Данило Соловей: Як для вас почалася повномасштабна війна?
Катерина Павленко: Я була вдома , у Києві. Прокинулася приблизно за пів години до перших вибухів , просто лежала в темряві. Було якесь дивне неприємне відчуття та внутрішня тривога. Згодом я почула вибухи, але не розуміла, що відбувається. В новинах ще нічого не повідомляли. Але раптом друг, який мав приїхати з Харкова, написав, що місто бомблять і він не приїде. Так я зрозуміла, що почалася повномасштабна війна. Спочатку навіть подумала, що то вибухи в Харкові чутно аж у Києві, але потім виявилося, що росіяни атакують Україну з трьох напрямків, обстрілюють майже всі області, тому гучно було скрізь.
Пригадую , я спочатку розгубилася, не розуміла, що робити. В перші дні ще не було застосунків, які повідомляють про повітряну тривогу, ніхто не знав, як діяти. Залишаючи квартиру, я взяла кота. В рюкзак поклала документи, готівку і корм для кота. Я не взяла з собою ноутбук з усіма напрацюваннями — тоді мені задавалося, що в цьому більше немає сенсу.
У перші дні потрібно було швидко ухвалювати рішення , щоб врятувати своє життя, адже в Києві тоді було дуже небезпечно. Мені вдалося виїхати на Черкащину, де я пробула два тижні. Потім повернулася додому.
ДС: У 2014-2015 роках ви їздили з виступами на фронт , після 24 лютого 2022 року — співали для поранених у госпіталях. Як реагували військові?
КП: Виступи допомагають підтримати моральний дух військових. Як пояснили нам психологи , які працюють з військовими, це своєрідна психотерапія. На фронт із 2014 року приїжджало багато артистів, деякі примудрялися співати там про війну, і це було не найкращим рішенням. Особисто мене військові завжди просять співати щось веселе. До повномасштабної війни Go_A виступав біля Слов’янська та у Чугуєві. То був для мене дуже важкий етап у житті. Наприклад, зранку я співаю перед майбутніми офіцерами Чугуївського військового авіаційного училища на Харківщині, а ввечері їду до бригади, яку розбили під Іловайськом. Страшні контрастні відчуття.
Один із хлопців , який пройшов Іловайськ, попросив: «Заспівай мені , як моя бабуся співала».
ДС: Ви також активно волонтерите.
КП: Мабуть , найскладніше в цьому те, що українці (і в Україні, і за кордоном) суттєво вичерпали свої можливості, їм усе важче донатити. Ми це розуміємо, тому намагаємося максимально використати свою популярність за кордоном, адже більшість наших слухачів — іноземці. Ми заохочуємо їх донатити на допомогу мирним жителям, на відбудову зруйнованого житла, на лікування поранених.
Наприклад , так вдалося допомогти родині, дім якої біля Гостомеля росіяни розстріляли з вертольота. Ці люди жили в літній кухні сусідів. Дім ще не відбудували. Ми знайшли волонтерів і кошти , щоб збудувати для них тимчасовий будинок, щоб вони переїхали у відносно нормальні умови. Ми хотіли закрити цей запит до зими, і це вдалося. Частину коштів ми зібрали під час бельгійського туру, а частину дали зі своїх гонорарів. Або в Ірпені: у багатоквартирному будинку був пошкоджений дах. Якби ми не оплатили ремонт і його вчасно не полагодили до зими, то будинок став би повністю непридатний.
Нашим захисникам ми допомагаємо з фонду гурту та з власних гонорарів. Це абсолютно різні потреби. Для когось купуємо тепловізор , для когось — автівку. Все залежить від конкретних запитів військових.
ДС: Чóму ще сприяє ваша впізнаваність закордоном?
КП: Завдяки їй ми можемо привернути увагу широкої західної аудиторії до війни Росії проти України та переконати наших закордонних слухачів , що важливо підтримувати українців, які захищають не тільки свою країну, а всю Європу від російської агресії.
Коли мене в квітні 2022 року запросили виступити перед футбольним матчем «Ювентус» – «Інтер» на дербі в Турині , я спершу дуже сумнівалася, чи їхати. Адже на початку повномасштабного вторгнення Go_A переніс на півроку-рік усі свої закордонні тури, а деякі скасував. Ми вважали, що коли в Україні масово скоюються воєнні злочини , — співи не на часі. А ще ми не хотіли покидати свою країну в таку мить.
Проте я також розуміла , що виступ на дербі — шанс достукатися до західної аудиторії, тому таки погодилася. Я співала перед 40-тисячною публікою, а ще мільйон глядачів дивилися пряму трансляцію. Потім у мене брали інтерв’ю передові італійські канали у прайм-таймі. Тоді вже звільнили Бучу , тож я стала одним із перших голосів, який розповідав про це злочинне жахіття росіян західній аудиторії.
ДС: Хто ваші слухачі за кордоном?
КП: Любов закордонної аудиторії нам подарувало «Євробачення». На кожному закордонному концерті я роблю так звані переклички: запитую , скільки людей з України, скільки з країни, в якій ми виступаємо, скільки з інших країн. Ось так я знаю, що переважна більшість слухачів на наших концертах — іноземна публіка. Наприклад, в Ісландії на сольнику було 2,5 тисячі людей, і серед них усього 4 — українці.
