Фемінітиви — слова жіночого роду, які є альтернативними відповідниками слів чоловічого роду. Найпоширеніша й найочевидніша їхня функція — позначення роду діяльности, професії, посади, яку виконує чи обіймає особа жіночої статі: наприклад, вчителька, робітниця, продавчиня. Здавалося б, справа проста й очевидна у випадку мов, які послуговуються граматичною категорією роду, однак довкола фемінітивів у польському суспільстві не вщухають дискусії.
Цей загальний чоловічий рід
Коли 1995 року Університет імені Адама Міцкевича в Познані надав Віславі Шимборській звання почесного доктора (звісно ж, не почесної докторки!), видатний літературознавець Міхал Ґловінський виголосив рецензію доробку поетки під назвою «Вона — великий поет». Учений застеріг, що навмисне вживає саме форму іменника в чоловічому роді.
Мова сконструйована так, що чоловічі форми удостоїла привілеєм загальности. Коли я говорю «велика поетка», то мимоволі даю зрозуміти, що вона найкраща лише серед жінок, які пишуть вірші, а тут таке обмеження було б недоречне.
Варто зазначити, що вжите науковцем формулювання «мова сконструйована» непомітно виводить із поля дискусії, питання: а хто ж її сконструював? Адже якби ми спробували копнути глибше й поглянути в гендерному розрізі на те, хто формував і санкціонував мовний вжиток упродовж усієї історії розвитку мови, то побачили б очікувану картину: тоді як гроно творців канонічних текстів культури було ще так-сяк розбавлене жінками, вирішальний голос в академічному середовищі, відповідальному за створення граматик, словників і правописів, належав представникам «сильної статі».
Мусимо визнати факт: деякі носії польської мови (та й не тільки) сприймають жіночність як щось гірше стосовно чоловічности. Чоловічий первень часто асоціюється з владою, мудрістю, компетентністю, статусом, жіночий, відповідно, — з усім, що протилежне. Зрештою, хіба це характерно лише для польського суспільства? Не всі, проте, наважаться висловити це так прямо й категорично, як один із войовничих критиків фемінітивів, консервативний публіцист Рафал Зємкєвич.
У логіці польської граматики жіноча форма пов’язана з висміюванням і зневагою.
Не всі, зрештою, на такий стан речей готові пристати.
Логіка мови й історичний контекст
Польська мова, як і кожна слов’янська, є флексійною: флексії (закінчення) у ній використовуються для вираження граматичних значень, зокрема роду. А отже, сама структура мови сприяє, а навіть вимагає творення назв, у які вписана категорія роду — звісно, там, де це розрізнення є значущим. Те, наскільки цей процес є природним і продуктивним, видно з широкого набору словотворчих афіксів — елементів, які служать утворенню іменників жіночого роду на основі чоловічих форм: -a (kuma), -ka (nauczycielka), -owa (królowa), -ica/-yca (uczennica, caryca), -ini/-yni (bogini, sprzedawczyni), -ina/-yna/-na (hrabina, podkomorzyna, druhna), -ąca (służąca), -ożka (biolożka), -ysza (przeorysza), -esa/-essa (metresa, stewardessa).
На доказ того, наскільки давніми й санкціонованими в польській мові є іменники, альтернативні щодо чоловічих форм, редактор і популяризатор знань про мову Мацєй Максельон наводить слово prorokini (пророчиця) з перекладу Біблії отця Якуба Вуйка 1593 року. Звичайно, можна копнути глибше, переглянувши, наприклад, цитати з середньовічних латиномовних документів, наведені в присвяченому середньовічному мистецтву й ремеслу Кракова збірнику «Cracovia artificum 1300–1500»: приміром, у документі з 1500 року згадана така собі «мулярка Ядвіґа» (Hedvigis murarka), що мало означати дружину або вдову муляра, яка переймала його справу (набагато пізніше значення поширилося на жінку, яка сама виконує цю професію).
Аналогічним чином у документах з 70-х років XV сторіччя згадуються кошикарка (coscharka) чи кухарки (kvcharky). Зрештою, як зазначає авторка книжки «Жіноче закінчення мови» Мартина Захорська, фемінітиви старші за саму польську мову, адже відомі були ще у праслов’янській мові.
