Польсько-білоруський кордон поблизу селища Кузьниці. Джерело: Війська територіальної оборони
Польсько-білоруський кордон поблизу селища Кузьниці. Джерело: Війська територіальної оборони
10 листопада 2021

Кордон Польщі та Білорусі. Як змусити Лукашенка відступити

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Тисячі людей намагаються потрапити з боку Білорусі до Європейського Союзу. Як розцінювати події на польсько-білоруському кордоні з точки зору міжнародного права? Як називати людей із Близького Сходу, яких використовує Лукашенко: мігранти чи біженці? Які механізми може застосувати Польща, щоб вплинути на диктатора? Відповідає доктор юридичних наук із Лодзького університету Томаш Ляховський.

Євген Приходько: Ситуацію на польсько-білоруському кордоні польський уряд окреслює як гібридну атаку з боку режиму Лукашенка. Деякі громадські організації розцінюють її як гуманітарну кризу. Що відбуваєся на кордоні з точки зору міжнародного права?

Томаш Ляховський. Джерело: Лодзький університет

Томаш Ляховський: Зараз у політиці й ЗМІ панує дилема — або охорона кордонів, або гуманітарне питання. На мою думку, вона штучна, адже держава повинна охороняти кордон і водночас виконувати зобов’язання, що випливають із міжнародного права стосовно біженців та прав людини. Це база. Але розгляньмо ситуацію на кордоні на практиці. Останніми днями там збільшилась кількість іноземців, яких супроводжують і контролюють білоруські прикордонники й спецслужби. Попри те, що кордон штурмують приватні особи з різних куточків світу, юридично відповідає за це саме Білорусь. У контексті міжнародного права дії Білорусі можна розцінювати як погрози силою, що є грубим порушенням статуту Організації об’єднаних націй, а також можливим порушенням територіальної цілісності та недоторканності кордонів Польщі (на основі Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі з 1975 року). Режим Лукашенка у своїх цілях використовує інших людей. Це як у випадку Росії з Україною, коли Москва керувала так званими зеленими чоловічками у Криму й бойовиками на Донбасі. Діють подібні механізми, хоча масштаб, звісно, інший.

ЄП: На Донбасі та в Криму люди діяли свідомо в інтересах Росії, а на польсько-білоруському кордоні опинилися особи, які не зовсім розуміють, у що їх втягують.

ТЛ: Так, різниця досить ясна — так звана самооборона Криму діяла свідомо в інтересах Росії, а люди на польсько-білоруському кордоні — ні. Однак в юридичному сенсі це нічого не змінює. Якщо країна використовує таких приватних осіб й повністю їх контролює, то можна говорити про відповідальність конкретної держави. Юридично за дії людей на кордоні Польщі відповідає саме Білорусь. Іноземці стали жертвами цієї ситуації, але спосіб, який вони обрали, теж не дає можливості потрапити до Європейського Союзу. Кадри зі штурмом кордонів не викликають прихильності до мігрантів та біженців навіть у найприхильніших країнах. У майбутньому це ускладнить їхню інтеграцію в країнах ЄС.

ЄП: Як узагалі охарактеризувати іноземців на кордоні: нелегальні мігранти чи біженці? Хто вони?

ТЛ: У цій ситуації найбільш нейтральним є слово «іноземець», тому що кожне інше — як «мігрант» чи «біженець» — це вже конкретне поняття. Згідно з конвенцією ООН про статус біженців, біженець — це особа, яка стала жертвою переслідувань у своїй країні за ознаками раси, віросповідання чи приналежності до певної соціальної групи або ж через політичні переконання. Тобто це суто юридичне поняття. А мігрант — усе ж більш різнорідне поняття, яке передовсім стосується людей, які покинули свою країну через економічну ситуацію. Ці два поняття можна використати, якщо розпочати процедури верифікації — й саме після цього можна стверджувати, хто є мігрантом, а хто біженцем.

Коли Литва почала розглядати заявки людей, які перейшли кордон з боку Білорусі, то з тисячі лише кілька осіб отримали право на притулок. Очевидно, що зараз на польсько-білоруському кордоні перебувають біженці, проте в переважній більшості там особи, які спокусилися обіцянкою про краще життя в Європі. Лукашенко це дуже цинічно використав разом зі злочинними угрупованнями на Близькому Сході, в Білорусі та самій Польщі. В цей процес залучено дуже багато людей, в тому числі й польські контрабандисти, які тільки й чекають на цих іноземців, щоб довезти їх до Німеччини.

