Данило Соловей: Ти навчаєшся і живеш у Польщі. Як ти в такий час опинилася в Бердянську?
ВТ: Приїхала до батьків. Купуючи квиток 1 лютого з Польщі в Україну , я розуміла, що це великий ризик. Ситуація на кордонах ставала дедалі напруженішою і війна могла розпочатися щомиті. Зазвичай я приїжджаю додому двічі на рік, але цього разу метою було переконати близьких тимчасово залишити потенційну зону бойових дій.
ДС: Як для тебе почалася війна?
ВТ: Перші ракети вдарили по місту 24 лютого о 5-й ранку. Тієї ночі я не спала , читала новини. У групах міста Маріуполя мешканці писали , що мікрорайон Східний почали обстрілювати з «Градів». Через якийсь час уже в моєму Бердянську пролунав дуже гучний вибух, від нього затремтіли вікна. Згодом — другий. На секунду в квартирі стало світло, мов удень. Заграву від вибуху я бачила на власні очі. Ми всі дуже перелякалися.
Ракети прилетіли у військову частину та нечинний аеропорт. Мій брат — військовий — розповідав , що вирва в місці удару сягала шести метрів. Одна людина загинула відразу, інша — зникла безвісти, одна дівчина померла в лікарні Запоріжжя. Загальна кількість убитих і поранених невідома. Вибухи було чути до 11-ї ранку.
ДС: Яка нині ситуація в Бердянську?
ВТ: Російські війська ввійшли в місто через три дні. Захопили відділення поліції , прокуратуру, паспортний стіл, міськвиконком і пожежну частину. Пожежна служба відмовилася співпрацювати з окупантами. На свій страх і ризик пожежники продовжують виїжджати на виклики. Тепер зв’язок із МНС у місті відновлений. Діє також номер 101 — якийсь час він не працював.
Захоплено міську лікарню. Росіяни вигнали головного лікаря , тому що той відмовився працювати на них, і поставили свою людину. Тепер у лікарні дуже багато поранених солдатів РФ. Лікарня охороняється по периметру російськими військами.
Ми іноді чуємо автоматні черги , за містом чутно залпи пострілів важкої артилерії, видно ракетні сліди в небі. Іноді щось десь вибухає, літають гвинтокрили й винищувачі. Місто поки що не бомблять. Прокидаюся від вибухів, уночі особливо страшно.
Бердянськ досі під окупацією. Навколо міста йдуть бої , росіяни намагаються наступати на Запоріжжя. Наші відбивають атаки.
Мітинг у Бердянську. Джерело: Бердянск новости / Телеграм ДС: Попри окупацію у вас тривають акції протесту. Розкажи про це.
ВТ: Щодня перед 12:00 люди стягуються з усього міста на площу — ані погода , ані відсутність мобільного зв’язку їм не перешкоджають. Вони піднімають прапор України, співають гімн. Росгвардія і колаборанти, які називають себе військовою поліцією, намагаються залякати місцевих мешканців. Вони стріляють із гармат у море й автоматними чергами в повітря. Шумові гранати кидають у натовп. Застосовують силу при затриманні — все в найкращих традиціях РФ.
Мітинг у Бердянську. Джерело: Бердянск новости / ТелеграмВикрадають депутатів , людей, які мають стосунок до формування територіальної оборони, місцевих активістів, журналістів , бізнесменів. Чоловіків сильно лупцюють, журналістів примушують знімати пропагандистські відео з вдячністю Росії за порятунок від українських неонацистів та злочинної влади.
Спочатку ми ходили на акції протесту , але після того, як почалися викрадення й насильство — припинили з міркувань безпеки.
ДС: Гумконвої до Маріуполя їдуть через Бердянськ — що з ними відбувається? Їх не випускають? Розкрадають росіяни?
ВТ: Вони банально недоїжджають. У кращому випадку їх не пускають , у гіршому — розстрілюють або обкрадають. Потім російські війська роздають «свою» гуманітарну допомогу: олію з українськими етикетками. Дехто перепродує «російську гуманітарку». Таких небагато, але вони є.
Мелітополь , Токмак, Приморськ, Бердянськ — під окупацією. Попри все люди чимдуж намагаються доставити гуманітарну допомогу маріупольцям.
ДС: Як справи з їжею та засобами першої необхідности у самому Бердянську?
ВТ: Продукти не завозять до міста з перших днів війни. Мережеві магазини «Сільпо» , «АТБ», EVA перестали працювати, розпродавши останні товари. Є можливість купити продукти на місцевому базарі. Люди з сіл продовжують привозити туди молочні продукти, м’ясо, рибу, овочі, крупи.
Днями машину хлібозаводу розстріляли під містом Пологи , екіпаж уцілів. Хліб продовжують завозити — дають один на руки. Розвозять на машинах швидкої допомоги, але й це не особливо рятує, оскільки їх також розстрілюють. Друг моєї сім’ї — медик. В одну з робочих змін їхню машину розстріляли, коли вони їхали в село на виклик.
