«Для мене найважливіше в мистецтві — можливість допомагати», — говорить Бартломєй Кєлбович, митець, чия практика глибоко закорінена в активізмі та прямих жестах. Його робота стосується різноманітних нагальних глобальних проблем, але два роки тому він зосередився на Україні, переконаний, що вона не просто захищає свій суверенітет, а бореться за свободу всієї Європи. Спостерігаючи за зменшенням уваги до України в Західній Європі, Кєлбович із новою силою відчуває потребу діяти, підтримувати й допомагати в будь-який можливий спосіб.
Альбом I Disagree («Я проти»). Джерело: Центр діалогу імені Юліуша Мєрошевського До його великомасштабних робіт належить Have We Done Enough? Укр. «Чи ми зробили достатньо?».— просте, але потужне запитання, виведене крейдою на варшавському хіднику. Розміщена на набережній робота відсилає до екологічного лиха на річці Одрі й кліматичної катастрофи загалом, але її ідею можна інтерпретувати в набагато ширшому ключі. В контексті агресії Росії проти України вона відображає зрушення, яке Кєлбович помітив у Польщі: хвилю солідарності з українцями, яка з часом почала згасати. Питання спрямоване не лише до інших, які припинили підтримку, але й до самого себе. Кєлбович часто замислюється над тим, чи він робить достатньо, розмірковуючи про актуальність артивізму Напрямок сучасного мистецтва, в якому за допомогою художньо-виразних засобів митці просувають ідею протесту або громадянської непокори. перед лицем затяжного й жорстокого конфлікту. Свідомий обмеженості колишніх методів, він шукає нові інструменти та форми вираження, які б знайшли відгук у суспільстві, втомленому черговими кризами.
2022 року Кєлбович викладав у Академії мистецтв у Варшаві, де часто включав активізм у навчальну програму. Митець часто співпрацює з друзями, студентами та прихильниками, іноді закликаючи до участі через інстаграм. Протягом багатьох років він брав участь у акціях на підтримку демократії й прав людини в Польщі та проти ультраправих партій. 24 лютого, в день, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, студенти його класу відразу припинили свою звичайну діяльність і почали створювати протестні банери. Один із його перших мітингів на підтримку України відбувся перед російським посольством у Варшаві. Під час протесту деякі з його плакатів із зображенням Путіна впали на землю, а інші учасники почати топтати й навіть стрибати по них, виражаючи свій гнів і непокору. Цей спонтанний акт надихнув Кєлбовича на створення «плакатних килимів» — візуальних інструментів протесту, які відтоді було повторено в інших країнах.
Люди топчуть малюнки з обличчям Путіна. Фото: Войцєх Кринський / ForumНа думку Кєлбовича, активізм діє на багатьох рівнях. У своїй основі він підвищує обізнаність про воєнні злочини, такі як ті, що були скоєні російськими військами в Бучі, та інформує громадськість про поточні реалії війни. Крім того, його мистецтво часто слугує каталізатором, надихаючи інших до дії й показуючи, що існує безліч способів допомогти. На початку вторгнення польські митці та громадяни організували низові заходи — від приготування бутербродів для біженців до волонтерства на прикордонних пунктах пропуску. Кєлбович підкреслює, що активізм не завжди має бути пов’язаний з мистецтвом; іноді найефективнішими є найпростіші дії.
Деякі з його кампаній, такі як вірусна акція, спрямована проти фірм, що досі ведуть бізнес із Росією, ілюструють, як мистецтво може посилити вплив. В одному випадку він замінив етикетки у великому будівельному магазині на підривні протестні повідомлення, що привернуло широку увагу й було висвітлено на американському телебаченні.
Альбом I Disagree («Я проти»). Джерело: Центр діалогу імені Юліуша Мєрошевського Кєлбович свідомо уникає традиційних галерейних виставок, вважаючи їх відірваними від нагальних реалій сьогодення. Натомість його мистецтво зосереджується на рукотворних жестах співучасті, що розвиваються в громадському просторі та соцмережах. Ключовою для його практики є доступність — чимало його малюнків надані у вільному доступі онлайн для використання під час протестів. Його підхід заохочує інших наслідувати його дії й дає можливість окремим спільнотам узяти на себе відповідальність за активізм. Для Кєлбовича енергія, що стоїть за художнім жестом, така ж важлива, як і сама робота. Коли мистецтво передбачає колективну участь, спільний досвід стає більш значущим, ніж сам об’єкт. Цей етос, сформований його педагогічним досвідом, поширюється на його роботу з українськими дітьми у Варшаві, в якій він використовує мистецтво для дослідження ідентичності та розвитку спільноти.
Працюючи в буремні часи, Кєлбович розуміє, що не в змозі реагувати на кожну подію, яка розгортається у світі. Навіть ті проблеми, які він обирає, вимагають від нього простоти та швидкого темпу роботи, як у журналіста, що реагує на останні новини. Для нього документування подій і створення мистецтва схоже на ведення щоденника — кожна робота слугує моментальним знімком історії. Митець часто створює цілі серії малюнків, але виявляє, що зазвичай найбільший ефект має первісний задум. Хоча він розглядав масштабні проєкти — наприклад, завішання російського посольства тканиною як знак шани до Крісто й Жанни-Клод, Відомі митці, які створювали масштабні інсталяції, загортаючи в тканину будівлі й пам’ятники, скажімо 1995 року обгорнули Рейхстаг у Берліні. — він усвідомлює логістичні виклики таких ініціатив і залишає їх на невизначене майбутнє. Натомість зосереджується на простих, але ефективних втручаннях, що стали можливими завдяки організуючій силі соцмереж.
Альбом I Disagree («Я проти»). Джерело: Центр діалогу імені Юліуша Мєрошевського Як зазначив критик мистецтва Джеррі Зальц, значення мистецтва більше не належить митцеві — і Кєлбович гостро усвідомлює, як швидко мистецький твір може втратити свій первісний сенс після поширення в інтернеті. Наприклад, під час кризи на польсько-білоруському кордоні сатиричне зображення мертвого Санта-Клауса, створене Кєлбовичем, білоруська пропаганда привласнила і використала у ворожих цілях. Вірячи в остаточну перемогу України, Кєлбович підкреслює життєво важливу роль соцмереж у так званій інформаційній війні, яка супроводжує збройну боротьбу.
У своїй творчості Кєлбович часто заторкує складні теми, а його більш радикальні роботи — такі, як провокаційний портрет Папи Римського, — відображають його відмову мовчати перед обличчям несправедливості. Ці малюнки, хоч і суперечливі (вони навіть викликають напруженість у родині митця), випливають із нагальності моменту. Як він сам пояснює, «коли живеш у такі напружені та складні часи, художнє вираження природно стає більш радикальним».
Альбом I Disagree («Я проти»). Джерело: Центр діалогу імені Юліуша Мєрошевського Практика Бартломєя Кєлбовича долає межі між мистецтвом та активізмом. Художник прагне досягти змін, надихнути на дії та кинути виклик самозаспокоєнню. Поки в Україні триває війна, роботи Кєлбовича нагадують нам про неминущу важливість солідарності, опору та про питання, що є рушійною силою його практики: «Чи ми зробили достатньо?».
Переклав Андрій Савенець
