Олег Сенцов. Джерело: Олег Сенцов / фейсбук

Олег Сенцов. Джерело: Олег Сенцов / фейсбук

Олег Сенцов: Після перемоги прийде велике усвідомлення свободи

27 листопада 2022
Люди

У травні 2014 року режисера Олега Сенцова, який жив у анексованому Криму, заарештувала російська влада. Найвідомішого українського політв’язня Кремля звільнили у вересні 2019 року, після чого він зняв фільм «Носоріг». З початком повномасштабної війни він пішов на фронт і зараз продовжує боротися у складі підрозділу ЗСУ.

Олег Сенцов. Джерело: Олег Сенцов / фейсбук

Максим Бутченко: З перших днів повномасштабної війни ви опинилися у теробороні Києва. Як ви туди потрапили , хто був поряд з вами?

Олег Сенцов: Як відомо , очікувався наступ у районі летовища «Жуляни». Росіяни планували прорватися у Київ , а цей аеропорт виявився в окрузі останнім, що функціонував. У Голосіївському районі, де я жив, формувалися підрозділи тероборони. Так я опинився у складі 204 батальйону, який відрядили на блокпост під аеропортом. Зі мною поруч опинилися дуже різні люди — хтось раніше вже служив в армії, а хтось ніколи не тримав у руках зброю.

Спочатку на нашій ділянці не було активних бойових дій , тому ми мали час пристосуватися до війни, звикнутися з військовим укладом. Через кілька тижнів із боєздатних і мотивованих бійців сформували роту і направили на допомогу 72-й бригаді, що тримала позиції неподалік Горенки. Ми стояли на другій лінії, а потім нас відправили під село Мощун, де наш батальйон тримав лінію оборони до кінця облоги Києва.

МБ: Що в ці дні для вас було найважчим?

ОС: Важко сидіти у непідготовленому окопі у березні при температурі нуль градусів. У ті дні були сильні артилерійські та мінометні обстріли. Ви бачили , що вони зробили з Мощуном? Ліс зрівняли із землею. Труднощі виникають переважно саме через специфіку цієї війни. Стрілецький бій — рідкість, здебільшого відбуваються артилерійські обстріли. Рота зазнала втрат, але в моєму підрозділі вбитих не було.

На додачу побут: де поїсти , поспати, обігрітися, помитися. На війні не буває нічого легкого.

МБ: Вас щось тоді вразило у бойових діях?

ОС: Я кілька разів бував у зоні АТО — їздив до своїх друзів подивитися , що таке війна. Тоді масових обстрілів не було, але можна сказати, перший військовий досвід я отримав.

Від лютого все змінилося. Ми були недостатньо підготовлені до масштабної війни , але швидко навчилися, пристосувалися. Коли вперше побуваєш під мінометним обстрілом — поряд розриваються міни, засипає землею і свистять уламки над головою, — то вражень аж надто. На війні потрапляєш під різні види обстрілів: артилерійський, мінометний, із винищувачів СУ. Але потім звикаєш. Звичайно, були й такі, хто давав задню та морально не витримував.

МБ: Я працював у шахті на Донбасі , і на вугільних підприємствах травмувалися переважно ті, хто мав великий трудовий стаж. Можливо, щось подібне є на війні?

ОС: Так , я таке помічав на Донбасі: коли бійці перебувають уже довго на передовій , вони нехтують правилами безпеки — не носять броники, сплять в окопах, триндять телефоном, ходять не маскуючись («на папіроска», як у нас кажуть). Тому потрібно проводити ротацію. Психологічно виснаженій людині байдуже на власне життя. У людей, які тривалий час перебувають на передовій, притуплюється почуття страху.

МБ: Досвід перебування у російській в’язниці якось допоміг на фронті?

ОС: Так , в’язниця виховує психологічну стійкість, тому мені, можливо, на війні було трохи легше, ніж іншим. Людям, які не перебували у таких стресових ситуаціях, пов’язаних із загрозою для життя, важче. Не проживши труднощів, не пройшовши їх, люди не знають, що таке страх. А ось коли потрапляють на фронт, то відбувається надломлення через наплив страху і розпачу. Один мій знайомий після того , як я розповів, де був, що за останні дев’ять місяців пережив, назвав мене єдиною людиною, яка повернеться з фронту без ПТСР.

