Монастир Босих кармелітів. Джерело: Харківський музей українського мистецтва / berdychiv.in.ua
Монастир Босих кармелітів. Джерело: Харківський музей українського мистецтва / berdychiv.in.ua

«Піш пан на Бердичув»

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Есе про польський контекст українського Бердичева.

Для сучасного українця Бердичів — один із районних центрів на Житомирщині, про який не так уже й часто згадують. Для українського єврея — це важливий символ історичного минулого. І справді, ще на початку XX століття Бердичів, де переважало єврейське населення, був центром торгівлі, осередком політичних і релігійних дискусій, місцем народження й творчості майстрів літератури їдиш, «волинським Єрусалимом» 1793 року, після другого поділу Речі Посполитої й приєднання Правобережної України до Росії, Бердичів увійшов до складу Волинської губернії.. Для француза Бердичів передусім асоціюється з коханням Оноре де Бальзака: письменник навіть вінчався в одному з храмів старовинного міста.

Синагога в Бердичеві, початок ХІХ століття. Джерело: Вікімедіа

Про те, що був і є польський Бердичів, відомо небагатьом. Хоча власне вінчання Бальзака мало б про це нагадувати. Адже він захопився красунею Евеліною Ганською, дочкою польського сенатора і письменника Адама Жевуського. І так ім’я Ганської навіки закарбувалося в житті польської громади Бердичева.

Я вперше задумався над польським Бердичевом навіть не у зв’язку з коханням Ганської та Бальзака, а коли читав щоденники публіциста Єжи Стемповського, одного зі співробітників паризької «Культури» Єжи Ґєдройця. Стемповський ділиться спогадом про зустріч свого батька з бердичівськими поляками. Непростий період, буквально кілька років до появи незалежних Другої Речі Посполитої та Української Народної Республіки. І нарис Стемповського точно передає атмосферу очікування, настрої людей, які живуть у польському світі, але де — в Бердичеві! Місті, яке десятиріччями було одним із центрів польського опору імперії.

А ще «pisz pan na Berdyczów» — те, що залишилося від Бердичева у польській мовній повсякденності. Зараз здається, що це прислів’я — іронічна порада писати туди, куди листи все одно ніколи не дійдуть. Шукай вітру в полі! Та це чудовий приклад того, як з роками змінюється сприйняття реалій. Тому що спочатку порада писати до Бердичева, найімовірніше, була пов’язана саме з торговим статусом міста, де ярмарки проходили мало не десять разів на рік і куди з’їжджалися купці з усієї Російської імперії — і так, з Королівства Польського сюди було ближче, ніж до ярмаркових міст у центрі Росії.

Тому коли польський купець пропонував писати йому до Бердичева, він, імовірно, мав на увазі один із таких ярмарків, на якому обов’язково побуває, тож лист точно потрапить до адресата. Хоча хтозна, коли насправді змінилося сприйняття Бердичева в польській свідомості, можливо, набагато раніше, коли місто від Речі Посполитої перейшло до Росії і в очах сучасників перестало бути польським? Адже навіть Юліюш Словацький у поемі «Беньовський» зазначає, що слова «pisuj do mnie na Berdyczów» можуть просто вбити закоханого, адже означають розставання Злий час, по-італійському: addio! / По-польськи: у Бердичів шли листи. / Страшні слова! Хто чув їх — кинь надію / чи згодься тисячу бичів знести. — Переклад Максима Рильського.. Проте це Бердичів у словах. А є і стіни.

Знаменитий кармелітський монастир, символ Бердичева, який відродився після звільнення Польщі з-під «опіки» Москви та проголошення незалежності України. Монастир-корабель, який куполами й вежами тоне у небі, здається, завжди був оточений не лісом, не містом, а морем...

І, може, саме цей образ храму, що пливе крізь час, надихнув молодого уродженця Бердичева і сина польського патріота Юзефа Коженьовського стати Джозефом Конрадом?

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Віталій Портников image

Віталій Портников

Письменник, журналіст, громадський діяч. Оглядач «Радіо Свобода», член Українського ПЕН-клубу. Засновник і ведучий телепрограми «Політклуб…

Читайте також