Для сучасного українця Бердичів — один із районних центрів на Житомирщині , про який не так уже й часто згадують. Для українського єврея — це важливий символ історичного минулого. І справді, ще на початку XX століття Бердичів, де переважало єврейське населення, був центром торгівлі, осередком політичних і релігійних дискусій, місцем народження й творчості майстрів літератури їдиш, «волинським Єрусалимом» 1793 року, після другого поділу Речі Посполитої й приєднання Правобережної України до Росії, Бердичів увійшов до складу Волинської губернії.. Для француза Бердичів передусім асоціюється з коханням Оноре де Бальзака: письменник навіть вінчався в одному з храмів старовинного міста.
Синагога в Бердичеві , початок ХІХ століття. Джерело: ВікімедіаПро те , що був і є польський Бердичів, відомо небагатьом. Хоча власне вінчання Бальзака мало б про це нагадувати. Адже він захопився красунею Евеліною Ганською, дочкою польського сенатора і письменника Адама Жевуського. І так ім’я Ганської навіки закарбувалося в житті польської громади Бердичева.
Я вперше задумався над польським Бердичевом навіть не у зв’язку з коханням Ганської та Бальзака , а коли читав щоденники публіциста Єжи Стемповського , одного зі співробітників паризької «Культури» Єжи Ґєдройця. Стемповський ділиться спогадом про зустріч свого батька з бердичівськими поляками. Непростий період , буквально кілька років до появи незалежних Другої Речі Посполитої та Української Народної Республіки. І нарис Стемповського точно передає атмосферу очікування , настрої людей, які живуть у польському світі, але де — в Бердичеві! Місті, яке десятиріччями було одним із центрів польського опору імперії.
А ще «pisz pan na Berdyczów» — те , що залишилося від Бердичева у польській мовній повсякденності. Зараз здається, що це прислів’я — іронічна порада писати туди, куди листи все одно ніколи не дійдуть. Шукай вітру в полі! Та це чудовий приклад того, як з роками змінюється сприйняття реалій. Тому що спочатку порада писати до Бердичева, найімовірніше, була пов’язана саме з торговим статусом міста, де ярмарки проходили мало не десять разів на рік і куди з’їжджалися купці з усієї Російської імперії — і так, з Королівства Польського сюди було ближче, ніж до ярмаркових міст у центрі Росії.
Тому коли польський купець пропонував писати йому до Бердичева , він, імовірно, мав на увазі один із таких ярмарків, на якому обов’язково побуває, тож лист точно потрапить до адресата. Хоча хтозна, коли насправді змінилося сприйняття Бердичева в польській свідомості, можливо, набагато раніше, коли місто від Речі Посполитої перейшло до Росії і в очах сучасників перестало бути польським? Адже навіть Юліюш Словацький у поемі «Беньовський» зазначає , що слова «pisuj do mnie na Berdyczów» можуть просто вбити закоханого, адже означають розставання Злий час, по-італійському: addio! / По-польськи: у Бердичів шли листи. / Страшні слова! Хто чув їх — кинь надію / чи згодься тисячу бичів знести. — Переклад Максима Рильського.. Проте це Бердичів у словах. А є і стіни.
Знаменитий кармелітський монастир , символ Бердичева, який відродився після звільнення Польщі з-під «опіки» Москви та проголошення незалежності України. Монастир-корабель , який куполами й вежами тоне у небі, здається, завжди був оточений не лісом, не містом, а морем...
І , може, саме цей образ храму, що пливе крізь час, надихнув молодого уродженця Бердичева і сина польського патріота Юзефа Коженьовського стати Джозефом Конрадом?