Польсько-білоруський кордон. Джерело: Міністерство національної оборони Польщі

ЄП: За польськими даними, на кордоні перебуває від двох до чотирьох тисяч іноземців. У порівнянні з міграційною кризою 2014 року, коли деякі країни ЄС мали досвід із сотнями тисяч, це невелика кількість людей. Польща без особливих проблем могла б впоратися з ними. Чи польська влада не повинна дотримуватися обов’язку й надати можливість скласти заявку про надання притулку, як цього вимагає міжнародне право, згідно з яким неважливо, де людина просить захисту — в прикордонному пункті чи посеред лісу на кордоні?

ТЛ: Теоретично так має бути, але на практиці все по-різному. Є приклад Іспанії, до якої масово напливають люди з Африки. Через таку ситуацію торік Європейський суд із прав людини ухвалив рішення, в якому йдеться про те, що держава може легально, грубо кажучи, колективно виганяти людей у випадку масового незаконного перетину кордону Справа громадян Малі та Кот-д’Івуар Н.Д. та Н.Т. проти Іспанії.. Тут ми знову маємо дилему між безпекою та правами людини. В сьогоднішній ситуації я б не радив польським службам намагатися приймати заявки на притулок. По-перше, це мало реальне. По-друге, це може створити трагічну ситуацію, коли з’являтиметься все більше і більше осіб, а білоруська армія буде їх блокувати. Зараз треба тримати голову холодною й залучити всі можливі міжнародні контакти. Є можливість скликати засідання Ради Безпеки ООН. Водночас Польща мусить діяти навипередки і створити перехідні пункти для іноземців, що зараз перебувають на кордоні, адже якась частина з них усе-таки потрапить до Польщі й щодо кожної особи потрібно буде запустити процедуру верифікації.

Польщу фактично зачепила гуманітарна криза. Та я б це обернув навпаки: права людини передовсім порушує Білорусь. І стосовно іноземців з боку білоруських служб, і стосовно своїх громадян (варто згадати такі договори, як Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання з 1984 року, Конвенція ООН про права дитини з 1989 року, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права з 1966 року та дещо інших).

У попередні місяці в окремх ситуаціях деякі дії Польщі щодо іноземців на кордоні були сумнівні. Можливо, Польща порушувала права людини. Але передусім слід говорити про те, що саме Білорусь є головним порушником міжнародного права у цій ситуації.

ЄП: У Польщі лунають думки, що варто звернутися за допомогою до Європейського Союзу. Як Брюссель може допомогти Варшаві й чи мусить це робити?

ТЛ: ЄС може впровадити чергові санкції проти Білорусі, проти авіакомпанії Belavia, що переправляє іноземців, яких потім режим Лукашенка відправляє на кордон. Їхні літаки обслуговують європейські фірми. Звичайно, це не призведе до кінця кризи, тому що є ще Росія, яка відкриє в цих цілях своє небо, і потім людей привозитимуть просто звідти. Однак це значно ускладнить процес й приземлить щонайменше Belavia.

Євросоюз також може надати дипломатичну допомогу, яка часом недооцінюється, але важливо, що є тиск не тільки з боку Польщі, а й усього ЄС. Євросоюз також може допомогти з інфраструктурою, виділити кошти для охорони своїх зовнішніх кордонів, наприклад, у Польщі, Латвії чи Литві — саме про це сьогодні заявила президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн. Щоб цього досягти, прем’єр Матеуш Моравецький повинен звернутися до голів євросоюзних установ. Те, що наразі цього не відбувається, обумовлене політичним протистоянням Польщі з Європейським Союзом. На жаль, політика в цьому питанні зараз нам заважає. Уряд намагається показати свою сміливість і силу, що він сам з усім справиться, а це, на мою думку, не досить успішний план.

Якщо винести ситуацію на кордоні на міжнародний рівень, то вся історія стане прозорішою. Тоді Польщу буде не так просто у чомусь звинуватити, адже буде залучена велика кількість країн. При цьому, щоб розпочати консультації з країнами – членами НАТО варто теж застосувати четверту статтю Північноатлантичного договору. Це може послужити навіть психологічним тиском.

Польсько-білоруський кордон. Джерело: REUTERS - BelTA

ЄП: Ми вже чули від західних політиків чергове «глибоке занепокоєння», яке зараз усе частіше сприймається тільки з посмішкою. Що реально може слідувати за консультаціями НАТО і чи можуть з польського боку кордону зʼявитися війська країн-членів?

ТЛ: Політичні рішення в межах НАТО можуть призвести до того, що на деяких ділянках кордону зʼявляться військові підрозділи інших держав-членів задля кращого контролю. Немає і не може бути на кордоні жодних наступальних дій. Атакувати потрібно або дипломатично, або юридично. Саме ці інструменти слід залучити. Дії Білорусі підпадають як під Конвенцію ООН про боротьбу з торгівлею людей, так і під Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, зокрема під пункти, що стосуються контрабанди людей. Існують механізми, які варто застосувати. Наприклад, Міжнародний суд ООН у Гаазі, на юрисдикцію якого на основі вищезгаданих конвенцій Білорусь дала згоду.