Концерт гурту Go_A. Фото: Антек Іваньчук / Euromaidan-WarszawaЗа кордоном ми співаємо українською і не переформатовуємо свою музику під європейські тренди. Головне для нас — завжди й всюди бути собою. А для європейців наша музика — щось нове і несподіване , для них вона звучить космічно.
На стрімінгах нас найбільше слухають у США , Британії, Німеччині, Фінляндії, Нідерландах та скандинавських країнах. Зазвичай місячна кількість наших активних слухачів на цифрових платформах — понад мільйон.
ДС: А росіяни приходять на ваші концерти?
КП: Може , і приходять, але ж не зізнаються, що вони — росіяни. На концертах я говорю дуже відверті речі про війну, яку Росія веде проти України. Це не якісь радикальні хейтерські фрази, але вони не сподобаються навіть так званим хорошим росіянам, які потенційно можуть прийти на наш концерт. У Гельсінкі був випадок, коли один слухач почав кричати «Слава Росії», його одразу вивели. Трапляється, що хтось із їхніх «хороших» зі сльозами на очах просить вибачення. Але для мене зараз думати про них — невдячна справа.
Раніше , відразу після виступу Go_A на «Євробаченні», мені писало багато дітей із Росії, які фанатіли від нашої музики. Я наївно думала що, ось я зараз донесу до них свої меседжі, й, можливо, в майбутньому вони задумаються, чи потрібно їм брати до рук зброю. Але після 24 лютого ці самі діти почали мене дико хейтити, бажали смерті. Тоді я все зрозуміла.
ДС: Чому ви обрали саме фольклорну музику?
КП: Складне питання. Я собі його не ставила. Колись я робила спроби у рок-музиці , але мене постійно завертало у фольклор. Народна творчість супроводжує мене з самого дитинства, адже я часто слухала співи своєї бабусі. Щоправда, тоді я не надавала цьому особливого значення. З позиції дитини фольклор — не дуже цікаво, а от коли ти співаєш попсу, ти крутий. Тільки з часом я усвідомила, що фольклор — те, що я дійсно люблю.
Можна сказати , до фольклору мене підвела доля. Я хотіла на театральний, але не поступила. Після закінчення Ніжинського училища культури і мистецтв імені Марії Заньковецької мене запросили працювати до Чернігівської філармонії, але я вирішила вчитися далі і поступила до Київського національного університету культури і мистецтв на відділення фольклору. Після університету я працювала в містечку неподалік Києва, продовжувала вивчати фольклор, записувала його від літних людей під час експедицій, досліджувала архіви.
ДС: Як ви справляєтесь із втомою і стресом?
КП: Найважчий період для мене був минулої осені , коли почалися блекаути і в результаті стало майже неможливо працювати. Мені, як і багатьом українцям, доводилося варити їжу на свічках, щодня підійматися додому сходами пішки (а живу я на 21-му поверсі). Почалася концентрація на негативі. Але я з цим впоралася. Дозволила собі трішки відпочити, почала займатися спортом, практикувати йогу. Допомогла і робота з психологом. Колись я думала, що можу себе вивести з будь-якого стану, але рік тому вперше скористалася послугами професіоналів і дуже рада, — тепер я краще розумію себе.
Влітку 2022 року , коли ми поїхали в тури Німеччиною, Бельгією, Нідерландами, скандинавськими країнами, коли ми бачили на вулицях нормальне мирне життя, мені здавалося, що я в якомусь сні. Це занадто великий контраст: ти живеш в Україні, де гинуть твої друзі й знайомі, де щодня може прилетіти у твою домівку, де всі новини кричать про жахливі злочини РФ, а потім потрапляєш за кордон, де люди нормально собі живуть, розважаються, у них усе класно. Я почувалася, як зомбі.
2022 року я побувала в багатьох красивих місцях за кордоном , які давно мріяла відвідати. Але от парадокс: я дивилася на них, але мені здавалося, що вони не реальні, я тоді не відчувала жодних емоцій.
ДС: На День незалежності України 2023 року ви виступили у Варшаві. Чому для вас це було важливо?
Концерт гурту Go_A. Фото: Анна Молодан / Euromaidan-WarszawaКП: Ми дуже хотіли організувати 24 серпня в Україні живий концерт , але це було небезпечно. Можна було б теж виступити онлайн, але це не те. І от активістка Наталка Панченко запросила нас на великий концерт у Варшаві. Це була чудова можливість заспівати наживо для багатьох українців , яких у Польщі дуже багато, і підтримати збори наших активістів і волонтерів.
Польща — перший закордонний ринок , який ми для себе відкрили приблизно десять років тому. Відтоді Go_A брав участь у багатьох польських фестивалях, зазвичай — фольклорних. Ми виступали на одній сцені з польськими народними колективами. Це був дуже цікавий і незабутній досвід. Go_A теж співав із польським репером Miuosh. А ще мені дуже імпонує творчість співачки Brodka.
Загалом я хочу подякувати полякам — за те , що в складні часи вони на нашій стороні, що підтримують нас і допомагають пережити цю трагедію. Я сподіваюся, невдовзі Україна переможе і зможе гідно віддячити Польщі за все добро.