МБ: Чи були моменти , коли ви опинялися за крок від смерті?

ОС: Те , що відбувалося під Мощуном, можна назвати жахливим. Потім я був місяць на південному фронті й чотири місяці на Донбасі, з яких три місяці під Бахмутом. Мені довелося багато побачити, тому повернутися живим — саме собою знаменна подія. Там справді смерть ходить поруч.

МБ: Під Бахмутом атакують вагнерівці , серед яких багато зеків.

ОС: У росіян немає таких ділянок фронту , де стояла б одна частина чи формування. Бойові дії залежать не від назви бригади, військового підрозділу супротивника, а від того, наскільки боєздатний батальйон чи вмілий командир. Отже, дивлячись на те, як ворог атакує, можна говорити про його професіоналізм або навпаки нехлюйство.

Тактика російських солдатів — артилерійський вал , масовий обстріл артилерією. Це справді неприємна річ, під час артвалу завжди будуть і поранені, і загиблі. Після артпідготовки йде у наступ ворожа піхота. Зазвичай це невеличкі групи — дві-три людини, які проникають у ту чи іншу місцевість, але поступово їхня кількість збільшується.

Потрібно зазначити , що на першій лінії оборони не так багато людей з нашого боку, інакше під час артвалу будуть значні втрати. Тому, коли починається російська атака, десь та й може статися прорив. Після прориву оборони ми підтягуємо резерви та відкидаємо ворога. Українські позиції — це оборонна лінія з багатьох ешелонів: чим далі від «нуля», тим більше людей.

МБ: Яка ваша спеціальність на фронті?

ОС: Я задіяний в аеророзвідці , у нашій команді четверо людей. Я можу керувати безпілотником, але не завжди літаю. Крім цього, потрібно займатися технічними питаннями, захистом периметра.

Аеророзвідка — пріоритетна ціль для російської артилерії. Тому якщо оператор безпілотників не знає , як технічно забезпечити свою безпеку, він житиме недовго. Способів убезпечитися достатньо: скажімо, спеціальні програми маскують точки зльоту дрона, а завдяки різним хитрощам можна приховати від ворога своє місцезнаходження.

МБ: Я досі не розумію: які у росіян мотиви так відчайдушно воювати?

ОС: Коли я перебував у в’язниці , то спілкувався з росіянами, з яких
90 % потрапили туди за «битовухою». Тобто доти вони не займалися злочинною діяльністю. Такі люди переважно аполітичні. Росіяни живуть окремо від держави, в якій десь є цар, який теж живе своїм життям. Хтось любить царя, хтось його ненавидить, але російська держава для них усіх схожа на окупаційну силу, якої не можна позбутися.

Путін у в’язниці багатьом не подобається , адже ці люди опинилися в місцях ув’язнення саме через внутрішню соціальну та економічну систему, яку він збудував. Однак, коли справа стосується зовнішньої політики, ті ж люди, які секунду тому не любили Путіна, підтримують його політичну діяльність. Захоплення анексією Криму, те, як російський президент висловлюється про Європу, те, що він називає Росію найважливішою країною на землі — в’язням все це дуже подобається. Як сказав один із класиків, «дупа гола, але грає радіола». Тобто «велич нації» для них головне.

У Росії люди не дуже розвинені. Коли ви розповідаєте їм про Україну , Майдан, вони не розуміють цього. Працює стадний інстинкт, тому вони борються за те, у що вірять. Поки що вірять, але незабаром і це може закінчитися.

МБ: Якось ви сказали в інтерв’ю , що на війні війна відчувається інакше.

ОС: Те , що показують у новинах, і те, що відбувається на передовій, — це дві паралельні реальності, що не перетинаються. Річ у тому, що не про все можна говорити, але ми маємо свої проблеми. Проте завдяки гнучкості людей у ЗСУ, завдяки підтримці західних партнерів, добровольців, ми сильні й виграємо цю війну.