З побутовою хімією гірше. Діють обмеження , щоб усім вистачило. Хочеш до магазину — записуйся в чергу. Ми з мамою записалися о 8-й ранку й були 645-ті. До магазину потрапили наступного дня, перед закриттям. Полиці порожні. Магазини й базари працюють до 14:00–15:00.
Карткою не заплатиш , термінали не працюють. Частина банків закрилася. Гроші зняти надзвичайно важко, в основному можна зняти соціальні виплати або пенсії, з іншим — проблеми.
ДС: Люди допомогають одне одному?
ВТ: Так. У деяких школах і садочках готують безкоштовні обіди , роздають тим, хто потребує. Хто не може забрати сам за станом здоров’я — отримує обід додому. Про це дбає місцева бердянська влада й волонтери.
ДС: Є багато інформації з різних регіонів про те , що вбиті лежать просто на вулицях. У вас також? Ти особисто була свідком убивства мирних громадян?
ВТ: У місті поки що немає масових убивств мирного населення , принаймні нам про це нічого невідомо. У головному офісі підприємства, де працює моя мама, росіяни розстріляли охоронця, тому що він був у камуфляжному одязі. Це сталося 27 лютого.
Волонтери допомагають забрати трупи з розстріляних автівок і передають їх рідним. Біля села Осипенко і на околицях міста трупи лежали по 3–4 дні. Хлопець , який голими руками ніс міну з цигаркою в зубах — один із тих, чию машину розстріляли за містом. На його одязі було видно сліди гусеничної техніки. Із однієї машини забирати не було чого. Там не залишилося тіл — просто фарш. Скільки на сьогодні розстріляних автомобілів у області — точно невідомо.
ДС: Як себе поводять окупанти?
ВТ: Хто як. Дехто нахабно заявляє , що вони «в себе вдома», коли люди закликають їх скласти зброю й повернутися живими додому. Дехто займається рекетом, шантажує: мовляв, якщо не заплатиш, завтра це місце розбомблять. Інші стверджують, що нас не зачеплять, поки ми їх не чіпатимемо. Але це брехня.
ДС: Що зі зв’язком? Можна швидку викликати?
ВТ: Зв’язку немає вже кілька днів і це не вперше. Якийсь час тому було те саме , але українським операторам вдалося пробитися. Можна викликати пожежників або швидку — зі стаціонарного телефона. Однак в епоху мобільного зв’язку багато хто від таких телефонів відмовився.
ДС: Як часто ти виходиш із дому?
ВТ: Ми намагаємося не виходити надвір без потреби. До магазину або в гості до знайомих , щоб дізнатися, чи все в них добре — ми всі живемо в одному районі. Коли був зв’язок, ми списувалися або зідзвонювалися. Тепер заздалегідь домовляємося, що будемо в певний час у певному місці. Знаємо, що треба купити іншим і, якщо це є, купуємо.
Пункт видавання їжі. Джерело: Бердянск новости / Телеграм ДС: Ти мешкаєш удома? Яка температура повітря у квартирі? Коли немає світла і газу , як ви готуєте їжу? Що ви переважно їсте?
ВТ: Ми живемо в квартирі на дев’ятому поверсі. У нас щодня вимикають світло , інколи разом з ним і воду. Опалення й газу немає від 4 березня. У квартирах холодно. Коли надворі було -14, у кімнаті було 9 градусів. Гріємо воду, потім до термоса, щоб завжди була тепла. Куховаримо заздалегідь, коли є електрика. Їмо холодне або йдемо до тих, хто має світло. Завжди тримаємо запас питної й технічної води. Ніхто не знає, що буде завтра і чи надійде воно для нас.
Коли електрику відключають , люди виходять гріти чайники й готувати їсти на вогнищах. У деяких районах струму не буває по кілька днів. Про інтернет ми навіть не згадуємо.
ДС: Мародерство є?
ВТ: Наші знайомі евакуювалися з Маріуполя двома машинами. Одну з них зупинили , всіх висадили, машину відібрали. Знайомі були з грудним немовлям. Тепер із ними все гаразд, вони в безпеці — їх забрали родичі на другій автівці. Їхали один на одному.
У знайомої в колоні взяли подивитися телефон — не повернули. Інші знайомі ризикнули їхати власним ходом. До Бердянська залишалося буквально 30 кілометрів — у них теж відібрали авто й відправили пішки назад до Маріуполя. На зв’язок вони вийшли лише через три дні.
Ті , кому вдалося виїхати, розповідають, що бачили, як у людей забирали прикраси, техніку, телефони, машини й навіть документи на житло.
ДС: Багато людей залишилося в місті?
ВТ: Більшість залишилася , не хочуть виїжджати. Аргументують це тим, що вони на рідній землі. Декому просто немає куди їхати. Хтось вважає, що безпечніше буде залишатися в місті.
Частина записалася на евакуацію , переважно — мами з дітьми, але поки що евакуація місцевих жителів не проводиться. Тепер евакуюють Маріуполь. І ми сприймаємо це з розумінням.
Усі , хто евакуювався з Маріуполя до Запоріжжя, проїжджали через наше місто.