Виданий на початку ХІХ сторіччя знаменитий (бо перший) одномовний словник польської мови Самуеля Боґуміла Лінде містив такі слова, як bankierka (банкірка), filozofka (філософиня), apostołka (апостолка). А вже в міжвоєнному двадцятиріччі спостерігається справжній бум фемінітивів. Професорка Ева Возняк із Лодзького університету, яка досліджує цей період, нагадує про величезну масу жіночих назв професій і посад, які функціонували в документах, пресі та живому мовленні в період Польської Республіки. У відродженій польській державі формувалися незнані раніше соціальні функції, а технічний прогрес народжував потребу в називанні нових — і для чоловіків, і для жінок — професій та посад, причому чимось очевидним була необхідність паралельного творення жіночих версій. Серед створених у той період фемінітивів були абсолютно природні сьогодні pracownica (працівниця), studentka (студентка), księgowa (бухгалтерка), urzędniczka (чиновниця) чи sekretarka (секретарка), були слова, що знаменували освоєння жінками традиційно «чоловічих» сфер, як технічна: szoferka (шоферка), kierowczyni (водійка), automobilistka (автомобілістка), motorniczka (водійка трамвая) чи військова: żołnierka (солдатка), legionistka (легіонерка), wartowniczka (вартова), plutonowa (чотарка). Були й такі, що навіть сьогодні діють на мовних консерваторів, як червона ганчірка на бика: psycholożka (психологиня), adiunktka (ад’юнктка), architektka (архітекторка), chirurżka (хірургиня), doktorka (докторка), profesorka (професорка).
Натомість сто років тому ними послуговувалися також традиціоналісти й представники правого крила політичного спектра. Якщо й виникали дискусії, то з приводу того, яким чином створювати відповідні жіночі форми, а не з приводу того, чи вони взагалі заслуговують на існування.
Здавалось би, слово «політика» жіночого роду…
«Всі твої, мої чи ваші / нічні справи, денні справи — / то все справи політичні», — писала колись уже згадана Віслава Шимборська у вірші «Діти епохи». Правда не лише в тому, що питання фемінітивів має виразно політичний підтекст, але й у тому, що у світі політики воно проявляється найвиразніше.
На початку 2000-х років однією з найяскравіших жіночих постатей у польській політиці була одна з лідерок лівиці Ізабела Яруґа-Новацька (загинула в Смоленській катастрофі), яка 2001 року стала першою уповноваженою уряду з питань рівного трактування чоловіків і жінок, згодом також була віцепрем’єркою й міністеркою соціальної політики. Саме вона послідовно вводила в обіг форми polityczka (політикиня), wicepremierka (віцепрем’єрка), ministra (міністерка). Здається, втім, що за тих часів це не викликало такого ажіотажу, як кількома роками пізніше.
2012 року Йоанна Муха, міністерка спорту й туризму в уряді Дональда Туска (саме на її каденцію припало проведення «Євро-2012»), відповідаючи на питання журналіста Томаша Ліса про те, як до неї краще звертатися, вказала кличну форму pani ministro. Після цього по міністерці «проїхалися» всі, кому не ліньки, а один із найбільших авторитетів у сфері чистоти польської мови професор Єжи Бральчик категорично заявив: «Ніхто так не говоритиме і мова в цей бік не мінятиметься», хоча вже через кілька років злагіднів у своїх оцінках. Сьогодні ж слово ministra лунає з трибуни Сейму й на урядових засіданнях, використовується в медіях, хоча в деяких із них із глузуванням. І, звісно, фігурує, хоч і не до кінця послідовно, на вебсайті уряду, де міністеркою освіти є Барбара Новацька — донька Ізабели Яруґи-Новацької. Зрештою, використання фемінітивів у тексті присяги новопризначеними членкинями уряду в грудні 2023 року призвело до того, що легальність усієї Ради міністрів поставила під сумнів Загальнопольська судова рада — орган, який має стояти на сторожі незалежности судів і суддів, хоча легальність його самого під великим сумнівом. Задля справедливости слід зазначити, що за логікою польської мови відповідною жіночою формою мала би бути не ministra, а ministerka.
Цілком очікувано, найбільший спротив щодо використання фемінітивів проявляють політики й політикині правої орієнтації, так само як їхні прихильники й прихильниці. Обрані до парламенту за списком «Права й справедливости» Кристина Павлович, Йоанна Боровяк чи Малґожата Ґолінська в різних ситуаціях висловлювали майже ідентичну фразу, мовляв, я не депутатка, а депутат. Як бачимо, ідеологія ще меншою мірою підкоряється принципам логіки, ніж мова. Задля справедливости варто відзначити, що деякі жінки воліють чоловічі версії назв своїх професій і посад не через такі чи інші політичні й ідеологічні симпатії, а зі звички і глибоко закоріненого переконання в тому, що чоловічі назви престижніші.
А чому ні?