МБ: На війні ваш погляд кіношника якось проявлявся? Чи дивилися ви на те , що відбувається, як режисер?

ОС: Люди , які займаються творчістю, сприймають світ і відбивають його, відтворюючи у своїх мистецьких роботах. Можливо, люди пройдуть війну, а потім намалюють гарні картини, що зображують військові дії. Андрій Хливнюк, лідер гурту «Бумбокс», також перебуває на війні, тому ми почуємо цікаві пісні. Я воюю, а потім ви зможете побачити кілька фільмів про це. Це людська рефлексія, яка проривається крізь творчість.

Олег Сенцов і Андрій Хливнюк. Джерело: Олег Сенцов / фейсбук

МБ: Можливо , ви ведете щоденник чи робите відеозамальовки?

ОС: Нічого не веду і майже нічого не знімаю. Те , що ви бачите про війну, це лише 1 % від того, що відбувається, — решта не така цікава. Але в пам’яті відкладаються події, які потім будуть відображені у майбутніх книгах чи фільмах.

МБ: Як і коли закінчиться війна?

ОС: У перші тижні війни я сказав , що війна триватиме два-три роки. Ворог серйозний, і він не збирався програвати цю війну, він піде до кінця. Минуло дев’ять місяців і мої прогнози не змінюються. Ми багато зробили цього року: зупинили росіян, починаємо ламати їх, атакувати, звільнили багато територій. І цей процес лише посилиться.

Але всі чомусь вважають , що якщо відбудеться деокупація Криму військовим шляхом, то війна закінчиться. Ні, не закінчиться. Це станеться лише тоді, коли в Росії зміниться не лише режим, а й ставлення до цієї війни, ставлення до України. Коли росіяни нарешті нас визнають ментально незалежною країною, визнають свою агресію та припинять її.

МБ: Повертаючись до творчості: ваш фільм «Носоріг» перебував у виробництві — з моменту написання сценарію до прем’єри — десять років. Що ви відчували , коли він вийшов на екрани?

ОС: У кіновиробництві немає чіткого початку процесу та його кінця. Насамперед з’являється ідея , ліпиться сценарій, шукаються гроші, партнери, згодом — підготовка, знімальний процес, монтаж, постпродакшн. Потім починається просування фільму. Адже я, крім того, що сценарист і режисер, ще й співпродюсер своїх фільмів, просуваю їх на офіційних фестивалях. Робота над «Носорогом» ось-ось закінчиться, залишилося кілька фестивалів, один німецький прокат. Наразі ведуться переговори з українським каналом, можливо, буде українська телепрем’єра.

МБ: Ідея картини змінилася за десять років?

ОС: Сама ідея не змінилася. Були , звісно, ​​доопрацювання, як і у будь-якому сценарії, особливо за десять років — щось ускладнювалося, балансувалося. Ось зараз я приїхав до Києва на короткий відпочинок, вирішив попрацювати над старими сценаріями. Мої партнери вже почали шукати фінансування, щоб коли закінчиться війна, підготуватися до зйомок. Коли запитують, що найскладніше в роботі режисера, відповідь така — пошук фінансів на проєкт. Це найважче, все інше другорядне.

МБ: Починається фільм вражаюче — мені сподобалася візуальна частина , реконструкція того, що відбувалося в 90-ті. А яке кіно вас надихало, коли ви створювали «Носорога»?

ОС: Я режисер-самоук — навчався , переглядаючи сотні, сотні фільмів. Тому назвати конкретно когось не можу, але у будь-якому разі намагаюся створювати своєрідне кіно. Можливо, не все вдало, і, можливо, не все до кінця вдалося зробити з того, що намагався, але це робота, за яку не соромно.

МБ: У відгуках , які я читав, критикують, зокрема, те, що виконавець головної ролі Сергій Філімонов — непрофесійний актор: він добре зіграв, але, ймовірно, професіонал впорався б краще. Філімонов — ваш свідомий вибір. Чому?