Про евакуацію можна дізнатися в Центрі дитячої й юнацької творчості , куди після захоплення міськвиконкому передислокувалася міська влада і волонтери.
Евакуація мешканців. Джерело: Бердянск новости / ТелеграмДС: Ви намагаєтеся виїхати? Є реальна можливість це зробити?
ВТ: Можливість є , досить ризикнути. Але двом жінкам небезпечно подорожувати під час війни своїм транспортом. Ми поки не зважуємося їхати й залишаємося в місті, хочемо допомогати іншим людям у міру можливости. Якщо треба буде взяти в руки зброю — ми це зробимо й станемо на захист міста.
ДС: А що з бензином?
ВТ: У перші дні війни люди майже спустошили всі заправки бензину і газу. В інтернеті дехто пише , що купить бензин за будь-які гроші, і це призвело до зростання цін. Десь пальне ще залишилось, але просто так його не купити. У пріоритеті — мешканці Маріуполя, які вирушають власним ходом за колоною евакуації.
Снаряд на території притулку для тварин у Бердянську. Джерело: Валентина Мамай / Фейсбук ДС: Наскільки багато будівель постраждало?
ВТ: Постраждав порт , військова частина, аеропорт і частина притулку для тварин, яка була розташована на його території, завод AZMOL. У деякі приватні будинки влучили осколки збитої ракети — дах перетворився на решето, вікна вибиті. Частина росіян якийсь час базувалася в 11-му коледжі, після того, як вони звідти пішли, люди почали повідомляти про міни й розтяжки. Просили місцевих бути пильними.
Російські солдати обшукували студентів у гуртожитку педагогічного університету після того , як ЗСУ завдали точного удару по одному з десантних кораблів російського флоту. Видно, висока будівля, розташована недалеко від берега, викликала найбільшу підозру в окупантів, і вони вламалися туди, вибивши двері, тортурували й допитували студентів. Перевіряли все: техніку, телефони, особисті речі. Намагалися знайти інформаторів і координатора серед студентів і мешканців гуртожитку.
ДС: Росіяни призначили свого «мера»?
ВТ: Останніми днями наш справжній мер не виходить на зв’язок , ніхто не знає, що з ним. Раніше хоч відео записував, намагався підбадьорити мешканців.
Фейковий мер обіцяє мешканцям списати борги , безкоштовно заправляти службове авто і бла-бла-бла, закликає здати зброю тих, хто її має, за винагороду, знімає ролики про те, як він начебто передає гуманітарну допомогу маріупольцям. Публікує втрати ЗСУ і поширює фейкову інформацію. Одним словом , театр одного актора. Ніхто його не визнає!
ДС: Як щодо пропаганди — що говорять по радіо , чи дивляться інші містяни телебачення і чи є такі, що вже наслухалися й сумніваються?
ВТ: Безумовно , є такі, що не мають власної думки й не налаштовані патріотично, їх цілком влаштовує те, що відбувається. Більшість відмовляється слухати радіо, яке захопили російські військові, наприклад, станцію «Азовська хвиля».
Діє п’ять російських пропагандистських телеканалів , три радіостанції. На каналі, де показують зарубіжні фільми, внизу екрану рухомий рядок про «спецоперацію», про те, буцімто російські війська знищили понад 1 600 українських танків. Звучить непогано, з одним «але»: у нас стільки ніколи й не було. Мабуть, порахували разом зі своїми.
На місцевому радіо ставлять пісні на кшталт «Смуглянки-молдаванки» , російський гімн або пісні улюбленого гурту Путіна — «Любе». У перервах монотонний голос диктора повідомляє про те , що ЗСУ обстрілюють мирних громадян і знищують інфраструктуру міст; що нам дуже пощастило, що російські війська першими прийшли в місто, оскільки ЗСУ залишили розвернутими в бік Бердянська сім гаубиць. Маячня про те, що наші жінки-військові надавали послуги сексуального характеру, про що мають свідчити сукні й засоби контрацепції, знайдені в захопленій росіянами частині. Розповідають про хлопчика 7–10 років, який гуляв містом із вибуховим пристроєм. Одним словом, пісня про розіп’ятих хлопчиків гарна й нова, починаймо її знову.
ДС: Чому ти не виїхала з міста в перші дні війни , чому залишилася?
ВТ: По-перше , ніхто не знав, у яких регіонах проходитимуть бойові дії і в які об’єкти цілиться РФ. По-друге, вже о 10-й ранку ми дізналися, що траса Запоріжжя — Кривий Ріг перекрита. Ми вирішили, що їхати в невідоме й залишатися в полі на трасі небезпечно. Ми живемо досить далеко від кордонів Румунії, Угорщини та Польщі. Від Бердянська до Варшави — 1 800 кілометрів.
ДС: Що ти зрозуміла про війну?
ВТ: Вона має горілий запах , запах гнилі. Вона жорстока, вона несе смерть і руйнування. Неможливо від цього втекти чи цього позбутися, вона завжди буде твоєю тінню. Це те, чого люди не повинні переживати. Ні — війні.
Переклав Андрій Савенец