Так, ці процедури тривають довго, але є приклад України, яка після агресії Росії ефективно використовує всі юридичні механізми. Москва весь час змушена відповідати, а Київ показує свою слушність у юридичному вимірі. Пам’ятаймо: юридичний аргумент завжди сильніший за політичний. Ми повинні показувати, що право порушує не Польща, а Білорусь.

ЄП: Політики польського уряду відкрито заявляють, що Лукашенко реалізує план Путіна. Чи ви помітили слід Кремля і чи не ефективніше застосувати механізми міжнародного права саме проти Москви?

ТЛ: У контексті міжнародного права, на жаль, дуже важко кваліфікувати ці дії як російські. На польський кордон люди йдуть з боку суверенної країни — Білорусі. Важко зібрати докази, що фактично іноземців контролюють російські служби. В політичному сенсі тут, звичайно, є слід Кремля, а операція — спільний план Лукашенка і Путіна. Про це варто говорити на весь світ. Але тактично слід юридично зосередитись на Білорусі. І саме тут можна сподіватись успіху.

Іноземці в таборі неподалік селища Кузьниці під наглядом білоруських служб. Джерело: Міністерство національної оборони Польщі

ЄП: Чому польський уряд заборонив журналістам перебувати в зоні надзвичайного стану поблизу польсько-білоруського кордону?

ТЛ: Це велика помилка і постріл собі в коліно. Інформація про ситуацію на кордоні надходить або з білоруського й російського боку, або з боку польської прикордонної служби чи поліції. Існує потреба, щоб на місці перебували журналісти. Польщі в цьому питанні варто використати досвід України, де працівників ЗМІ допускають у зону збройного конфлікту з Росією. Варто застосувати таку ж формулу: створити процедури верифікації та акредитації.

Не йдеться про те, щоб до польсько-білоруського кордону мав доступ кожен блогер, але дійсним працівникам засобів масової інформації цей доступ слід надати. Звичайно, процедури допуску мають бути плюралістичні, там не може перебувати тільки TVP Польська суспільна телекомпанія.. Допуск медіа допоможе польському уряду, адже висвітлення подій на кордоні зросте.

ЄП: Чи чинна ситуація не показує, що міжнародна спільнота не зробила жодних висновків після 2014 року? У питанні біженців ми маємо Женевську конвенцію ще з середини ХХ століття, маємо Дублінську конвенцію, яка хоч і змінювалась декілька разів за останні 30 років, все одно сьогодні не є ефективною. Чи чинні норми не застаріли і чи не тому країни-члени ЄС в питаннях міграції сьогодні діють дещо хаотично?

ТЛ: Так, ці механізми було створено в інші часи і не передбачалося, що можуть розгорнутися такі міграційні кризи. Останній яскравий приклад — особи, яким вдалося непомітно перетнути польсько-білоруський кордон і доїхати до Німеччини. Там вони потрапляють у спеціальні центри й більшість із них після перевірки не відповідає критеріям біженця, тож, згідно з чинними правилами, німці змушені їх повернути до країни, з якої вони прибули. Тобто до Польщі. Через дещо умовний польсько-німецький кордон ці люди знову вирушають до Німеччини — й так по колу.

Ще складніше у випадку Білорусі й Польщі. Люди, які потрапили до Польщі і не відповідають критеріям надання статусу біженця, повинні бути вислані до Білорусі. Але Мінськ зупинив угоду про реадмісію з ЄС, тож зараз це неможливо. Єдиний варіант — депортація до країни походження, а це кошти, які лягають на польську сторону.

Такі приклади показують неадекватність чинних норм. Європейський Союз повинен якнайхутчіш створити колективні механізми перевірки, так звані перехідні пункти чи табори, які будуть пристосовані до великої кількості осіб.

ЄП: На вашу думку, Польща справляється в сьогоднішній ситуації?

ТЛ: Останньої доби кілька груп перетнули кордон і потрапили до Польщі. Це показує, що не зовсім. Залучення поліції та армії доводить, що реакція є і вона варта похвали. Проте чинну ситуацію слід винести на міжнародний рівень. Європейський Союз уже неодноразово декларував: він готовий надати допомогу, але з польського боку немає достатньої політичної волі в цьому питанні. Польща повинна скористатися з допомоги Євросоюзу. Це не слабкість держави, а її сила — показати, що ми можемо діяти спільно, а не поодинці.

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Євген Приходько image

Євген Приходько

Aвтор «Нової Польщі». Писав для «Європейської правди», BBC Ukrainian, Лиги.Net та інших всеукраїнських видань. Випускник факультету…

Читайте також