Окрім уже згаданого переконання в одвічній вищости чоловічого над жіночим, вороги фемінітивів використовують, зокрема, ще два аргументи, закорінені саме у внутрішньомовній, а не зовнішній стосовно мови ідеологічній площині. Перший із них стосується семантики. Деякі утворені згідно з логікою і правилами словотворення жіночі форми дискваліфікуються ними з огляду на накладання значень. Так, наприклад, слово polityczka віддавна має значення ‘політика’ з негативним, зневажливим відтінком (щось схоже на «політиканство»), слово muzyczka — знову ж таки, є зменшувально-пестливим відповідником слова muzyka з потенційним зневажливим відтінком, а pilotka прижилося в значенні назви військового головного убору (пілотки) чи авіаційної куртки. На це можна заперечити, що й слово pilot у польській мові є не менш багатозначним і означає, зокрема, пульт до телевізора чи пілотну серію серіалу, але це нікому не перешкоджає, так само як не перешкоджає те, що іменник moderator означає не тільки модератора дискусії чи інтернет-форуму, а й, зокрема, пристрій для приглушування звуку в фортепіано чи сповільнювач нейтронів.
Іншим аргументом є фонетичний: нарощення «жіночого» суфікса може зробити слово банально незручним для вимовляння: adiunktka, chirurżka. Але, з іншого боку, наскільки серйозною може бути така відмовка для носіїв польської мови, що не мають жодних клопотів із артикуляцією таких слів, як źdźbło (стебло), różdżka (чарівна паличка) чи dżdżownica (дощовий черв’як), і з молоком матері всотують Бжехвин рядок «W Szczebrzeszynie chrząszcz brzmi w trzcinie» («У Щебрешині жук дзижчить в очереті»)?
Прихильники ширшої присутности фемінітивів у польській мові своєю чергою наголошують на тому, що нехіть до них є наслідком банального призвичаєння й браку ширшого погляду на історію й логіку розвитку мови. Дистанціюватися від мови, подивитися на неї збоку найлегше, коли ми вивчаємо іноземну мову, але також коли навчаємо своєї мови іноземців. І як тут пояснити іноземцю, що слова kelnerka ‘офіціантка’ чи fryzjerka ‘перукарка’ є в польській цілком уживаними й нейтральними, але вже adwokatka ‘адвокатка’ чи historyczka ‘історикиня’ — неприродними й зверхніми? І чому саме для назв тих професій, функцій і посад, які пов’язані з більшим соціальним престижем, мовні консерватори рекомендують гібридні форми на кшталт pani poseł, pani minister, pani profesor?
Що змінюється?
Ще 19 березня 2012 року Рада польської мови — експертно-консультаційний орган з питань використання польської мови — прийняла позицію, в якій, зокрема, ствердила, що жіночі форми назв професій і титулів є системно допустимими, а якщо досі широко не вживаються, то лише через те, що викликають негативну реакцію більшости мовців.
Звичайно, це можна змінити, якщо переконати суспільство, що жіночі форми згаданих назв потрібні, а їхнє використання свідчитиме про рівноправність жінок у сфері виконання професій і займання посад.
При цьому Рада польської мови зазначає, що цитування фрагментів її заяви може спотворити її сенс і закликає до того, щоб наводити її цілком.
Зміни, що відбулися впродовж останніх кільканадцяти років, помітні саме завдяки такому послідовному переконуванню суспільства, яке здійснюють окремі організації, установи, медіа, активісти й публічні авторитети. Черговим доказом впливу мови на наше мислення може слугувати дослідження «Як мова формує дійсність», проведене в лютому 2022 року фірмою Difference na замовлення банку BNP Paribas і охопило вибірку дітей і дорослих. Наприклад, експериментальну групу дітей просили намалювати науковця, пілота, поліціянта, а контрольну групу — людину, що здійснює наукові експерименти, керує літаком, ловить злочинців. Результати показали, що дуже значною мірою те, чи діти намалюють чоловічу постать чи жіночу, залежало від формулювання інструкції — зміна способу, яким говорили про представників і представниць певних професій, змінювала дитяче сприйняття і допомагало усвідомити факт, що в окремій професії може реалізуватися також жінка. До речі, використання паралельних форм множини, як у попередньому реченні, теж є одним із проявів дбання про інклюзивність мови і більшу помітність у ній жінок.
А 2023 року варшавська рекламна компанія Jet Line висвітлила на своїх цифрових екранах MORE підготовану спільно з порталом «Про мову» серію лаконічних плакатів, які вводили фемінітиви в публічний простір на рівні не тільки самих слів, але й відповідних ідей. Наприклад (у перекладі): «ПРОГРАМІСТКА. Усі професії можуть бути жіночими», «АДВОКАТКА. Жінки також хочуть і можуть себе репрезентувати», «ГОСТЯ. Настав час, щоб жінки також почували себе запрошеними».
