репресіям?

МВ: По-перше, у рамках Польської операції засуджували не лише поляків. Жертвами могли стати також росіяни, українці, білоруси та представники, мабуть, усіх етнічних груп, які населяли Радянський Союз. По-друге, використовувалася мережа інформаторів. По-третє, з 1934 року запровадили внутрішні паспорти, в яких зазначалася національність, тому достатньо було переглянути таку картотеку, щоб виокремити поляків.

Крім того, як я згадував, Сталін дозволив застосовувати тортури, так що одна людина, яка зазнала «обробки», могла повідомити з півтора десятка інших прізвищ. І таким чином раптом виявлялося, що якийсь умовний консьєрж стоїть на чолі величезної змови, в яку замішано понад десяток людей. Відразу наголошу, що насправді Польська військова організація припинила існування 1921 року і вся ця ідея, ці сотні шпигунів у Росії були типовою вигадкою Сталіна та Єжова. Такої розвиненої агентурної мережі Польської держави не існувало. Звичайно, вона, як і будь-яка інша держава, намагалася вести подібну діяльність, але з польських документів відомо, що створити цю мережу було неймовірно важко: вона налічувала лише кілька десятків людей на території всього Радянського Союзу.

БҐ: Якщо порівняти Великий терор, включно з національними операціями 1937-1938 років, з тим, що відбувалося, наприклад, у 20-ті або ще раніше, в період Громадянської війни, то в чому полягала його специфіка?

МВ: Насамперед у масштабі. У той період, про який ми говоримо, тобто в 1937-1938 роках, репресували щонайменше півтора мільйона людей.

БҐ: Такий масштаб усе ж таки вимагав якоїсь «логістичної» підготовки та організації. Як це виглядало з погляду центру? Чи доходили до них якісь відомості, звіти з провінції чи вони взагалі не стежили за цим: віддано наказ, а ви на місцях робіть, що хочете?

МВ: Слід відзначити безпосередню участь Сталіна в ухваленні рішень. Це не те, що Єжову прийшла ідея репресувати поляків та інші національні групи — безперечно, ініціатива походила від Сталіна. Книга відвідувань у 1937-1938 роках, тобто під час Великого терору, показує нам, що Єжов провів зі Сталіним загалом близько 850 годин, відвідавши його 300 разів.

Повернімося на хвилину до наказу №00485, в якому дуже детально описувався порядок розгляду справ. Внизу цим займалися двійки, які складалися з прокурора та голови місцевого НКВС. Вони складали списки осіб за цими категоріями, тобто засуджували людей або до розстрілу, або до табірного терміну від п’яти до десяти років. Щоб не витрачати часу на окремого обвинуваченого, вони збирали їх докупи, створювали список із кількох десятків людей. Такі горизонтальні аркуші паперу з прізвищами зшивали по короткому краю, звідси їх розмовна назва: альбомні списки. Їх направляли до Москви, де їх уже затверджували Вишинський та Єжов. Звісно, вони не заглиблювалися в жодні справи, оскільки їх не отримували. До них просто надходив список із короткими характеристиками.

Перша сторінка протоколу засідання двійки. Джерело: архів Центру Мєрошевського

БҐ: Імовірно, таких списків були тисячі; в якийсь момент керівництво вже не встигало, не було в змозі все це обробити, що стало великою логістичною проблемою. Як вони намагалися впоратися з цим?

МВ: По-перше, Вишинський та Єжов намагалися перекласти це на плечі своїх заступників, яких самі призначали, але це все одно не дало жодного результату. У серпні виявилося, що нерозглянутими залишилися справи ста тисяч осіб, тож із вересня 1938 року компетенція засуджувати і до вищої міри, і до табірного терміну передавалася вниз — трійкам (до колишніх двійок додався місцевий партійний керівник). І вони вже самі ухвалювали такі рішення, при цьому зберігалася та сама альбомна система, тобто, звісно, окремі справи не розглядалися, а знову складалися списки. У цьому випадку, крім основних даних, там містилася також головна інформація про саме звинувачення, три-чотири речення. Оскільки копії списків надходили до Москви і їх завжди могли перевірити, то це була свого роду страхівка з боку верхів.

БҐ: І що містилося в такому звинуваченні?

МВ: Контрреволюційна шпигунська діяльність, зазвичай дуже часто пов’язана з троцькістсько-бухаринською змовою, діяльність на користь польської розвідки, участь у ПОВ або керівна роль у ній. Все відбувалося у позасудовому порядку, тож не було судових засідань, не було захисника, а обвинувачений так і не дізнавався, за що його засуджено, хіба що міг здогадуватись, поки з нього вибивали свідчення.

БҐ: Але ти згадав, що Сталін теж контролював цей процес і залишав записи, які сьогодні звучать драматично. Наприклад: «Побити Уншліхта за те, що він не видав агентів Польщі по областях» чи інша, товаришу Єжову: «Дуже добре! Копайте і вичищайте й надалі цей польсько-шпигунський бруд». Звідки в нього бралася ця емоційність, як ти собі це пояснюєш?

МВ: Відверто кажучи, я навіть не намагаюся якось собі це пояснити. Він був спроможний дуже багато читати, щодня опрацьовував тисячі документів, і на більшості з них щось залишав, записки саме такого типу. Це, до речі, спростовує думку, що Сталін нічого про це не знав: він був чудово поінформований про кожен елемент Великого терору.

БҐ: Якщо говорити про катів, які здійснювали Польську операцію, ми передусім згадуємо гучні імена — Сталіна, Вишинського, Єжова. Але ти кажеш, що в якийсь момент ці справи почали розглядати трійки. Якби ми захотіли скласти колективний портрет співробітника НКВС, то ким була ця людина?