ОС: Я з самого початку знав , що показати цю грубість, «носорожність» професійний актор не зможе: таких немає в Україні. Філімонов потрапив у поле зору моїх помічників, але, коли я з ним поспілкувався вперше, він не був моїм фаворитом. А він загорівся цією ідеєю, готувався, набрав вагу, працював з віддачею на пробах, показав, що має акторські здібності.

Він не Марлон Брандо , не має такої харизми, акторської техніки та досвіду. З деякими сценами, які були у сценарії, він просто не впорався, тому їх довелося змінити. Мені трохи забракло досвіду це передбачити. Але загалом я задоволений цим вибором.

МБ: Ваша картина має близько 20 номінацій та нагород. Звичайно , всі вони важливі, але чи є якась премія, яка для вас знакова?

ОС: Насправді не так багато нагород. Коронавірус , потім війна нас трохи підкосили. Це кіно вийшло глядацьким, а фестивалі люблять заморочені фільми. Якщо воно подобатиметься фестивальним відбірникам, журі, критикам, — добре. Якщо глядачі подивляться його у кінотеатрах, будуть збори, — добре. Якщо ні, то моя ідея була погана, моє кіно невдале. Я дотримуюся у творчості трохи егоїстичного підходу: знімаю так, як хочу, як бачу.

МБ: Філімонов теж пішов на війну. Ви підтримуєте зв’язок із ним?

ОС: Так , я був улітку в нього та у його підрозділі, він командир роти ЗСУ. Десь до десяти чоловіків, які були у команді «Носорога», пішли на війну. А інші — волонтерять.

Сергій Філімонов і Олег Сенцов. Джерело: Олег Сенцов / фейсбук

МБ: У фільмі добре підібрані типажі. Ви самі відбирали акторів?

ОС: Так. У мене своя методика. Половину ролей першого , другого плану та епізодів грали професійні актори, а половину — непрофесіонали. Масовку складали непрофесіонали. Кастинг проходив таким чином: спершу ми робили прості сценки, наприклад, Марина із цигаркою на дискотеці. Через цю сцену пройшло 50 акторок. Потім кілька турів відбору. І коли кількість претендентів на роль зменшувалася до двох-трьох, я проводив групові проби. Скажімо, приходять три Марини, три «носороги», три мами і проганяються по сценах. Або на пробах на роль «носорога» було два актори, а самі проби були відкритими — кожен дивився на свого конкурента, хто як працює. І мені так було легше порівняти, я мав побачити, що людина психологічно стійка, пластична, природна, швидко вчиться.

МБ: Про що буде наступний фільм Олега Сенцова?

ОС: У мене на руках п’ять сценаріїв різного ступеня готовності , але близькі до того, щоб розпочати зйомки. Чим більше працюєш над сценарієм, тим кращим він стає. Наприклад, сценарій до фільму «Кайф». Це багаторівнева драма про сімейну пару та їхню дитину з аутизмом. Якщо «Носоріг» охоплював значні періоди часу, то дія «Кайфу» буде зосереджена у невеликому часовому проміжку. Він задуманий іншим стилістично, ритмічно та за акторами.

МБ: Війна та суспільні катаклізми активізували розвиток культури. Як ви вважаєте , якою вона буде в Україні після перемоги?

ОС: Я наведу приклад італійського неореалізму , який вистрілив саме після Другої світової війни. У США такого не сталося, у Німеччині також. Але я сподіваюся, що в Україні після війни відродження буде не лише політичним, економічним та національним. Перемога над Путіним призведе до того, що дав Майдан — до падіння останніх символів постсовєтської країни, країни Януковича та «носорогів».

Після перемоги прийде велике усвідомлення свободи , адже ми платимо за неї величезну ціну. Це спонукає нас до творчості не лише у кіно, а й у літературі та інших видах мистецтва. Прийде ренесанс, і, можливо, буде нова українська хвиля, до якої ми докладемо всіх зусиль.

Переклала Ірена Шевченко

Максим Бутченко profile picture

Максим Бутченко

Всі тексти автора

Читайте також