МВ: По-перше, це був ставленик Єжова. Коли Єжов прийшов до влади, він провів у структурах НКВС тотальну чистку, прибравши людей Яґоди. Це були молоді люди, чия рання молодість припала саме на період революції та Громадянської війни, і вони, по суті, виховувались на цьому насильстві. Нерідко в них була лише початкова освіта, вони не були глибокими інтелектуалами, як, скажімо, у випадку залізного Фєлікса Дзєржинського та його співробітників. Найчастіше це були люди селянського, робітничого походження. Насправді ми можемо відновити їхні імена та прізвища, оскільки збереглася значна частина протоколів двійок і трійок.

БҐ: Чи траплялися ситуації, коли люди виносили вирок своїм родичам?

МВ: Звісно, бувало й таке. Але теж потрібно пам’ятати, як закінчили самі ці енкавеесники. Кінець Єжова став кінцем і для них. Бєрія, замінивши його і добившись прихильності Сталіна, провів ще більшу чистку. З 1938-1941 років збереглися дуже цікаві протоколи допитів чекістів. Саме з них видно, як насправді відбувався Великий терор, зокрема Польська операція. Цікаво, що до їхніх свідчень додавалися також свідчення жертв, які підтверджували історії про побиття, тортури, зґвалтування.

БҐ: Ти вважаєш, що ці енкавеесники дійсно вірили в те, що в СРСР існує велика польська шпигунська мережа, яку потрібно розгромити? Чи вони просто діяли за таким опортуністичним сценарієм, що є наказ зверху і він підлягає виконанню?

МВ: Однозначно друге; там важко знайти ідейних комуністів, які до кінця вірили в те, що вони роблять: мовляв, був запит зверху, ось ми його й виконували. Ми ж не винні, адже якщо рішення ухвалили нагорі, то нашої вини немає. Ми лише виконували наказ.

БҐ: Наприкінці 1938 року Польська операція починає затихати. Чому саме тоді?

МВ: Не лише Польська операція: з літа 1938 року весь Великий терор почав зупинятися. По-перше, змінилася внутрішня ситуація. Єжов набрав силу. У кулуарах казали про те, що він збирає досьє на членів найближчого оточення Сталіна і навіть на самого вождя, що він має документи, які свідчать про співпрацю останнього з царською охоронкою. По-друге, наростав культ Єжова: про нього знімалися документальні фільми, його ім’ям називали міста та піонерські дружини, на його честь писали пісні. Але сонце могло бути лише одне, і ним був Сталін.

БҐ: Як закінчив Єжов і як ці репресії проти нього пояснювала совєтська еліта?

МВ: Передусім Сталін без згоди Єжова нав’язав йому Бєрію як заступника, і Єжов уже розумів, що його кінець близький. Його перемістили на другорядну посаду і зрештою заарештували. Згодом він зізнався у всьому, зокрема в шпигунстві на користь Польщі. Єжова розстріляли, найімовірніше, 4 чи 6 лютого 1940 року.

БҐ: Сьогодні відомо, що в рамках Польської операції репресували щонайменше 144 тисячі людей, щонайменше 111 тисяч загинуло. Як людина, яка займається цією темою, чого ти досі не знаєш і хотів би дізнатися? Які питання ще потребують вивчення істориками?

МВ: Насамперед мені хотілося б дізнатися імена всіх жертв Польської операції. На сьогодні наша співпраця з архівом СБУ в Україні та «Меморіалом» показує, що це можливо. Нам вдалося встановити майже 58 тисяч імен та прізвищ жертв Польської операції в Українській Радянській Соціалістичній Республіці.

БҐ: Коли йдеться про цифри, ми говоримо: щонайменше 111 тисяч, щонайменше 144 тисяч. Чи не вважаєш ти, що жертв могло бути значно більше? Чи, говорячи про 144 і 111 тисяч, ми вже близькі до остаточної цифри?

МВ: Я це називаю «прокляттям “щонайменше”». У випадку такого злочину — а Польська операція, безсумнівно, була злочином — це, на мій погляд, неприпустимо. Я вважаю, що і вчені, і польська держава повинні прагнути до того, щоби з’ясувати імена і прізвища всіх. По-друге, як уже йшлося на початку, ми досі не знаємо, що схилило Сталіна до настільки широкої репресивної операції саме в 1937-1938 роках. Думаю, відповідь на це ми знайдемо в закритих досі російських архівах.

БҐ: Чому зі 144 тисяч репресованих нам відомі за іменами та прізвищами саме ці 58 тисяч? Звідки ми знаємо про них?

МВ: Ті, про кого я згадував, їхні дані й уся інформація взяті саме з протоколів двійок і трійок, які нам вдалося отримати в Україні й доповнити їх даними з Росії.

БҐ: Тобто, наприклад, про Польську операцію в Білорусі ми поки що нічого не знаємо? Ці архіви для нас закриті?

МВ: Ми досі говоримо «щонайменше».

Сторінка з альбомного списку. Джерело: архів Центру Мєрошевського

БҐ: Чи є якісь пам’ятні місця, тобто меморіальні дошки чи пам’ятники, в Польщі, Росії чи Україні, присвячені саме Польській операції або іншим національним операціям?

МВ: Парадоксально, що ми з 2017 року виборюємо пам’ятник у Варшаві. Такого монумента немає, натомість з’являються пам’ятні дошки. Вони є у Кракові, Познані, ще у кількох містах, а також в Україні — у Житомирі, наприклад, є такі пам’ятні місця. Звісно, у Росії та Білорусі їх немає.

Переклала Марія Шагурі